Рішення

від 11.09.2020 по справі 160/9115/20

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2020 року Справа № 160/9115/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Кучми К.С., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними, скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ :

У серпні 2020 року позивач звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровської області, які виразилися у протиправній відмові у призначенні їй пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 з 03.02.2020 року;

- скасувати рішення (відмову) Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровської області, яке викладене у листі від 01.07.2020 р. №0400-0307-8/49438;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровської області призначити їй пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 з моменту досягнення пенсійного віку, тобто з 03.02.2020 року.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначила, що вона працювала на підприємстві, де виконувала роботи, що надають їй право на пільгове пенсійне забезпечення. Тому у січні 2020 року вона звернулася до відповідача із відповідною заявою про призначення пенсії за віком. Проте, своїм листом від 01 липня 2020 року №0400-0307-8/49438 відповідач повідомив, що у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відмовлено з причини того, що вона не досягла пенсійного віку у 55 років, який передбачений п.2 ст.114 Законом України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування . При цьому, відповідач визнає, що в неї загальний трудовий стаж складає 31 рік 5 місяців 11 днів, в тому числі, пільговий стаж роботи за Списком №2 складає 12 років 9 місяців 16 днів, а саме період роботи з 25.07.1994 р. по 15.07.2008 р. апаратчиком очистки стічних вод дільниці очисних споруд Орендного підприємства Дніпропетровський лакофарбовий завод ім. M.B. Ломоносова (записи у трудовій книжці №9 - №14), який в подальшому перейменований у Відкрите товариство Дніпропетровський лакофарбовий завод , а на теперішній час - у Товариство з обмеженою відповідальністю Індустріально-промисловий комплекс (ТОВ ІПК ), код ЄДРПОУ 36296109. З даними діями відповідача позивач погодитися не може, а тому вона просить скасувати рішення (відмову), яке викладене у листі від 01.07.2020 р. №0400-0307-8/49438 та зобов`язати відповідача призначити їй пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 з моменту досягнення пенсійного віку, тобто з 03.02.2020 року.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.08.2020 року було відкрито провадження по даній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

На виконання вимог ухвали суду 02.09.2020 року відповідачем було подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що листом 0400-0307-8/49438 від 01.07.2020 р. позивачу відмовлено в призначенні пільгової пенсії за Списком № 2, зважаючи на відсутність пенсійного віку передбаченого законодавством, а саме 55 років. Право на пенсію за віком на пільгових умовах по Списку № 2, жінкам які народились в період з 01.10.1969 р. по 31.12.1970 р. і при наявності стажу не менше 25 років встановлено законодавством з 55 років. Відповідно до наданих документів пільговий стаж позивача складає 12 років 9 місяців 16 днів, загальний страховий стаж 31 рік 5 місяців 11 днів, але ж позивач не досягла пенсійного віку 55 років і на момент звернення їй виповнилось лише 50 років.

В своїх позовних вимогах позивач зазначає, що відповідач посилається при відмові в призначенні пенсії на ст.13 Закону України Про пенсійне забезпечення , але ні у відмові, ні при прийняття заяви Головне управління ПФУ в Дніпропетровській області не посилається на статтю 13 Закону України Про пенсійне забезпечення , яку як зазначає позивач, визнано неконституційною, що підтверджується матеріалами пенсійної справи. Таким чином, з аналізу вищенаведених норм пенсійного законодавства та матеріалів пенсійної справи видно, що на момент звернення із заявою про призначення пенсії (19.06.2020 р.), позивач не досягла необхідного 55-річного віку для призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п.8 ч.2 ст.114 Закону №1058, а тому підстави для призначення їй такої пенсії у відповідача були відсутні. Зважаючи на викладене, відповідач просив суд у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Керуючись приписами ст.263 КАС України, суд ухвалив розглянути адміністративну справу без повідомлення учасників справи, у письмовому провадженні.

Дослідивши матеріали справи, враховуючи позицію позивача, викладену у позовній заяві, позицію відповідача, викладену у відзиві на позовну заяву, дослідивши письмові докази, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та об`єктивному розгляді обставин справи, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 17.02.2020 року та повторно 19.06.2020 року звернулася із заявою про призначення їй пенсії на пільгових умовах за Списком №2, відповідно до ст.114 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування .

Своїм рішенням про результати розгляду заяви, комісія при Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області підтвердила періоди роботи позивача з 25.07.1994 р. по 04.07.2000 р., з 11.09.2001 р. по 15.07.2008 р. для зарахування до пільгового стажу за Списком №2.

Своїм листом від 01.07.2020 року №0400-0307-8/49438 Відділ з питань перерахування пенсій №2 Управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області відмовив в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 з причини того, що позивач не досягла пенсійного віку у 55 років, який передбачений п.2 ст.114 Законом України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування .

Позивач вважає, що такий висновок відповідача про те, що вона не досягла пенсійного віку, а тому не має право на пільгову пенсію за Списком №2, не відповідає положенням Закону України Про пенсійне забезпечення , а тому змушена була звернутися до суду з даним позовом до суду з метою захисту своїх прав та інтересів.

Аналізуючи правовідносини, які виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Відповідно до п.2 ч.2 ст.114 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (далі - Закон №1058) встановлено, що на пільгових умовах пенсія за віком за Списком №2 призначається після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу для жінок - не менше 25 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.

За відсутності страхового стажу, встановленого абзацами другим - третім цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності на дату досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту і абзацами третім - тринадцятим пункту 2 частини другої цієї статті, страхового стажу, встановленого абзацами п`ятнадцятим - двадцять третім пункту 2 частини другої цієї статті.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними віку, встановленого абзацами третім - тринадцятим пункту 2 частини другої цієї статті.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що жінки мають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п.2 ч.2 ст.114 Закону №1058 лише після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу для чоловіків - не менше 25 років, у тому числі не менше 10 років на посаді водія міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятим у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв.

При цьому, до досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними віку, встановленого абзацами третім - тринадцятим пункту 2 частини другої цієї статті, зокрема, жінки, які народилися у період з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року у 55 років.

Так, як вбачається з матеріалів справи, на момент звернення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п.2 ч.2 ст.114 Закону №1058 за Списком№2, останній виповнилося 50 років.

Таким чином, з аналізу вищенаведених норм пенсійного законодавства та встановлених обставин справи у їх сукупності, суд приходить до висновку, що, оскільки, на момент звернення із заявами про призначення пенсії (17.02.2020 р. та 19.06.2020 р.), позивач не досягла необхідного 55-річного віку для призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ч.2 ст.114 Закону №1058, а тому підстави для призначення їй такої пенсії у пенсійного органу були відсутні.

Щодо посилання позивача на рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 р., суд зазначає наступне.

Так, рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 р. №1-р/2020 у справі №1-5/2018(746/15) за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року №213-VIII: визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти "б"-"г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року№ 213-VIII.

Зазначеним рішенням Конституційного Суду України встановлено, що стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б"-"г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б"-"г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:

"На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи:

б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:

чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;

жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

У своєму позові позивач зазначає про необхідність застосування до неї приписів ст.13 Закону України Про пенсійне забезпечення .

Однак, суд критично ставиться до таких тверджень позивача, оскільки норми ч.2 ст.114 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування неконституційними не визнавались, а отже, ч.2 ст.114 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування є чинною.

До того ж, у рішенні Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 р. розглядалося питання щодо законності підвищення пенсійного віку для категорій працівників, що визначені у ст.13 Закону України Про пенсійне забезпечення , натомість питання, які розглядаються у цій справі, стосуються віку, необхідного для отримання пенсійного забезпечення на пільгових умовах за віком за приписами ст.114 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування ).

Суд зауважує, що матеріалами справи не доведено наявність у позивача права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення .

За таких обставин, рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020 на спірні правовідносини не впливає, оскільки приписи Закону України Про пенсійне забезпечення не поширюються на позивача.

Суд зазначає, що норма п.2 ч.2 ст.114 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування на час розгляд заяви позивача є чинною (не визнана неконституційною та не скасована).

За викладеного, відмова відповідача у призначенні позивачу пенсії за її заявами від 17.02.2020 р. та 19.06.2020 р. є правомірною та ґрунтується на нормах пенсійного законодавства.

В силу ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 2 ст.77 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем наведено достатньо підстав, які свідчать про обґрунтованість вчинення дій щодо відмови у призначенні позивачу пенсії за віком за ст.114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" за її заявами від 17.02.2020 р. та 19.06.2020 р. з урахуванням вимог ч.2 ст.77 КАС України.

Водночас, за ч.1 ст.77 КАС України обов`язок довести ті обставини, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення, покладається на кожну сторону, тобто, у даному випадку, на позивача.

Однак, позивачем не було надано суду жодних належних та допустимих доказів, які б свідчили про протиправність дій пенсійного органу в частині відмови у призначенні позивачу пенсії на пільгових умовах з урахуванням встановлених судом обставин у справі щодо не досягнення позивачем на момент звернення до пенсійного органу із заявами про призначення пенсії необхідного для цього 55-річного віку.

Є безпідставними та відхиляються судом посилання позивача на те, що відповідно до абз.2 п.2 ст.114 Закону №1058 передбачено зменшення пенсійного віку при призначенні пенсії для працівників, які мають не менше половини стажу на зазначених роботах, а саме: жінкам на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи, а пільговий стаж позивача є більшим половини та становить 28 років 6 місяців 26 днів, що надає їй право на призначення пенсії, так як кожні 2 роки пільгового стажу зменшують вік виходу на пенсію, оскільки право позивача на пенсію за віком на пільгових умовах по Списку №2 визначається за умовами п.2 ч.2 ст.114 Закону №1058, який таких застережень не містить.

Суд також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, судом не встановлено порушень у діях відповідача в частині відмови у призначенні позивачу пенсії на пільгових умовах прав та інтересів позивача на належне пенсійне забезпечення, а тому слід відмовити позивачу у задоволенні даних позовних вимог.

Виходячи з того, що у адміністративного суду відсутні обґрунтовані правові підстави для визнання протиправними дій відповідача в частині відмови у призначенні позивачу пенсії на пільгових умовах (основної вимоги), а, відповідно, і відсутні підстави для задоволення похідних вимог позивача про скасувати рішення (відмову) відповідача, яке викладене у листі від 01.07.2020 р. №0400-0307-8/49438 та зобов`язання відповідача призначити їй пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 з моменту досягнення пенсійного віку, тобто з 03.02.2020 року.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України лише при задоволенні позову судові витрати покладаються на суб`єкта владних повноважень.

Отже, з урахуванням того, що у адміністративного суду відсутні підстави для задоволення позову, судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем за квитанцією від 06.08.2020 р., слід покласти на позивача за нормами ч.1 ст.139 КАС України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.8, 9, 72, 77, 132, 139, 241 - 246, 250, 263 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул.Набережна Перемоги, 26, м.Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправними дій, скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 КАС України та може бути оскаржено в строки, передбачені статтею 295 КАС України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційної-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень КАС України.

Суддя К.С. Кучма

К.С. Кучма