Рішення

від 20.10.2020 по справі 940/510/20

ТЕТІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

20.10.2020 Провадження по справі № 2/940/221/20

Справа № 940/510/20

Рішення

Іменем України

20 жовтня 2020 року Тетіївський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Косович Т.П.

при секретарі Козуб І.С.

за участю адвоката: Мохонько К.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тетієві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Київській області, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання незаконним та скасування наказів,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати незаконними та скасувати накази Головного управління Держгеокадастру в Київській області про надання дозволів на розробку проекту земелеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність ОСОБА_3 № 10-1411/15-19-сг від 11.03.2019 року та ОСОБА_4 № 10-1410/15-19-сг від 11.03.2019 року.

Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що наказом ГУ Держгеокадастру в Київській області № 10-903/15-18-сг від 06.12.2018 йому надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення, розташованої на території Теліжинецької сільської ради Тетіївського району Київської області, орієнтовним розміром 2,00 га ріллі з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства.

На підставі даного наказу ним в ПП Земля було замовлено та розроблено проект землеустрою, який 19.06.2019 року погоджено відділом містобудування та архітектури виконавчого комітету Тетіївської міської ради.

Проте при зверненні до кадастрового реєстратора для реєстрації земельної ділянки з метою її формування та присвоєння кадастрового номера, йому рішенням державного кадастрового реєстратора Відділу у Тетіївському районі ГУ Держгеокадастру в Київській області від 30.07.2019 року відмовлено у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру з підстав перетину земельної ділянки, на яку він претендує із земельною ділянкою кадастровий номер 3224687800:03:002:0055 (площа співпадає на 0,5542%) та із земельною ділянкою кадастровий номер 3224687800:03:002:0054 (площа співпадає на 99,4436%).

Згідно відповіді ГУ Держгеокадастру в Київській області від 02.12.2019 року, земельні ділянки з кадастровими номерами 3224687800:03:002:0055, 3224687800:03:002:0054 на підставі заяв ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства, які розташовані на території Теліжинецької сільської ради Тетіївського району Київської області, розроблених на підставі наказів ГУ Держгеокадастру в Київській області № 10-1411/15-19-сг та № 10-1410/15-19-сг від 11.03.2019 року, 22.05.2019 року були зареєстровані в Державному земельному кадастрі та згідно наказів ГУ Держгеокадастру в Київській області № 10-3427/15-19-сг та № 10-3347/15-19-сг від 05.06.2019 року Про затвердження документації землеустрою та надання земельної ділянки у власність передані у власність громадянам ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, дані земельні ділянки з 15.07.2019 року перебувають в приватній власності ОСОБА_2 .

Позивач вважає, що накази № 10-1411/15-19-сг та № 10-1410/15-19-сг від 11.03.2019 року про надання дозволів на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність прийняті ГУ Держгеокадастру в Київській області з порушенням процедури відведення новоствореної земельної ділянки, формування та передання її у власність та порушують його права на завершення процедури відведення земельної ділянки у власність, оскільки йому першому надано дозвіл на розробку проекту землеустрою, а тому просить визнати їх незаконними та скасувати.

В судове засідання позивач ОСОБА_1 не прибув, до суду надав клопотання про слухання справи у його відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі (а.с.186).

Представник відповідача ГУ Держгеокадастру в Київській області в судове засідання не прибув, про час та місце слухання справи повідомлений належним чином, що відповідно до ст. 223 ЦПК України дає підстави суду слухати справу у його відсутності. 07.05.2020 року надав відзив на позовну заяву, в якому позовних вимог не визнає та просить суд відмовити у задоволенні позову (а.с.82-86).

Представник третьої особи ОСОБА_2 адвокат Мохонько К.М. в судовому засіданні проти задоволення позову заперечив з підстав, викладених в поясненні третьої особи (а.с.90-99).

Третя особа ОСОБА_3 в судове засідання не прибула, причини її неявки суду не відомі.

Третя особа ОСОБА_4 в судове засідання не прибув, в поясненні від 12.05.2020 року просить справу слухати у його відсутності, проти задоволення позову заперечує (а.с.108-115).

Суд, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника третьої особи, дослідивши письмові докази, вважає, що позовні вимоги не обґрунтовані та задоволенню не підлягають, виходячи з такого.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 в 2018 році звернувся до ГУ Держгеокадастру в Київській області із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2,00 га ріллі за рахунок земель сільськогосподарського призначення розташованих на території Теліжинецької сільської ради Тетіївського району Київської області із земель державної власності у межах норм безоплатної приватизації, додавши до неї графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.

Наказом ГУ Держгеокадастру в Київській області № 10-903/15-18-сг від 06.12.2018 йому надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення, розташованої на території Теліжинецької сільської ради Тетіївського району Київської області, орієнтовним розміром 2,00 га ріллі з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства.

За замовленням позивача згідно договору № 62 від 20.02.2019 року про розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а.с.13) ПП Земля виготовлений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 , який 19.06.2019 року погоджено відділом містобудування та архітектури виконавчого комітету Тетіївської міської ради та 11.07.2019 року експертом державної експертизи Держгеокадастру (а.с. 15-57).

22.07.2019 року позивач звернувся до державного кадастрового реєстратора Відділу у Тетіївському районі ГУ Держгеокадастру в Київській області із заявою про внесення відомостей про новостворювану земельну ділянку з метою її формування та присвоєння кадастрового номера, на що йому рішенням № РВ-3201881982019 від 30.07.2019 року було відмовлено у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру з підстав перетину земельної ділянки, на яку він претендує із земельною ділянкою кадастровий номер 3224687800:03:002:0055 (площа співпадає на 0,5542%) та із земельною ділянкою кадастровий номер 3224687800:03:002:0054 (площа співпадає на 99,4436%) (копія рішення - а.с. 58).

Із відповіді ГУ Держгеокадастру в Київській області № 29-10-0.222-15568/2-19 від 02.12.2019 року на запит адвоката Федоркіна А.В. (а.с.60) вбачається, що земельні ділянки з кадастровими номерами 3224687800:03:002:0055, 3224687800:03:002:0054 на підставі заяв ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства, які розташовані на території Теліжинецької сільської ради Тетіївського району Київської області, розроблених на підставі наказів ГУ Держгеокадастру в Київській області № 10-1411/15-19-сг та № 10-1410/15-19-сг від 11.03.2019 року, 22.05.2019 року були зареєстровані в Державному земельному кадастрі та згідно наказів ГУ Держгеокадастру в Київській області № 10-3427/15-19-сг та № 10-3347/15-19-сг від 05.06.2019 року Про затвердження документації землеустрою та надання земельної ділянки у власність передані у власність громадянам ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Згідно договорів купівлі-продажу земельних ділянок 380 та 381 від 15.07.2019 року, укладених між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 та між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , з 15.07.2019 року земельні ділянки з кадастровими номерами 3224687800:03:002:0055, 3224687800:03:002:0054 належать на праві приватної власності ОСОБА_2 , що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 15.07.2019 року (а.с.100, 101), інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 10.12.2019 року (а.с.61) та інформацією Державного земельного кадастру від 10.12.2019 року (а.с.62).

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до статті 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно з частиною першою статті 5 Закону України Про особисте селянське господарство для ведення особистого селянського господарства використовують земельні ділянки розміром не більше 2,0 гектара, передані фізичним особам у власність або оренду в порядку, встановленому законом.

Частиною шостою статті 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідно до абзацу 1 частини сьомої статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

З аналізу вказаних норм, убачається, що Держгеокадастр за результатами розгляду заяви про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою має право вчинити лише такі дії, а саме: надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, або надати мотивовану відмову у його наданні, з підстав, які прямо передбачені статтею 118 ЗК України.

Перелік підстав для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає, при цьому зобов`язує орган державної влади у випадках прийняття рішення про відмову в надані такого дозволу належним чином мотивувати причини цієї відмови.

Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1-4 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Позивач як на підставу своїх позовних вимог посилається на те, що Головне управління Держгеокадастру в Київській області 06.12.2018 року надало йому дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення, розташованої на території Теліжинецької сільської ради Тетіївського району Київської області, орієнтовним розміром 2,00 га ріллі з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, а тому, забезпечуючи єдність державної політики у сфері землеустрою, верховенство права та дотримання прав і свобод людини і громадянина, не повинен був 11.03.2019 року надавати дозвіл на розроблення проекту землеустрою ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на ту ж саму земельну ділянку.

Проте з таким твердженням суд погодитися не може, оскільки відповідно до ст. 79-1 Земельного кодексу України, метою надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок є формування земельної ділянки, яке полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Отже, надання дозволу на розробку проекту землеустрою має на меті лише формування земельної ділянки як окремого об`єкта. При цьому не суттєво за чиїм замовленням такий проект буде розроблено. Закон не виключає ситуації, коли проекти одночасно розробляються різними замовниками.

Аналіз ст. ст. 116, 118 ЗК України вказує на те, що орган, який надає дозвіл на розробку проекту землеустрою, не має права визначати пріоритетність того чи іншого заявника на стадії надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою на одну і ту ж саму земельну ділянку.

Якщо особа, яка звернулася до відповідного органу виконавчої влади або місцевого самоврядування, виконала усі передумови для отримання відповідного дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність, то відповідно підстави для відмови у наданні такого дозволу відсутні, адже серед підстав відмови на видання дозволу на безоплатне виділення земельної ділянки у власність немає такої підстави, як те, що інша особа отримала такий дозвіл. Тобто в Україні немає інституту резервування земель.

Окрім того, суд звертає увагу, що передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 ЗК України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність, а тому наявність дозволу чи його відсутність не має жодного правового значення для надання такого дозволу іншій особі щодо тієї ж ділянки.

В даному випадку, як позивач ОСОБА_1 , так і треті особи ОСОБА_3 та ОСОБА_4 мали рівне право розробити проекти землеустрою, подальше затвердження яких відбувається із кінцевим визначенням особи, що отримає право власності або користування (оренду) на ділянку.

Тому у відповідача не було підстав вважати приорітетність того чи іншого заявника на стадії надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а відтак - і порушеного права позивача.

Зазначені правові висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду № 813/1922/14 від 15.10.2019 року, постанові Верховного Суду України № 21-1391а16 від 07 червня 2016 року, постанові ВС/КАС у справі №463/3375/15-а від 27 березня 2018 року.

Крім того, як викладено в постанові Верховного суду № 814/741/16 від 31.01.2018 року, ненадання відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або вмотивованої відмови у його наданні у встановлений строк не перешкоджає розробці проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, оскільки особа має право замовити розробку такого проекту самостійно. Дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не є рішенням, без якого не може бути реалізоване право на отримання земельної ділянки у власність.

До спірних правовідносин суд не застосовує правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду № 472/1284/17-ц від 11.09.2019 року, на яку посилається позивач, оскільки така правова позиція, на відміну від спірних правовідносин, стосується вже сформованої земельної ділянки за заявою особи, яка за наданням дозволу на розробку проекту землеустрою звернулася раніше, тобто земельної ділянки з уже присвоєним кадастровим номером відповідно до ст. 79-1 Земельного кодексу України.

Таким чином, аналізуючи зібрані по справі докази, суд приходить до висновку, що позиція позивача у цій справі є необґрунтованою та не спирається на норми закону, рішення відповідача про надання дозволів на розробку проекту земелеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність ОСОБА_3 № 10-1411/15-19-сг від 11.03.2019 року та ОСОБА_4 № 10-1410/15-19-сг від 11.03.2019 року чинному законодавству України не суперечать, є правомірними, а тому в задоволенні позовних вимог відмовляє.

Керуючись ст.ст. 81,258,259,263-265,268,273,354 ЦПК України, суд

вирішив:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Київській області, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання незаконним та скасування наказів - відмовити в повному обсязі.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення через Тетіївський районний суд Київської області.

Дата складення повного рішення: 26 жовтня 2020 року.

Суддя: Т.П.Косович