Постанова

від 27.10.2020 по справі 607/4502/16

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 607/4502/16Головуючий у 1-й інстанції Дзюбич В.Л.. Провадження № 22-ц/817/672/20 Доповідач - Сташків Б.І. Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 жовтня 2020 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Сташків Б.І.

суддів - Хома М. В., Щавурська Н. Б.,

за участю секретаря - Сович Н.А.

та сторін- представника ПАТ "Універсал Банк"- адвоката Сагайдак В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Тернополі цивільну справу № 607/4502/16 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 28 квітня 2016 року, постановлену суддею Дзюбич В.Л., у справі за заявою публічного акціонерного товариства "Універсал Банк" про вжиття заходів забезпечення позову в цивільній справі за позовом публічного акціонерного товариства "Універсал Банк" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором,-

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2016 року представник позивача ПАТ Універсал Банк звернувся в суд із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу в розмірі 80716 доларів США з яких по індивідуальній угоді № BL2517-K від 2008 року в сумі 30126,81 доларів США, по індивідуальній угоді № BL2517/BL25609-KL+ від 16.04.2008 року борг в сумі 50589,43 доларів США та судового збору в сумі 31472,74 гривень.

Також, представник позивача ПАТ звернувся в суд із заявою про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно виявлене у відповідачів, а саме на: домоволодіння будівлю торгово-побутового комплексу з надвірними спорудами, загальною площею 740,3 кв.м., житловою площею 93,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_1 , розмір частки 81/100 (реєстраційний номер майна 169473861252); земельну ділянку площею 0,15 га, кадастровий номер 6125280700:02:001:3664, цільове призначення для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, що знаходиться за адресою: Тернопільська область, Тернопільський район село Біла, земельна ділянка 2 та належить на праві приватної власності ОСОБА_1 ; домоволодіння будівлю торгово-побутового комплексу з надвірними спорудами, загальною площею 740,3 кв.м. житловою площею 93,8 кв.м. що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить на праві приватної власності ОСОБА_2 , розмір частки 19/100 (реєстраційний номер майна 18197106).

В обґрунтуванні поданої заяви про вжиття заходів забезпечення позову позивач вказував на значний розмір заборгованості відповідачів перед позивачем та можливість вчинення відповідачами дій спрямованих на відчуження належного їм майна, що в майбутньому може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 28 квітня 2016 року заяву публічного акціонерного товариства Універсал Банк про вжиття заходів забезпечення позову в цивільній справі № 607/4502/16-ц за позовом публічного акціонерного товариства Універсал Банк до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором кредиту - задоволено частково.

Накладено арешт на 81/100 частки домоволодіння будівлі торгово-побутового комплексу з надвірними спорудами, загальною площею 740,3 кв.м., житловою площею 93,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належать на праві спільної часткової власності ОСОБА_1 (реєстраційний номер майна 169473861252).

Накладено арешт на 19/100 частки домоволодіння будівлі торгово-побутового комплексу з надвірними спорудами, загальною площею 740,3 кв.м. житловою площею 93,8 кв.м. що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_2 (реєстраційний номер майна 18197106).

У задоволенні решти вимог публічного акціонерного товариства Універсал Банк -відмовлено.

Ухвала підлягала до негайного виконання в порядку встановленому для виконання судових рішень. Строк пред`явлення до виконання ухвали суду про вжиття заходів забезпечення позову один рік.

Не погодившись із вказаною ухвалою суду від ОСОБА_1 поступила апеляційна скарга, в якій апелянт просить скасувати ухвалу, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, не врахування усіх обставин справи.

Зокрема вказує, що постановляючи оскаржувану ухвалу, судом невірно було визначено суб`єктів права власності будинковолодіння будівлі торгово-побутового комплексу з надвірними спорудами, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , а також предмет права власності .

Зазначає,що суд першої інстанції помилково вважав, що власниками будинковолодіння будівлі торгово-побутового комплексу з надвірними спорудами є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , яким відповідно належить 81/100 частка загальною площею740,3 м.кв. Житловою 93,8 кв.м. та 19/100 часток домоволодіння будівлі торгово-побутового комплексу, оскільки ОСОБА_2 взагалі не являється власником 19/100 вищезазначеного приміщення, так як власником 19/100 частки домоволодіння, а саме житлового будинку АДРЕСА_1 загальною площею 140,6 кв.м., житловою площею 93,8 кв.м. є її неповнолітній син ОСОБА_4 .

Також апелянт вказує, що при цьому їй ОСОБА_1 належить 81/100 частка домоволодіння, а саме будівля торгово-побутового комплексу з надвірними спорудами(торгово-побутовий комплекс з прибудовами та підвалом) під АДРЕСА_1 , загальною площею 599,7 кв.м.

Окрім того апелянт зазначає, що належні їй та її неповнолітньому сину частки в домоволодінні за адресою АДРЕСА_1 є виділеними в натурі і їй належить лише конкретний об`єкт - торгово-побутовий комплекс площею 599,7кв.м., а моєму синові ОСОБА_4 -житловий будинок загальною площею 140,6 кв.м. , житловою площею 93,8 кв.м.

На підтвердження зазначених обставин апелянт подає до апеляційної скарги витягами з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №11226826 від 21.10.2013року та №11231612 від 21.10.2013року.

Разом з тим, апелянт вказує що забезпечуючи позов позивача та накладаючи арешт на належне їй майно суд першої інстанції не врахував, що позивачем заявлено позов про стягнення заборгованості за генеральним договором №ВІ_ 2517 від 15/04/2008р. (індивідуальними угодами № ВІ.2517\ВІ_2517-К від 16.04.2008 та № ВІ_2517|ВІ_25609-КІ_+ від 16.04.2008року) виконання зобов`язань за яким забезпечено іпотекою належного їй незавершеного будівництвом половини спареного житлового будинку (готовністю 78 %) та земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку площею 0.1622 га, що знаходяться за адресою АДРЕСА_2 , що підтверджується договором іпотеки від 16.04.2008року.

У судове засідання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 не з`явилися, які були повідомлені про день та час розгляду справи, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення , що в силу вимог ч.2 ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

У судовому засідання представник представника ПАТ "Універсал Банк"-адвоката Сагайдак В.В. заперечив проти поданої апеляційної скарги, просив її залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду без змін.

Заслухавши суддю доповідача, пояснення учасників судового процесу, які з`явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступних підстав.

Згідно ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

У частині другій статті 149 ЦПК України передбачено, що забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

На підставі частини другої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Під забезпеченням позову слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.

Статтею 150 ЦПК України визначено перелік видів забезпечення позову, у пункті 6 якої передбачено, що позов може забезпечуватись зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку.

Згідно із частиною третьою статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. (пункт 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову ).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 звертає увагу на те, що одними із основних засад (принципів) цивільного судочинства є верховенство права, змагальність сторін і рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом (пункти 1, 2 і 4 частини третьої статті 2 ЦПК України). Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права (частина перша статті 129 Конституції України, частина перша статті 10 ЦПК України), одним із проявів якого є гарантування права на справедливий суд (справедливої судової процедури). Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України). Така рівність прав гарантується, зокрема, тим, що у випадку вжиття заходів забезпечення позову за заявою позивача, судове рішення, яким вжиті такі заходи забезпечення позову, може оскаржити відповідач. Причому для гарантій рівності сторін, змагальності та справедливої судової процедури важливо, щоби така можливість оскарження була як у випадку вжиття заходів забезпечення позову у суді першої інстанції, так і у випадку такого вжиття в апеляційному суді.

Крім того, відповідно до правової позиції, викладеної у рішенні Конституційного Суду України від 31 травня 2011 у справі № 4-рп/2011 щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 376 у взаємозв`язку зі статтями 151, 152, 153 ЦПК України: З метою гарантування виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог у процесуальних законах України передбачено інститут забезпечення позову (абзац п`ятий пункту 4 мотивувальної частини цього рішення).

Вказаний інститут є елементом права на судовий захист і спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права. Він віднесений до механізму захисту прав і свобод людини, зокрема в судовому порядку, і є гарантією їх захисту та відновлення, а отже, елементом правосуддя. Забезпечення позову стосується всіх стадій судового провадження (підготовка, призначення, розгляд справи, виконання рішення) і є складовою комплексу заходів, спрямованих на охорону публічно-правового та матеріально-правового інтересу в господарському судочинстві, а також однією з гарантій реального виконання можливого позитивного для людини рішення, оскільки надає можливість суду до ухвалення рішення в справі вжити заходів до забезпечення реалізації позовних вимог.

Виходячи з системного тлумачення зазначених положень, вбачається, що застосування заходів забезпечення позову необхідне через існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в даній справі, а захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, але й інших осіб, права яких можуть бути порушені внаслідок застосування відповідних заходів.

Із матеріалів даної справи вбачається, що позивач публічне акціонерне товариство Універсал Банк звернулося в суд із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу в розмірі 80716 доларів США з яких по індивідуальній угоді № BL2517-K від 2008 року в сумі 30126,81 доларів США, по індивідуальній угоді № BL2517/BL25609-KL+ від 16.04.2008 року борг в сумі 50589,43 доларів США та судового збору в сумі 31472,74 гривень.

Позивач також звернулось в суд із заявою про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно виявлене у відповідачів, а саме на: домоволодіння будівлю торгово-побутового комплексу з надвірними спорудами, загальною площею 740,3 кв.м., житловою площею 93,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_1 , розмір частки 81/100 (реєстраційний номер майна 169473861252); та домоволодіння будівлю торгово-побутового комплексу з надвірними спорудами, загальною площею 740,3 кв.м. житловою площею 93,8 кв.м. що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить на праві приватної власності ОСОБА_2 , розмір частки 19/100 (реєстраційний номер майна 18197106).

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина третя статті 150 ЦПК України). Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Суд першої інстанції помилково прийшов до висновку, що власниками будинковолодіння будівлі торгово-побутового комплексу з надвірними спорудами, що знаходяться по АДРЕСА_1 загальною площею 740,3 кв.м. , житловою площею 93,8 кв.м. належить ОСОБА_2 в розмірі 19/100 частки на праві спільної часткової власності.

Так, із інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно сформованої 05 серпня 2020року вбачається, що власником 19/100 частини будинковолодіння, а саме житлового будинку, АДРЕСА_1 загальною площею 140,6 кв.м., житловою площею 93.8 кв.м. є син ОСОБА_4 .

Таким чином, у суді апеляційної інстанції стало відомо- майно, на яке Банк просить накласти арешт , не є власністю ОСОБА_2 .

Згідно цього ж реєстру, власником 81/100 частки домоволодіння, а саме: будівля торгово-побутового комплексу з надвірними спорудами (торгово- побутового комплексу з прибудовами і підвалом) під АДРЕСА_1 загальною площею 599,7 кв.м. є ОСОБА_1 .

Розбіжності, які містяться у Інформаційній довідці, яку надав Банк із вищевказаними відомостями по майну, мають місце, оскільки інформація про держану реєстрацію була внесена по кожному об`єкту майна, ще 2013, 2015 роках, а дати про держану реєстрацію ще були внесені у 2007 року. Таким чином, дані по праву власності, щодо майна ОСОБА_5 та ОСОБА_2 є застарілими та не відповідають дійсності.

Відповідно до п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22.12.06. Про практику застосування судами цивільно процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову , розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець.

Накладаючи арешт на майно, а саме на житловий будинок, АДРЕСА_1 , суд невірно зазначив кому належить майно на праві власності, не зазначив характеристик обєктів нерухомого майна згідно відомостей з державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Застосування такого заходу призведе до невиправданого обмеження майнових прав третьої особи- неповнолітнього ОСОБА_4 , чим порушить йог законні майнові права та інтереси, а тому ухвала суду в частині накладення арешту на 19/100 частки домоволодіння будівлі торгово-побутового комплексу з надвірними спорудами, загальною площею 740,3 кв.м. житловою площею 93,8 кв.м. що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_2 (реєстраційний номер майна 18197106) слід скасувати і в тій частині відмовити в заяві ПАТ " Універсал Банк" про забезпечення позову.

Доводи апелянта апелянта ОСОБА_1 про те, суд першої інстанції, безпідставно наклав арешти на будинковолодіння що знаходиться в АДРЕСА_1 , оскільки виконання зобовязань забезпечено іпотекою належного їй незавершеного будівництвом половини спареного житлового будинку( готовністю 78 %) та земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку площею 0,1622 га, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 , що підтверджується договором іпотеки від 16 квітня 2008 року, що не є співмірними із заявленими позивачем вимогами, не відповідають

Із позовної заяви про стягнення зоборгованості за договором кредиту вбачається, що публічне акціонерне товариство "Універсал Банк"просили суд стягнути заборгованість по боргу в сумі 80 716, 24 доларів США, що іквавалентно до національної валюти станом на час подачі заяви квітень 2016 року становив (, а 80 716, 24 х 26.20) 2 115572,65 грн.вартість майна що перебуває під іпотекою в с. Яблуниця м. Яремче Івано0 Франківської області.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів.

Порядок задоволення вимог іпотекодержателя шляхом продажу предмета іпотеки будь-якій особі визначено умовами договору іпотеки, та з урахуванням положень статей 36, 38 № 898-IV Закону України " Про іпотеку" є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду.

Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Здійснення особою права на захист не може ставитися в залежність від застосування нею інших способів правового захисту. Забезпечувальне зобов`язання має додатковий (акцесорний) характер, а не альтернативний основному. У разі задоволення не в повному обсязі вимог кредитора за рахунок забезпечувального обтяження основне зобов`язання сторін не припиняється, однак змінюється щодо предмета та строків виконання, встановлених кредитором, при зверненні до суду, що надає кредитору право вимоги до боржника, у тому числі й шляхом стягнення решти заборгованості за основним зобов`язанням (тілом кредиту) в повному обсязі та процентів і неустойки згідно з договором, нарахованих на час звернення до суду з вимогою про дострокове виконання кредитного договору, на погашення яких виявилася недостатньою сума коштів, отримана від реалізації заставленого майна під час виконання судового рішення.

Така позиція узгоджується з висновками викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі за №381/4019/18; від 04 липня 2018 року у справі за №310/11534/13-ц. та у постанові Верховного Суду від 28 серпня 2019 року у справі за №759/4036/18.

Оскільки предметом спору є стягнення боргу, розмір якого на день звернення з позовною заявою становив 2 115 572.65 грн., вбачається, що обраний судом першої інстанції вид забезпечення позову - накладення арешту на майно, що належить відповідачу на праві власності, є співмірним із заявленими позовними вимогами і він застововується саме для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, стимулювати боржника до виконання основного зобовязання та запобігає негативним наслідкам порушення боржником своїх зобовязань

Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову, а відтак суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що незабезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

При цьому обраний позивачем вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.

Встановивши, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання можливого рішення суду про задоволення позову, суд першої інстанції, зробив обґрунтований висновок про наявність передбачених законом підстав для застосування заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірне будинковолодіння.

З огляду на викладене підстав для скасування ухвали суду першої інстанції в частині накладення арешту 81/100 частки будинковолодіння будівлі торгово-побутового комплексу що належать на праві спільної часткової власності ОСОБА_1 з наведених у апеляційній скарзі доводів, не вбачається.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Керуючись ст. ст.367,368, 375, 381,382 ЦПК України суд апеляційної інстанції,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задоволити частково.

Ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 28 квітня 2016 року-в частині накладення арешту на 19/100 частки домоволодіння будівлі торгово-побутового комплексу з надвірними спорудами, загальною площею 740,3 кв.м. житловою площею 93,8 кв.м. що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_2 (реєстраційний номер майна 18197106) скасувати і в тій частині відмовити в заяві ПАТ " Універсал Банк" про забезпечення позову.

В іншій частині, ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 28 квітня 2016 року залишити без змін.

Судові витрати покласти на сторін в межах понесених ними.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови суду апеляційної інстанції складено 28 жовтня 2020 року

Головуючий

Судді