Рішення

від 02.11.2020 по справі 560/4951/20

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 560/4951/20

РІШЕННЯ

іменем України

02 листопада 2020 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Ковальчук А.М.

розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, в якій просить суд:

1. Визнати протиправним рішення Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області про відмову позивачеві в праві на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтовною площею 2,0000 га, на території Голенищівської сільської ради, для ведення особистого селянського господарства.

2. Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтовною площею 2,0000 га, на території Голенищівської сільської ради, для ведення особистого селянського господарства.

3. Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області надати звіт про виконання судового рішення протягом 30 календарних днів з дня набрання судовим рішенням законної сили.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що ним було подано до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області заяву з проханням надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтовною площею 2,0000 га, на території Голенищівської сільської ради, для ведення особистого селянського господарства. Однак, Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області відмовило у наданні дозволу, а тому вважає, що відповідач протиправно відмовив у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою.

Ухвалою суду від 03.09.2020 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.

21.09.2020 судом отримано відзив на позов, згідно якого відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначає, що земельна ділянка з приводу якої звернувся позивач включена в перелік земельних ділянок, права оренди на які виставляються на земельні торги, що підтверджується наказом від 15.10.2019 №22-7903-СГ "Про включення земельних ділянок в перелік на торги". Тому, Головне управління при наданні оскаржуваної відмови діяло в межах повноважень та у спосіб передбачений чинним законодавством України, у зв`язку з тим, що бажана земельна ділянка включена в перелік земельних ділянок, права оренди на які виставляються на земельні торги, тому чинним законодавством чітко передбачено, що такі земельні ділянки не можуть відчужуватися, передаватися в заставу, надаватися у користування до завершення торгів.

Судом встановлено, що позивач 02.07.2020 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області з заявою в якій просив надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтовною площею 2,0000 га на території Голенищівської сільської ради Чемеровецького району Хмельницької області, для ведення особистого селянського господарства.

До заяви додав: копію паспорта, копію ідентифікаційного коду та графічні матеріали.

Листом від 31.07.2020 П-10749/0-1315/0/95-20, враховуючи те, що запитувана земельна ділянка включена до Переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, права оренди на які пропонуються до продажу на земельних торгах, а також норму частини 3 статті 136 Земельного кодексу України, згідно з якою земельні ділянки, включені до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них, які виставлені на земельні торги, не можуть відчужуватися, передаватися в заставу, надаватися у користування до завершення торгів.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає та враховує наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідно до ч. 1 ст.116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Згідно ст.134 Земельного кодексу України обов`язковість продажу земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них на конкурентних засадах (земельних торгах): земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об`єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до ч.ч.1,2 та 3 ст.136 Земельного кодексу України організатор земельних торгів визначає перелік земельних ділянок державної чи комунальної власності та/або прав на них, які виставляються на земельні торги окремими лотами. Забороняється вносити до зазначеного переліку призначені під забудову земельні ділянки без урахування у випадках, передбачених законом, результатів громадського обговорення.

У переліку зазначаються місце розташування (адреса) земельної ділянки, її цільове призначення (функціональне використання), площа, кадастровий номер, умови продажу.

Добір земельних ділянок державної чи комунальної власності, у тому числі разом з розташованими на них об`єктами нерухомого майна (будівлями, спорудами) державної чи комунальної власності, які або права на які виставляються на земельні торги, здійснюється з урахуванням затверджених містобудівної документації та документації із землеустрою, а також маркетингових досліджень, інвестиційної привабливості, звернень громадян та юридичних осіб щодо намірів забудови.

Земельні ділянки, включені до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них, які виставлені на земельні торги, не можуть відчужуватися, передаватися в заставу, надаватися у користування до завершення торгів.

Аналіз приписів статті 136 Земельного кодексу України свідчить про те, що в разі віднесення земельної ділянки до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності для продажу прав на них на земельних торгах, є підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення такої земельної ділянки.

В той же час, із наданих відповідачем доказів судом встановлено, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 15.10.2019 №22-7903-СГ до переліку земельних ділянок, право оренди на які можуть бути реалізовано на земельних торгах згідно додатку, включено бажану позивачем земельну ділянку за кадастровим номером: 6825281600:05:002:0200.

Таким чином, враховуючи те, що наказ Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 15.10.2019 №22-7903-СГ включає бажану земельну ділянку щодо якої позивачем подано заяву про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, в силу приписів частини третьої статті 136 Земельного кодексу України є підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права була застосована у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №806/3708/15, від 03.04.2018 у справі №815/3059/17, від 02.10.2018 у справі №806/3708/15, від 17.10.2019 у справі №823/1120/16, від 22 квітня 2020 року у справі №823/1267/16 Верховний Суд висловив наступну правову позицію:

"Аналіз приписів статті 136 Земельного кодексу України свідчить про те, що в разі віднесення земельної ділянки до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності для продажу прав на них на земельних торгах є підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення такої земельної ділянки".

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

В справі East/West Alliance Limited проти України (№ 19336/04) Суд вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією небезпідставної скарги та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов`язання за цим положенням. Межі обов`язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Poland № 30210/96).

Крім того, у пункті 227 рішення у справі Кудла проти Польщі Суд вказав, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні доступність засобу юридичного захисту, здатного забезпечувати втілення в життя змісту конвенційних прав і свобод, незалежно від того, у якій формі вони закріплені в національному правовому порядку. Отже, дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією небезпідставної скарги та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов`язання за цим положенням. Межі обов`язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці; використанню засобів захисту не повинні невиправдано та необґрунтовано перешкоджати дії чи бездіяльність органів влади держави-відповідача (рішення у справі Аксой проти Туреччини (Aksoy v. Turkey), пункт 95 та рішення у справі Кудла проти Польщі (Kudla v. Poland), заява № 30210/96, пункт 157).

Суд, у цій справі, враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Таким чином, враховуючи встановлені у справі обставини, суд вважає, що відповідачем правомірно відмовлено позивачу у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою. Разом з тим, суд зазначає, що дана відмова не позбавляє позивача можливості набуття права на іншу вільну земельну ділянку державної власності у порядку визначеному ст. 116, 118 Земельного кодексу України.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що відповідач, який є суб`єктом владних повноважень, діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та Законами України, відтак підстави для задоволення адміністративного позову відсутні. Як наслідок, відсутні й підстави вирішення питання про зобов`язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду.

У зв`язку з відмовою в задоволенні позову, з врахуванням положень ст. 139 КАС України, судові витрати, що підлягають розподілу - відсутні.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити дії відмовити.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) Відповідач:Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області (вул. Інститутська, 4/1,Хмельницький,Хмельницька область,29000 , код ЄДРПОУ - 39767479)

Головуючий суддя А.М. Ковальчук