Постанова

від 30.10.2020 по справі 640/18386/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/18386/18 Суддя (судді) першої інстанції: Амельохін В.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2020 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача - Горяйнова А.М.,

суддів - Костюк Л.О. та Чаку Є.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Києві апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 травня 2020 року, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), у справі за адміністративним позовом Головного управління ДПС у м. Києві до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бюромакс" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова гранд груп" про визнання недійсним правочину,

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2018 року Головне управління ДФС у м. Києві (процесуальним правонаступником якого є Головне управління ДПС у м. Києві) звернулося до суду з позовом, у якому просило:

- визнати недійсним правочин, укладений між ТОВ "Бюромакс" (код ЄДРПОУ 41509826) та ТОВ "Нова гранд груп" (код ЄДРПОУ 40956139) за результатами якого складено податкову накладну від 24 квітня 2018 року №5.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 травня 2020 року у задоволенні вказаного адміністративного позову було відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову про задоволення позову. Свої вимоги обґрунтовує тим, що суд першої інстанції не дослідив обставини справи; невірно надав оцінку доказам у справі, що призвело до невірного вирішення справи; порушив норми матеріального та процесуального права. Скаржник вказує на те, що наявність складеної та зареєстрованої податкової накладної є достатнім доказом на підтвердженням факту укладення правочину між ТОВ "Бюромакс" та ТОВ "Нова гранд груп".

Відзив на апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві від інших учасників справи до суду не надходив.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження за наявними матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 травня 2020 року - без змін, виходячи з такого.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено та сторонами справи не заперечується, що 24 квітня 2018 року ТОВ "Бюромакс" (постачальник, продавець) було виписано на користь ТОВ "Нова Гранд Груп" (отримувач, покупець) податкову накладну № 5 на загальну суму 135 640, 80 грн.

Вироком Печерського районного суду міста Києва від 08 серпня 2018 року (набрав законної сили з 10 вересня 2018 року) у кримінальній справі №757/26941/18-к громадянина ОСОБА_1 , який є директором ТОВ "Бюромакс", визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.5, ст.27 ч.1 ст.205, ч.1 ст. 358 КК України.

Вважаючи, що ТОВ "Бюромакс" має ознаки фіктивного підприємства, а тому наявні підстави для визнання правочину, укладеного між ТОВ "Бюромакс" та ТОВ "Нова гранд груп" за наслідком вчинення якого були складено податкову накладну від 24 квітня 2018 року №5, недійсним в судовому порядку, Головне управління ДФС у м. Києві звернулося до суду із адміністративним позовом.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено вчинення спірного правочину відповідачами.

Колегія суддів погоджується із зазначеними висновками суду першої інстанції, оскільки вони знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Підпунктом 20.1.30 п. 20.1 ст. 20 ПК України передбачено, що контролюючі органи мають право звертатися до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюваних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов`язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 3 ст. 215 ЦК України визначено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства передбачені частиною 3 статті 228 ЦК УКраїни, а саме: у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що контролюючі органи законодавчо уповноважені звертатись до суду з позовами щодо визнання оспорюваних правочинів недійсними. Водночас, обов`язковою умовою визнання правочину недійним є встановлення обставин вчинення такого правочину.

Додатково колегія суддів враховує правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 23 травня 2019 року у справі № 826/9653/17, яка полягає у тому, що при розгляді позову про застосування юридичних наслідків вчинення недійсного правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому, носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб. Відповідні обставини повинні бути відображені в мотивувальній частині судового рішення про визнання недійсним правочину як такого, що вчинений юридичними особами із завідомо суперечною інтересам держави та суспільства метою. Зокрема, слід установити персоналії посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставини, за яких такий умисел виник, тощо.

Скаржник як на підставу для визнання правочину, укладеного між відповідачами, недійсним, посилається лише на наявність вироку Печерського районного суду міста Києва від 08 серпня 2018 року у кримінальній справі №757/26941/18-к.

Колегія суддів зауважує, що вироком Печерського районного суду міста Києва від 08 серпня 2018 року у кримінальній справі №757/26941/18-к ОСОБА_1 , який є директором ТОВ "Бюромакс", визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.5, ст.27 ч.1 ст.205, ч.1 ст. 358 КК України.

Зі змісту вироку від 08 серпня 2018 року вбачається, що ним встановлено обставини придбання ОСОБА_1 ТОВ "Бюромакс", а також обставини подання для проведення реєстрації суб`єкта підприємницької діяльності підроблених офіційних документів.

Однак зазначеним вироком не встановлені обставини вчинення ТОВ "Бюромакс" та ТОВ "Нова гранд груп" оспорюваного правочину з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, та обставини його укладення і подальшого виконання.

Отже, вирок Печерського районного суду м. Києва від 08 серпня 2018 року у кримінальній справі №757/26941/18-к не є достатнім доказом на підтвердження обґрунтованості позовних вимог.

Також не є таким доказом надана позивачем суду першої інстанції податкова накладна від 24 квітня 2018 року №5, виписана ТОВ "Бюромакс" на користь ТОВ "Нова Гранд Груп", оскільки вона не дає змоги ідентифікувати правочин, на підставі якого її було складено та не свідчить про обставини за яких правочин було вчинено.

Разом з тим, відповідно до пункту 201.1 статті 201, пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України, на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно з п. 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України, податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Згідно пп. 14.1.185 та 14.1.191 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, постачання послуг - будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об`єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об`єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності.

В свою чергу, під постачанням товарів розуміється, будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Статтею 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Отже передумовою для складання податкової накладної є існування договірних відносин між сторонами, тобто факт укладення правочину.

Разом з тим надана позивачем податкова накладна жодним чином не свідчить про обставини вчинення відповідачами конкретного правочину.

Водночас колегія суддів зауважує, що позивач мав можливість зібрати необхідні докази з метою підтвердження обставин, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, в тому числі, які б встановлювали факт вчинення спірного правочину та умови його виконання відповідачами.

Так, згідно статей 61 та 62 ПК України, податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами та координуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Податковий контроль здійснюється шляхом, в тому числі, перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин, моніторингу контрольованих операцій та опитування посадових, уповноважених осіб та/або працівників платника податків відповідно до статті 39 цього Кодексу.

Відповідно до п. 75.1 статті 75 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Відповідно до пп. 78.1.1 п. 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких підстав, зокрема, отримання податкової інформації, що свідчить про порушення платником податків валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов`язковий письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначаються порушення цим платником податків відповідно валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції що в разі отримання інформації про порушення платником податків валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, яка в даному випадку могла бути отримана, в тому числі, з вироку на який в своєму позові посилається позивач, такі органи зобов`язані здійснити заходи податкового контролю за таким платником податків шляхом, по-перше, направлення на його адресу обов`язкового письмового запиту на отримання пояснень та їх документальних підтверджень, а по-друге, здійснення перевірки такого платника податків в разі ненадання ним таких пояснень та документів.

Водночас, позивачем не було надано суду доказів здійснення такого податкового контролю за діяльність відповідачів, що, відповідно, зумовлює відсутність у нього доказів вчинення платниками податків спірного правочину.

Окрім того колегія суддів зауважує, що загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені у ст. 203 ЦК України. Підстави недійсності правочину визначені у ст.215 ЦК України.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Разом з тим позивачем не зазначено в позовній заяві, недодержання відповідачами яких саме вимог, встановлених ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України стало підставою для звернення до суду із позовом про визнання правочину недійсним, із якими позивач пов`язує його недійсність.

Враховуючи викладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог Головного управління ДПС у м. Києві.

Доводи апеляційної скарги позивача не спростовують висновки суду першої інстанції, викладені в оскаржуваному рішенні та не можуть бути підставою для його скасування.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального права. У зв`язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 травня 2020 року - без змін.

Керуючись ст.ст. 242, 308, 311, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 травня 2020 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач А.М. Горяйнов

Судді Л.О. Костюк

Є.В. Чаку