Ухвала

від 02.11.2020 по справі 420/11280/20

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/11280/20

УХВАЛА

02 листопада 2020 року м.Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Самойлюк Г.П., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Миколаївської районної державної адміністрації Одеської області в особі державного реєстратора Драгана Дениса Ігоровича про скасування рішення про реєстрацію права власності, припинення права власності, -

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Миколаївської районної державної адміністрації Одеської області в особі державного реєстратора Драгана Дениса Ігоровича, в якій позивач просить:

скасувати рішення державного реєстратора Драгана Дениса Ігоровича про реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 5123581400:01:002:0045, площею 7,27 га, розташовану на території Антонюківської сільської ради Миколаївського району Одеської області, яке було ним прийняте 18.04.2017р., індексний номер 34807717;

припинити право власності на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 51235881400:01:002:0045, площею 7,27 га, розташовану на території Антонюківської сільської ради Миколаївського району Одеської області за ОСОБА_1 , яке було зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державним реєстратором Драганом Денисом Ігоровичем на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 18.04.2017р. (з відкриттям розділу), індексний номер 34807717.

Відповідно до п.п. 3, 6 ч. 1 ст.171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу, чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Як вбачається з наданої позивачем копії державного акта ЯА№553343 від 07.11.2005 р. ОСОБА_1 належить земельна ділянка площею 7,27 га з кадастровим номером 5123581400:01:002:0045 для ведення сільськогосподарського товарного виробництва.

06.04.2017р. державний реєстратор Миколаївської районної державної адміністрації Одеської області ОСОБА_2 вніс до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень запис №20006942 про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки належної ОСОБА_1 площею 7,27 га за фермерським господарством Мрія .

Підставою для державної реєстрації такого речового права вказано договір оренди від 27.03.2017 р.

Позивач стверджує, що договору оренди від 27.03.2017 р. з фермерським господарством Мрія не укладав, а відповідачеві згідно з вимогами Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень належало перевірити даний факт та відмовити заявникові у вчиненні реєстраційної дії щодо реєстрації права оренди земельної ділянки.

Відповідно до ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Відповідно до ст.3 КАС України порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно п.1 ч.1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

За приписами ч.1 ст.4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому:

хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або

хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або

хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Пунктом 7 ч.1 ст.4 КАС України суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, іншим суб`єктом при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій. Однак, оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірного майна має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.

Так, до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у конкретних правових відносинах, в яких хоча б один суб`єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого суб`єкта, а останній відповідно зобов`язаний виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17).

Натомість спір, що розглядається, не є спором між учасниками публічно-правових відносин, через те, що державний реєстратор, приймаючи оскаржуване рішення про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки, не мав публічно-правових відносин саме з позивачем. Оскаржуване рішення про державну реєстрацію стосувалось реєстрації речових прав третьої особи (фермерського господарства Мрія ).

Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 4 вересня 2018 року у справі №823/2042/16, якщо позивач не був заявником стосовно оскаржуваних ним реєстраційних дій, які були вчинені за заявою іншої особи, такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства та чи заявляються, окрім вимог про скасування оспорюваного рішення, запису в державному реєстрі прав, вимоги про визнання недійсними правочинів, на підставі яких прийнято оспорювані рішення.

Визнання протиправними і скасування рішень щодо державної реєстрації іншого речового права є захистом права власності позивача від порушення іншими особами, за якими зареєстроване право оренди.

При цьому слід звернути увагу на те, що розгляд одного спору про майнове право чи вирішення цього спору за правилами цивільного або господарського судочинства не є підставою вважати публічно-правовим і розглядати за правилами адміністративного судочинства інший спір - про скасування рішення про державну реєстрацію іншого речового права, прийнятого державним реєстратором чи внесеного ним до відповідного державного реєстру на користь одного з учасників цивільної або господарської справи під час її розгляду чи після її вирішення. Ці спори залежно від суб`єктного складу теж мають розглядатися за правилами цивільного або господарського судочинства (постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 757/1660/17-ц та від 2 квітня 2019 року по справі № 137/1842/16-а).

Отже, спір у цій справі не є публічно-правовим. Оскарження рішення про державну реєстрацію іншого речового права - права оренди земельної ділянки та похідні від нього вимоги безпосередньо пов`язані із захистом позивачем цивільного права у спорі щодо нерухомого майна з особами, які не заперечують законності дій державного реєстратора з реєстрації за ними права на це майно. Такий спір має приватноправовий характер і має вирішуватися за правилами цивільного судочинства.

Зазначена вище правова позиція відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному, зокрема, у постанові від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.

Закріплене у вказаній нормі право на суд разом із правом на доступ до суду складають єдине ціле (mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі Ґолдер проти Сполученого Королівства ( Golder v.United Kingdom ) від 21 лютого 1975 року, заява № 4451/70, § 36).

Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Крім того, Європейський суд з прав людини у пункті 44 Рішення від 25 лютого 1993 року у справі Доббертен проти Франції зазначив, що частина перша статті 6 Конвенції змушує держав-учасниць організувати їх судову систему в такий спосіб, щоб кожен з їх судів і трибуналів виконував функції, притаманні відповідній судовій установі (Dobbertin v. France, заява № 88/1991/340/413).

У п. 24 рішення в справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20.07.2006 року Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Крім того, ЄСПЛ у справі "Занд проти Австрії" від 12.10.1978 року вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…) 2. З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, здійснює судовий розгляд на підставі практики, яка не передбачена законом.

Європейський суд з прав людини у справі Zand v. Austria від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення встановлений законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття суд, встановлений законом у частині першій статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів …. З огляду на це не вважається судом, встановленим законом орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Відповідно до ч.1 ст.19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Позивач стверджує, що ніяких договорів щодо зазначеної земельної ділянки ні з ким не підписував, в оренду земельну ділянку нікому не передавав, орендну плату не отримував, в зв`язку з чим звернувся до Миколаївського районного суду Одеської області з позовом до фермерського господарства Мрія про визнання договору недійсним.

Суд акцентує увагу, що при цьому позивач не позбавлений можливості звернення з вимогами щодо оскарження дій/рішень щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій з урахуванням приписів ч.1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України.

З врахуванням вищевикладеного, суд зазначає, що спори, що виникають із земельних відносин, у яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, незважаючи на участь у них суб`єкта владних повноважень, згідно зі статтею 19 ЦПК розглядаються в порядку цивільного судочинства, а отже, за суб`єктним складом сторін та сутністю спору дана справа підлягає розгляду загальним судом у порядку, визначеному нормами Цивільного процесуального кодексу України.

Згідно п.1 ч. 1ст. 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Відповідно до ч. 6 ст. 170 КАС України, у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.

Суд роз`яснює позивачу, що даний спір належить розглядати місцевому загальному суду за правилами цивільного судочинства, що відповідно до п. 1 ч.1 ст. 170 КАС України є підставою для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі.

Керуючись статтями 170, 171, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя

У Х В А Л И В:

Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі №420/11280/20 за позовною заявою ОСОБА_1 до Миколаївської районної державної адміністрації Одеської області в особі державного реєстратора Драгана Дениса Ігоровича про скасування рішення про реєстрацію права власності, припинення права власності.

Роз`яснити позивачеві, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

Роз`яснити позивачу, що даний спір належить розглядати в порядку цивільного судочинства.

Копію ухвали разом з матеріалами позовної заяви надіслати позивачу.

Ухвала набирає законної сили у строки, визначені ст.256 КАС України, та може бути оскаржена у відповідності до ст. 295, 297 КАС України.

Пунктом 15.5 розділу VII Перехідні положення КАС України від 03 жовтня 2017 року визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи зберігаються порядок подачі апеляційних скарг та направлення їх до суду апеляційної інстанції, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року.

Суддя: Г.П. Самойлюк