Рішення

від 26.10.2020 по справі 340/3672/20

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2020 року м. Кропивницький Справа № 340/3672/20

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Хилько Л.І., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Державної податкової служби у Кіровоградській області (далі - відповідач) про скасування вимоги, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулася до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом та просить суд визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 18.06.2019 р. №Ф-679-52 про сплату боргу в сумі 21030,90 грн..

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувана вимога є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки з 01.09.2001 р. по теперішній час позивачка працювала та працює в різних підприємствах, про що свідчать відповідні відомості з довідок з місця роботи та з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування за формою ОК-7, тобто, позивачка була і є найманим працівником, офіційно отримує заробітну платню та податки сплачуються роботодавцем. При цьому, підприємницькою діяльністю не займається, а наприкінці 1999 року подала заяву про припинення такої.

Представник відповідача у поданому до суду відзиві позовні вимоги не визнав та просив відмовити в їх задоволенні, обґрунтовуючи це тим, що нарахування позивачу єдиного внеску проводилось автоматично та відображено в інтегрований картці платника податків. Крім того, фізичні особи-підприємці, у т.ч. ті, які обрали спрощену систему оподаткування і є одночасно найманими працівниками, не звільняються від сплати єдиного внеску та подання обов`язкової звітності за себе, як фізичні особи-підприємці. При цьому, сплата ЄСВ у такому разі не здійснюється подвійно (а.с.28-29).

Позивач подала відповідь на відзив, в якій висловила свою незгоду з позицією відповідача.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази, судом встановлено наступне.

За даними інформаційних баз даних ДПС позивач перебував на обліку як фізична особа-підприємець з 14.06.1999 р., з 24.01.2014 р. взята на облік платником єдиного внеску.

Судом встановлено і знайшло підтвердження під час розгляду справи, що позивач з 14.06.1999 р. по 18.08.2020 р. була зареєстрована як фізична особа-підприємець (а.с.9-10).

Згідно інтегрованої картки платника податку - позивача встановлено, що за позивачем обліковується заборгованість з єдиного соціального внеску, яка виникла за період 2017-2019 рік та, станом на 31.05.2019 р., становить 21030,90 грн. (а.с.51-53).

18.06.2019 р. відповідачем сформовано вимогу № Ф-679-52 У про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску в сумі 21030,90 грн. (а.с.8).

Заборгованість за такою вимогою утворилась внаслідок щомісячного нарахування контролюючим органом суми єдиного соціального внеску, в тому числі: за 2017 рік у загальному розмірі 8437,83 грн. (по 704 грн. за місяць); за 2018 рік у загальному розмірі 9828,72 грн. (по 819,06 грн. за місяць); за 1, 2 квартали 2019 року загальному розмірі 5508,36 грн. (2754,18 за квартал або 918,06 грн. за місяць).

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Стаття 92 Конституції України вказує, що виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення і виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори.

Згідно п.п. 14.1.226 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Відповідно до п.п. 14.1.195 п.14.1 ст.14 ПК України дає визначення поняттю "працівник" - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України від 8 липня 2010 року №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон №2464-VI).

Відповідно п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно ст. 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

За правилами п.3 і 10 ч.1 ст.1 Закону № 2464-VI застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок; страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до вимог абз.2 п.1 ч.1 ст.4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону № 464-VI до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абз.1 п.1 та п.2 ч.1 ст.7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Водночас, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.

Системний аналіз наведених норм свідчить, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ.

Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством було встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, особа, яка провадить підприємницьку діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати ЄСВ не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Інше тлумачення Закону №2464-VI щодо необхідності сплати ЄСВ фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічна правова позиція також висловлена Верховним Судом у постанові від 27.11.2019 (справа № 160/3114/19) та в подальшому підтримана у постанові від 04.12.2019 (справа №440/2149/19), від 23.01.2020 (справа №480/4656/18), що враховується судом, відповідно до вимог ч.5 ст.242 КАС України.

Таким чином, у позивача, як фізичної особи-підприємця, був наявний обов`язок сплачувати ЄСВ у мінімальному розмірі незалежно від отримання прибутку (доходу) від провадження такої підприємницької діяльності, за умови, що у цей період він не був найманим працівником та роботодавець не сплачував за нього ЄСВ у сумі, що не була меншою мінімального розміру.

Як свідчать встановлені обставини справи, заборгованість за вимогою № Ф-679-52 У від 18.06.2019 у позивача утворилась внаслідок щомісячного нарахування відповідачем суми єдиного соціального внеску: за 2017 р. у загальному розмірі 8448,00 грн. (по 704 грн. за місяць); за 2018 р. у загальному розмірі 9828,72 грн. (по 819,06 грн. за місяць); за 1, 2 квартали 2019 р. у загальному розмірі 5508,36 грн. (918,06 грн. за місяць).

Згідно довідки ТОВ Механомонтаж-1 від 26.08.2020 вих.№26/08 на підприємстві позивач працює з 01.11.2007 р. по теперішній час (а.с.13, 14-15).

Так, з індивідуальної відомості про застраховану особу - ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) (форми ОК-5), наданої Головним управлінням Пенсійного фонду України в Кіровоградській області листом від 09.10.2020 р. №1100-0602-7/31622 встановлено, що за період, зокрема, 2017-2019 р. позивач перебувала у трудових відносинах з ТОВ Механомонтаж-1 (код ЄДРПОУ - 32892359), яке сплачувало відповідні страхові внески за позивача.

Таким чином, нарахування контролюючим органом ЄСВ за вказані періоди є протиправним.

Отже, за наведених вище мотивів, оскаржувану вимогу не можна вважати правомірною, а тому позов підлягає задоволенню.

Згідно з ч.1 ст.139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За подання позовної заяви позивач сплатила судовий збір в розмірі 840,80 грн., а тому такий підлягає стягненню на її користь за рахунок бюджетних асигнувань з відповідача (а.с.4).

Інших судових витрат не встановлено, про наявність таких сторони не заявляли.

Керуючись ст.ст. 139, 242-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) в розмірі 21030,90 грн. №Ф-679-52 У від 18.06.2019 року.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Кіровоградській області (код ЄДРПОУ - 43142606) судовий збір в сумі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень 80 копійок).

Рішення суду набирає законної сили в порядку, встановленому ст.255 КАС України та може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295-297 КАС України.

Згідно до п.п.15.5 п.15 Розділ VII Перехідні положення КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду Л.І. Хилько