Постанова

від 20.10.2020 по справі 520/13101/19

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2020 р.Справа № 520/13101/19 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: П`янової Я.В.,

Суддів: Спаскіна О.А. , Жигилія С.П. ,

за участю секретаря судового засідання Мироненко А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної податкової служби у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.03.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Панченко О.В., м. Харків, повний текст складено 12.03.20 року по справі № 520/13101/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВП Ізюмський тепловозоремонтний завод"

до Головне управління Державної податкової служби у Харківській області

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ВП Ізюмський тепловозоремонтний завод" (далі за текстом також - позивач, "ВП Ізюмський тепловозоремонтний завод") звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Харківській області (далі та текстом також - відповідач, ГУ ДПС у Харківській області), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області від 22.03.2019 за № 0000121417 щодо збільшення суми грошового зобов`язання за платежем ПДВ із вироблених в Україні товарів на загальну суму 262678,50 грн., у тому числі за податковим зобов`язанням - 175119,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 87559,50 грн, винесене у відношенні до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВП Ізюмський тепловозоремонтний завод"

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 02 березня 2020 року адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області від 22.03.2019 за №0000121417 щодо збільшення суми грошового зобов`язання за платежем ПДВ із вироблених в Україні товарів на загальну суму 262678,50 грн, у тому числі за податковим зобов`язанням - 175119,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 87559,50 грн, винесене у відношенні до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВП Ізюмський тепловозоремонтний завод".

Стягнуто на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВП Ізюмський тепловозоремонтний завод" витрати зі сплати судового збору у розмірі 1921,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області.

Не погодившись із прийнятим рішенням суду першої інстанції, ГУ ДПС у Харківській області оскаржило його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що рішення ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права, а викладені у ньому висновки не відповідають обставинам справи.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що господарські операції Товариств з обмеженою відповідальністю "ВП Ізюмський тепловозоремонтний завод" з ПП Буд-Опторг-Прайм , ТОВ Полестарс не спричинили настання реальних правових наслідків ураховуючи недоліки у складених первинних документах, ненадання до перевірки довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей, а також за наявності результатів опрацювання зібраної податкової інформації щодо таких контрагентів. Вказує про неврахування судом першої інстанції того, що з 03.12.2014 ВАТ Ізюмський тепловозоремонтний завод перебуває у стані припинення. За результатами апеляційного розгляду ГУ ДПС у Харківській області просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким в позові відмовити повністю.

Від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, з дослідженням усіх доказів та встановленням усіх обставин у справі; висновки суду першої інстанції узгоджуються із висновками Верховного Суду, сформованими у подібних справах. Звертає увагу, що твердження відповідача, наведені у апеляційній скарзі, є хибними та спростовуються положеннями чинного законодавства України. Вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, а тому апеляційну скаргу просить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні відповідно до приписів статті 229 КАС України.

Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що Товариство з обмеженою відповідальністю "ВП Ізюмський тепловозоремонтний завод" 30.10.2014 пройшло передбачену законодавством процедуру державної реєстрації, набуло правового статусу суб`єкта господарювання - юридичної особи, включено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців за кодом 39466773, про що Ізюмською районною державною адміністрацією Харківської області вчинено запис № 14741020000001062 (а.с. 161).

Позивач є платником податку на додану вартість, що підтверджується витягом № 1520254500019 від 16.04.2015 (а.с. 162)

На обліку як платник податків на час проведення перевірки підприємство перебуває в Ізюмській ОДПІ ГУ ДФС у Харківській області (м.Ізюм).

Головним управлінням ДФС у Харківській області на підставі направлення від 12.02.2019 №1258, Наказа від 31.01.2019 за № 806 та відповідно до п.п.20.1.4 п.20.1, п.41.1 ст.41, п.61.1, 61.2 ст.61, п.п.62.1.3 п.62.1 ст.62, п.п.75.1.2 п.75.1 ст.75, п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78, п.82.2 ст.82 Податкового кодексу України від 02.12.2010 за № 2755-VІ проведена документальна позапланова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю "ВП Ізюмський тепловозоремонтний завод", код ЄДРПОУ - 39466773, з питань дотримання вимог податкового законодавства України з податку на додану вартість щодо господарських відносин з контрагентами-постачальниками ПП "Буд-Опторг-Прайм" (код ЄДРПОУ 40848409) за січень 2018 року, ТОВ "Полестарс" (код в ЄДРПОУ 42157522) за червень 2018 року, а також даних щодо подальшої реалізації та/або використання у власній господарській діяльності придбаних товарів (робіт/послуг).

Результати перевірки оформлені актом № 570/20-40-14-17-20/39466773 від 25.02.2019 (надалі також - акт перевірки) (а.с. 11-26).

За висновками перевірки, позивачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "ВП Ізюмський тепловозоремонтний завод", порушено п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.1, п.201.7 ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість всього у сумі 175119 грн., у тому числі за січень 2018 року в сумі 64429 грн., за червень 2018 року в сумі 110690 грн.

На підставі висновків акта № 570/20-40-14-17-20/39466773 від 25.02.2019 Головним управлінням ДФС у Харківській області винесено податкове повідомлення-рішення від 22.03.2019 за № 0000121417, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у загальній сумі 262678,50 грн, з яких за основним платежем (податковим зобов`язанням) - 175119,00 грн та за штрафними санкціями - 87559,50 грн (а.с.30).

Вважаючи, що спірне податкове повідомлення-рішення податкового органу винесено з порушенням норм чинного законодавства України, позивач звернувся до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, виходячи з принципу індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування, дійшов висновку, що господарські операції позивача з визначеними контрагентами мають реальний характер, здійснені позивачем із дотриманням норм чинного законодавства, а тому податкове повідомлення-рішення від 22.03.2019 за № 0000121417 є протиправним; посилання відповідача на податкову інформацію відносно контрагентів позивача по ланцюгах постачання, а також на податкову інформацію надану іншими контролюючими органами не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів контрагентів позивача, а отже, не є належним доказом в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки вони знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи та виходить з такого.

Відповідно до п. 14.1.156 ст. 14 Податкового кодексу України, податкове зобов`язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Положеннями п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Розділ V Податкового кодексу України визначає платників податку на додану вартість, об`єкт оподаткування, дату виникнення податкових зобов`язань, порядок визначення бази оподаткування, розміри ставок податку, порядок визначення суми податку та строки проведення розрахунків тощо.

Відповідно до п.185.1 ст.185 Податкового кодексу України, об`єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України.

Датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг відповідно до приписів п.187.1 ст.187 Податкового кодексу України вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно із п.188.1 ст.188 Податкового кодексу України, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів). При цьому база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче звичайних цін, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни).

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно із п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За пунктами 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов`язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Згідно із пунктом 201.6 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов`язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Відповідно до пункту 201.7 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

У разі, якщо частка товарів/послуг, послуг не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, та враховується при визначенні загальних податкових зобов`язань.

Відповідно до пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

За пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (надалі також - Закон № 996-ХІV) бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

За змістом частини першої статті 9 Закону № 996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Частиною другою статті 9 Закону № 996-ХІV передбачені обов`язкові реквізити, які мають містити первинні та зведені облікові документи.

Згідно із пунктом 2.1 та 2.4 "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за № 168/704 (далі - Положення), в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Виходячи з викладеного, податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображатимуть реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування податкового кредиту з податку на додану вартість обов`язковому з`ясуванню підлягають обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції; установлення зв`язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Водночас, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо. В обов`язковому порядку необхідно досліджувати наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку.

Фактичний рух активів за результатами здійснення господарських операцій створює наслідки для податкового обліку платника податків.

Проте, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Такі висновки узгоджуються із правовою позицію Верховного Суду, викладеною у постановах від 02.04.2019 у справі № 826/14331/13-а, від 10.04.2020 у справі № 823/1389/16.

Отже, відповідно до наведеного нормативного регулювання податкових правовідносин, у цій справі суд апеляційної інстанції перевіряє реальність господарських правовідносин позивача з його контрагентами з урахуванням поданих сторонами доказів, щодо оцінки яких виник спір, протягом періоду, який перевірявся контролюючим органом.

Судовим розглядом установлено, що податковий орган в акті перевірки дійшов висновку, що господарські операції між ТОВ "ВП ІТРЗ" та ПП "Буд-Опторг-Прайм", ТОВ "Полестарс" не мали реального характеру, не призвели до змін майнового стану позивача, а надані позивачем документи бухгалтерського обліку не підтверджують фактичне виконання укладеного договору щодо постачання запчастин для залізничного транспорту та їх використання у господарській діяльності товариства.

Так, в періоді, який перевірявся контролюючим органом, позивач здійснював господарські операції з Приватним підприємством "Буд-Опторг-Прайм" (код ЄДРПОУ 40848409).

За умовами договору №20/01 від 20.01.2018, продавець (ПП "Буд-Опторг-Прайм") зобов`язується, в порядку та на умовах, визначених в цьому договорі, передати у власність покупцеві (ТОВ "ВП Ізюмський тепловозоремонтний завод") товар (запчастини для залізничного транспорту), що визначений у цьому договорі, а покупець зобов`язується прийняти зазначений товар і оплатити його (а.с.32-33).

Пунктом 2.2 вказаного договору визначено, що загальна кількість товару, асортимент та кількість кожної окремої партії вказуються у рахунку-фактурі.

Відповідно до 3.2 договору загальна вартість партії товару становить 600000 грн, в т.ч. ПДВ 20% - 100000 грн. Вартість товару включає вартість доставки на склад покупця.

На виконання умов зазначеного договору ПП "Буд-Опторг-Прайм" передало ТОВ "ВП Ізюмський тепловозоремонтний завод" у власність товар, що підтверджується копією накладної №12 від 22.01.2018 на суму 462548,52 грн., у т. ч. ПДВ - 77091,42 грн; ТОВ "ВП Ізюмський тепловозоремонтний завод" оплатило товар, що підтверджується копіями платіжних доручень №248 від 30.01.2018 на суму 35000,00 грн., №246 від 22.02.2018 на суму 132721,20 грн., №248 від 27.02.2018 на суму 168010,92 грн., №250 від 28.02.2018 на суму 126816,40 грн; ПП "Буд-Опторг-Прайм" оформило податкову накладну №12 від 22.02.2018 на суму 462548,52 грн., у т. ч. ПДВ - 77091,42 грн. (т.1 а.с.34-41).

Транспортування придбаних у ПП "Буд-Опторг-Прайм" товарно-матеріальних цінностей здійснено самостійно позивачем, що підтверджується товарно-транспортною накладною №12 від 22.01.2018 на суму 462548,52 грн та договором перевезення вантажу №18/01 від 18.01.2018, укладеного між підприємством позивача та ФОП ОСОБА_1 (т.1 а.с.54).

Також, у періоді, що перевірявся контролюючим органом, позивач здійснював господарські операції з Товариством з обмеженою відповідальністю "Полестарс" (код ЄДРПОУ 42157522).

За умовами договору поставки партії товару №20/06 від 20.06.2018, укладеного між ТОВ "ВП Ізюмський тепловозоремонтний завод" (як покупцем) та ТОВ "Полестарс" (як продавцем), продавець зобов`язався, в порядку та на умовах, визначених в цьому договорі, передати у власність покупцеві товар (запчастини для залізничного транспорту), що визначений у цьому договорі, а покупець зобов`язався прийняти зазначений товар і оплатити його (т.1 а.с.42-43).

Пунктом 2.2 вказаного договору визначено, що загальна кількість товару, асортимент та кількість кожної окремої партії вказуються у рахунку-фактурі.

Відповідно до 3.2 договору загальна вартість партії товару становить 1000000 грн, в т.ч. ПДВ 20% - 166666,67 грн. Вартість товару включає вартість доставки на склад покупця.

На виконання умов зазначеного договору ТОВ "Полестарс" передало ТОВ "ВП Ізюмський тепловозоремонтний завод" у власність товар, що підтверджується копією накладної №145 від 25.06.2018 на суму 588168,36 грн., у т.ч. ПДВ - 98028,06 грн; ТОВ "Полестарс" оформило рахунок-фактуру №120 від 25.06.2018 на суму 588168,36 грн. (т.1 а.с.44-46), податкову накладну №29 від 25.06.2018 на суму 588168,36 грн., у т.ч. ПДВ - 98028,06 грн. (т.1 а.с.53).

Транспортування придбаних у ТОВ "ПОЛЕСТАРС" товарно-матеріальних цінностей здійснено самостійно позивачем, що підтверджується товарно-транспортною накладною №120 від 25.06.2018 року на суму 588168,36 грн та договором перевезення вантажу №18/01 від 18.01.2018, укладеного між підприємством позивача та ФОП ОСОБА_1 (т.1 а.с.54).

За поставлений товар позивачем здійснено оплату на користь ТОВ "Полестарс", що підтверджується платіжними дорученнями №383 від 04.07.2018 на суму 10674,00 грн., №392 від 13.07.2018 на суму 100000,00 грн., №398 від 18.07.2018 на суму 83000,00 грн, №403 від 23.07.2018 на суму 29188,78 грн., №408 від 24.07.2018 на суму 116280,00 грн., №423 від 02.08.2018 на суму 249025,58,00 грн. (т. 1 а.с.47-52).

Наявність матеріально-технічної бази ТОВ "ВП ІВРЗ" для здійснення господарської діяльності, зокрема, зберігання придбаних у контрагентів-постачальників за договорами поставки запчастин, підтверджується договорами оренди, наявністю виробничого обладнання та працівників відповідної спеціальності (т.1 а.с.57-71).

За даними пояснювального листа №15/01 від 15.02.2019 зміни у майновому стані ТОВ "ВП ІВРЗ" відобразило на відповідних рахунках (т.1 а.с.71-72)

Придбані товарно-матеріальні цінності (надалі також - ТМЦ) були використані позивачем при здійсненні підприємницької діяльності, а саме: позивачем надавалися послуги щодо капітального ремонту обладнання за договором, укладеним з ПрАТ "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" від 09.08.2016 №618, а також капітального ремонту колісних пар електровозів ВЛ-80 за договором, укладеним з ПАТ "Українська залізниця" від 07.05.2018 №П/Т-18787/НЮ та від 13.06.2018 №П/Т-181064/НЮ, що підтверджується наданими позивачем до матеріалів справи договорами та первинною документацією (т.1 а.с.73-153).

Колегія суддів уважає правомірним висновок суду першої інстанції, що наявні в матеріалах справи накладні є первинними документами та не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу статті 9 Закону №996-XIV, статті 44 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне зня записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 за №88, спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, а тому є належними та допустимими доказами, підтверджують реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами, оскільки призвели до зміни майнового стану учасників господарських відносин.

Такі висновки узгоджуються з правовими позиціями Верховного Суду, наведеними в постановах від 24.04.2018 у справі № 808/1077/17, від 24.04.2018 у справі № 808/1077/17.

Накладні, які підтверджують факт отримання товарно-матеріальних цінностей ТОВ "ВП ІВРЗ", дають змогу ідентифікувати господарські операції, яких стосуються, оскільки містять відомості про покупця і продавця; містять підписи осіб, що прийняли/відвантажили ТМЦ та печатки підприємств покупця і продавця; містять перелік ТМЦ, що відвантажені та їх кількість; містять вартість ТМЦ, що відвантажено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про їх достатність для підтвердження податкового кредиту, задекларованого за операціями з ТОВ "Полестарс" та ПП "Буд-Опторг-Прайм" щодо придбання товарів.

Колегія суддів зазначає, що незазначення посад отримувачів у накладних не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що відбувався фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю.

Аналогічна позиція з цього приводу була викладена Верховним Судом у постанові від 21.02.2018 у справі № 804/7470/16.

В ході перевірки відповідачем не встановлено у позивача наміру отримати за правочинами, укладеними з контрагентами іншого результату, ніж поставки товару (послуг) та отримання прибутку.

Доказів повернення коштів до контрагентів позивача після їх перерахування, наявності у позивача та його контрагентів спільного інтересу щодо фіктивного отримання коштів за поставлений товар (що могло б мати місце у разі пов`язаності цих осіб), в матеріалах справи не міститься. За правилами Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" операція по списанню коштів з банківських рахунків платника податку призводить до зміни стану та структури активів і зобов`язань такого платника. Отже, наявність факту (і це не заперечується сторонами) про належну оплату товару (послуг) визнаються належними та допустимими доказами реальності вчинених між позивачем та контрагентами позивача господарських операцій.

Рух активів у процесі здійснення господарських операцій, отримання економічної вигоди Товариства з обмеженою відповідальністю "ВП Ізюмський тепловозоремонтний завод" є свідченням про те, що господарські операції призвели реальних змін майнового стану платника податків і, відповідно свідчить про реальність (фактичність) таких операцій.

Долучені позивачем до матеріалів справи копії належним чином оформлених документів, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, містять достатні дані про зміст господарських операцій і їх учасників, підтверджують фактичність здійснення таких операцій.

Контролюючим органом, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також не надано достатніх доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Будь-яких зауважень щодо невідповідності вимогам чинного законодавства наданих податкових чи видаткових накладних акт перевірки не містить. Натомість, висновки контролюючого органу про порушення податкового законодавства позивачем ґрунтуються на податковій інформації щодо контрагентів позивача.

Проте, посилання контролюючого органу на податкову інформацію відносно контрагентів позивача, як підтвердження неможливості здійснення господарських операцій між позивачем та такими контрагентами, є безпідставним, оскільки така інформація призначена для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючого органу і носить виключно інформативний характері, не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів та не є належним доказом.

До аналогічних за змістом висновків дійшов Верховний Суд у своїх постановах від 18.12.2019 у справі № 825/3891/14 та від 22.11.2019 у справі № 817/2887/14.

Доводи відповідача про порушення податкового законодавства постачальниками чи покупцями товару при дослідженні ланцюга постачання придбаних ТОВ "ВП ІВРЗ" товарів, колегія суддів відхиляє, оскільки позивач, як платник податку не має обов`язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками чи покупцями товару (робіт, послуг) у ланцюгу вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків від можливої неправомірної діяльності контрагента.

Правовідносини ТОВ "ВП ІВРЗ" з іншими суб`єктами господарювання у ланцюгу постачання, з якими позивач не вступав у господарські відносини, самі по собі, за відсутності інших об`єктивних та підтверджених даних про порушення позивачем податкового законодавства, не можуть бути самостійною та достатньою підставою для висновку про нереальність господарських операцій.

Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, сформованими у постанові від 30 червня 2020 року у справі № 440/426/19, а також із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 31.07.2018 у справі № 817/1339/17, вказаними судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.

За умови подання платником податку на додану вартість належним чином оформлених документів, які згідно з правовими нормами повинні бути виписані на господарські операції певного виду, та підтвердження суми податку на додану вартість податковими накладними, зареєстрованими відповідно до вимог статті 201 Податкового кодексу України, задекларований податковий кредит вважається підтвердженим (правомірним), якщо контролюючий орган не доведе зворотне.

Це відповідає нормі абзацу першого частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Така норма узгоджується як з нормою абзацу першого пункту 56.4 статті 56 Податкового кодексу України, відповідно до якої обов`язок доведення, що будь-яке нарахування, здійснене контролюючим органом у випадках, визначених Податковим кодексу України, або будь-яке інше рішення контролюючого органу є правомірним, покладено на контролюючий орган, так і з нормою підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України щодо презумпції правомірності рішень платника податків, які в сукупності закріплюють презумпцію добросовісності податкової поведінки платника податків.

Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за можливими допущеними порушеннями законодавства інших юридичних осіб, на господарюючих суб`єктів не покладається обов`язок та не надається право контролювати дотримання законодавства платником податків, який виступає контрагентом у господарській операції. Ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. Такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Чинне законодавство не містить норм щодо солідарної відповідальності платників податків. Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом, не впливають на права та обов`язки іншого платника податків. Крім того, чинне законодавство не покладає на підприємство обов`язок збирання інформації про стан господарської діяльності та порушення підприємств-контрагентів. Навіть якщо контрагент не виконав свого зобов`язання зі сплати податку, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Будь-яке автоматизоване співставлення, чи дані отримані з автоматизованих систем контролюючого органу не є належними доказами в розумінні процесуального закону, оскільки, автоматизоване співставлення, зокрема задекларованих податкових зобов`язань та податкового кредиту, не віднесено до засобів перевірки правильності та повноти визначення таких податкових зобов`язань.

У той же час, порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог законодавства щодо формування об`єкта оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів у ланцюгу постачання за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними.

Такий висновок відповідає сталій практиці застосування Верховним Судом норм пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 ПК, зокрема, в постановах від 18.05.2018 у справі № П/811/1508/16, від 12.06.2018 у справі № 802/1155/17-а, від 12.06.2018 у справі № 826/11879/13-а, від 23.05.2018 у справі № 2а-102/09/0770, від 24.09.2019 у справі № 826/9039/16, від 18.11.2019 у справі № 808/3356/17, від 17.09.2019 у справі № 500/2733/18.

Сама по собі наявність або відсутність у контрагентів окремих документів, транспортних засобів, нерухомості, земельних ділянок, певної кількості персоналу, не є вичерпними ознаками нереальності вчинених господарських операцій, якщо з інших даних вбачається фактична рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків, у зв`язку з його господарською діяльністю. Укладення договору не є єдиним способом залучення фізичних осіб до вчинення необхідних дій в процесі виконання поставки, а податкове законодавство не ставить право платника на податковий кредит в залежності від того, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється поставка товарів (робіт, послуг) постачальником.

Залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу, а основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу. У свою чергу, доказів проведення перевірки, яка б встановила факт неможливості контрагентами позивача вчиняти зазначені вище правочини, відповідачем до суду не надано.

Такі висновки узгоджуються із правовою позицією Верховного суду, викладеною в постанові від 12 квітня 2018 року у справі № 815/225/17.

Щодо твердження контролюючого органу про факт нереальності вчинених господарських операцій позивача з його контрагентами з посиланням на ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 04.05.2018 у справі № 640/5186/16-к, в якій зазначено, що органом досудового розслідування встановлено реєстрацію заступником голови правління ВАТ "Ізюмський тепловозоремонтний завод" підприємства ТОВ "ВП ВТРЗ" 30.10.2014 на свого зятя, що зумовлює висновок про пов`язаність цих підприємств, які одночасно є фігурантами кримінального провадження № 42016220000000046 від 13.01.2016 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.191 Кримінального кодексу України відносно службових осіб ВАТ "Ізюмський тепловозоремонтний завод", ухвали Херсонського міського суду по справі №766/1094/19 щодо розгляду матеріалів кримінального провадження № 32019230000000001 від 27.01.2019 за ознаками вчинення службовими особами ПП "Херсонтранснафта" кримінального правопорушення про ухилення від сплати податків за 2015-2017 роки шляхом проведення безтоварних операцій із ПП "Буд-Опторг-Прайм", а також внесення до бази даних ЄДРСР інформації щодо відкриття кримінального провадження № 3201810006000023 від 28.02.2018 щодо службових осіб ТОВ "Паритет-Агро" за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.205 КК України, з метою мінімізації податкових зобов`язань за період з 2016-2018 роки, то колегія суддів погоджується із судом першої інстанції про відсутність підстав для їх урахування.

Наразі, у справах № 640/5186/16-к та № 766/1094/19 відсутні вироки, висновки яких б мали спроможність підтвердити нереальність господарських операцій між позивачем та ТОВ "Полестарс", ПП "Буд-Опторг-Прайм" та були обов`язковими для урахування адміністративним судом відповідно до приписів частини шостої статті 78 КАС України.

З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач, відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, не довів правомірності висновків акта № 570/20-40-14-17-20/39466773 від 25.02.2019 про порушення позивачем норм податкового законодавства та, як наслідок, про наявність правових підстав для збільшення грошових зобов`язань з податку на додану вартість на суму 175119,00 грн, визначених податковим повідомленням-рішенням від 22.03.2019 за №0000121417.

Відсутність підстав збільшення грошових зобов`язань з податку на додану вартість спірним податковим повідомленням-рішенням від 22.03.2019 за № 0000121417 унеможливлює застосування штрафних (фінансових) санкцій, зазначених у такому повідомленні-рішенні у сумі 87559,50 грн.

Доводи апеляційної скарги є безпідставними, спростовуються наведеним вище та не впливають на правомірність висновків суду першої інстанції, зміст апеляційної скарги містить виключно суб`єктивне бачення відповідачем обставин справи, які розглянуто судом першої інстанції та надано належну правову оцінку, а також не зазначено в чому полягає невірність застосування судом норм матеріального права, відтак, підстави для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції відсутні.

Та обставина, що з 03.12.2014 ВАТ Ізюмський тепловозоремонтний завод перебуває у стані припинення на спірні правовідносини сторін не впливає та з урахуванням приписів чинного законодавства не є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Ураховуючи положення статті 139 КАС України, у справі відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Харківській області залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.03.2020 року по справі № 520/13101/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Я.В. П`янова Судді О.А. Спаскін С.П. Жигилій Повний текст постанови складено 26.10.2020 року