Рішення

від 29.10.2020 по справі 460/4843/20

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

29 жовтня 2020 року м. РівнеСправа №460/4843/20

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Н.О. Дорошенко, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом:

ОСОБА_1 доТишицької сільської ради про зобов`язання вчинення певних дій, В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 , ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулися до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Тишицької сільської ради (далі - відповідач), у якому просили зобов`язати відповідача прийняти відповідне рішення із дотриманням порядку, встановленого статтями 26, 59 України «Про місцеве самоврядування в Україні» та статтею 118 Земельного кодексу України, про надання дозволу:

ОСОБА_2 на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки площею 10 га, яка розташована за межами населеного пункту села Князівка, урочище «Стужне» ;

ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки площею 1 га, яка розташована за межами населеного пункту села Князівка, урочище «Стужне» .

ОСОБА_1 в обґрунтування позовних вимог зазначила, що в лютому 2020 року вона звернулася до відповідача із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 1 га, яка розташована за межами населеного пункту села Князівка, урочище «Стужне» , для ведення селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення (в межах норм безоплатної приватизації). Проте, листом від 09.04.2020 №02-21/347 відповідач повідомив, що на пленарному засіданні 42 сесії сьомого скликання 07.04.2020 її звернення було розглянуто та за результатами поіменного голосування рішення не прийняте. На момент звернення до суду з даним позовом рішення про надання позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) бажаної земельної ділянки, про відмову у його наданні, з викладом підстав для відмови, відповідачем не приймалося. Вважає такі дії відповідача безпідставними, такими, що суперечать ч.7 ст.118 Земельного кодексу України та порушують його конституційне право на землю.

Ухвалою від 01.07.2020 у справі №460/4690/20 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Встановлено строк для подання відповідачем відзиву на позовну заяву.

Ухвалою від 03.07.2020 у справі №460/4690/20 роз`єднано поєднані в одному провадженні позовні вимоги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у справі №460/4690/20, виділивши в самостійне провадження вимоги ОСОБА_1 .

Так, 03.07.2020 виділеному в самостійне провадження позову присвоєно єдиний унікальний номер справи 460/4843/20, який передано раніше визначеному складу суду - судді Дорошенко Н.О.

Відповідач подав до суду відзив, у якому заперечив проти заявлених позовних вимог. Покликаючись до ч.ч.2, 3 ст.22, ст.83, п.21 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України, ч.4 ст.7 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", відповідач зазначив, що виключений із площі земельних ділянок, що підлягають розподілу між власниками земельних часток (паїв) бувшого КСП "Князівка", земельний масив в урочищі "Стужне" за межами населеного пункту села Князівка Березнівського району Рівненської області, на якій розміщена земельна ділянка площею 1 га, що є предметом заяви позивача від 03.02.2020, за актом приймання-передачі до комунальної власності територіальної громади Тишицької сільської ради не передавалась, як окрема земельна ділянка відповідно до вимог ст.79-1 ЗК не сформований, державна реєстрація права комунальної власності на нього не проведена. У відповідності до статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Відповідач зазначив, що право комунальної власності територіальної громади Тишицької сільської ради на земельну ділянку площею 1 га, розташованої за межами населеного пункту села Князівка в урочищі "Стужне" Березнівського району, як на момент звернення ОСОБА_1 , так і на даний час не виникло. Отже, в Тишицької сільської ради, як невласника, відсутні законні підстави надавати гр. ОСОБА_1 дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність такої земельної ділянки.

Також відповідач просить врахувати, що рішенням Тишицької сільської ради №1192 від 07.07.2020 ухвалено зарезервувати (на майбутнє після набуття в установленому порядку права комунальної власності) земельну ділянку в урочищі "Стужне", що знаходиться за межами населеного пункту Князівка, орієнтовною площею 8 га для учасників АТО та особам, які на даний час беруть безпосередньо участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях. Крім того, за змістом ч.7 ст.118 Земельного кодексу України ненадання органом місцевого самоврядування дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або вмотивованої відмови у його наданні у встановлений строк не перешкоджає розробці проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, оскільки особа має право замовити розробку проекту самостійно. Таким чином, дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не є рішенням, без якого не може бути реалізоване право на отримання земельної ділянки у власність.

З наведених підстав відповідач просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Клопотань щодо розгляду справи з викликом учасників справи чи відкладення розгляду справи у зв`язку із запровадженням в Україні карантину від сторін не надходило.

У зв`язку з тимчасовою непрацездатністю головуючого судді розгляд справи здійснено судом 29.10.2020.

З`ясувавши доводи та аргументи сторін, на яких ґрунтуються їх вимоги та заперечення, перевіривши їх дослідженими доказами, оцінивши їх у сукупності на підставі чинного законодавства, суд встановив та врахував таке.

03.02.2020 ОСОБА_1 звернулася до Тишицької сільської ради із заявою про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 1 га, яка розташована за межами населеного пункту села Князівка, урочище «Стужне» , для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення (а.с.13).

До заяви ОСОБА_1 долучила: копію паспорта; копію ідентифікаційного коду; викопіювання з графічних матеріалів із зазначенням бажаного місця розташування земельної ділянки.

Тишицька сільська рада листом від 09.04.2020 №02-21/347 повідомила позивача, що на пленарному засіданні 42 сесії сьомого скликання 07.04.2020 її звернення було розглянуто. Відповідно до результатів поіменного голосування Тишицької сільської ради з питань "Про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 " рішення не прийняте (а.с.14).

Неприйняття рішення №1135 «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність» підтверджується витягом із протоколу №42 засідання сорок другої сесії сьомого скликання Тишицької сільської ради від 07.04.2020 (а.с.18-19), згідно з яким в ході розгляду проекту рішення було враховано депутатський запит депутата сільської ради ОСОБА_3 про включення у перелік земельної ділянки урочище Стужне для випасання громадської худоби, орієнтовною площею 8,0000га, пропозицію депутата ОСОБА_4 щодо визначення уповноваженої особи для укладання договору оренди на випасання громадської худоби в урочищі Стужне до засідання наступної чергової сесії сільської ради, а також пропозицію депутата ОСОБА_5 повторно розглянути дане звернення на наступній черговій сесії сільської ради з підстав наявності нових звернень від жителів села Князівна про виділення земельних ділянок в урочищі Стужне для ведення особистого селянського господарства.

Вважаючи таку поведінку відповідача неправомірною, позивач звернулася з позовом до суду про зобов`язання прийняти відповідне рішення.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, які виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізовується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону.

Частиною першою статті 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Приписами статті 80 ЗК України визначено, що суб`єктами права власності на землю є: громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Відповідно до статті 81 ЗК України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Згідно з частинами першою та другою статті 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до пункту "б" частини першої статті 121 ЗК України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Розмір земельних ділянок, що передаються безоплатно громадянину для ведення особистого селянського господарства, може бути збільшено у разі отримання в натурі (на місцевості) земельної частки (паю) (ч.2 ст.121 ЗК України).

Згідно з вимогами частин третьої, четвертої статті 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Відповідно до частини шостої статті 118 ЗК України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Згідно з частиною сьомою статті 118 ЗК України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Частиною першою статті 122 ЗК України встановлено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Тож суду слід з`ясувати, зокрема, чи дії (рішення) Тишицької сільської ради в спірній ситуації вчинені в межах повноважень, відповідно до закону та з дотриманням встановленої процедури, а також, чи були вчиненні на законних підставах, пропорційно та розумно.

Засади організації та діяльності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначає Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 №280/97-ВР (далі - Закон 280/97-ВР).

Згідно з частиною першою статті 46 Закону 280/97-ВР, сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення), районна, обласна рада проводить свою роботу сесійно. Сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону 280/97-ВР, виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються, зокрема, питання регулювання земельних відносин (пункт 34).

Частинами першою та другою статті 59 Закону 280/97-ВР передбачено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.

Судом встановлено, що 07.04.2020 на пленарному засіданні Тишицької сільської ради розглядалася заява позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки площею 1 га, яка розташована за межами населеного пункту села Князівка, урочище «Стужне» , за наслідками розгляду якої відповідачем не прийнято рішення про надання відповідного дозволу. Викладене не заперечується відповідачем в листі від 09.04.2020 №02-21/347 (а.с.14).

Водночас, за змістом частини сьомої статті 118 ЗК України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Це означає, що відмова уповноваженого органу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки має містити мотиви прийняття такого рішення, тобто визначені законом підстави для відмови у наданні дозволу.

Згідно з частиною сьомою статті 118 ЗК України, підставою відмови у наданні дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Таким чином, законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.02.2018 у справі №545/808/17.

Викладене свідчить на користь того, що стаття 118 ЗК України покладає на відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, обов`язок прийняття в місячний строк певне рішення за наслідками розгляду клопотання заявника - надати дозвіл або відмовити у його наданні, з викладом підстав для відмови.

Однак, згідно з витягом із протоколу №42 засідання сорок другої сесії сьомого скликання Тишицької сільської ради від 07.04.2020 (а.с.18-19), неприйняття рішення №1135 «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність» зумовлене виключно депутатським запитом депутата сільської ради ОСОБА_3 про включення у перелік земельної ділянки урочище Стужне для випасання громадської худоби, орієнтовною площею 8,0000га, а також пропозицією депутата ОСОБА_4 щодо визначення уповноваженої особи для укладання договору оренди на випасання громадської худоби в урочищі Стужне до засідання наступної чергової сесії сільської ради.

Суд враховує, що позивач зверталася до відповідача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства в межах норм безоплатної приватизації, зазначивши бажане місце розташування земельної ділянки. При цьому, відповідач не заперечує, що ОСОБА_1 не реалізувала своє право на безоплатну приватизацію земельної ділянки за вказаним видом використання.

Таким чином, відповідачем не прийнято на пленарному засіданні сільської ради в місячний строк рішення про надання ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки площею 1 га, яка розташована за межами населеного пункту села Князівка, урочище «Стужне» , або про відмову у його наданні, з викладом підстав для відмови.

Суд критично оцінює посилання відповідача на рішення Тишицької сільської ради від 07.07.2020 №1191 (а.с.29), як на підставу правомірності своїх дій, позаяк на час виникнення спірних правовідносин вказаного рішення не існувало, відтак воно не могло бути підставою для відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення бажаної земельної ділянки. Отже, таке рішення на оцінку спірних правовідносин не впливає.

Також суд відхиляє доводи відповідача про відсутність у нього повноважень власника на розпорядження земельною ділянкою, щодо надання дозволу на розроблення землеустрою якої зверталася до сільської ради позивач. При цьому суд зазначає, що ні в протоколі №42 засідання сорок другої сесії сьомого скликання Тишицької сільської ради від 07.04.2020, ні в листі від 09.04.2020 №02-21/347 відповідач на такі обставини не покликався. Належними й допустимими доказами відповідач існування таких обставин не підтвердив.

Щодо доводів відповідача про те, що Земельний кодекс України не передбачає можливості оскарження відмови чи бездіяльності органу місцевого самоврядування у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, суд зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Конституційний Суд України у рішенні від 25.11.1997 зазначив, що частину другу статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або ущемляють права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді.

Отже, рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС України.

Слід зазначити, що норми ЗК України жодним чином не позбавляють особу права на отримання від уповноваженого органу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або вмотивованої відмови у його наданні, а також права на судовий захист у випадку неможливості реалізації права на отримання відповідного дозволу або відмови.

Такі висновки суду відповідають правовій позиції Верховного Суду у постанові від 18.10.2018 у справі № 822/584/18 (адміністративне провадження № К/9901/58099/18).

З урахуванням наведеного, суд вважає, що поведінка відповідача в межах спірних правовідносин не відповідає вимогам закону та порушує права й законні інтереси позивача на отримання дозволу на розробку проекту землеустрою або обґрунтованої відмови в наданні такого дозволу з наведенням мотивів.

Відповідно до частини четвертої статті 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Вирішення питання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства (в межах норм безоплатної приватизації) віднесено законом до виключної компетенції органу місцевого самоврядування, а наведеними вище положеннями чинного законодавства чітко визначені підстави, порядок, строки, процедура надання відповідачем такого дозволу, підстави для відмови у його наданні, а також форма прийняття відповідних рішень за наслідками голосування.

Таким чином, відповідач як орган місцевого самоврядування зобов`язаний реалізовувати надані йому повноваження у спосіб, встановлений законом, із застосуванням норм законодавства, чинних на час вирішення відповідного питання регулювання земельних відносин.

Спосіб захисту порушеного права має бути реальним та ефективним. В той же час, зобов`язання відповідача прийняти певне рішення на користь позивача може мати місце у випадку, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на свій розсуд.

В спірній ситуації відповідач за наслідками розгляду заяви позивача не прийняв жодного рішення - ні про надання дозволу, ні про відмову в його наданні, з наведенням мотивів. Отже, у суду відсутні підстави для зобов`язання відповідача надати дозвіл на складання проекту землеустрою, а відтак в задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

У зв`язку з цим суд дійшов висновку, що для належного та ефективного захисту порушеного права слід зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 1 га, яка розташована за межами населеного пункту села Князівка, урочище «Стужне» , для ведення особистого селянського господарства, в порядку та у спосіб, передбачений статтею 118 ЗК України, та вирішити зазначене питання з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Даний висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду у постановах від 22.05.2018 у справі № 285/1538/17 та від 18.10.2018 у справі № 822/584/18.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, який в свою чергу не довів правомірність прийнятого рішення.

В ході судового розгляду справи відповідач належними та допустимими доказами не підтвердив правомірності своєї поведінки у спірних правовідносинах. Натомість, доводи позивача щодо порушення відповідачем його прав та законних інтересів у сфері земельних відносин ґрунтуються на матеріальному законі та відповідають обставинам справи.

З огляду на викладене, позовні вимоги слід задовольнити частково.

За приписами ч.3 ст.139 КАС України суд присуджує судові витрати на користь позивача пропорційно до розміру задоволених вимог.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Тишицької сільської ради (вул. Незалежності, буд.93а, с. Тишиця, Березнівський район, Рівненська область, 34620; код 04388053) про зобов`язання вчинення певних дій задовольнити частково.

Зобов`язати Тишицьку сільську раду повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 1 га, яка розташована за межами населеного пункту села Князівка, урочище «Стужне» , для ведення особистого селянського господарства, в порядку та у спосіб, передбачений статтею 118 Земельного кодексу України, та вирішити зазначене питання з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Відмовити у задоволенні позовної вимоги про зобов`язання Тишицької сільської ради прийняти рішення про надання дозволу ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки площею 1 га, яка розташована за межами населеного пункту села Князівка, урочище «Стужне» .

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Тишицької сільської ради (вул. Незалежності, буд.93а, с. Тишиця, Березнівський район, Рівненська область, 34620; код 04388053) судові витрати по сплаті судового збору в сумі 420,40 грн (чотириста двадцять гривень 40 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 29 жовтня 2020 року.

Суддя Н.О. Дорошенко