Рішення

від 29.10.2020 по справі 303/5507/20

МУКАЧІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2020 року м. Мукачево Справа №303/5507/20

2/303/1854/20

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

у складі: головуючого - судді Кость В.В.

секретар судового засідання Немеш Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в м. Мукачево цивільну справу

за позовом ОСОБА_1 від імені якої діє ОСОБА_2

до відповідачів: (1) ОСОБА_3 ;

( 2 ) ОСОБА_4 ;

( 3 ) ОСОБА_5

третя особа: Залужанська сільська рада Мукачівського району

про усунення перешкод у здійснення права власності шляхом визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 від імені якої діє ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до відповідачів про визнання їх таким, що втратили право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 (надалі - Будинок).

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що Будинок належить на праві приватної власності позивачу. Відповідачі зареєстровані у вказаному Будинку, але в ньому не проживають. Реєстрація відповідачів у Будинку порушує права позивача як власника майна, спричиняє проблеми зі сплати надмірних комунальних послуг. За наведених обставин, вважає, що є всі підстави для визнання відповідачів такими, що втратили право на користування вищевказаним Будинком.

Нормативно - правовою підставою для задоволення позовних вимог вказані приписи ст.ст. 391, 405 Цивільного кодексу України.

Позивач в судове засідання не з`явилася, натомість від її представника надійшла заява про розгляд справи у їх відсутності, позовні вимоги підтримує, просить їх задоволити, проти винесення заочного рішення не заперечує.

Належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи відповідачі відзив на позовну заяву не подали та заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження не висловили, тому суд ухвалює рішення при заочному розгляд справи.

Третя особа надіслала заяву про розгляд справи без їх участі, залишає вирішення позову на розгляд суду.

Дослідивши подані по справі доказові матеріали, суд констатує наступне.

1. Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог суд виходить з того, що згідно із частиною першою ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною першою ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Під способом захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається у ст. 16 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 20 Цивільного кодексу України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

2. Не оспорюється учасниками справи той факт, що матеріально-правовим об`єктом, з привиду якого виникло конфліктне правовідношення між сторонами справи є нерухоме майно, а саме Будинок.

В контексті хронології існуванням спірних правовідносин пов`язаних з Будинком суд наводить наступні обставини справи.

Наявні у справі доказові матеріали (копія договору купівлі-продажу житлового будинку від 6 серпня 2020 року, витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 07.08.2020 №219482503, а.с. 6-7, 8) свідчать про те, що Будинок належить на праві приватної власності позивачу.

Відповідачі зареєстровані у Будинку, що підтверджується даними листів від 02.10.2020 №02-07/301, №02-07/302 та №02-07/303 (а.с. 29, 30, 31).

Факт відсутності по місцю реєстрації відповідачів з 2005 року підтверджується даними довідки від 25.08.2020 №421 (а.с. 16).

3. Надаючи правову оцінку фактичним обставинам справи та спірним правовідносинам, у контексті з доводами та запереченнями учасників справи, суд враховує наступні норми права та наводить мотиви їх застосування.

Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

У ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23 лютого 2006 р. № 3477-ІV передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права .

Виходячи з міжнародно-правових зобов`язань держави, положень ст. 8 Конституції та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка відповідно до вимог ч. 1 ст. 9 Конституції ратифікована Законом від 17 липня 1997 р. № 475/97-ВР Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції , дотримання принципу верховенства права є однією з підвалин демократичного суспільства.

Так, у частині першій ст. 1 Першого протоколу до Конвенції Захист власності передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права .

З огляду на вказане, право власності кожної фізичної і юридичної особи, неурядової організації й групи приватних осіб, повинне поважитися.

З положеннями частини першої ст. 1 Першого протоколу до Конвенції в повній мірі кореспондуються і приписи частин першої та другої ст. 321 Цивільного кодексу України, якими, зокрема передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

У частині другій п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 01.11.96 №9 Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя зазначено, що наявність чи відсутність прописки самі по собі не можуть бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім`ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.

Приписами частини першої ст. 316 Цивільного кодексу України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно зі ст. 317 та частиною першою ст. 318 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ст. 391 Цивільного кодексу України).

Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 383 Цивільного кодексу України та передбачають правомочності щодо використання житла для власного проживання, проживання членів сім`ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання в право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Таким чином, гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права.

Також і в ст. 150 Житлового кодексу Української РСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.

Частиною першою статті 156 Житлового кодексу Української РСР передбачено, що члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.

Аналіз наведених вище норм права дає підстави для висновку про те, що право членів сім`ї власника будинку користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім`ї якого вони є, а з припиненням права власності особи - втрачається і право користування жилим приміщенням у членів його сім`ї.

Разом з цим, згідно з положеннями статті 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 383 Цивільного кодексу України та передбачають правомочності щодо використання житла для власного проживання, проживання членів сім`ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання в право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Відтак, за порівняльним аналізом статей 383, 391, 405 Цивільного кодексу України та статей 150, 156 у поєднанні зі статтею 64 Житлового кодексу Української РСР слід дійти висновку що положення статей 383, 391 Цивільного кодексу України передбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на жиле приміщення, будинок, квартиру тощо, від будь яких осіб, у тому числі осіб, які не є і не були членами його сім`ї, а положення статей 405 ЦК України, статей 150, 156 Житлового кодексу Української РСР регулюють взаємовідносини власника жилого приміщення та членів та членів його сім`ї.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції, висловленій Верховним Судом України у постановах: від 05 листопада 2014 року у справі № 6-158цс14, від 16 листопада 2016 року у справі № 6-709цс16 та Верховним Судом у постанові від 16 січня 2019 року по справі №309/2477/16-ц.

Разом з тим, Будинок не перебуває у власності відповідачів, а факт того, що відповідачі зареєстровані у спірному Будинку, не є свідченням наявності у них права користування спірним об`єктом нерухомості.

При цьому відповідачами не надано будь-яких доказів того, що вони відсутні за місцем реєстрації з поважних причин, наявності будь-яких домовленостей між ними та позивачем (власником Квартири) щодо користування Квартирою.

Обставини по справі на предмет їх відповідності вказаним вище положенням законодавства свідчать про те, що реєстрація відповідачів у Будинку, за умови документально підтвердженого права власності позивача на даний об`єкт нерухомості, перешкоджає їй вільно володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном. При цьому вказані правомочності є абсолютними, непорушними та гарантованими законом.

Отже, вимога за предметом позову у повній мірі відповідає законодавчо встановленому способу захисту порушеного права (ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України), яке не визнається відповідачами.

Як встановлено по справі, позивач є власником Будинку у встановленому законом порядку, тому має право на власний розсуд розпоряджатися своєю власністю згідно з положеннями ст. 318 Цивільного кодексу України, в тому числі і щодо вирішення питань стосовно можливості проживання в ній інших осіб.

Волевиявлення власника майна за предметом позовних вимог спрямоване на визнання відповідачів таким, що втратили право користування жилим приміщенням. Такі вимоги слід вважати правомірними, оскільки вони в повній мірі узгоджується з тими правомочностями, які передбачається цивільно-правовим інститутом права приватної власності (ст.ст. 316, 318 Цивільного кодексу України). Поряд з цим, будь - яких фактичних даних, які б свідчили про позбавлення позивача права власності на Будинок, чи наявності у відповідачів права на користування ним, матеріали справи не містять. У позивача виникають незручності щодо вільного володіння своїм майном через те, що у Будинку зареєстровані відповідачі.

Враховуючи вищевказані обставини справи, з огляду на їх узгодженість з нормами Конституції України, позовні вимоги про визнання відповідачів такими, що втратили право користування Будинком підлягають задоволенню.

Судові витрати по справі у сумі 840,80 грн. підлягають стягненню з відповідачів відповідно до частин першої-другої статті 141 Цивільного процесуального кодексу України.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 8, 41, 124, 129 1 Конституції України, ст.ст. 2, 3, 10, 12, 13, 76-81, 263-265, 279, , 281-282, 288-289, 354-355 Цивільного процесуального кодексу України, Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

УХВАЛИВ:

1. Позов ОСОБА_1 від імені якої діє ОСОБА_2 - задоволити.

2. Визнати ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 такими, що втратили право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .

3. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму 280 (двісті вісімдесят) гривень 27 копійок у відшкодування витрат по сплаті судового збору.

3.1. Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 суму 280 (двісті вісімдесят) гривень 27 копійок у відшкодування витрат по сплаті судового збору

3.2. Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 суму 280 (двісті вісімдесят) гривень 27 копійок у відшкодування витрат по сплаті судового збору.

4. Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

5. Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

6. Позивач : ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_1 ).

Представник позивача: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 ).

Відповідачі: (1) ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_1 );

( 2 ) ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , АДРЕСА_1 );

( 3 ) ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , АДРЕСА_1 ).

Третя особа: Залужанська сільська рада Мукачівського району (89675 с.Залужжя Мукачівського району, вул. Духновича, 48а, код ЄДОПОУ 04350458).

Суддя В.В. Кость