Рішення

від 23.10.2020 по справі 640/18657/20

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 жовтня 2020 року м. Київ № 640/18657/20

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Вовк П.В. розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання адміністративну справу за позовом приватного підприємства АРГО-ВІЛАМ до Міністерства юстиції України, Міністра юстиції України ОСОБА_1 про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, стягнення моральної шкоди.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов позов приватного підприємства АРГО-ВІЛАМ (далі також - ПП АРГО-ВІЛАМ , позивач) до Міністерства юстиції України (далі також - Міністерство, відповідач-1), Міністра юстиції України ОСОБА_1 (далі також - Міністр, відповідач-2), в якому позивач просить суд:

- визнати протиправними дії та бездіяльність Міністерства і Міністра, які пов`язані з розглядом скарги Компанії з обмеженою відповідальністю УКРЛЕНДФАРМІНГ ПЛС на рішення державного реєстратора, яка зареєстрована 05 травня 2020 року за № 12679-33-20 та, як наслідок визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов`язати Міністерство та Міністра видати наказ за результатами розгляду скарги Компанії з обмеженою відповідальністю УКРЛЕНДФАРМІНГ ПЛС на рішення державного реєстратора, що зареєстрована 05 травня 2020 року за № 12679-33-20 з відповідними висновками Колегії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації при Міністерстві юстиції України та не пізніше наступного робочого дня з дня прийняття рішення про задоволення скарги у сфері державної реєстрації або про відмову в її задоволенні розмістити наказ та висновки Колегії на офіційному веб-сайті Міністерства у встановленому законодавством порядку;

- стягнути на користь ПП АРГО-ВІЛАМ з Міністерства 1 100 000, 00 грн. в якості відшкодування завданої моральної шкоди.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 вересня 2020 року відкрито провадження в даній справі та вирішено здійснювати її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Позовні вимоги обґрунтовано порушенням відповідачами встановленого законом порядку здійснення розгляду скарги Компанії з обмеженою відповідальністю УКРЛЕНДФАРМІНГ ПЛС на рішення державного реєстратора, що зареєстрована 05 травня 2020 року за № 12679-33-20, зокрема, порушення строків здійснення розгляду такої скарги.

Заперечуючи проти заявлених позовних вимог відповідачі у наданому суду відзиві наголошують на відсутності обставин порушення прав, свобод або інтересів позивача у межах спірних правовідносин.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

В С Т А Н О В И В :

Як вбачається з матеріалів справи, до Міністерства надійшла скарга Компанії з обмеженою відповідальністю УКРЛЕНДФАРМІНГ ПЛС від 30 квітня 2020 року (вх. №12679-33-20 від 05 травня 2020 року).

Скаржник просить скасувати ряд рішень про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень щодо земельних ділянок, які знаходяться за адресами: Широкогребельська с/р Вінницького р-ну, Вінницька області; Браїлівська с/р, Дубівська с/р, Почапинецька с/р, Олександрівська с/р, Біликовецька с/р, Людаська с/р, Потоківська с/р, Лисогірська с/р, Рівська с/р, Станіславчицька с/р Жмеренського р-ну Вінницької області; Левківська с/р Погребищенського р-ну, Вінницької області; Сальницька с/р Калинівського р-ну, Вінницької області; Флоріанівська с/р Козятинського р-ну, Вінницької області; Сусловецька с/р Летичівського р-ну, Хмельницької області.

10 липня 2020 року відбулось засідання Колегії з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції (далі також - Колегія), у тому числі, за участі представника позивача.?

Матеріали справи не містять доказів, що станом на час прийняття даного рішення Колегією, або відповідачами було розглянуто скаргу по суті заявлених вимог шляхом прийняття відповідних рішень.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Відповідно до змісту статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), кожна особа має право в порядку, встановленому ним Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист. Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Наведена процесуальна норма кореспондується з положеннями ч. 1 статті 19 КАС України, в силу якої юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (пункт 1).

Таким чином, до адміністративного суду вправі звернутися з позовом особа, яка має суб`єктивне уявлення, особисте переконання в порушенні її прав чи свобод. Однак обов`язковою умовою надання правового захисту судом є об`єктивна наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована па відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною.

Отже, в порядку адміністративного судочинства можуть розглядатися спори щодо будь-яких рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень без обмежень, але відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови, що такі рішення, дії (бездіяльність) є юридично значимими для позивача, тобто порушують права та інтереси останнього шляхом обмежень у реалізації його прав чи покладення на нього необґрунтованих обов`язків.

Наслідком розв`язання публічно-правового спору по суті має бути захист порушеного суб`єктивного права позивача. Задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті позовні вимоги, які відновлюють фактично порушені права, свободи та інтереси особи у сфері публічно-правових відносин.

Так, як вбачається з системного аналізу положень ч. 1 статті 9, ч. 1 статті 77 та ч. 1 статті 168 КАС України, позивач звергається до адміністративного суду з позовом у разі, якщо він вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб`єкта владних повноважень) порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносинах. При цьому, дійсне (фактичне) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме позивач.

У свою чергу, порушення прав, свобод та інтересів особи наявне тоді, коли сталися зміни стану суб`єктивних прав та обов`язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку в публічно-правових відносинах.

Таким чином, для того, щоб особа могла реалізувати своє право на судовий захист, суд повинен встановити, що оскаржуваними рішенням чи діянням чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено права, свободи чи інтереси саме цієї особи. При цьому, встановлення обставин наявності або відсутності порушеного права позивача є першочерговим відносно дослідження обґрунтованості позовних вимог по суті.

В контексті наведеного, суд звертає увагу на те, що при зверненні до суду позивачем не обґрунтовано, порушення яких саме прав, свобод або інтересів здійснено відповідачами.

Як вже зазначалось, скарга Компанії з обмеженою відповідальністю УКРЛЕНДФАРМІНГ ПЛС від 30 квітня 2020 року досі перебуває на розгляді Колегії та за результатами її розгляду жодних рішень не прийнято.

З огляду на викладене вбачається, що позивач наразі жодним чином не позбавлений своїх прав, свобод та інтересів, оскільки внаслідок дій або бездіяльності відповідачів не відбулось припинення чи неможливість реалізації прав позивача та/або виникнення додаткового обов`язку в публічно-правових відносинах.

Так, суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому. Поняття захист права на майбутнє чинним законодавством не передбачено.

У разі незгоди позивача з порядком розгляду скарги Компанії з обмеженою відповідальністю УКРЛЕНДФАРМІНГ ПЛС від 30 квітня 2020 року, визнання протиправними дій/бездіяльності відповідачів не буде мати своїм правовим наслідком захист суб`єктивних прав позивача, оскільки таке визнання не тягне за собою будь-яких правових наслідків з огляду на те, що кінцевого рішення, яке могло б вплинути на права та інтереси позивача, прийнято не було.

Наведене узгоджується з правовою позицією, напрацьованою Верховним Судом під час розгляду справи № 800/554/17 (постанова від 01 лютого 2018 року).

Відповідно, належним способом захисту порушеного права у даному випадку є оскарження рішення, яке буде прийнято Міністерством за наслідком розгляду скарги Компанії з обмеженою відповідальністю УКРЛЕНДФАРМІНГ ПЛС від 30 квітня 2020 року.

З вищевикладеного можна зробити висновок, що у позовні вимоги не спрямовані на ефективний захист порушених прав позивача, з огляду на відсутність обставин останнього, а тому суд не вбачає підстав для задоволення позову приватного підприємства АРГО-ВІЛАМ .

Додатково до наведеного вище суд вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Відповідно до вимог п. 2 Порядку розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1128 (далі - Порядок № 1128), розгляд скарг у сфері державної реєстрації здійснюється Мін`юстом та його територіальними органами у межах компетенції, визначеної законом.

Розгляд скарг у сфері державної реєстрації на предмет наявності (відсутності) порушень закону у рішеннях, діях або бездіяльності державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Мін`юсту здійснюється колегіально, крім випадку, передбаченого цим Порядком.

Для забезпечення колегіального розгляду скарг у сфері державної реєстрації Мін`юстом чи його територіальними органами утворюються постійно діючі колегії з розгляду скарг у сфері державної реєстрації (далі - колегії), положення про які затверджуються Мін`юстом. Склад колегій затверджується Мін`юстом чи відповідним територіальним органом.

Згідно з п.п. 13, 14 Порядку № 1128, за результатом розгляду скарги у сфері державної реєстрації колегіально колегія формує висновок про те, чи:

1) встановлено наявність порушень закону у рішеннях, діях або бездіяльності державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Мін`юсту;

2) підлягає скарга у сфері державної реєстрації задоволенню (в повному обсязі чи частково (з обов`язковим зазначенням в якій частині) шляхом прийняття Мін`юстом чи відповідним територіальним органом рішень, передбачених законом.

За результатами розгляду скарги у сфері державної реєстрації, у тому числі колегіально, Мін`юст чи відповідний територіальний орган приймає рішення про задоволення скарги у сфері державної реєстрації або про відмову в її задоволенні з підстав, передбачених законом.

В свою чергу, згідно з п.п. 10, 12 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 02 липня 2014 року № 228, Мін`юст у межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України та постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України видає накази, здійснює організацію і контроль за їх виконанням.

Міністр юстиції України підписує накази Мін`юсту.

З наведеного вбачається, що відповідач-2 бере участь у правовідносинах щодо розгляду скарг у сфері державної реєстрації виключно на етапі здійснення підпису наказу Міністерства, позаяк сама скарга опрацьовується Колегією, на підставі висновку якої і приймається відповідний наказ про задоволення скарги у сфері державної реєстрації або про відмову в її задоволенні з підстав, передбачених законом.

А оскільки, як вже зазначалось, розгляд скарги Компанії з обмеженою відповідальністю УКРЛЕНДФАРМІНГ ПЛС від 30 квітня 2020 року завершений у наведеному порядку Колегією не був, вбачається, що у відповідачем-2 не реалізовувались і не могли бути реалізовані повноваження щодо завершення розгляду такої скарги шляхом здійснення підпису відповідного наказу Міністерства, з огляду на відсутність останнього, що додатково свідчить про відсутність з боку Міністра порушення прав, свобод або інтересів позивача, та, відповідно, відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Крім того, з огляду на відсутність підстав для задоволення основних вимог позивача, суд не вбачає підстав для задоволення похідної його вимоги про відшкодування моральної шкоди. Більше того, в даному контексті необхідно звернути увагу на те, що позивачем не було надано суду жодних доказів, на підставі яких можливо було б визначити розмір такої шкоди саме на рівні 1 100 000, 00 грн., що свідчить про безпідставність такої вимоги.

При вирішенні даної справи суд враховує, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України , § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до статті 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до положень ч.ч. 1 та 2 статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно положень статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За наслідком здійснення аналізу оскаржуваних рішень на відповідність наведеним вище критеріям, суд, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень наведеного законодавства України, матеріалів справи, приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 263 КАС України суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову приватного підприємства АРГО-ВІЛАМ (23130, Вінницька область, Жмеринський район, селище міського типу Браїлів, вулиця Молодіжна, будинок 2А; код ЄДРПОУ 37261785) до Міністерства юстиції України (01001, місто Київ, вулиця Академіка Городецького, будинок 13; код ЄДРПОУ 00015622), Міністра юстиції України Малюськи Дениса Леонтійовича (01001, місто Київ, вулиця Академіка Городецького, будинок 13) про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, стягнення моральної шкоди - відмовити.

Рішення суду, відповідно до ч. 1 статті 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 КАС України.

Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII Перехідні положення КАС України в редакції Закону №2147-VIII, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя П.В. Вовк