Рішення

від 29.10.2020 по справі 640/7356/20

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

1/910

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 жовтня 2020 року м. Київ № 640/7356/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Клочкової Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом

товариства з обмеженою відповідальністю Санітарі Україна

до Одеської митниці Державної митної служби України

про визнання протиправними та скасування рішення, картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення, повернення надмірно сплачених коштів,

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю Санітарі Україна (надалі - позивач), адреса: 03057, місто Київ, провулок Р. Лужевського, будинок 14, корпус 1, офіс 5 до Одеської митниці Державної митної служби України (надалі - відповідач), адреса: 65078, місто Одеса, вулиця Лип Івана та Юрія, будинок 21а, в якій позивач, з урахуванням позовної заяви в новій редакції, просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Одеської митниці ДМС про коригування митної вартості товарів № UA500030/2019/000003/2 від 21 грудня 2019 року та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA500030/2019/00092; - повернути надмірно сплачені кошти у розмірі ціни позову в сумі 9 503,17 грн; - зобов`язати відповідача надати до Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області висновок про повернення сум надмірно сплачених платежів, відповідно до Порядку від 03 вересня 2013 року №787.

Підставами позову вказано порушення суб`єктами владних повноважень прав позивача внаслідок прийняття оскаржуваних рішень.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю Санітарі Україна залишено без руху та встановлено позивачу п`ятиденний строк для усунення недоліків, перебіг якого розпочинається для позивача з наступного дня, після завершення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва відкрито провадження в адміністративній справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Санітарі Україна до Одеської митниці Державної митної служби України про визнання протиправними та скасування рішення, картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення, повернення надмірно сплачених коштів та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що митний орган приймаючи оскаржуване рішення діяв протиправно та всупереч вимогам чинного законодавства.

В позовній заяві та відповіді на відзив, позивач як на підставу неправомірності оскаржуваного рішення посилається на наступні факти та обставини, обґрунтовуючи їх наступним.

Позивач зазначає, що підставою для прийняття рішення стало те, що в ході проведення процедури консультації митним органом було заявлено, що митна вартість імпортованих товарів не може бути визначена за основним методом, оскільки документи, подані декларантом для підтвердження заявленої митної вартості товару містять розбіжності та не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, а саме:

- пакувальний лист; - автотранспортна накладна; - зовнішньоекономічний контракт (Договір на поставку) від 08 лютого 2019 року № IGS.05/1; - доповнення до зовнішньоекономічного договору (контракту) від 23 жовтня 2019 року № 6036; - рахунок-фактура (інвойс) від 23 жовтня 2019 року № 6036; - коносамент MRFB19102023 від 24 жовтня 2019 року; - калькуляцію від 10 грудня 2019 року; - копію митної декларації країни відправлення з перекладом на державну мову; експертний висновок № В-2563 від 16 грудня 2019 року, складений Житомирською ТИП; - каталог товарів.

Позивач, також, зазначає, що в порушення норм митного законодавства рішення митного органу, що оскаржується, не містить: обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом та фактів, що вплинули на таке коригування, зокрема, пояснень щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки.

До того ж, позивач звертає увагу суду на те, що, на його думку, з аналізу норм митного законодавства витікає обов`язок митниці зазначити конкретні обставини, що викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.

Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, орган митної служби повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

В позові позивач наполягає, що у разі визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу зазначаються докладна інформація та джерела, що використовуються митним органом при її визначенні. В порушення норми митного законодавства, рішення що оскаржується не містить обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої відповідачем та фактів, що вплинули на таке коригування, зокрема, пояснень щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки.

Відповідачем не зазначено митну вартість якого товару (назва, характеристики, код за УКТ ЗЕД) бралася за основу, торгову марку, фактурну вартість, країну експорту цього товару в Україну, виробника, маршрут транспортування товару та інші комерційні умови поставки.

За наведених обставин, позивач зазначає, що вказані відповідачем у рішенні обставини не впливають на числове визначення митної вартості товару заявленого до митного оформлення і не позбавляють позивача права на застосування методу визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, що імпортуються, з урахуванням того, що позивачем використані відомості, що повністю підтверджені документально.

Не згода позивача з вищенаведеними діями та рішенням митного органу стала підставою для звернення до суду з даним адміністративним позовом.

У відзиві на адміністративний позов представник митного органу зазначив, що оскаржуване рішення є правомірним, оскільки в документах, які надані позивачем до Одеської митниці ДМС разом з митною декларацією містились розбіжності та були відсутні всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та відомості щодо ціни, що була фактично сплачена та підлягає сплаті за ці товари, а декларантом або уповноваженою особою декларанта не подано всіх додаткових документів, які витребувані митницею згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах 2-4 статті 53 Митного кодексу України.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та проти чого не заперечували сторони, 08 лютого 2019 року між позивачем та компанією INNOVATION GOODS SUPLY sp. z o.o. (Польща) укладено контракт № IGS.05/1 на підставі якого INNOVATION GOODS SUPLY sp. z o.o. (Продавець) зобов`язується передати у зумовлені строку товариству з обмеженою відповідальністю Санітарі Україна (Покупцеві) товар та документи, що відносять ся до нього, а Покупець зобов`язується прийняти вказаний товар і сплатити Продавцю за нього обумовлену грошову суму.

У грудні 2019 року Продавець здійснив поставку товарів позивачу.

Для підтвердження митної вартості товарів до Одеської митниці Держмитслужби 13 грудня 2019 року представником товариства з обмеженою відповідальністю Санітарі Україна було подано митну декларацію типу ІМ 40 ДЕ на товари серед яких були заявлені товари №4 контактні елементи для проводи; і кабелів: крокодили на акумуляторні клеми , №7 електрична апаратура для комутації та захисту електричних кіл, для приєднання до електричних кіл: гніздові з`єднувачі-штепсель для вилок яку прийнято до митного оформлення за № UA500030/2019/200331.

Разом із митною декларацією для підтвердження митної вартості товару були надані наступні документи:

- зовнішньоекономічний контракт (Договір на поставку) від 08 лютого 2019 року № IGS.05/1;

- доповнення до зовнішньоекономічного договору (контракту) від 23 жовтня 2019 року № 6036;

- рахунок-фактура (інвойс) від 23 жовтня 2019 року № 6036, коносамент MRFB19102023 від 24 жовтня 2019 року.

При проведенні контролю правильності визначення митної вартості імпортованих товарів, вважаючи подані позивачем документи недостатніми для підтвердження визначеної ним за основним методом митної вартості товарів, відповідач пропонував позивачу надати додаткові документи, що підтверджують заявлену митну вартість товару.

В подальшому позивачу направлено додаткові запити Відповідача з вимогою щодо надання додаткових документів, на що позивачем листами від 18 грудня 2019 року вих.№ 1/18.12.2019, від 20 грудня 2019 року вих.№ 2/20.12.2019 та від 21 грудня 2019 року вих.№ 1/21.12.2019, було направлено до митного органу відповіді та документи, що містять додаткові відомості, а саме:

- калькуляцію від 10 грудня 2019 року;

- копію митної декларації країни відправлення з перекладом на державну мову;

- експертний висновок № В-2563 від 16 грудня 2019 року, складений Житомирською ТИП;

- каталог товарів.

Надалі, під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості за митною декларацією від 13 грудня 2019 року № UA500030/2019/200331 по товарам Контактні елементи для проводів і кабелів... та Електрична апаратура для комутації... було прийнято рішення про коригування митної вартості від 21 грудня 2019 року № UA5OOO3 0/2019/000003/2.

Не погоджуючись із даним рішенням позивачем було направлено до митного органу скаргу від 24 січня 2020 року.

Однак, в подальшому, листами від 31 січня 2020 року № 7.10-28.-02/1-11/1924 та від 07 лютого 2020 року № 7.10/15-01/13/2449 отримав відповіді щодо відсутності підстав для скасування рішення.

Вважаючи рішення прийняті суб`єктом владних повноважень протиправним, позивач звернувся до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Правовідносини, пов`язані зі справлянням митних платежів регулюються Митним кодексом України, Податковим кодексом України та іншими законами України з питань оподаткування.

Частиною 1 статті 7 Митного кодексу України встановлено порядок і умови переміщення товарів через митний кордон України, їх митний контроль та митне оформлення, застосування механізмів тарифного і нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, справляння митних платежів, ведення митної статистики, обмін митною інформацією, ведення Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності, здійснення відповідно до закону державного контролю нехарчової продукції при її ввезенні на митну територію України, запобігання та протидія контрабанді, боротьба з порушеннями митних правил, організація і забезпечення діяльності митних органів та інші заходи, спрямовані на реалізацію державної політики у сфері державної митної справи, становлять державну митну справу.

Відповідно до пункту 24 частини 1 статті 4 Митного кодексу України вбачається, що Митний контроль - сукупність заходів, що здійснюються з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку.

Згідно з частинами 1-3 статті 38 Митного кодексу України митному контролю підлягають усі товари, транспортні засоби комерційного призначення, які переміщуються через митний кордон України.

Митний контроль здійснюється виключно органами доходів і зборів відповідно до цього Кодексу та інших законів України.

Митний контроль передбачає виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.

Відповідно до частин 1, 2, 4 пункту 1 частини 6 статті 321 Митного кодексу України товари, транспортні засоби комерційного призначення перебувають під митним контролем з моменту його початку і до закінчення згідно із заявленим митним режимом.

У разі ввезення на митну територію України товарів, транспортних засобів комерційного призначення митний контроль розпочинається з моменту перетинання ними митного кордону України.

Граничний строк перебування товарів, транспортних засобів комерційного призначення під митним контролем не може перевищувати 180 календарних днів, крім митних режимів, які передбачають перебування під митним контролем протягом усього часу дії митного режиму.

Митний контроль закінчується у разі ввезення на митну територію України - після закінчення митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що переміщуються через митний кордон України, за винятком митних режимів, які передбачають перебування під митним контролем протягом усього часу дії митного режиму.

Документи та відомості, необхідні для здійснення митного контролю, порядок подання документів та відомостей, необхідних для митного контролю та форми митного контролю регулюються статтями 334, 335, 336 Митного кодексу України.

Згідно пункту 23 частини 1 статті 4 Митного кодексу України, митне оформлення - це виконання митних формальностей, необхідних для випуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення.

Згідно зі статтями 246, 248 Митного кодексу України метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.

Порядок виконання митних формальностей при здійсненні митного оформлення визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Митне оформлення розпочинається з моменту подання органу доходів і зборів декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання органом доходів і зборів від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.

Стаття 49 Митного кодексу України встановлює, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Стаття 51 Митного кодексу України регулює питання визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, згідно частини 1 митна вартість товарів, які переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.

Частиною другою статті 51 Митного кодексу України встановлено, що митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.

Стаття 57 глави 9 Митного кодексу України встановлює основний та другорядні методи визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, частиною другою якої визначено, що основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Пунктом 2 частини 1 статті 58 Митного кодексу України встановлено, що метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів .

Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні (частина друга).

Відповідно до частини 1 статті 52 Митного кодексу України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

Згідно з частиною 2 статті 52 Митного кодексу України декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; 2) подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.

Статтею 53 Митного кодексу України закріплено, що у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення (частина 1).

Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування (частина друга).

Згідно зі статтею 54 Митного кодексу України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу (частина друга).

Відповідно до частини 1 статті 55 Митного кодексу України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Як вбачається з матеріалів справи позивач надав відповідачу для підтвердження заявленої митної вартості товару при здійсненні його митного оформлення: - пакувальний лист; - автотранспортну накладну; - зовнішньоекономічний контракт (Договір на поставку) від 08 лютого 2019 року № IGS.05/1; - доповнення до зовнішньоекономічного договору (контракту) від 23 жовтня 2019 року № 6036; - рахунок-фактура (інвойс) від 23 жовтня 2019 року № 6036, - коносамент MRFB19102023 від 24 жовтня 2019 року. - калькуляцію від 10 грудня 2019 року; - копію митної декларації країни відправлення з перекладом на державну мову; експертний висновок № В-2563 від 16 грудня 2019 року, складений Житомирською ТИП; - каталог товарів.

Відтак, судом встановлено, що подані позивачем до митного оформлення товару вищевказані документи, а саме зовнішньоекономічний контракт (Договір на поставку) від 08 лютого 2019 року № IGS.05/1 та рахунок-фактура (інвойс) від 23 жовтня 2019 року № 6036 за назвою і змістом відповідали вимогам пунктам 2-3 частини 2 статті 53 Митного кодексу України.

В свою чергу, відповідач не надав суду жодного доказу, який би спростував зміст вказаного вище договору (контракту) укладеного між позивачем та компанією INNOVATION GOODS SUPLY sp. z o.o. (Польща) та вказаного вище рахунку фактури.

Стосовно документів, визначених пунктами 4-6, 8 частини 2 статті 53 Митного кодексу України (банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару, інші платіжні документи про його оплату, транспортні документи) необхідність подання яких вимагав відповідач та відносно яких мав відповідні зауваження суд вважає їх витребування та зауваження до них безпідставним та необґрунтованим з наступних підстав.

У процедурі контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. У свою чергу умови оплати безпосередньо ціни товару не стосуються.

Обставини здійснення платежу в свою чергу можуть свідчити про виконання (неналежне виконання) покупцем умов зовнішньоекономічного договору. Разом з цим вони не повинні сприйматись як безумовне свідчення про наявність розбіжностей чи неповноти документів, доданих до митної декларації.

У зв`язку із цим відомості про умови оплати товару не повинні братися органом доходів і зборів до уваги при контролі за митною вартістю, а відтак суперечності між цими відомостями не можуть бути підставою для твердження про наявність розбіжностей у даних про митну вартість товару.

Суд вважає, що умови і обставини оплати оцінюваного товару у взаємозв`язку з тими доказами, що подавались позивачем до митного контролю, не давали обґрунтованих підстав відповідачу вважати, що позивачем заявлені неповні чи недостовірні відомості про фактурну вартість оцінюваного товару.

Виходячи з викладеного, на думку суду, надані позивачем документи спростовують доводи відповідача про не підтвердження позивачем вартості перевезення.

Пунктом 6 статті 53 Митного кодексу України передбачено, що документами, які підтверджують митну вартість товарів, є транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів.

Отже, суд приходить до висновку, що приписи Митного кодексу України не містять перелік документів, які зобов`язаний подати декларант для підтвердження числових значень витрат на транспортування з чого слідує, що такі витрати можуть підтверджуватися будь-якими доказами, які містять відомості, що дозволяють визначити розмір транспортних витрат та ідентифікувати їх з конкретним вантажем.

При цьому, суд звертає увагу на те, що відповідно до наданих позивачем документів вбачається, що транспортні витрати в даному випадку, були включені до ціни товару, що підтверджується умовами поставки CFR та калькуляцією наданої позивачем.

Оцінюючи такі доводи позивача в цій частині суд звертає увагу на те, що розмір транспортних витрат, понесених позивачем під час перевезення оцінюваного товару підтверджується документально, в повному обсязі та належним чином.

Вказані вище твердження також підтверджуються позицією Верховного Суду викладеної в постанові від 05 листопада 2019 року у справі № 820/2147/16, в якій Верховний Суд прийшов до висновку, що декларант не має обов`язку надавати документи стосовно вартості транспортування, у випадку якщо ці витрати включені до вартості товару .

Крім того, суд зазначає, що неподання декларантом документів, зазначених в частині 2 статті 53 Митного кодексу України, у тому числі тих, про які стверджує відповідач, само собою не тягне для нього негативних правових наслідків. Неподання таких документів може тягнути за собою відмову у митному оформленні товарів за заявленою декларантом митною вартістю та, відповідно, коригування митної вартості товарів лише у тому випадку, коли у органу доходів і зборів будуть обґрунтовані підстави вважати, що таке неподання зумовило неповноту та/або недостовірність відомостей про митну вартість.

Також суд звертає увагу на те, що у оскаржуваному рішенні, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, належних і достатніх доказів, які б свідчили, що подані позивачем документи щодо вартості перевезення містять розбіжності або містять недостовірні відомості про вартість транспортних послуг не надав.

З урахуванням викладеного суд робить висновок, що відповідач не мав обґрунтованих підстав вважати непідтвердженим значення складових митної вартості товару.

Зі змісту оскаржуваного рішення, судом встановлено, що відповідачем не було надано належної оцінки поданим позивачем документам та не встановлено конкретних обставин та фактів, які перешкоджають митному оформленню товарів за ціною договору.

Водночас документи, подані позивачем разом із митною декларацією до митного оформлення підтверджують, що визначена позивачем у ній митна вартість товару базується на об`єктивних, документально підтверджених даних і піддається обчисленню.

На підставі наведених доводів, суд робить висновок про те, що висновки відповідача щодо документального непідтвердження позивачем митної вартості товару є необґрунтованими, а подальше коригування його вартості на підставі відомостей про ціну товару, що імпортувався за митними деклараціями, що оформлялися на виконання того з самого контракту є протиправними.

Відтак, за висновком суду, сумніви відповідача щодо неможливості встановлення митної вартості товару, на підставі поданих позивачем документів, ґрунтуються виключно на його припущеннях, а не на достовірних відомостях.

Згідно з пунктом 1 частини 4 статті 54 Митного кодексу України орган доходів і зборів під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов`язаний здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Згідно з частиною 6 статті 54 Митного кодексу України орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі:

1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості;

2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари;

3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу;

4) надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Відповідно до частини 7 статті 54 Митного кодексу України у разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.

Частиною 1 статті 55 Митного кодексу України передбачено, що рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною 6 статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити:

- обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано;

- наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом;

- вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана митним органом;

- обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування; інформацію про: а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу X цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої цієї статті; б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості у митному органі вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду (частина друга статті 54 Митного кодексу України).

Суд звертає увагу на те, що аналіз вищенаведених норм дає підстави вважати, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей .

Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.

Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 20 лютого 2018 року у справі № 809/1884/16.

Відповідно до приписів частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Неможливість відповідача з поданих позивачем документів підтвердити заявлений метод визначення митної вартості товару не є достатньою підставою для застосування ним іншого методу визначення митної вартості товару.

Згідно з частиною 1 статті 57 Митного кодексу України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами:

1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції);

2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Відповідно до частини 2 статті 57 Митного кодексу України основним методом визначення митної вартості товарів , які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини 1 статті 57 Митного кодексу України.

За правилами частини 3, 8 статті 57 Митного кодексу України кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.

Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59, 60 Митного кодексу України.

Відповідно до частини 4 статті 57 Митного кодексу України під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

На підставі аналізу вказаних законодавчих положень суд дійшов висновку, що, виходячи з принципу послідовності, передбаченого статтею 57 Митного кодексу України, відповідач при виборі методу визначення митної вартості повинен проводити консультації з декларантом, обмінюючись наявною у кожного з них інформацією. При цьому застосування резервного методу відповідно до вимог, встановлених статтею 64 Митного кодексу України можливе лише за наявності обґрунтованих підстав незастосування попередніх п`яти.

Як встановлено судом, митну вартість придбаного позивачем товару, що була зазначена декларантом у митній декларації, визначено за основним методом, а до самої митної декларації декларантом подано необхідні документи для підтвердження заявлених відомостей про митну вартість товару за ціною договору.

Згідно із оскаржуваним рішенням митну вартість товару визначено відповідачем за резервним методом.

Однак, безпідставно не застосувавши основний метод визначення митної вартості товару та застосувавши резервний метод, відповідач не надав суду доказів проведення необхідної консультації з декларантом позивача у належний спосіб.

Суд звертає увагу на позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 20 лютого 2018 року у справі № 809/1884/16, відповідно до якої доводи відповідача про те, що подані декларантом позивача документи не містять відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за товар, є необґрунтованими, оскільки положення статті 53 Митного кодексу України не містять вимог щодо додаткового підтвердження ціни, вказаної у документах, які підтверджують митну вартість товару.

Наведене не дає підстав вважати таке рішення обґрунтованим та мотивованим у контексті норм пунктів 2, 4 частини 2 статті 55 Митного кодексу України.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача підготувати та направити висновок про повернення з Державного бюджету України сум надмірно сплачених митних платежів, суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог частини 1 статті 301 Митного кодексу України, повернення помилково та/або надміру сплачених сум митних платежів здійснюється, відповідно до Бюджетного та Податкового кодексів України.

Згідно з вимогами пунктами 43.1, 43.3 статті 43 Податкового кодексу України, помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов`язання підлягають поверненню платнику, відповідно до цієї статті та статті 301 Митного кодексу України, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу.

Обов`язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов`язання є подання платником податків заяви про таке повернення (крім повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку з доходів фізичних осіб, які розраховуються контролюючим органом на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік шляхом проведення перерахунку за загальним річним оподатковуваним доходом платника податку) протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми.

Згідно із частиною 3 статті 301 Митного кодексу України помилково та/або надміру зараховані до державного бюджету суми митних платежів повертаються з державного бюджету в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері фінансів.

З аналізу вказаних правових норм вбачається, що виникнення права на повернення сплачених податків і зборів пов`язується з певними обставинами та відповідною процедурою, зокрема: наявність факту подання заяви платником .

Водночас, з наявних у матеріалах справи документів не вбачається наявність факту звернення позивача з відповідною заявою, у зв`язку з чим суд приходить до висновку про передчасність заявленої позовної вимоги та, як наслідок, відсутності підстав для задоволення позовних вимог у цій частині.

В адміністративних процедурах із митного контролю та митного оформлення орган доходів і зборів повинен обґрунтувати (довести) законність свого рішення; відповідно рішення органу доходів і зборів не може ґрунтуватися на припущеннях, на сумнівах про повноту і достовірність відомостей про заявлену митну вартість товару; висновки цього органу повинні ґрунтуватися на достовірних і вичерпних доказах.

Аналізуючи вищевикладене та надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Інші доводи та аргументи учасників не спростовують висновків суду.

Згідно з частини 1 статті 9, статті 72, частин 1, 2, 5 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Як вбачається з наявної у матеріалах справи квитанції, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 2 102,00 грн. Відтак, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд присуджує на користь позивача судові витрати у розмірі 1 051,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі вище викладеного, керуючись статтями 2, 6-10, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю Санітарі Україна до Одеської митниці Державної митної служби України про визнання протиправними та скасування рішення, картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення, повернення надмірно сплачених коштів - задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Одеської митниці Державної митної служби України про коригування митної вартості товарів № UA500030/2019/000003/2 від 21 грудня 2019 року та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA500030/2019/00092.

3. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

4. Стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю Санітарі Україна (03057, місто Київ, провулок Р. Лужевського, будинок 14, корпус 1, офіс 5, код ЄДРПОУ 42014141) понесені ним судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 051,00 грн (тисяча п`ятдесят одна гривня 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Одеської митниці Державної митної служби України (65078, місто Одеса, вулиця Лип Івана та Юрія, будинок 21А, код ЄДРПОУ 43333459).

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.

Суддя Н.В. Клочкова