Постанова

від 15.10.2020 по справі 910/21404/17

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" жовтня 2020 р. Справа№ 910/21404/17

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коробенка Г.П.

суддів: Кравчука Г.А.

Агрикової О.В.

за участю секретаря судового засідання Денисюк І.Г.

за участю представника(-ів): згідно з протоколом судового засідання від 15.10.2020

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону

та Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України

на рішення Господарського суду міста Києва

від 28.07.2020 (повний текст складено 28.08.2020)

у справі №910/21404/17 (суддя Бойко Р.В.)

за позовом першого заступника військового прокурора Центрального регіону України в інтересах держави в особі

1. Кабінету Міністрів України

2. Міністерства оборони України

3. Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України

до Київської міської ради

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Установи "28 управління начальника робіт" Міністерства оборони України

про визнання недійсним рішення,

ВСТАНОВИВ:

Перший заступник військового прокурора Центрального регіону України в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України, Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Київської міської ради (далі за текстом - Ради) про визнання недійсним рішення Київської міської ради від 10.12.2014 №644/644 "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Установі "28 управління начальника робіт" по вул. Россошанській, 3, у Дарницькому районі м. Києва для будівництва житла військовослужбовцям" (далі за текстом - Рішення).

Позовна заява мотивована тим, що Рішення прийнято з порушенням норм земельного законодавства, оскільки Київська міська рада не має права розпоряджатися землями оборони; лист Міністра оборони України від 06.02.2008 №220/416 (далі за текстом - Лист), яким надано згоду на припинення права користування частиною земельної ділянки військового містечка №147 площею 1,95 га, що розташована на вул. Россошанській, 3 у м. Києві (далі за текстом - Земельна ділянка), не є заявою про добровільну відмову від права постійного користування Земельною ділянкою, а відповідне рішення щодо земель оборони повинне було прийматись Урядом.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.01.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.09.2019, позов задоволено; визнано недійсним рішення Київської міської ради від 10.12.2014 №644/644 "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Установі "28 управління начальника робіт" по вул. Россошанській, 3, у Дарницькому районі м. Києва для будівництва житла військовослужбовцям".

Рішення судів мотивовані відсутністю доказів відмови від землекористування Земельною ділянкою уповноваженими органами у встановленому порядку; Земельна ділянка не вибувала з державної власності, не втрачала свій статус земель оборони та не набувала статусу земель комунальної власності територіальної громади міста Києва, тому Рада не мала права на свій розсуд надавати дозвіл Установі на розроблення проекту землеустрою щодо її відведення для будівництва житла військовослужбовцям; Рішення є актом розпорядження Земельною ділянкою, оскільки Рада діяла як власник (представник власника), надаючи згоду на вчинення дій з розроблення проекту землеустрою щодо відведення Земельної ділянки Установі, а реалізація цього проекту передбачає своїм наслідком перехід (відведення) Земельної ділянки Установі зі зміною цільового призначення з земель оборони на землі забудови; розпорядженням від 24.12.2007 №1231-р Уряд зупинив прийняття, зокрема, міністерствами як суб`єктами управління об`єктами державної власності, рішень про відчуження об`єктів державної власності, передачу їх у комунальну власність та вчинення будь-яких інших дій, які можуть призвести до відчуження об`єктів державної власності; Уряд, Міністерство та КЕУ не звертались до суду з позовом про визнання недійним Рішення, тому вони не здійснюють належним чином захист інтересів держави, а прокурор навів достатньо суджень і обґрунтувань для звернення до суду за захистом інтересів держави в особі Позивачів та розгляду його позовних вимог по суті.

Постановою Верховного Суду від 14.01.2020 у справі №910/21404/17 рішення Господарського суду міста Києва від 30.01.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.09.2019 у справі №910/21404/17 скасовано, а справу направлено до Господарського суду міста Києва на новий розгляд.

Скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанції, суд касаційної інстанції виходив з того, що суди не надали оцінку твердженням Ради, викладеним у відзиві на позовну заяву (т. 1 а.с. 57-58) та апеляційній скарзі (т. 3 а.с. 28- 29), що Рада, ухвалюючи Рішення, не розпоряджалась земельною ділянкою як власник, а керувалась пунктами 4 і 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону щодо розмежування земель, які надають їй повноваження з надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, зокрема, у випадку, якщо земельна ділянка оборони не внесена до Державного реєстру земель. Суди не дослідили Рішення та не встановили, які повноваження реалізовувала Рада, приймаючи його. Обмежившись посиланням на те, що Рада розпорядилась Земельною ділянкою як власник та не надала доказів на підтвердження дотримання порядку припинення права постійного користування Земельною ділянкою, її вилучення з державної власності та передачі до складу земель комунальної власності територіальної громади міста Києва і зміни цільового призначення, а Лист не є заявою про добровільну відмову землекористувача від права постійного користування землею в розумінні статті 142 ЗК України, суди натомість залишили поза увагою приписи пунктів 4 і 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону щодо розмежування земель; оцінки спірним правовідносинам у контексті зазначених норм не надали; належним чином не з`ясували обсяг повноважень Ради з надання дозволу на розроблення документації із землеустрою у спірних правовідносинах; не встановили, чи підпадає Земельна ділянка за своїми ознаками під регулювання наведених пунктів Прикінцевих та перехідних положень Закону щодо розмежування земель, а також не дослідили та не зазначили, яке значення для цієї справи має Рішення Міністра оборони України від 11.10.2008 (т. 2 а.с. 233), яким Установу визначено замовником будівництва житла для військовослужбовців, зокрема, на земельній ділянці, яка знаходиться в місті Києві на вулиці Россошанській і яким чином воно впливає на права позивачів, за захистом яких поданий позов у цій справі.

18.03.2020 через відділ діловодства суду представником Київської міської ради подано пояснення, згідно якого відповідач просив відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що оскаржуване рішення було прийнято в межах наданих міській раді повноважень згідно ст.ст. 9, 123 Земельного кодексу України та пп. 4, 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності", адже по сьогоднішній день відомості про спірну земельну ділянку не внесенні до Державного реєстру земель. Крім того, вказував на те, що фактичне прийняття оскаржуваного рішення було здійснено за зверненнями державних установ, які являються структурними підрозділами та діють в інтересах (від імені) Міністерства оборони України, що виключає можливість висновку про порушення прав та інтересів вказаного міністерства.

20.03.2020 через відділ діловодства суду представником Київського КЕУ подано письмові пояснення, в яких стверджував, що спірна земельна ділянка, яка на підставі рішення Виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 21.12.1948 №17-с була відведена у користування другій Квартирно-експлуатаційній частині району, правонаступником якої є Київське КЕУ, є сформованою у відповідності до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державний земельний кадастр", а тому Київська міська рада не мала повноважень щодо розпорядження спірною земельною ділянкою державної форми власності (землі оборони).

06.04.2020 через відділ діловодства суду прокурором подано письмові пояснення, за змістом яких останній вказував на те, що землі оборони знаходяться у Міністерства оборони України лише в користуванні, а розпоряджається ними Кабінет Міністрів України, тому відповідно до ст. 142 Земельного кодексу України виключно останньому належало право припинення права користування земельною ділянкою, що входить до складу земель оборони, і інформувати про це місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.

23.06.2020 через відділ діловодства суду представником третьої особи подано письмові пояснення, згідно яких повідомляв, що Установа "28 управління начальника робіт" Міністерства оборони України (надалі - "Установа") не укладала будь-яких договорів щодо забудови земельної ділянки по вул. Россошанській, 3 у Дарницькому районі м. Києва. Крім того, повідомляв, що після відвідування вказаної адреси, шляхом візуального спостереження встановлено, що на вказаній земельній ділянці не ведуться ніякі будівельні роботи, має місце забруднення земельної ділянки побутовим сміттям.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.07.2020 у справі №910/21404/17 відмовлено у задоволенні позову.

Відмовляючи в позові, суд виходив з того, що прокурором та позивачами не доведено існування правових підстав для визнання недійсним Рішення, адже матеріалами справи підтверджується, що його прийняття було здійснено Київською міською радою в межах наданих законодавством повноважень та його прийняття не зумовило вибуття Земельної ділянки із державної власності та втрати статусу земель оборони.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Київське квартирно-експлуатаційне управління Міністерства оборони України звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2020 у справі №910/21404/17 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, а також порушення судом норм матеріального та процесуального права. При цьому позивач-3 стверджував, що Рішення суперечить актам законодавства та безпосередньо порушує права та інтереси Міністерства оборони України, як органу уповноваженого здійснювати функції управління Земельною ділянкою, та Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України, як законного користувача спірної земельної ділянки, яка стала об`єктом оскаржуваного у справі рішення, оскільки Земельна ділянка у позивача-3 у встановленому законом порядку не вилучалась, згоди на таке вилучення Міністр оборони України не надавав, Київське КЕУ не зверталось з відповідною заявою про припинення свого права.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.09.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України на рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2020 у справі №910/21404/17; призначено до розгляду апеляційну скаргу; повідомлено учасників справи, що апеляційна скарга розглядатиметься у судовому засіданні 15.10.2020.

Також, не погодившись із прийнятим рішенням, Спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері Центрального регіону звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2020 у справі №910/21404/17 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, а також порушення судом норм матеріального та процесуального права. В апеляційній скарзі скаржником викладено обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, аналогічні тим, які викладено в позовній заяві. При цьому прокурор зазначив, що судом першої інстанції не надано належної оцінки тому, що у позивача-3 є дійсне речове право на Земельну ділянку у зв`язку із чим дії відповідача щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення Земельної ділянки Установі "28 управління начальника робіт" Міністерства оборони України не могли здійснюватись без згоди Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України. Також апелянт вказував, що судом першої інстанції не взято до уваги, що органом виконавчої влади (в тому числі Міністерством оборони України, як органу уповноваженого здійснювати функції управління Земельною ділянкою) не приймалося жодних рішень як щодо припинення постійного права користування Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України на Земельну ділянку, так і щодо передачі спірної земельної ділянки у користування для забудови Установі "28 управління начальника робіт" Міністерства оборони України; жодні договори між власником земельної ділянки (яким є Кабінет Міністрів України) та Установою "28 управління начальника робіт" Міністерства оборони України, як того вимагає ст. 102-1 Земельного кодексу України, не укладались. Отже, на думку апелянта, Київська міська рада не мала повноважень щодо розпорядження Земельною ділянкою державної форми власності, яка перебувала у користуванні Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України, а тому не могла надавати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення Земельної ділянки в постійне користування Установі "28 управління начальника робіт" Міністерства оборони України, таким чином фактично здійснивши дії, спрямовані на вилучення її з постійного користування позивача-3.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.09.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону на рішення Господарського суду м. Києва від 28.07.2020 у справі №910/21404/17; призначено до спільного розгляду апеляційну скаргу Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону з апеляційною скаргою Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України на рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2020 у справі №910/21404/17; повідомлено учасників справи, що апеляційна скарга розглядатиметься у судовому засіданні 15.10.2020.

В судовому засіданні апеляційної інстанції представники прокуратури, позивачів підтримали апеляційні скарги з викладених у них підстав, просили суд скарги задовольнити, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2020 у справі №910/21404/17 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

В судовому засіданні представники відповідачів, третьої особи заперечували проти апеляційних скарг, просили суд залишити апеляційні скарги без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційних скарг та надані пояснення, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового акту, дійшов до висновку про те, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, а рішення суду першої інстанції - зміні чи скасуванню, виходячи з наступного.

Рішенням виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих №17-с 1948 року поновлено відвід земельних ділянок загальною площею близько 380 га в Дарницькому районі, в т.ч. земельної ділянки, площею 1,94 га, що розташована за адресою: вул. Россошанська, 3, другій КЕЧ Київського району МВС СРСР під розміщення військових містечок №№ 87, 147, 159, 182, 183 та 193 в межах та на умовах згідно проекту Управління у справах архітектури м. Києва.

Директивою голови штабу В.С. №ОМУ/5/308144 від 27.12.1948 та директивою КВО №ОРГ/1/0912 від 13.01.1949 друга Квартирно-експлуатаційна частина (КЕЧ) Київського району перейменована у Печерську квартирно-експлуатаційну частину Київського району.

Директивою голови штабу С.В. №ОШ/4/145 н/с від 19.02.1957, директивою КВО №ОМУ/1/6581 від 01.03.1957 Печерська квартирно-експлуатаційна частина Київського району перейменована в Київську квартирно-експлуатаційну частину району.

Директивою начальника Генерального Штабу Збройних Сил України від 02.04.1994 №115/1/3440 та наказом начальника Квартирно-експлуатаційного відділу м. Києва від 01.08.1994 №2 з 01.08.1994 сформовано Квартирно-експлуатаційний відділ м. Києва, який є правонаступником Київської квартирно-експлуатаційної частини району та Дарницької квартирно-експлуатаційної частини району, що розформовані.

Директивою Міністра оборони України №115/1/050 від 27.01.2001 та наказом начальника Квартирно-експлуатаційного управління (м. Київ) від 25.01.2001 №20 Квартирно-експлуатаційний відділ м. Києва переформовано у Квартирно-експлуатаційне управління (м. Київ) та переведено на новий штат.

Директивою Міністра оборони України №115/1/0120 від 27.03.2001 та наказом Київського квартирно-експлуатаційного управління від 10.04.2001 №72 Квартирно-експлуатаційне управління (м. Київ) перейменоване в Київське квартирно-експлуатаційне управління.

Отже, Київське КЕУ є правонаступником другої Квартирно-експлуатаційної частини Київського району, якій Рішенням №17-с поновлено відвід земельних ділянок, зокрема, спірної земельної ділянки, що підтверджується архівною копією витягу з історичної довідки Київської квартирно-експлуатаційної частини району та довідкою від 22.01.2018 № 6/0К.

Спірна земельна ділянка перебуває у власності держави у складі земель оборони, уповноваженим органом управління є Міністерство оборони України в особі Київського КЕУ як землекористувача, що підтверджується Актом інвентаризації земель Міністерства оборони України на території Дарницького району м. Києва, експлікаціями земель Міністерства оборони України на час проведення інвентаризації в користування військового містечка №147, викопіюванням з плану військового містечка, розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 30.12.1995 № 406 "Про затвердження матеріалів інвентаризації земель Міністерства оборони України в м. Києві".

Наказом Міністра оборони України від 14.07.2004 №271 наказано начальнику Національної академії оборони України та начальнику Головного КЕУ Збройних Сил України організувати вилучення з балансу Київського КЕУ і безоплатно передати в якості наділення основними фондами, а начальнику Центрального спеціалізованого будівельного управління - прийняти на баланс частину будівель в/м №147 у м. Києві згідно з переліком військового майна, що додається. У додатку до цього наказу міститься перелік майна, яке передається - п`ять будівель і споруд (їдальня, сховище-гараж, трансформаторна підстанція, два склади). На виконання цього наказу Актом передачі будівель, споруд і території військового містечка від 09.09.2004 здійснено передачу будівель на баланс до Центрального спеціалізованого будівельного управління.

Наказом Міністра оборони України від 16.12.2004 №619 Установа визначена замовником будівництва Міністерства оброни України в м. Києві по групам житлових будинків, у тому числі по вул. Росошанській, в/м №147.

06.02.2008 Міністр оборони України направив голові Київської міської державної адміністрації (який одночасно є головою Ради) лист №220/416, у якому зазначено, що Міністерство оборони України надає згоду на припинення права користування Земельною ділянкою, яка відведена Рішенням №17-с, та зміну її цільового призначення із земель оборони на землі житлової та громадської забудови із подальшим відведенням її в установленому порядку замовнику будівництва - Установі у відповідності до кадастрової справи №К-9873.

Листом від 22.02.2008 за вих. №227/843 директор Департаменту будівництва Міністерства оброни України запропонував Міністру оборони України дозволити Установі залучення коштів для будівництва з різних джерел фінансування. Також між вказаним Департаментом та Установою укладено договір №227/ДБ-020 від 14.03.2008 про співпрацю.

23.10.2008 Головним контрольно-ревізійним управлінням України складено Акт №08-21/61 ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Міністерства оборони України за період з 01.01.2000 по 01.10.2008, яким констатовано, що лист Міністра оборони України від 06.02.2008 на момент перевірки не реалізований.

Рішенням Київської міської ради ІІ сесії VII скликання від 10.12.2014 №644/644 "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Установі "28 управління начальника робіт" на вул. Россошанській, 3 у Дарницькому районі м. Києва для будівництва житла військовослужбовцям", розглянувши клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Установі на вул. Россошанській, 3 у Дарницькому районі м. Києва та додані документи, керуючись статтями 9, 123 Земельного кодексу України, пунктами 4, 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності", пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", вирішено надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Установі на вул. Россошанській, 3 у Дарницькому районі м. Києва орієнтовною площею 1,94 га (земельна ділянка державної власності) в постійне користування для будівництва житла військовослужбовцям згідно з планом-схемою (додаток до рішення) (К-23111).

Предметом спору у даній справі є вимоги про визнання недійсним рішення Київської міської ради від 10.12.2014 №644/644 "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Установі "28 управління начальника робіт" по вул. Россошанській, 3, у Дарницькому районі м. Києва для будівництва житла військовослужбовцям".

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У частинах першій та четвертій статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права і обов`язки виникають як із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, так і з інших дій, які за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування.

Згідно із пунктом 10 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Частиною першою статті 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що в разі звернення з вимогами про визнання незаконним та скасування, зокрема, правового акта індивідуальної дії, виданого органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, встановленню та доведенню підлягають як обставини, що оскаржуваний акт суперечить актам цивільного законодавства (не відповідає законові), так і обставини, що цей акт порушує цивільні права або інтереси особи, яка звернулась із відповідними позовними вимогами, а метою захисту порушеного або оспорюваного права є відповідні наслідки у вигляді відновлення порушеного права або охоронюваного інтересу саме особи, яка звернулась за їх захистом. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23.10.2018 у справі №903/857/18, від 20.08.2019 у справі №911/714/18.

Отже, підставами для визнання недійсним (незаконним) акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, і водночас порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 05.12.2019 у справі №914/73/18.

Відповідно до статей 152, 155 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання прав, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, а також застосування інших, передбачених законом, способів, у тому числі шляхом поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають у результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, в судовому порядку. Землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

З огляду на викладене, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку, зокрема у визначений спосіб, є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на земельну ділянку (невизнання, оспорювання або чинення перешкод у користуванні, користування з порушенням законодавства - без оформлення права користування, користування з порушенням прав власника або землекористувача тощо).

Відповідна правова позиція викладена також у постановах Верховного Суду від 20.03.2018 у справі №910/1016/17, від 17.04.2018 у справі №914/1521/17, від 29.05.2018 у справі №915/101/15, від 12.06.2018 у справі №916/2948/15, від 04.09.2018 у справах №915/1279/17, №915/1284/17, №915/1283/17, від 05.11.2019 у справі №926/746/19.

Органи місцевого самоврядування відповідно до статті 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" наділені повноваженнями у сфері регулювання земельних відносин.

Пунктом 34 частини першої статті 26 зазначеного Закону визначено, що до питань місцевого значення належить регулювання сільськими, селищними, міськими радами земельних відносин.

За змістом статті 122 Земельного кодексу України вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Водночас, за змістом пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" у державній власності залишаються зокрема розташовані в межах населених пунктів земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна державної власності; які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій; які належать до земель оборони.

При цьому, положеннями пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень вказаного Закону було встановлено, що у разі якщо відомості про земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, не внесені до Державного реєстру земель, надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для державної реєстрації таких земельних ділянок, а також її затвердження здійснюються: у межах населених пунктів - сільськими, селищними, міськими радами; за межами населених пунктів - органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють розпорядження такими земельними ділянками.

Тобто, провівши розмежування земель державної та комунальної власності в Україні законодавцем було передбачено, що не в залежності від віднесення земель до державної чи комунальної власності питання щодо надання дозволу на розроблення документації із землеустрою на земельні ділянки у межах населених пунктів, відомості про які не внесені до Державного реєстру земель, належить до виключної компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад.

В даному випадку, матеріалами справи підтверджується та не заперечується учасниками справи, що спірна земельна ділянка належить до земель оборони та перебуває на обліку і у користуванні Київського КЕУ.

В той же час, учасниками справи визнається, що на момент прийняття Рішення жодних відомостей про Земельну ділянку до Державного реєстру земель внесено не було.

Отже, в силу приписів пунктів 4, 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" питання щодо надання дозволу на розроблення документації із землеустрою відносно Земельної ділянки належало саме до повноважень Київської міської ради.

Відтак, як вірно зазначив місцевий господарський суд, посилання прокурора та позивачів на те, що приймаючи оскаржуване рішення Київська міська рада перевищила надані їй повноваження не відповідають дійсним обставинам спірних правовідносин, адже вчиняючи такі дії остання діяла саме в межах наділених її положеннями згідно ст.ст. 9, 123 Земельного кодексу України, пунктами 4, 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності", пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Посилання прокурора та позивачів на те, що Земельна ділянка на момент прийняття оскаржуваного рішення була сформована в розумінні положень ст. 79-1 Земельного кодексу України жодним чином не нівелюють наведеного висновку суду.

Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Державний земельний кадастр" (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення), земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера. У разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності).

Тобто, не в залежності від сформованості Земельної ділянки, внесення відомостей про неї до Державного реєстру земель могло бути здійснено не інакше як на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), надання згоди на розроблення чого в даному випадку згідно положень ст.ст. 9, 123 Земельного кодексу України, пунктів 4, 6 прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності", пункту 34 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" входило до повноважень саме Київської міської ради.

При цьому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстації про те, що з прийняттям Рішення не було припинено право користування спірною земельною ділянкою попереднього власника (володільця), як про це зазначає прокурор та позивачі, адже як до його прийняття, так і після Земельна ділянка перебувала і продовжила перебувати у державній власності з віднесенням її до категорій земель оборони, що залишилося незмінним, а Київська міська рада на розпоряджалася Земельною ділянки, оскільки виключно виконувала покладені на неї законодавством обов`язки.

В той же час, прийняття Рішення було наслідком волевиявлення Міністра оборони України задля реалізації Перспективної програми будівництва житла для військовослужбовців Збройних Сил України на земельних ділянках Міністерства оборони України у місті Києві на 2005-2008 роки", затвердженої Міністром оборони України 01.09.2005, що підтверджується наказом Міністра оборони України від 16.12.2004 №619 та листом Міністра оборони України від 06.02.2008 №220/416.

З огляду на викладене, враховуючи те, що вибуття з державної власності Земельної ділянки не відбулось, колегія суддів не вбачає існування порушених прав Кабінету Міністрів України.

Стосовно порушення прав Міністерства оборони України та Київського КЕУ, то суд відзначає, що як Київське КЕУ, так і Установа входять до сфери управління Міністерства оборони України, що не виключає можливість Міністра оборони України в межах наданих йому повноважень самостійно визначитися яка саме з вказаних установ буде розпоряджатися Земельною ділянкою та проведе реєстрацію відповідного права за собою.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що здійснення в державному реєстрі реєстрації права користування Земельною ділянкою за Установою "28 управління начальника робіт" Міністерства оборони України є передчасним, але не пов`язаним з прийняття Рішення, адже сам по собі дозвіл на розроблення проекту землеустрою не є правовою підставою для проведення такої реєстрації, однак, обставини вчинення цього не входять до предмету вирішення спору у даній справі.

Вищевикладені обставини вказують на те, що прокурором та позивачами не доведено існування правових підстав для визнання недійсним Рішення, адже матеріалами справи підтверджується, що його прийняття було здійснено Київською міською радою в межах наданих законодавством повноважень та його прийняття не зумовило вибуття Земельної ділянки із державної власності та втрати статусу земель оборони, а тому колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість позовних вимог та відмову в позові.

Відповідно до статей 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновки Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006), в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі учасникам справи було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин згідно з нормами матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об`єктивно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у даній справі судового рішення відсутні.

Оскільки доводи, викладені в апеляційних скаргах, не спростовують висновків місцевого господарського суду, скарги задоволенню не підлягають.

Колегія суддів погоджується із здійсненим судом першої інстанції розподілом судових витрат.

Витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційних скарг відповідно до статті 129 ГПК України покладається судом на скаржників.

Керуючись ст. ст. 129, 240, 267-270, 273, 275-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону та Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2020 у справі №910/21404/17 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/21404/17 повернути Господарському суду міста Києва.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення складено та підписано 02.11.2020 після виходу з відпустки та лікарняного судді Кравчука Г.А.

Головуючий суддя Г.П. Коробенко

Судді Г.А. Кравчук

О.В. Агрикова