Рішення

від 07.10.2020 по справі 313/426/20

ВЕСЕЛІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

07.10.2020 Справа № 313/426/20

Провадження № 2/313/245/2020

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2020 року смт. Веселе

Веселівський районний суд Запорізької області у складі головуючого судді Кравцова С.О., за участью секретаря судового засідання Басова А.В. представника позивача адвоката Шубіна О,П. представника відповідача ОСОБА_1 , розглянувши позовну заяву ОСОБА_2 до Новоуспенівської сільської ради Запорізької області, про визнання права довічного успадковування володіння землею у порядку спадкування за заповітом, суд -

ВСТАНОВИВ:

01 квітня 2020 року позивач звернувся до суду позовом де зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 78 років помер дід позивача ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 видане Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Веселівського районного управління юстиції Запорізької області від 08 грудня 2016 року, та про що в Книзі реєстрації смертей зроблено відповідний актовий запис за № 253.

Померлим 05 серпня 2013 року було складено заповіт, зареєстрований в реєстрі за №710, відповідно до якого спадкоємцем всього майна, де б воно не знаходилось і з чого б воно не складалось і взагалі все те, що належить спадкодавцеві на день смерті є його онук - ОСОБА_2 .

23 березня 1999 р. спадкодавець заснував фермерське господарство Архан (надалі по тексту Господарство ). Державну реєстрацію господарства було здійснено Веселівською районною державною адміністрацією 23.03.1999 року, про що зроблено запис в журналі обліку реєстрації за № 149. З метою ведення фермерського господарства, спадкодавцю була виділена на підставі Державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею №000832 виданого Веселівською районною Радою народних депутатів 25 грудня 1992 року, земельна ділянка площею 12,2 гектарів.

За життя спадкодавець, із земель площею 12,2 га, розпочав процедуру приватизації земельної ділянки, площею 8,8523 га, в тому числі: рілля - 8,8523 га, кадастровий номер: 2321286300:03:024:0106, яка розташована на території Таврійської сільської ради, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із складу земель, що знаходяться у постійному користуванні фермерського господарства Архан , проте за життя не встиг здійснити реєстрацію права власності на вказану ділянку.

В свою чергу, земельна ділянка площею 3,3477 га по даний час знаходиться в користуванні господарства. Згідно відкритих відомостей Державного земельного кадастру, вказана земельна ділянка перебуває у комунальній власності.

Після смерті спадкодавця, позивач від спадщини не відмовився і продовжував займатися всіма справами, пов`язаними із статутною діяльністю господарства, тобто фактично вступив у його володіння.

З метою оформлення спадщини позивач звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, в зв`язку з чим була заведена спадкова справа №83/2016.

Рішенням Веселівського районного суду від 19.02.2019 року у справі №313/826/18, за ОСОБА_2 визнано право засновника фермерського господарства Архан , код ЄДРПОУ 20475024, місцезнаходження: 72242, вулиця Центральна, буд. 87, с. Таврія, Веселівський район, Запорізька область, у порядку спадкування за заповітом, окрім того, вказаним рішенням суду встановлено усі вище зазначені у цьому позові обставини.

Крім того, рішенням Веселівського районного суду Запорізької області у цивільній справі 313/1198/17 судом визнано за ОСОБА_2 право на завершення приватизації та проведення державної реєстрації права власності на земельну ділянку загальною площею 8,8523 га, в тому числі 8,8523 га рілля, кадастровий номер: 2321286300:03:024:0106, що розташована на території Таврійської сільської ради, у порядку її спадкування за заповітом, що відкрилась після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 78 років.

Згідно ч.4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Внаслідок відсутності чітко визначеного механізму нотаріального оформлення, а також остаточної правової визначеності судової практики у питанні спадкування права довічного успадковуваного володіння землею, позивач не зміг оформити це право до даного часу, незважаючи на те що сама земельна ділянка до даного часу використовується з метою ведення фермерського господарства Архан .

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду викладеного у постанові від 20 листопада 2019 року справі № 368/54/17 (провадження № 14-487цс19), визначено, що користувачі земельних ділянок, право яких посвідчено Державним актом на право довічного успадковуваного володіння землею, не можуть бути позбавлені права користування, а їх спадкоємці позбавлені права бути учасником правовідношення з довічного успадковуваного володіння. З чого можливо прийти до висновку що право довічного успадковуваного володіння землею є об`єктом спадкування.

Позивач вважає,що вище зазначене земельна ділянка кадастровий номер якої 2321286300:03:025:0005 площею 3.3477 га яка належала ОСОБА_3 на праві довічного успадкованого володіння відноситься до спадщини (право відповідно до закону не є припиненим) і відповідно позивачем вживаються заходи до переоформлення права на неї у порядку спадкування. Позивач вважає, що до участі у справі в якості відповідача має бути залучена Новоуспенівська сільська рада Веселівського району Запорізької області як орган місцевого самоврядування в розпорядженні якої перебуває спірна земельна ділянка комунальної форми власності. Докази, що підтверджують перебування спірної земельної ділянки у комунальній власності Новоуспенівської сільської ради Веселівського району знаходяться в матеріалах цивільної справи № 313/426/20.

Посилаючись на законодавчу базу, практику Верховного суду, рішення Конституційного Суду України, Земельні Кодекси України діючого та бувші, Конституцію України, просить суд

Визнати за ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою площею 3,3477 га, кадастровий номер 2321286300:03:025:0005, для ведення фермерського господарства, розміщеної на території Таврійської сільської ради Веселівського району Запорізької області, згідно з Державним актом на право довічного успадковуваного володіння землею №000832 виданого Веселівською районною Радою народних депутатів 25.12.1992р., зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за №34.

Судові витрати залишити за Позивачем.

Суд вислухавши представника позивача, який просить суд задовольнити позовні вимоги, представника відповідача ОСОБА_1 , який не заперечує проти позовних вимог, дослідивши документи та матеріали справи приходить до висновку про задоволення позовних вимог позивача, так як зазначене питання довгий час вирішувалось як у Верховному суді, так і у Конституційному Суді України та відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду викладеного у постанові від 20 листопада 2019 року справі № 368/54/17 (провадження № 14-487цс19), визначено, що користувачі земельних ділянок, право яких посвідчено Державним актом на право довічного успадковуваного володіння землею, не можуть бути позбавлені права користування, а їх спадкоємці позбавлені права бути учасником правовідношення з довічного успадковуваного володіння. З чого можливо прийти до висновку що право довічного успадковуваного володіння землею є об`єктом спадкування.

Згідно статті 15-1 ЗК України(тут і далі у чинній редакції, якщо не зазначено інше) до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Згідно з пунктом а частини 3 статті 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Статтею 31 ЗК України передбачено, що землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству, як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Стаття 23 Закону України Про фермерське господарство передбачає, що успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону.

Спадкодавець отримав спірну земельну ділянку на праві довічного успадковуваного володіння на підставі Земельного кодексу УРСР від 18 грудня 1990 року (в редакції від 15 березня 1991 року) та на підставі Закону України від 20 грудня 1991 року Про селянське (фермерське) господарство , яким і було визначено порядок його успадкування.

Закон України від 19 червня 2003 року Про фермерське господарство також не містить такої форми володіння землею, як довічне успадковуване володіння, як і чинний Земельний кодекс України.

Згідно з частиною 1 статті 92 ЗК України (у редакції чинній на час виникнення спірних відносин) право постійного користування земельною ділянкою визначалося як право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановленого строку.

Відповідно до частини 1 статті 125 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Згідно із частиною 1 статті 126 ЗК України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.

Відповідно до статті 131 ЗК України громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод. Укладення таких угод здійснюється відповідно до ЦK України з урахуванням вимог цього Кодексу.

Згідно із частиною 1 статті 407 Цивільного кодексу України (у редакції, що діяла на час відкриття спадщини, далі - ЦК України) право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Відповідно до частини 2 статті 407 ЦК України, та частини 2 статті 102 ЗК України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування.

Відповідно до статті 1225 ЦK України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).

За змістом статей 6, 50 ЗК України 18 грудня 1990 року N 561-XII (у редакції на час його прийняття) у довічне успадковуване володіння земля надається громадянам Української РСР для ведення селянського (фермерського господарства). Громадянам Української РСР, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, що ґрунтується переважно на особистій праці та праці членів їх сімей, надаються за їх бажанням у довічне успадковуване володіння або в оренду земельні ділянки, включаючи присадибний наділ.

Постановою Верховної Ради Української РСР від 27 березня 1991 року, яка втратила чинність на підставі Постанови Верховної Ради України N 2201-XII від 13 березня 1992 року, затверджено форми державних актів: на право довічного успадковуваного володіння землею; на право постійного володіння землею; на право постійного користування землею.

ЗК України у редакції від 13 березня 1992 року не передбачав такого виду права як довічне успадковуване володіння земельною ділянкою.

При цьому відповідно до пункту 8 Постанови Верховної Ради України від 13 березня 1992 року № 2200 Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі громадяни, підприємства, установи, організації, яким було надано у встановленому порядку земельні ділянки у довічне успадковуване або постійне володіння, зберігають свої права на використання цих земельних ділянок до оформлення права власності або землекористування відповідно до ЗК України.

Пунктом 6 розділу Х Перехідні положення ЗК України 2001 року визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

У Рішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 р. №5-рп (справа про постійне користування земельними ділянками) зазначено, що у Земельному кодексі Української РСР від 18 грудня 1990 року була регламентована така форма володіння землею, як довічне успадковуване володіння. ЗК України в редакції від 13 березня 1992 року закріпив право колективної та приватної власності громадян на землю (зокрема, право громадян на безоплатне одержання у власність земельних ділянок для ведення сільського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства тощо (ст. 6)). Це свідчить про те, що поряд із впровадженням приватної власності на землю громадянам, на їх вибір забезпечувалася можливість продовжувати користуватися земельними ділянками на праві постійного (безстрокового) користування, оренди, по життєвого спадкового володіння або тимчасового користування. При цьому в будь - якому разі виключалась як автоматична зміна титулів права на землю, так і будь-яке обмеження права користування земельною ділянкою у зв`язку з не переоформленням правового титулу.

Конституційний Суд України вважав, що встановлення обов`язку громадян переоформити земельні ділянки, які знаходяться у постійному користуванні, на право власності або право оренди до 01 січня 2008 року, потребує врегулювання чітким механізмом порядку реалізації цього права відповідно до вимог частини 2 статті 14, частини 2 статті 41 Конституції України. У зв`язку з відсутністю визначеного у законодавстві відповідного механізму переоформлення громадяни не в змозі виконати вимоги пункту 6 Перехідних положень Кодексу у встановлений строк, про що свідчить неодноразове продовження Верховною Радою України цього строку. Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт.

Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:

- пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення;

- пункту 6 Постанови Верховної Ради України "Про земельну реформу" від 18 грудня 1990 року N 563-ХII з наступними змінами в частині щодо втрати громадянами, підприємствами, установами і організаціями після закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.

З огляду на викладене, особа, яка володіє земельною ділянкою на праві довічного успадковуваного володіння за Законом не може бути позбавлена права на таке володіння.

На відповідні відносини щодо такого володіння поширюються гарантії, встановлені статтею 1 Протоколу Першого Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція та ст. 41 Конституції України. Ці норми не лише гарантують право довічного успадковуваного володіння землею (як різновид мирного володіння майном в розумінні Конвенції, та як речове право, захищено статтею 41 Конституції України), але і обмежують у можливості припинити відповідне право.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі Брумареску проти Румунії , заява № 28342/95, § 61,). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії , заява № 76943/11, § 123).

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі Кантоні проти Франції , заява № 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі Вєренцов проти України , заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі S. W. проти Сполученого Королівства , заява № 20166/92, § 36).

Отже, дії державних органів щодо надання земельних ділянок громадянам у довічне успадковуване володіння були припинені, проте ті особи, які набули це право у встановленому законом порядку, зберегли його, оскільки законодавство не містить норми, яка б дозволяла припинити право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, а тому таке право є дійсним.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України), крім прав і обов`язків що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 ЦК України.

Таким чином, враховуючи те, що зі смертю особи не відбувається припинення прав і обов`язків, окрім тих, перелік яких визначено у статті 1219 ЦК України спадкоємець стає учасником правовідношення з довічного успадковуваного володіння.

При цьому згідно із частиною 2 статті 395 ЦК України законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно.

Крім того, відповідно до статті 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року справі № 368/54/17 (провадження № 14-487цс19).

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року № 1402-VIII Велика Палата Верховного Суду у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.

Згідно з частинами п`ятою та шостою статті 13 цього Закону висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

На виконання вимог п. 8 ч.3 ст. 175 ЦПК України, Позивач зазначив та надав докази на які він посилається з зазначенням місцезнаходження їх оригіналів.

Копію Державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею №000832 виданого Веселівською районною Радою народних депутатів 25 грудня 1992 року, земельної ділянки площею 12,2 гектарів. Оригінал у позивача.

- Копію Свідоцтва про державну реєстрацію (перереєстрацію) суб`єкта підприємницької діяльності - юридичної особи. Оригінал знаходиться у позивача.

- Копію Витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі №46183085. Оригінал знаходиться у позивача.

- копія заповіту. Оригінал знаходиться у позивача.

- Рішенням Веселівського районного суду від 19.02.2019 року у справі №313/826/18, та рішенням Веселівського районного суду Запорізької області у цивільній справі 313/1198/17 , які набули законної сили та згідно якими за ним визнано права засновника фермерського господарства Архан в порядку спадкування за законом, та право на завершення приватизації та проведення державної реєстрації права власності на земельну ділянку.

Відповідно до ст.. 175 ЦПК України розмір судових витрат понесених позивачем в зв`язку з розглядом даної справи, що складається з суми сплаченого судового збору в розмірі 840,80 гривень просить залишити за ним.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. , 13, 17-19, 76-82, 141, 258, 259, 263-266, 268, 352, 354, 355 ЦПК України, висновком Великої Палати Верховного Суду викладеного у постанові від 20 листопада 2019 року справі № 368/54/17 (провадження № 14-487цс), суд -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги позивача - задовольнити в повному обсязі.

Визнати за ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою площею 3,3477 га, кадастровий номер 2321286300:03:025:0005, для ведення фермерського господарства, розміщеної на території Таврійської сільської ради Веселівського району Запорізької області, згідно з Державним актом на право довічного успадковуваного володіння землею №000832 виданого Веселівською районною Радою народних депутатів 25.12.1992р., зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за №34.

Судові витрати залишити за Позивачем.

Рішення суду може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду через Веселівський районний суд Запорізької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя

Веселівського районного суду

Запорізької області С.О. Кравцов