Рішення

від 30.09.2020 по справі 640/23965/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

30 вересня 2020 року №640/23965/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Шрамко Ю.Т., суддів Донця В.А., Костенка Д.А., при секретарі судового засідання Ігнатову І.Ю., за участі позивача, представника відповідача Харчука Р.І., без участі представника третьої особи, розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача, - Громадська організація "Українська народна варта", про визнання протиправною постанови в частині,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва (також далі - суд) надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Кабінету Міністрів України (також далі - відповідач, КМУ) , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача, - Громадська організація "Українська народна варта" (далі - третя особа) , про визнання протиправною частини постанови КМУ від 28 жовтня 2015 року №842 "Про внесення змін до Постанови Кабінету Міністрів України від 06 серпня 2014 року №409 "Про встановлення державних соціальних стандартів у сфері житлово-комунального обслуговування" в частині: "За наявності окремого обліку споживання електроенергії за періодами часу соціальний норматив використання електричної енергії розподіляється таким чином: за двозонними тарифами, диференційованими за періодами часу: 67 відсотків об`єму спожитої електроенергії за тарифом в години нічного мінімального навантаження енергосистеми (з 23-ї години до 7-ї години) та 33 відсотки об`єму спожитої електроенергії за тарифом в інші години доби." (також далі - оскаржувана постанова) .

Ухвалою суду від 09 грудня 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі №640/23965/19 (далі - справа) , розгляд якої вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, а ухвалою суду від 28.07.2020 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті колегією суддів.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що оскаржувана постанова є протиправною, оскільки прийнята з порушенням вимог законодавства та є неконституційною.

Відповідач позовні вимоги не визнав та разом із третьою особою просили у задоволенні позову відмовити повністю, оскільки оскаржувана постанова прийняті КМУ на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому законні права та інтереси позивача не порушено.

Третя особа просила позов задовольнити.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд встановив наступне.

06 серпня 2014 р. Кабінетом Міністрів України прийнято постанову "Про встановлення державних соціальних стандартів у сфері житлово-комунального обслуговування" №409, згідно з пп. 1 п. 3 якого, "3. Установити такі соціальні нормативи користування житлово-комунальними послугами, щодо оплати яких держава надає пільги та встановлює субсидії:

1) для індивідуального опалення (теплопостачання):

у разі використання природного газу для індивідуального опалення - 7 куб. метрів природного газу на 1 кв. метр опалюваної площі на місяць в опалювальний період;

у разі використання електричної енергії для індивідуального опалення - 65 кВт·г на 1 кв. метр опалюваної площі на місяць в опалювальний період;".

При цьому, постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2015 р. №842 затверджено Зміни, що вносяться до постанови Кабінету Міністрів України від 6 серпня 2014 р. №409, згідно з пп. 1 п. 2 яких, "2. У пункті 3:

1) у підпункті 1:

абзац перший після слова "для" доповнити словами "централізованого та";

доповнити підпункт після абзацу першого новим абзацом такого змісту:

"у разі використання теплової енергії для централізованого опалення (теплопостачання) абонентами, житлові будинки яких обладнані будинковими та/або квартирними приладами обліку, - 0,0548 Гкал. на 1 кв. метр опалюваної площі на місяць в опалювальний період;".

У зв`язку з цим абзаци другий і третій вважати відповідно абзацами третім і четвертим;

доповнити підпункт абзацами такого змісту:

"За наявності окремого обліку споживання електроенергії за періодами часу соціальний норматив використання електричної енергії розподіляється таким чином:

за двозонними тарифами, диференційованими за періодами часу: 67 відсотків об`єму спожитої електроенергії за тарифом в години нічного мінімального навантаження енергосистеми (з 23-ї години до 7-ї години) та 33 відсотки об`єму спожитої електроенергії за тарифом в інші години доби;

за тризонними тарифами, диференційованими за періодами часу: 21 відсоток об`єму спожитої електроенергії за тарифом в години максимального навантаження енергосистеми (з 8-ї години до 11-ї години і з 20-ї години до 22-ї години), 33 відсотки об`єму спожитої електроенергії за тарифом у напівпіковий період (з 7-ї години до 8-ї години, з 11-ї години до 20-ї години, з 22-ї години до 23-ї години) і 46 відсотків об`єму спожитої електроенергії за тарифом в години нічного мінімального навантаження енергосистеми (з 23-ї години до 7-ї години);"".

Вважаючи вказану вище постанову Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2015 р. №842 протиправною, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 1 Закону України "Про Кабінет Міністрів України", Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Частиною другою статті 3 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" визначено, що Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України "Про Кабінет Міністрів України", Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією України, цим Законом, іншими законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Згідно з частиною першою статті 117 Конституції України, Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання.

Відповідно до частин другої, третьої статті 49 Закону України "Про Кабінет Міністрів України", акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України. Акти Кабінету Міністрів України з організаційно- розпорядчих та інших поточних питань видаються у формі розпоряджень Кабінету Міністрів України.

Відповідно до частини другої статті 50 Закону України "Про Кабінет Міністрів України", проекти актів Кабінету Міністрів України готуються міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, державними колегіальними органами, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями.

Проекти актів Кабінету Міністрів України вносяться на розгляд Кабінету Міністрів України міністерствами, центральними органами виконавчої влади (крім тих, діяльність яких спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через відповідного члена Кабінету Міністрів України), державними колегіальними органами, місцевими державними адміністраціями (частина третя статті 50 Закону України "Про Кабінет Міністрів України").

Водночас, відповідно до пункту 2 частини першої статті 20 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" Уряд забезпечує підготовку проектів законів щодо державних соціальних стандартів і соціальних гарантій.

Згідно зі статтею 5 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії", державні соціальні стандарти і нормативи формуються, встановлюються та затверджуються у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за участю та погодженням з іншими сторонами соціального партнерства, якщо інше не передбачено Конституцією України та законами України.

Таким чином, нормами чинного законодавства України прямо передбачено право Кабінету Міністрів України формувати, встановлювати та затверджувати державні соціальні стандарти і нормативи.

Враховуючи викладене, приймаючи оскаржувану постанову, відповідач діяв в межах наданих йому повноважень та відповідно до чинного законодавства.

Відповідно до Пояснювальної записки до проекту оскаржуваної постанови, "Встановлення тарифів на електроенергію, диференційованих за періодами часу, має на меті стимулювати споживачів до раціонального споживання електроенергії. Проте, наразі, соціальні нормативи споживання електричної енергії, на які надаються пільги та субсидії не диференційовані за періодами часу. Відсутність розподілу за періодами часу обсягів споживання електроенергії, на які надаються пільги та субсидії призводить до нівелювання цінових стимулів, оскільки через пільги та субсидії компенсуються сукупні витрати на оплату послуг електропостачання, незалежно від тарифу, за яким було здійснено нарахування. Запровадження диференціації нормативних обсягів споживання електричної за періодами часу призведе до економного споживання електричної енергії, стимулюватиме одержувачів пільг та субсидій до раціонального споживання електричної енергії з урахуванням встановлених соціальних нормативів за періодами часу".

Крім того, з наявної в матеріалах справи копії Довідки про погодження проекту постанови Кабінету Міністрів України "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 6 серпня 2014 р. №409", проект акту розроблено Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України; проект акта погоджено без зауважень виконуючим обов`язки Міністра економічного розвитку і торгівлі України, Головою Державної регуляторної служби України, Виконавчим директором Асоціації міст України, Першим заступником Голови Спільного представницького органу сторони роботодавців на національному рівні; до проекту акта висловлено зауваження (пропозиції), які враховано, - Міністр енергетики та вугільної промисловості, Виконуюча обов`язки Міністра фінансів України, Голова Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг; до проекту акту висловлено зауваження (пропозиції), які враховано частково, - Міністр соціальної політики України, Перший заступник Голови Спільного представницького органу репрезентативних всеукраїнських об`єднань профспілок на національному рівні; Висновок Мін`юсту від 18 серпня 2015 року із зауваженням щодо невідповідності проекту вимогам нормопроектувальної техніки, які враховано (із наданням протоколу узгодження пропозицій).

При цьому, суд звертає увагу, що позивачем не доведено незаконність оскаржуваної постанови, перевищення відповідачем повноважень при її прийнятті, що в сукупності свідчить про необґрунтованість позовних вимог.

Згідно з ч. 1 ст. 9, ст. 72, ч.ч. 1, 2, 5 ст. 77 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Таким чином, із системного аналізу вище викладених норм та з`ясованих судом обставин вбачається, що позов ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача, - Громадська організація "Українська народна варта", про визнання протиправною постанови в частині є безпідставним, необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню повністю.

На підставі вище викладеного, керуючись ст.ст. 72-77, 90, 139, 192, 241-246, 250, 255 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Відмовити повністю у задоволенні позову ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Кабінету Міністрів України (місцезнаходження: 01008, м. Київ, вул. Грушевського, 12/2), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача, - Громадська організація "Українська народна варта" (місцезнаходження: 46024, Тернопільська обл., м. Тернопіль, вул. Б.Лепкого, 16, кв. 21; код ЄДРПОУ 34473519), про визнання протиправною постанови в частині.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Ю.Т. Шрамко

Судді В.А. Донець

Д.А. Костенко

Рішення у повному обсязі складено 12 жовтня 2020 року.