Рішення

від 12.10.2020 по справі 914/1975/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.10.2020 справа № 914/1975/20

Господарський суд Львівської області у складі судді Гоменюк З.П., при секретарі судового засідання Зусько І.С., розглянув матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Торг АК , м.Львів

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Явір-Інвест , Львівська область, Яворівський район, с.Бердихів

про стягнення 54004,50 грн

за участю представників:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: Калиновський В.В.

Обставини розгляду справи.

На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю Торг АК до Товариства з обмеженою відповідальністю Явір-Інвест про стягнення 54004,50 грн.

Ухвалою суду від 10.08.2020 р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, судове засідання у справі призначено на 31.08.2020 р.

Ухвалою суду від 31.08.2020 р., занесеною до протоколу судового засідання від 31.08.2020 р., судове засідання відкладено на 12.10.2020 р.

Після закінчення судового засідання 31.08.2020 р. суд отримав відзив на позовну заяву (вх.№25510/20).

Разом з відзивом відповідач надіслав і заперечення щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.

В запереченні відповідач заявив, що позивач невірно здійснив розрахунок процентів річних, а умовами укладених між сторонами договорів

не передбачено такого виду штрафної санкції як пеня, через що заявлені позовні вимоги про стягнення пені є незаконними.

З огляду на викладене, відповідач зазначив, що вважає за необхідне встановити усі обставини справи, а тому просив здійснити розгляд даної справи за правилами загального позовного провадження.

Дослідивши подану заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, суд прийшов до висновку відмовити в її задоволенні з огляду на наступне.

Як передбачено ч.ч.3, 4 ст.12 ГПК України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні. Умови, за яких суд має право розглядати вимоги про стягнення грошових сум у наказному провадженні, а справи - у загальному або спрощеному позовному провадженні, визначаються цим Кодексом.

Згідно з частиною 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, для цілей цього кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Частинами першою та другою статті 247 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у порядку спрощеного провадження розглядаються малозначні справи. У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Так, у порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи:1) про банкрутство; 2) за заявами про затвердження планів санації боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство; 3) у спорах, які виникають з корпоративних відносин, та спорах з правочинів щодо корпоративних прав (акцій); 4) у спорах щодо захисту прав інтелектуальної власності, крім справ про стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) у спорах, що виникають з відносин, пов`язаних із захистом економічної конкуренції, обмеженням монополізму в господарській діяльності, захистом від недобросовісної конкуренції; 6) у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних такою посадовою особою юридичній особі її діями (бездіяльністю); 7) у спорах щодо приватизації державного чи комунального майна; 8) в яких ціна позову перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 9) інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 3-8 цієї частини.

При вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження. (ч.3 ст.247 ГПК України).

В позовній заяві позивач просив суд розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження і суд задоволив таке клопотання позивача.

Ухвалою від 10.08.2020 р. суд відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, врахувавши ціну позову, яка не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, характер спірних правовідносин, незначну складність справи та, ймовірно, невеликий обсяг доказів, які підлягатимуть дослідженню, а також те, що зазначена справа належить до малозначних в розумінні Господарського процесуального кодексу України.

Суд переконаний, що розгляд даної справи не становить значного суспільного інтересу, справа має незначну складність, виходячи з того, що: спір виник з правовідносин поставки товару; учасниками справи є лише один позивач та один відповідач; обсяг і характер поданих доказів є невеликим та зрозумілим, при цьому суд не вбачає потреби у витребуванні інших доказів, призначенні експертизи, виклику свідків тощо.

Відповідно до ч.4 ст.250 Господарського процесуального кодексу України, якщо відповідач в установлений судом строк подасть заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, суд залежно від обгрунтованості заперечень відповідача постановляє ухвалу про: 1) залишення заяви відповідача без задоволення; 2) розгляд справи за правилами загального позовного провадження та заміну засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням.

Отже, процесуальний закон ставить в залежність можливість задоволення заяви із запереченнями від обґрунтованості таких заперечень відповідача.

Свої заперечення відповідач пояснює тим, що розгляд справи за правилами загального позовного провадження є необхідним для встановлення усіх обставин справи, та на незгоду з позовними вимогами в частині стягнення 3% річних і пені.

У запереченнях відповідач не навів жодних аргументів про те, що за своєю ціною позову, значенням для сторін, категорією, складністю, обсягом та характер доказів чи будь-якими іншими критеріями справа належить до тих, які повинні розглядатись в порядку загального позовного провадження, обмежившись вказівкою на те, що розгляд справи в такому порядку потрібен для встановлення усіх обставин справи. Разом з тим варто зазначити, що суд проводить повне та всебічне встановлення обставин, які є предметом доказування у справі, незалежно від того, в порядку якого з різновидів позовного провадження - спрощеного чи загального він здійснює судочинство.

Таким чином, посилання відповідача не можуть слугувати підставою для переходу до розгляду справи за правилами загального позовного провадження, а справа підлягає розгляду виключно в порядку спрощеного позовного провадження.

12.10.2020 р. надійшло клопотання позивача про зменшення позовних вимог (вх.№2609/20).

У клопотанні про зменшення позовних вимог позивач зазначив, що після відкриття провадження у справі відповідач частково виконав зобов`язання з повернення заборгованості в розмірі 10000 грн, у зв`язку з чим позивач зменшує свої позовні вимоги на цю суму і просить суд стягнути з відповідача 38292 грн основного боргу, 554,17 грн пені, 138,54 грн 3% річних і 5000 грн штрафу.

В судовому засіданні 12.10.2020 р. представник відповідача підтвердив викладені в заяві обставини щодо сплати частини боргу, погодився з можливістю прийняття до розгляду зменшення розміру позовних вимог позивача.

Процесуальна можливість зменшити розмір позовних вимог надана позивачеві пунктом другим частини другої статті 46 Господарського процесуального кодексу України.

Виходячи з наведених у клопотанні обставин, з якими обізнаний та які визнає відповідач, суд дійшов висновку про необхідність прийняття поданого позивачем клопотання про зменшення розміру позовних вимог та здійснення подальшого розгляду справи з його врахуванням.

Також 12.10.2020 р. позивачем подано клопотання про відкладення судового засідання (вх.№29381/20) у зв`язку з зайнятістю представника в іншому судовому засіданні у Львівському апеляційному суді.

Стосовно цього клопотання суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними (п.2 ч.2 ст.202 ГПК України).

Як передбачено п.2 ч.3 ст.202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Судове засідання 12.10.2020 р. є другим засіданням у справі, а в перше судове засідання, яке відбулось 31.08.2020 р., представник позивача не з`явився, відтак його неявка в дане засідання є повторною, що дає змогу суду розглянути справу за його відсутності без врахування поважності причин неявки.

Крім того, суд звертає увагу позивача на те, що статтею 248 Господарського процесуального кодексу України визначено строк розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження. Так, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

В даній справі цей строк закінчується 12.10.2020 р., тобто суд не вправі відкладати розгляд справи, порушуючи при цьому строк розгляду, встановлений законодавством.

При цьому явка позивача в судове засідання не визнавалася обов`язковою, що вбачається з ухвали про повідомлення про судове засідання від 31.08.2020 р., якою позивач був повідомлений про дату і час судового засідання.

Таким чином, в суду відсутня можливість для задоволення клопотання відповідача та відкладення розгляду справи як з мотивів, наведених ним у клопотанні, так і з будь-яких інших законних підстав.

В судовому засіданні 12.10.2020 р. представник відповідача надав усні пояснення. Суд з`ясував обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх заперечень, безпосередньо дослідив докази та заслухав пояснення представника з приводу доказів.

Проаналізувавши зібрані у справі докази, суд дійшов висновку про необхідність прийняття рішення у справі та вийшов до нарадчої кімнати для ухвалення рішення.

В судовому засіданні 12.10.2020 р. після повернення з нарадчої кімнати судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору та правова позиція учасників справи.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що між позивачем та відповідачем було укладено договори поставки, на виконання умов яких позивач поставив товар, а відповідач в порушення умов договорів оплатив його неповністю. В подальшому сторони уклали договір про реструктуризацію заборгованості по договорах поставки шляхом її розстрочення, однак у встановлений договором про реструктуризацію термін відповідач не виконав взятих на себе зобов`язань з погашення заборгованості та перерахував після визначеного договором терміну лише частину коштів.

У зв`язку з цим, позивач (з врахуванням поданого ним та прийнятого судом клопотання про зменшення розміру позовних вимог) просив суд стягнути з відповідача 38292 грн основного боргу, 554,17 грн пені, 138,54 грн 3% річних і 5000 грн штрафу.

Відповідач звернув увагу суду на те, що за умовами договору про реструктуризацію заборгованості він зобов`язався здійснити повний розрахунок не пізніше 30.06.2020 р., тому прострочення виконання зобов`язань розпочалося із 01.07.2020 р., а позивач невірно здійснив розрахунок 3% річних, починаючи саме з 30.06.2020 р., тобто з дати, коли його права ще не були порушені відповідачем.

Крім того відповідач вказав, що договором про реструктуризацію заборгованості не передбачено такого виду штрафної санкції як пеня, відтак вимога позивача про стягнення пені є незаконною та не може бути задоволена судом.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, повно та об`єктивно дослідивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

01.01.2019 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю Торг АК (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Явір-Інвест (покупець) було укладено договір поставки №58/2019 (відтермінування).

За умовами п.12.1. договору, цей договір набув чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін і діє до 31.12.2019 р., але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань. Якщо жодна із сторін не заявить про розірвання договору за місяць до закінчення терміну його дії, договір вважається пролонгованим на наступний один рік.

Відповідно до п.1.1. договору, в порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов`язується поставити покупцеві автомобільні товари (надалі - Товар ).

Згідно з п.1.2. договору, поставка товару на підставі цього договору здійснюється окремими партіями, відповідно до заявок покупця та/або видаткових накладних до цього договору, оформлених на підставі поданих покупцем заявок.

Підтвердженням факту узгодження сторонами найменування, асортименту, кількості, ціни товару є прийняття покупцем товару по видатковій накладній, виданій постачальником, яка після її підписання сторонами має силу специфікації (п.1.3. договору).

За умовами п.1.4. договору, сторони домовились, що всі товари, отримані покупцем від постачальника, вважаються, якщо не оговорено інше, отриманими на виконання даного договору.

Як визначено пунктами 3.1. та 3.2. договору, оплата за товар здійснюється шляхом перерахування грошової суми покупцем на розрахунковий рахунок постачальника протягом 14 календарних днів з моменту проведення відвантаження. Конкретний термін оплати товару визначається видатковою накладною на поставку кожної партії товару, підписаною уповноваженими представниками сторін. Підставою для оплати є рахунок або видаткова накладна.

Пунктом 3.3. договору передбачено, що за погодженням сторін черговість зарахування платежів по даному договору встановлюється на розсуд постачальника незалежно від призначення платежу, зазначеного в платіжних документах покупця. Постачальник має право зарахувати отримані кошти в рахунок минулих заборгованостей покупця або в рахунок сплати штрафу відповідно до п.10.2. цього договору - за затримку платежів у відповідності до ст.3 цього договору покупець на вимогу постачальника сплачує пеню у розмірі облікової ставки НБУ, яка діяла на дату заборгованості від загальної вартості невиконаного зобов`язання.

За умовами п.1.1. договору №72 від 04.11.2019 р., укладеного ТзОВ Торг АК як постачальником та ТзОВ Явір-Інвест як покупцем, постачальник зобов`язується поставити і передати у власність покупця автомобільні товари: шина 315/70R22,5 154/150М S (рульові) - в кількості 2 шт.; шина 315/70R22,5 154/150М D (ведучі) - в кількості 12 шт.; шина 315/80R22,5 154/150М S (рульові) - в кількості 2 шт.; шина 315/70R22,5 154/150М D (ведучі) - в кількості 4 шт.; шина 385/65R22,5 160 L (20PR) Т (причепні) - в кількості 12 шт., а покупець - прийняти в загальній кількості шин - 32 штуки та оплатити за отриманий товар згідно умов цього договору.

Як передбачено розділом 7 договору, договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31.01.2020 р. В разі якщо за тридцять днів до закінчення строку дії договору жодна сторона не виявить бажання розірвати його, то дія договору автоматично продовжується на кожен наступний рік.

За домовленістю сторін встановлено ціну договору - 210000 грн з ПДВ (п.4.2. договору).

Згідно з п.4.3. договору, розрахунки за поставлений товар здійснюються не пізніше п`яти календарних днів з моменту отримання покупцем товару або у інший строк, попередньо домовлений між сторонами, але виключно згідно з наведеним графіком: в листопаді 2019 року за отриманий товар покупець зобов`язується сплатити 55000 грн з ПДВ; в грудні 2019 року за отриманий товар покупець зобов`язується сплатити 75000 грн з ПДВ; в січні 2020 року за отриманий товар покупець зобов`язується сплатити 80000 грн з ПДВ.

В матеріалах справи наявні засвідчені копії наступних видаткових накладних:

- №Т-214 від 18.11.2019 р. про поставку шини вантажної 315/70 R22,5 НН308А D НF в кількості 4 штуки на загальну суму 24400 грн;

- №Т-226 від 06.12.2019 р. про поставку шини 385/65 R22,5 160L (20 РR) СРТ 76 (Compasal) в кількості 2 штуки на загальну суму 13220 грн;

- №Т-00000013 від 28.01.2020 р. про поставку шини 315/70 R22,5 154/150М S201 (APLUS) в кількості 2 штуки на загальну суму 12600 грн;

- №Т-00000043 від 28.02.2020 р. про поставку акумулятора ТА612 6 СТ-61 Аз High-Tech Tudor (600ЕN) в кількості 1 штука та гайки колеса М22х1, 5x30x33 в кількості 5 штук на загальну суму 1980 грн;

- №Т-00000051 від 03.03.2020 р. про поставку шини 225/70 R16 107Н ХL А919 (APLUS) в кількості 4 штуки на загальну суму 5872 грн.

Всього за цими накладними було поставлено товар на суму 58072 грн.

У накладних не вказано жодних зауважень чи застережень, вони містять підписи директорів сторін і відтиски печаток відповідних юридичних осіб.

Як стверджує позивач, залишок несплаченої суми за накладною №Т-214 від 18.11.2019 р. складає 14620 грн, за іншими ж видатковими накладними - відповідає зазначеній в них вартості поставленого товару.

Відповідно до п.1.1. договору про реструктуризацію заборгованості за договорами поставки №24 від 10.06.2020 р., укладеного між ТзОВ Торг АК як постачальником або кредитором та ТзОВ Явір-Інвест як покупцем або боржником, у порядку та на умовах, визначених цим договором, кредитор та боржник домовились про реструктуризацію кредиторської заборгованості, що виникла у боржника перед кредитором через неналежне виконання боржником зобов`язань по оплаті за отриманий товар. Заборгованість виникла у боржника перед кредитором станом на 27.03.2020 р. та не погашена на момент укладення цього договору, згідно з договорів поставки: договір поставки від 01.01.2019 р. №58/2019, договір поставки від 04.11.2019 р. №72, (в подальшому разом - договори поставки) шляхом розстрочення до 30.06.2020 р. без відстрочення її погашення в подальшому.

До складу заборгованості, реструктуризація якої здійснюється згідно з договорами поставки, включаються суми: заборгованості боржника перед кредитором за отриманий товар згідно договорів поставки в сумі 57292 грн та штраф за неналежне виконання боржником своїх зобов`язань по оплаті боржником за отриманий товар в розмір 5000 грн. Загалом сума боргу боржника перед кредитором становить 62292 грн (п.1.2. договору).

За умовами п.1.3. договору, уклавши цей договір боржник визнає обсяг заборгованості та відповідальності перед кредитором в обсязі, визначеному в п.1.2. цього договору.

Як передбачено п.2.1. та п.2.2. договору, сума заборгованості, що підлягає реструктуризації відповідно до пунктів 1.2. договору, становить 62292грн. Боржник зобов`язується виплатити у повному обсязі заборгованість, зазначену в пункті 2.1. договору, шляхом перерахування коштів з поточного рахунка боржника на поточний рахунок кредитора рівними частинами або однією сумою, починаючи з наступного дня укладення договору, та здійснити повний розрахунок, не пізніше 30.06.2020 р.

За повне або часткове нездійснення платежів згідно з умовами договору, кредитор мас право здійснювати заходи щодо стягнення непогашеної суми заборгованості згідно з договором, нараховувати на непогашену суму заборгованості неустойку (штраф, пеню), проценти річних, інфляційні нарахування (п.3.1. договору).

Позивач стверджує, що 03.07.2020 р. відповідач перерахував на погашення заборгованості за договором реструктуризації заборгованості 9000 грн і 31.07.2020 р. - 5000 грн, а також в процесі розгляду справи (в вересні 2020 року) - 10000 грн.

Позивач (з врахуванням клопотання про зменшення розміру позовних вимог) просив суд стягнути з відповідача 38292 грн основного боргу та 5000грн штрафу.

Також за прострочення виконання зобов`язання позивач просив стягнути з відповідача за період з 30.06.2020 р. по 04.08.2020 р. включно 142,50 грн 3% річних і 570 грн пені.

Станом на дату ухвалення рішення в матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо здійснення відповідачем оплати заявлених до стягнення сум.

При прийнятті рішення суд виходив з такого.

Згідно зі ст.509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст.11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов`язань, є, зокрема, договори та інші правочини.

Як передбачено ст.174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але які йому не суперечать.

Відповідно до ч. 1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст.627 ЦК України).

Як встановлено ч.ч.1,2 ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За умовами ч.1 ст.265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Факт поставки позивачем відповідачеві товару підтверджується підписами директорів та печатками сторін на складених без зауважень видаткових накладних.

При цьому суд вважає, що товар за видатковими накладними №Т-214 від 18.11.2019 р., №Т-226 від 06.12.2019 р. та №Т-00000013 від 28.01.2020 р. було поставлено в межах договору поставки №72 від 04.11.2019 р., а товар за видатковими накладними №Т-00000043 від 28.02.2020 р. і №Т-00000051 від 03.03.2020 р. - в межах договору поставки №58/2019 від 01.01.2019 р.

Про вказане свідчить те, що в п.1.1. договору поставки №72 від 04.11.2019 р. наведено конкретні найменування та характеристики товару, що має бути поставлений на виконання цього договору, і товар переданий за трьома першими з вищезгаданих накладних відповідає визначеному асортименту.

За умовами п.1.4. договору поставки №58/2019 від 01.01.2019 р., всі товари, отримані покупцем від постачальника, вважаються, якщо не оговорено інше, отриманими на виконання даного договору, тому поставлені за двома останніми накладними товари, поставка яких не була обумовлена в договорі №72 від 04.11.2019 р., слід вважати такими, що передані на виконання договору поставки №58/2019 від 01.01.2019 р.

Відповідно до ч.5 ст.626 ЦК України, договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Згідно зі ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 692 ЦК України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Пунктом 3.1. договору поставки №58/2019 від 01.01.2019 р. сторони встановили, що оплата за товар здійснюється шляхом перерахування грошової суми покупцем на розрахунковий рахунок постачальника протягом 14 календарних днів з моменту проведення відвантаження, а пунктом 4.3. договору №72 від 04.11.2019 р. - що розрахунки за поставлений товар здійснюються не пізніше п`яти календарних днів з моменту отримання покупцем товару або у інший строк, попередньо домовлений між сторонами, але виключно згідно з наведеним графіком: в листопаді 2019 року за отриманий товар покупець зобов`язується сплатити 55000 грн з ПДВ; в грудні 2019 року за отриманий товар покупець зобов`язується сплатити 75000 грн з ПДВ; в січні 2020 року за отриманий товар покупець зобов`язується сплатити 80000 грн з ПДВ.

Як вбачається з матеріалів справи, недотримання відповідачем вищевказаних умов договорів та прострочення оплати поставленого товару призвели до виникнення в нього заборгованості, внаслідок чого сторони в подальшому уклали договір про реструктуризацію такої заборгованості від 10.06.2020 р.

За видатковими накладними було поставлено товар на загальну суму 58072 грн. В договорі про реструктуризацію сторони встановили і відповідач визнав, що станом на 27.03.2020 р. у нього виникла заборгованість за отриманий товар згідно з договорами поставки №58/2019 від 01.01.2019 р. та №72 від 04.11.2019 р. на суму 57292 грн, яка залишилась непогашеною на день укладення договору про реструктуризацію (10.06.2020 р.) Також підписанням договору про реструктуризацію відповідач визнав свій обов`язок сплатити штраф в розмірі 5000 грн за неналежне виконання ним зобов`язань з оплати товару та зобов`язався виплатити суму заборгованості - 62292 грн, яка складається з сум заборгованості за отриманий товар та суми штрафу, не пізніше 30.06.2020 р.

Як передбачено ст.526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст.598 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частин першої та другої статті 604 ЦК України, зобов`язання припиняється за домовленістю сторін. Зобов`язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов`язання новим зобов`язанням між тими ж сторонами (новація).

Отже, новація є способом припинення зобов`язання, вона можлива лише між тими самими сторонами (сторонами попереднього зобов`язання), які мають досягнути згоди щодо припинення дії попереднього зобов`язання та щодо умов нового зобов`язання.

Характерною ознакою новації є не зміна частини первісного зобов`язання, а укладення між тими ж сторонами нового зобов`язання. Юридичною підставою для зобов`язання, яке виникає при новації, є домовленість сторін про припинення первинного зобов`язання, про що повинно бути вказано у договорі.

Схожу позицію щодо правової природи новації викладено в постановах Верховного Суду від 13.03.2019 р. у справі №609/67/18 та від 21.05.2019 р. у справі №916/2889/13.

Відповідно до ч.1 ст.651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

У разі зміни договору зобов`язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо. У разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни (ч.ч.1, 3ст.653 ЦК України).

За умовами ст.654 ЦК України, зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Укладений сторонами 10.06.2020 р. договір про реструктуризацію заборгованості за договорами поставки не містить вказівки на первинні і нове зобов`язання та наміри сторін припинити існуючі між ними зобов`язання і замінити їх новим, тобто вчинити новацію.

За загальним правилом, реструктуризація заборгованості є зміною умов існуючого зобов`язання шляхом зміни умов оплати, строків оплат, графіку, виду платежів тощо.

В даному випадку сторони, зафіксувавши в договорі про реструктуризацію розмір існуючої за договорами поставки заборгованості, лише змінили кінцевий строк та порядок здійснення оплат (перерахування коштів рівними частинами або однією сумою не пізніше 30.06.2020 р.), що не призвело до припинення зобов`язань за договорами поставки.

Станом на момент укладення договору про реструктуризацію обидва договори поставки були чинними, не були розірваними чи визнаними недійсними, відтак зобов`язання за ними могли існувати після укладення договору про реструктуризацію, в якому сторони не погоджували припинення таких зобов`язань.

Суд вважає, що за своєю суттю договір про реструктуризацію є зміною умов договорів поставки про порядок розрахунків (зміна строку виконання боржником зобов`язань з оплати наявної заборгованості за поставлений товар в сумі 57292 грн), а також у відповідній частині новою домовленістю сторін про встановлення обов`язку боржника оплатити штраф сумі 5000 грн.

В п.1.1. договору зазначено, що сторони домовились про реструктуризацію заборгованості шляхом розстрочення до 30.06.2020 р., проте в п.2.2. договору вказано, що боржник зобов`язується здійснити повний розрахунок не пізніше 30.06.2020 р.

Отже, згадані положення договору суперечать одне одному, оскільки пункт 1.1. визначає останнім днем для сплати 29.07.2020 р., що випливає з наявності прийменника до перед цією датою, який вказує на те, що дата не включається у строк, а пункт 2.2. визначає останнім днем 30.06.2020 р., так як передбачає, що розрахунок має бути здійснено по дату, що є лише не пізнішою за 30.06.2020 р., тобто термін, що може як передувати цьому дню, так і бути ним.

Згідно з частиною першою статті 637 ЦК України, тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 ЦК України.

У частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення.

Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів.

Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні.

Третім рівнем тлумачення (у випадку безрезультатності перших двох) є врахування: мети правочину, змісту попередніх переговорів, усталеної практики відносин між сторонами, звичаїв ділового обороту, подальшої поведінки сторін, тексту типового договору, інших обставин, що мають істотне значення.

Аналіз договору про реструктуризацію свідчить, що правила, встановленні статтею 213 ЦК України, не дозволяють визначити дійсний зміст умов договору щодо кінцевого терміну проведення розрахунку у зв`язку з одночасним існуванням в договорі взаємовиключних положень, відтак необхідно застосовувати правило тлумачення contra proferentem - слова договору мають тлумачитись проти того, хто їх написав (особа, яка включила ту або іншу умову у договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови).

Це правило застосовується не лише у тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Воно підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які не були індивідуально узгоджені, але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, але були включені до договору під переважним впливом однієї зі сторін.

Правило тлумачення умов договору contra proferentem передбачає, що його застосування вимагає від суду з`ясування авторства спірної договірної умови.

Верховний Суд у своїх постановах від 11.09.2019 р. у справі №753/9563/14-ц та від 02.09.2020 р. у справі №369/4241/17 зазначає, що при неясності волі сторін суд має вибрати варіант, що відповідає інтересам покупця.

Виходячи з наведеного, суд погоджується з відповідачем в тому, що визначена в договорі про реструктуризацію заборгованість мала бути сплачена по 30.06.2020 р., тобто могла бути правомірно оплачена включно з цим днем.

У строк, встановлений в договорі про реструктуризацію, боржник вказаних в ньому сум не погасив, а після закінчення цього строку сплатив загалом 19000 грн заборгованості.

Згідно зі ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною першою статті 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як вказано у ч.1 ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

За таких обставин, суд дійшов висновку про прострочення виконання зобов`язання боржником, що, в свою чергу, є підставою для стягнення боргу за договорами поставки в сумі 38292 грн та погодженого сторонами штрафу за договором про реструктуризацію заборгованості в сумі 5000 грн.

Щодо вимог позивача про стягнення пені суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Як визначено частиною першою статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч.ч.1- 3 ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Зазначені норми Цивільного кодексу України кореспондують приписам, встановленим Господарським кодексом України.

Так, згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частиною 4 ст. 231 ГК України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до статей 1 і 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань , платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Отже, підставами для нарахування пені є, по-перше, прострочення у виконанні грошового зобов`язання, яке допустив боржник, по-друге - встановлення конкретного розміру відповідної санкції договором або чинним законодавством.

Позивач в позовній заяві просив суд стягнути з відповідача пеню, нараховану на всю суму простроченої заборгованості, яка виникла з договорів поставки та була зафіксована в договорі про реструктуризацію заборгованості, - 48292 грн.

Як було встановлено судом вище, погоджена сторонами реструктуризація заборгованості не припинила зобов`язань за договорами поставки, а лише змінила їх в частині строку оплати, відтак не звільнила боржника від наслідків порушення ним зобов`язання, якщо такі були встановлені у договорах поставки.

Варто зазначити, що серед усіх укладених сторонами договорів тільки договір поставки №58/2019 від 01.01.2019 р. у пункті 10.2. містить умову щодо сплати пені та встановлює її розмір - облікова ставку НБУ, яка діяла на дату заборгованості від загальної вартості невиконаного зобов`язання.

Договір поставки №72 від 04.11.2019 р. містить лише умови про сплату суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних у випадку прострочення зобов`язання з оплати, а договір про реструктуризацію заборгованості - вказівку на право кредитора нараховувати на непогашену суму заборгованості неустойку (штраф, пеню), проценти річних, інфляційні нарахування без будь-якого зазначення домовленого розміру пені.

Не визначено розмір штрафних санкцій, який підлягав би обов`язковому застосуванню в даних правовідносинах, також і актами законодавства.

У зв`язку з цим, суд вважає, що нарахування пені є можливим лише на суму заборгованості за товар, поставлений на виконання договору №58/2019 від 01.01.2019 р., в якому було встановлено розмір такої пені.

При цьому зазначення в договорі реструктуризації загальної суми заборгованості, сплата якої підлягає реструктуризації, не впливає на природу цієї заборгованості як такої, що виникла та існує в межах окремих чинних договорів поставок у відповідних сумах, належних до сплати за товар, що поставлявся за тим чи іншим договором.

Суд здійснив розрахунок пені з врахуванням того, що початком прострочення є 01.07.2020 р., а базою для нарахування пені виступає вартість неоплаченого товару, поставленого на виконання договору №58/2019 від 01.01.2019 р. (за накладними №Т-00000043 від 28.02.2020 р. і №Т-00000051 від 03.03.2020 р.), - 7852 грн, внаслідок чого встановив, що розмір пені повинен дорівнювати 45,05 грн. - (7852 грн х 6% (облікова ставка НБУ) / 366 днів х 35 днів (з 01.07.2020 р. по 04.08.2020 р. включно)) = 45,05 грн).

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд, з врахуванням наведених вище обставин стосовно початку прострочення з 01.07.2020 р., здійснив розрахунок 3% річних щодо простроченої станом на час звернення до суду заборгованості (48292 грн х 3% / 366 днів х 35 день (з 01.07.2020 р. по 04.08.2020 р. включно)) = 138,54 грн), внаслідок чого встановив, що розмір 3% річних повинен становити 138,54 грн, як і заявив до стягнення позивач в заяві про зменшення розміру позовних вимог.

Відповідно до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 13 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Як встановлено ч.1 ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч. 1 ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частиною 2 статті 86 ГПК України передбачено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи все наведене, суд дійшов висновку, що права позивача були порушені, а позовні вимоги підлягають задоволенню частково в частині стягнення 38292 грн основного боргу, 138,54 грн 3% річних, 45,05 грн пені та 5000 грн штрафу. В задоволенні 509,12 грн пені слід відмовити.

Як передбачено п.2 ч.5 ст.238 ГПК України, в резолютивній частині рішення зазначається про розподіл судових витрат.

Згідно з п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, пропорційно до задоволених вимог (43475,59 грн) стягненню з відповідача підлягає 2077,67 грн судового збору зі сплаченого позивачем судового збору в розмірі 2102 грн.

Керуючись ст.ст.4, 13, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 241, 247, 252, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Явір-Інвест , Львівська область, Яворівський район, с.Бердихів, вул.Промислова, 8 (ідентифікаційний код 38380596) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Торг АК , м.Львів, вул.Котика, 7, кв.24 (ідентифікаційний код 41385615) 38292 грн основного боргу, 138,54 грн 3% річних, 45,05 грн пені, 5000 грн штрафу та 2077,67 грн судового збору.

3. В задоволенні решти позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст.241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

В судовому засіданні 12.10.2020 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повне рішення складено 22.10.2020 р.

Суддя З.П. Гоменюк