Ухвала

від 28.10.2020 по справі 203/3772/20

КІРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 203/3772/20

Провадження № 2/0203/1261/2020

УХВАЛА

28 жовтня 2020 року у місті Дніпрі суддя Кіровського районного суду міста Дніпропетровська Ханієва Ф.М., вивчивши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія ДІНЕРО про визнання недійсним кредитного договору,

Встановив:

21 жовтня 2020 року до Кіровського районного суду міста Дніпропетровська звернувся ОСОБА_1 з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія ДІНЕРО , в якому просить суд:

- визнати недійсним кредитний договір AG1689357, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія ДІНЕРО (код ЄДРПОУ 41350844) та ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що з початку березня 2020 року на його мобільний телефон почали надходити дзвінки та повідомлення про заборгованість по кредитному договору, який нібито було укладено з Товариством з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія ДІНЕРО . Однак, позивач ніколи не звертався до цієї фінансової установи та ніколи не укладав з нею кредитного договору для отримання коштів у борг. Також, позивач не отримував коштів від відповідача, який просить його повернути з відповідними відсотками. До отримання повідомлень та дзвінків на мобільний телефон позивач не знав про наявність укладеного кредитного договору з відповідачем від його імені. Позивач не укладав жодних договорів у письмовій формі. Як і ким була розповсюджена особиста інформація позивача невідомо, хто уклав відповідні зобов`язання від імені позивача також невідомо. Він не отримував жодних примірників кредитного договору та не ставив на ньому власноруч підпис, не використовував електронний цифровий підпис, тощо. Більш того, позивач не звертався до відповідача за грошовими коштами, жодних своїх даних відповідачу не надавав та не мав на меті укладати які-небудь правочини з відповідачем. Отже, зазначений договір, на його думку, може бути визнаний недійсним в судовому порядку.

Суд, вивчивши матеріали позовної заяви, дійшов висновку про необхідність передачі цивільної справи за територіальною підсудністю до іншого суду.

Так, відповідно до статті 27 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Відповідно до частини 5 статті 28 ЦПК України, позови про захист прав споживачів можуть пред`являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору.

Згідно з пунктом 1 частини 1, частини 3 статті 31 ЦПК України, суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду, що здійснюється на підставі ухвали суду.

Суд зазначає, що з матеріалів справи та за відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що місцезнаходження відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія ДІНЕРО (код ЄДРПОУ 41350844), зареєстроване по вул. Сурикова, будинок 3А, м. Київ, що відповідно до територіального устрою міста Києва відноситься до Солом`янського району міста Києва.

В обґрунтування підстав подачі позову до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська за місцем свого проживання, позивач послався на правила альтернативної підсудності, встановлені ч. 5 ст. 28 ЦПК України. Проте, суд зазначає, що доводи позивача з цього приводу є хибними, виходячи з наступного.

Так, у відповідності до ст. 11 Закону України Про захист прав споживачів , цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України Про споживче кредитування .

Судовий захист прав споживачів здійснюється загальними судами за правилами цивільного судочинства в порядку позовного провадження за позовами фізичних осіб - споживачів товарів, робіт і послуг.

Відповідно до преамбули Закону України Про захист прав споживачів (далі - Закон) регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Законом визначено, що споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011, справа № 1-26/2011, вирішено, що в аспекті конституційного звернення положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України Про захист прав споживачів від 12 травня 1991 року № 1023-XII з наступними змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Ураховуючи викладене, суд вважає посилання позивача на ЗУ Про захист прав споживачів безпідставним, оскільки у позовній заяві зазначено про те, що він ніколи не звертався до зазначеної фінансової установи та ніколи не укладав кредитного договору для отримання коштів у борг, не отримував від відповідача коштів, які той вимагає повернути з відсотками, а відтак позивач не є споживачем , тобто спір виник не на захист його прав як споживача, а тому позивачеві слід звертатися до суду за загальними правилами підсудності

Відповідно до частин 1, 2, 3, 4 статті 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з положеннями статті 9 Конституції України та статті 17, частини 5 статті 19 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20 липня 2016 року у справі Сокуренко і Стригун проти України (заяви № 29458/04, № 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики Суду термін встановленим законом у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом (рішення у справі Занд проти Австрії (Zand v. Austria), заява № 7360/76). У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. (…) фраза встановленого законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду , але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом встановленим законом , національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Таким чином, суд вважає помилковим посилання позивача на підсудність вказаної справи Кіровському районному суду м. Дніпропетровська, відповідно до ч. 5 ст. 28 ЦПК України, оскільки в даному випадку позов повинен бути пред`явлений відповідно до правил, встановлених частиною 2 статті 27 ЦПК України, тобто до суду за місцезнаходженням відповідача (юридичної особи).

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що правила альтернативної підсудності (пред`явлення позову за зареєстрованим місцем проживання чи перебуванням споживача) на спірні правовідносини між сторонами не поширюються. Натомість, позов пред`явлений до юридичної особи: Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія ДІНЕРО , місцезнаходження якого зареєстроване за адресою: вул. Сурикова, буд. 3А в місті Києві, 03035, яке знаходяться в Солом`янському районі міста Києва.

Таким чином, суд, враховуючи, що місцезнаходження відповідача знаходиться в Солом`янському районі м. Києва, вважає, що це є підставою для передачі справи на розгляд за підсудністю до Солом`янського районного суду міста Києва на підставі пункту 1 частини 1 статті 31 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 27, частинами 1, 3 статті 31, 258 - 260 ЦПК України, суд,

ухвалив:

Цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія ДІНЕРО про визнання недійсним кредитного договору - передати за територіальною підсудністю до Солом`янського районного суду міста Києва (03113, м.Київ, вул. Полковника Шутова, 1).

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складання. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення відповідної ухвали суду.

У відповідності до п. 15.5 ч. 1 розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Суддя Ф.М. Ханієва