Рішення

від 22.10.2020 по справі 923/455/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРCОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул.Театральна,18, м. Херсон, 73000,

тел./0552/26-47-84, 49-31-78, факс 49-31-78, веб сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 жовтня 2020 року Справа № 923/455/20

Господарський суд Херсонської області у складі судді Сулімовської М.Б., за участю секретаря судового засідання Червоної Т.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Керівника Генічеської місцевої прокуратури Херсонської області в інтересах держави в особі

позивача: Генічеської районної державної адміністрації Херсонської області, Херсонська область, м. Генічеськ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Аква Столиця", Херсонська область, м. Нова Каховка, с. Райське

про розірвання договору оренди та повернення земельної ділянки

за участю прокурора відділу Херсонської обласної прокуратури Хамідової Е.Ф. (посвідчення № 040721 від 22.01.2016р.)

представників сторін:

від позивача: не з`явився,

від відповідача: не з`явився

Керівник Генічеської місцевої прокуратури Херсонської області звернувся до Господарського суду Херсонської області із позовною заявою в інтересах держави в особі позивача Генічеської районної державної адміністрації до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Аква Столиця", м.Нова Каховка Херсонської області про розірвання договору оренди та повернення земельної ділянки площею 4 га.

Позовна заява обґрунтована невиконанням відповідачем Товариством з обмеженою відповідальністю "Аква Столиця" умов укладеного з Генічеською районною державною адміністрацією договору оренди земельної ділянки загальною площею 4 га від 11.01.2008р. в частині сплати орендної плати.

Ухвалою від 18.05.2020р. відкрито провадження у справі, ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 16.06.2020р.

Ухвала суду від 18.05.2020р. про відкриття провадження у справі, направлена на адресу відповідача (74991, Херсонська область, м. Нова Каховка, с. Райське, вул. Основська, 23-А), повернулась до суду без вручення адресату з відміткою поштового відділення "інші причини, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення".

Зважаючи на зазначене, з метою належного повідомлення учасника справи про розгляд даної справи господарським судом, ухвалою від 16.06.2020р. відкладено судове засідання на 14.07.2020р. та ухвалено витребувати у відділення поштового зв`язку інформацію про вжиті заходи та конкретні причини невручення поштового відправлення №7300307525762 за юридичною адресою Товариства з обмеженою відповідальністю "Аква Столиця" (74991, Херсонська область, м. Нова Каховка, с. Райське, вул. Основська, 23-А).

Листом від 22.06.2020р. на виконання вимог ухвали суду начальник відділення поштового зв`язку СВПЗ 2 с.Райське повідомила, що за вказаною адресою відсутній адресат, господарська діяльність не ведеться, керівник підприємства відсутній.

В подальшому ухвали суду від 16.06.2020р., 14.07.2020р., направлені відповідачу, повернулись до суду з відміткою поштового відділення "за закінченням строку зберігання".

Ухвалою суду від 14.07.2020р. підготовче провадження продовжено на тридцять днів та відкладено підготовче засідання на 02.09.2020р.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

Частиною 3 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України визначено, що підстави, час та черговість подання заяв по суті справи визначаються цим Кодексом або судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За приписами ч. 1 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, у відзиві відповідач викладає заперечення проти позову.

Відзиву на позов, заяв та клопотань від відповідача не надходило.

Згідно з приписами статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Судом враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

При цьому, Європейський суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського Суду з прав людини у справах "Савенкова проти України" від 02.05.2013, "Папазова та інші проти України" від 15.03.2012).

Європейський суд щодо тлумачення положення "розумний строк" в рішенні у справі "Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства" роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

Відповідно до ст. 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до статті 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10.03.2020р. Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (із змінами і доповненням), з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу встановлено карантин з 12.03.2020 до 22.05.2020 на усій території України.

Відповідно до п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 № 392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів", з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, установлено з 22.05.2020 до 22.06.2020 із урахуванням епідемічної ситуації в регіоні карантин, продовживши на всій території України дію карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2".

Постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2020 № 500 "Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України" внесено зміни, зокрема, до постанови Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 № 392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів", якою з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з 22.05.2020 до 31.07.2020, установлено карантин, продовживши на всій території України дію карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2".

Окрім того, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30.03.2020 № 540-IX, внесено, зокрема, зміни до Господарського процесуального кодексу України.

Так, у відповідності до п. 4 Розділу Х "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України, в редакції вищевказаного Закону, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину.

Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

17.07.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" №731-ІХ від 18.06.2020.

Відповідно до вказаного закону пункт 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України викладено в такій редакції: під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.

Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

У п. 2 прикінцевих та перехідних положень Закону від 18 червня 2020 року №731-ІХ встановлено, що процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу Х "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України, пункту 3 розділу ХІІ "Прикінцеві положення" Цивільного процесуального кодексу України, пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.

Проте, відповідних заяв від відповідача до суду не надходило.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

За наведеного, розгляд справи проводився в межах розумного строку, з урахуванням приписів Господарського процесуального кодексу України, за наявними у справі доказами.

Ухвалою від 02.09.2020р. закрито підготовче провадження, призначено розгляд справи по суті у судовому засіданні на 22.09.2020р.

29.05.2020р., 07.07.2020р., 11.08.2020р., 21.09.2020р., 13.10.2020р. до господарського суду від позивача надійшли клопотання про розгляд справи без участі представника Генічеської районної державної адміністрації.

Листом від 17.09.2020р. №02/25-302/357 позивач зазначив, що про подання прокурором даного позову повідомлений в порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру"; державна адміністрація із позовом про розірвання договору оренди до суду не зверталася у зв`язку із відсутністю фінансування судового збору; позовні вимоги підтримує у повному обсязі у зв`язку із систематичною несплатою відповідачем орендної плати.

Ухвалою суду від 22.09.2020р. розгляд справи відкладено на 22.10.2020р.

В судове засідання 22.10.2020р. з`явилась прокурор, яка підтримала позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідач явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, про причини неявки суд не повідомив, з клопотаннями про розгляд справи без його участі не звертався.

Як слідує з матеріалів справи та зазначено вище, всі ухвали господарського суду були направлені відповідачеві за адресою, відомості щодо якої містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, та повернуті до суду за закінченням зберігання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України. В разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв`язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом (підпункт 3.9.1 пункту 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р.).

За наведеного суду констатує, що відповідач є належним чином повідомленим про розгляд даного спору господарським судом.

При цьому, як наголошує в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки (рішення Європейського суду прав людини у справі "Каракуця проти України").

Таким чином, особа, яка добросовісно користується наданими законом процесуальними правами, зобов`язана слідкувати за перебігом розгляду своєї заяви.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.05.2018 № 925/125/14.

Крім того, суд зазначає, що статтею 42 ГПК України визначено права та обов`язки учасників судового процесу, зокрема, учасники справи зобов`язані: виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Частиною 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" визначено, що усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень", для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень (далі - Реєстр) - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

З огляду на вказане, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалами суду у даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Враховуючи, що відповідачем відзив на позов не подано, справу розглянуто за наявними у ній доказами.

Відповідно до ст.233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 22.10.2020р. на підставі ст.240 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши прокурора, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується заява прокурора, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -

в с т а н о в и в:

Керівник Генічеської місцевої прокуратури Херсонської області звернувся до Господарського суду Херсонської області із позовною заявою в інтересах держави в особі позивача Генічеської районної державної адміністрації до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Аква Столиця", м.Нова Каховка Херсонської області про розірвання договору оренди та повернення земельної ділянки площею 4 га.

Відповідно до ст. 131-1 Конституції України, на прокуратуру України покладається, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Межі повноважень прокурора передбачені як Господарським процесуальним кодексом України, так і Законом України "Про прокуратуру".

Частиною 1 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (ч. 3 цієї ж статті).

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року №3-рп/99, прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів чи в чому існує загроза інтересам держави, і ця заява є підставою для порушення справи в господарському суді.

Згідно ч. 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України, до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Відповідно до ч.3 статті 53 Господарського процесуального кодексу України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (ч.4 цієї ж статті).

Частиною 1 статті 55 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що органи та особи, які відповідно до цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб, мають процесуальні права та обов`язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком обмежень, передбачених частиною другою цієї статті.

Зі змісту п. 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 вбачається, що під поняттям "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", зазначеним у частині другій статті 4 Господарського процесуального кодексу України, потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

У рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 №1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені та ефективні органи.

Відтак, тлумачення п.3 ч.1 статті 131-1 Конституції України, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, свідчить, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 статті 129 Конституції України).

Аналізуючи ч.3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" можна зробити висновок, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.

Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від суб`єкта владних повноважень, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

Відповідно до висновків щодо застосування норм права викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №587/430/16-ц від 26 червня 2019 року, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (абзаци перший, другий і третій частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Аналіз наведених положень законодавства дає підстави для висновку, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження;

- у разі відсутності такого органу.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються. У першому випадку прокурор набуває права на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Нездійснення захисту" має прояв в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, яка проте є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, передбачає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

ЄСПЛ звертав увагу на те, що підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (див. mutatis mutandis рішення від 15 січня 2009 року у справі "Менчинська проти Росії" (Menchinskaya v. Russia), заява № 42454/02, § 35).

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі №912/2385/18 визначено, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу. Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Як вбачається з матеріалів справи, позовну заяву прокурором подано в особі Генічеської районної державної адміністрації у зв`язку із не виконанням нею своїх обов`язків щодо захисту інтересів держави в суді.

В даному випадку прокурор просить розірвати договір оренди земельної ділянки, укладений між Генічеською районною державною адміністрацією та Товариством з обмеженою відповідальністю "Аква Столиця" та зобов`язати відповідача повернути спірну земельну ділянку державі в особі Генічеської районної державної адміністрації, у зв`язку із несплатою останнім орендної плати за землю.

В свою чергу, Генічеська районна державна адміністрація, як розпорядник спірної земельної ділянки, є органом, уповноваженим державою на здійснення відповідних функцій у спірних правовідносинах.

Таким чином, прокурором правомірно визначено суб`єктний склад позивача у даному спорі.

В якості підтвердження повноважень щодо звернення з позовом до суду в інтересах держави в особі Генічеської районної державної адміністрації прокурором зазначається про бездіяльність даної особи у вирішенні питання щодо розірвання договору оренди земельної ділянки та вжиття заходів повернення земельної ділянки.

З матеріалів справи вбачається, що листом від 03.01.2020р. за вихідним №32-12вих-20 прокурор, в порядку ст.23 Закону України "Про прокуратуру", повідомив Генічеську районну державну адміністрацію про виявленні порушення з боку ТОВ "Аква Столиця" щодо невнесення орендної плати за землю та просив повідомити, чи вживалися адміністрацією будь-які заходи цивільно-правового характеру щодо усунення порушень умов договору з боку ТОВ "Аква Столиця".

Листом від 13.02.2020р. №02/25-302/3 Генічеською районною державною адміністрацією повідомлено, що у зв`язку з відсутністю фінансування судового збору районна державна адміністрація не зверталася до судової інстанції з позовом до ТОВ "Аква Столиця".

Таким чином, з означеного вбачається, що позивачем не було вжито заходів щодо розірвання спірного договору в судовому порядку.

Листом від 23.04.2020р. №32-39-20 прокурором повідомлено Генічеську районну державну адміністрацію про звернення до суду з даним позовом.

Факт отримання означеного повідомлення підтверджено позивачем листом від 17.09.2020р. №02/25-302/357.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі №912/2385/18 визначено, що невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Тобто, Великою Палатою Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі №912/2385/18 підтверджено, що невжиття компетентним органом протягом розумного строку після отримання повідомлення від прокуратури заходів щодо самостійного подання позову, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу, та є самостіною підставою для представництва прокурором інтересів держави і суспільства відповідно статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

У даному випадку матеріали справи свідчать, що у порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру" Генічеською місцевою прокуратурою було направлено запит щодо вжиття районною державною адміністрацією заходів, направлених на розірвання договору оренди землі у судовому порядку, однак таких заходів позивачем вжито не було, повідомлено про відсутність фінансування судового збору.

За таких обставин суд вважає доведеною з боку прокурора бездіяльність Генічеської районної державної адміністрації як підставу для звернення органу прокуратури до суду за захистом інтересів держави.

Так позовна заява обґрунтована невиконанням відповідачем Товариством з обмеженою відповідальністю "Аква Столиця" умов укладеного з Генічеською районною державною адміністрацією договору оренди земельної ділянки загальною площею 4 га від 11.01.2008р. в частині сплати орендної плати.

У зв`язку з систематичною несплатою орендарем орендної плати, прокурор просить розірвати договір оренди земельної ділянки та зобов`язати ТОВ "Аква Столиця" повернути спірну земельну ділянку у володіння та користування держави.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, заслухавши пояснення прокурора, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову у повному обсязі, з огляду на наступне.

Як слідує з матеріалів справи та встановлено господарським судом, 11.01.2008р. між Генічеською районною державною адміністрацією Херсонської області та Товариством з обмеженою відповідальністю "Аква Столиця" укладено договір оренди землі, зареєстрований в Генічеському районному окрузі Херсонська регіональна філія ДП "Центру ДЗК", номер запису 4АА002144-040872000001.

Відповідно до п. 1 договору, Орендодавець, на підставі розпорядження голови районної державної адміністрації "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду та передачу її в оренду" №1 від 08.01.2008р. та розпорядження голови районної державної адміністрації "Про внесення змін до розпорядження голови районної державної адміністрації" №9 від 10.01.2008р. надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку - із земель запасу промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, розташованої за межами населеного пункту міста Генічеська на території Генічеської міської ради Генічеського району Херсонської області для розміщення споруд аквапарку та дельфінарію (кадастровий номер 6522110100:03:005:0003, Херсонська область, Генічеський район, м. Генічеськ, протока Тонка (за першим автомобільним мостом траси Генічеськ-Стрілкове).

Згідно п.2 договору, в оренду передається земельна ділянка, загальною площею 4,00 га.

Згідно п. 8 договору, його укладено строком на 49 років.

В п. 9 договору сторони дійшли згоди, що орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі у розмірі 6306,12 грн., що становить трикратну ставку земельного податку на землю, але не більше трьох років (на період будівництва) та 40392 грн., що становить 12% від нормативно грошової оцінки земельної ділянки в подальшому щороку після введення об`єкта в експлуатацію.

Пунктом 11 договору визначено, що орендна плата вноситься щомісячно рівними частками протягом дії договору на рахунок Генічеської міської ради.

Відповідно до акту приймання-передачі об`єкта оренди (земельної ділянки) за вказаним договором від 14.01.2008р., Орендодавець в особі Генічеської районної державної адміністрації передав Орендарю в особі ТОВ "Аква Столиця" в строкове платне користування земельну ділянку площею 4,0 га. для розміщення споруд аквапарку та дельфінарію.

Разом з тим, відповідач свої зобов`язання за договором в частині оплати орендної плати не виконує.

Відповідно до листа Генічеського управління ГУ ДПС у Херсонській області, АРК та м.Севастополі №3122/10/21-22-52-04 від 17.12.2019р., за орендарем обліковано заборгованість з орендної плати за Договором у розмірі 101267,35 грн. станом на 17.12.2019р. При цьому, за період з 30.11.2018р. по 30.11.2019р. ТОВ "Аква Столиця" жодного разу не сплатила податкові зобов`язання по орендній платі за землю.

Згідно листа Генічеського управління ГУ ДПС у Херсонській області, АРК та м.Севастополі №5197/10-21-22-52-04 від 29.04.2020р., за орендарем обліковується заборгованість з орендної плати за Договором у розмірі 116848,75 грн. станом на 29.04.2020р.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору у даній справі є вимоги про:

- розірвання договору оренди землі, укладеного 11.01.2008р. між Генічеською районною державною адміністрацією та ТОВ "Аква Столиця";

- зобов`язання ТОВ " Аква Столиця" повернути державі в особі Генічеської районної державної адміністрації земельну ділянку площею 4,00 га.

Згідно ст. 13 Конституції України, земля є об`єктом права власності Українського народу.

Відповідно до ст.1 Земельного кодексу України, земля є основним національним багатством , що перебуває під особливою охороною держави.

Статтею 93 Земельного кодексу України визначено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

За приписами ст.96 цього Кодексу, землекористувачі зобов`язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

Відносини з оренди земельної ділянки регулюються, зокрема, Законом України "Про оренду землі".

Відповідно до ст.1 Закону України "Про оренду землі", оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Поняття договору оренди землі визначено статтею 13 цього ж Закону, за приписами якої договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно ст.15 Закону України "Про оренду землі", умови щодо орендної плати із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату, а також щодо використання та цільового призначення земельної ділянки є істотними умовами договору.

Статтями 24, 25 Закону України "Про оренду землі" передбачені права та обов`язки орендодавця та орендаря, зокрема, орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.

Згідно зі статтями 1, 13 Закону України "Про оренду землі", основною метою договору оренди земельної ділянки та одним з визначальних прав орендодавця є своєчасне отримання останнім орендної плати у встановленому розмірі.

Приписами ст.21 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що орендна плата за землю це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі.

Згідно ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст.628 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст.629 цього ж Кодексу, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Суб`єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 1 ст. 193 ГК України).

Згідно ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до п. 2.23 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" від 17 травня 2011 року № 6, розглядаючи справи зі спорів про розірвання договору оренди з підстав заборгованості з орендної плати, потрібно мати на увазі, що згідно зі статтями 1, 13 Закону України "Про оренду землі" основною метою договору оренди земельної ділянки та одним з визначальних прав орендодавця є своєчасне отримання останнім орендної плати у встановленому розмірі. Разом з тим, доводи про наявність заборгованості з орендної плати мають підтверджуватися належними доказами, наприклад, довідкою, виданою державною податковою інспекцією про наявність (або відсутність) заборгованості за земельним податком та орендною платою.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звертатися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути припинення правовідношення, зокрема, шляхом розірвання договору.

За приписами статті 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Тобто, йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору.

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - "значної міри" позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це (друге) оціночне поняття значно звужує сферу огляду суду. Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України.

Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору.

Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.

Поняття договору оренди землі визначено статтею 13 Закону України "Про оренду землі", за приписами якої договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Статтями 24, 25 Закону України "Про оренду землі" передбачені права та обов`язки орендодавця та орендаря, зокрема, орендодавець має право вимагати від орендаря: своєчасного внесення орендної плати, орендар в свою чергу має право самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі, за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження та зобов`язаний приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, але не раніше державної реєстрації відповідного права оренди.

За приписами статті 31 названого Закону, договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

Порядок припинення договору оренди землі шляхом його розірвання унормований статтею 32 Закону України "Про оренду землі", а саме, на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду у разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, у разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Статтею 34 Закону України "Про оренду землі" визначені наслідки розірвання договору оренди землі, а саме у разі розірвання договору орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором.

Згідно зі статтями 1, 13 Закону України "Про оренду землі", основною метою договору оренди земельної ділянки та одним з визначальних прав орендодавця є своєчасне отримання останнім орендної плати у встановленому розмірі. Разом з тим, доводи про наявність заборгованості з орендної плати мають підтверджуватися належними доказами, наприклад, довідкою, виданою державною податковою інспекцією про наявність або відсутність заборгованості за земельним податком та орендною платою.

Як вже зазначалось, в пункті 11 договору визначено, що орендна плата вноситься щомісячно рівними частками протягом дії договору.

Приписами ст.21 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що орендна плата за землю це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди, крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Розділу XIII Податкового кодексу України.

Питання сплати податку на землю та оплати орендної плати за користування земельною ділянкою з 01.01.2011р. регулюється Податковим кодексом України.

Відповідно до ст. 288 Податкового кодексу України, розмір орендної плати за земельні ділянки встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою розміру земельного податку, встановленого для відповідної категорії земельних ділянок на відповідній території.

Згідно п.п. 287.1, 287.3 ст. 287 Кодексу, власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. Податкове зобов`язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.

Як вже зазначалось, відповідно до листа Генічеського управління ГУ ДПС у Херсонській області, АРК та м.Севастополі № 3122/10/21-22-52-04 від 17.12.2019р., за орендарем обліковано заборгованість з орендної плати за Договором у розмірі 101267,35 грн. станом на 17.12.2019р.

Згідно листа Генічеського управління ГУ ДПС у Херсонській області, АРК та м.Севастополі №5197/10-21-22-52-04 від 29.04.2020р., за орендарем обліковано заборгованість з орендної плати за Договором у розмірі 116848,75 грн. станом на 29.04.2020р.

Суд зазначає, що суб`єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 1 ст. 193 ГК України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно положень ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Статтею 651 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

У разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах (ст. 652 ЦК України).

Таким чином, законодавством передбачена можливість розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та у випадках, встановлених договором. Зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Пунктом "д" ст. 141 Земельного кодексу України встановлено, що систематична несплата земельного податку або орендної плати є підставою для припинення права користування земельною ділянкою.

Згідно з п.36 договору оренди землі, дія договору припиняється шляхом його розірвання за рішенням суду на вимогу однієї із сторін внаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором.

Згідно п.37 договору, розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку допускається у разі не сплати орендної плати.

Умова про внесення орендної плати, передбачена п.п. 9-11 договору оренди, належить до істотних умов договору оренди в розумінні ч. 1 ст. 638 ЦК України та ст. 284 ГК України. Дотримання зазначеної умови є обов`язковим для відповідача згідно зі ст. 629 ЦК України, а її порушення зумовлює правомірність ініціювання питання про розірвання договору.

Відповідно до п.5.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №12 "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна", вирішуючи питання щодо дострокового розірвання договору оренди у зв`язку з несплатою орендарем (наймачем) платежів, господарським судам слід враховувати таке.

Законом (частина третя статті 291 ГК України, частина друга статті 651, стаття 783 ЦК України) передбачено можливість розірвання договору найму (оренди) за рішенням суду на вимогу однієї з сторін, а статтею 782 ЦК України - право наймодавця на односторонню відмову від такого договору у разі невнесення наймачем плати за користування річчю протягом трьох місяців підряд.

Відповідне право наймодавця на відмову від договору найму не є перешкодою для звернення наймодавця (орендодавця) до суду з вимогою щодо розірвання договору в разі несплати наймачем (орендарем) платежів, якщо має місце істотне порушення умов договору.

При цьому погашення орендарем заборгованості до або після подання позову орендодавцем не має правового значення для вирішення такого спору, оскільки законодавець пов`язує виникнення права орендодавця відмовитися від договору оренди саме з фактом не внесення орендної плати протягом трьох місяців підряд.

Відповідно до п. 2.23 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" від 17 травня 2011 року № 6, розглядаючи справи зі спорів про розірвання договору оренди з підстав заборгованості з орендної плати, потрібно мати на увазі, що згідно зі статтями 1, 13 Закону України "Про оренду землі" основною метою договору оренди земельної ділянки та одним з визначальних прав орендодавця є своєчасне отримання останнім орендної плати у встановленому розмірі. Разом з тим, доводи про наявність заборгованості з орендної плати мають підтверджуватися належними доказами, наприклад, довідкою, виданою державною податковою інспекцією про наявність (або відсутність) заборгованості за земельним податком та орендною платою.

Факт тривалого і систематичного порушення відповідачем грошових зобов`язань із здійснення орендних платежів є доведеним належним чином, що свідчить про наявність правових підстав для дострокового розірвання договору оренди землі.

Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, - відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за змістом статті 3 ЦК належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018р. у справі № 912/1385/17.

За наведених обставин, позовні вимоги в частині розірвання договору оренди землі є доведеними та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до п.20 договору оренди, після припинення дії договору орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду.

За наведених обставин, у зв`язку із розірванням договору оренди, спірна земельна ділянка має бути повернута орендодавцеві, у зв`язку з чим позовна вимога щодо повернення земельної ділянки площею 4,00 га державі в особі Генічеської районної державної адміністрації Херсонської області підлягає задоволенню.

При цьому суд зауважує, що пунктом 9.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" від 23 березня 2012 року № 6 визначено, що: у рішенні про вчинення певних дій або про припинення певних дій необхідно писати - "Такому-то звільнити таке-то приміщення (із зазначенням його найменування, місцезнаходження згідно з поштовою адресою, площі)".

Як вбачається з наведеного вище, самого слова "зобов`язати" відповідний припис не містить, адже на практиці відсутній механізм та порядок його виконання органами виконавчої служби.

Виходячи з викладеного вище, аналізуючи п. 2 прохальної частини позовної заяви, суд дійшов висновку про задоволення такої позовної вимоги і викладення п. 3 резолютивної частини рішення з урахуванням п. 9.10 вказаної вище Постанови Пленуму Вищого господарського суду України.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За приписами ст. ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені прокурором, не спростував, господарський суд дійшов висновку, що позов керівника Генічеської місцевої прокуратури є обґрунтованим, нормативно та документально доведеним, та підлягає задоволенню у повному обсязі.

При зверненні до суду із даним позовом прокурором було сплачено судовий збір в сумі 4204,00 грн. на підставі платіжного доручення №664 від 04.05.2020р.

У зв`язку із задоволенням позовних вимог судовий збір в сумі 4204,00 грн., в порядку ст.129 Господарського процесуального кодексу України, підлягає стягненню на користь прокуратури Херсонської області з відповідача ТОВ "Аква Столиця".

Керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76, 86, 129, .238, 240 ГПК України, суд -

в и р і ш и в:

1. Позов задовольнити у повному обсязі.

2. Розірвати договір оренди земельної ділянки державної власності площею 4,00 га (кадастровий номер 6522110100:03:005:0003), укладений 11.01.2008р. між Генічеською районною державною адміністрацією Херсонської області (75500, Херсонська область, м. Генічеськ, вул. Центральна, 5, код ЄДРПОУ 04060045) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Аква Столиця" (Херсонська область, м. Нова Каховка, село Райське, вул. Основська, 23-А, код ЄДРПОУ 35427615), зареєстрований 11.01.2008р..

3. Товариству з обмеженою відповідальністю "Аква Столиця" (Херсонська область, м. Нова Каховка, село Райське, вул. Основська, 23-А, код ЄДРПОУ 35427615) повернути державі в особі Генічеської районної державної адміністрації Херсонської області (75500, Херсонська область, м. Генічеськ, вул. Центральна, 5, код ЄДРПОУ 04060045) земельну ділянку площею 4,00 га (кадастровий номер 6522110100:03:005:0003), загальною вартістю 3500000,00 грн., яка розташована за межами населеного пункту на території Генічеської міської ради .

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Аква Столиця" (Херсонська область, м. Нова Каховка, село Райське, вул. Основська, 23-А, код ЄДРПОУ 35427615) на користь прокуратури Херсонської області (код ЄДРПОУ 04851120, м.Херсон, вул. Михайлівська, 33) - 4204 (чотири тисячі двісті чотири) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

5. Накази видати після набрання рішенням суду законної сили.

Згідно з ч.1, 2 ст.241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення у порядку, передбаченому ст.257 ГПК України.

Повне рішення складено і підписано 02.11.2020р.

Суддя М.Б. Сулімовська