Постанова

від 02.11.2020 по справі 640/8494/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/8494/19 Суддя (судді) першої інстанції: Скочок Т.О.

Суддя-доповідач: Губська Л.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2020 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Губської Л.В.,

суддів: Карпушової О.В., Степанюка А.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 липня 2020 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Бітрікс24 до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю Бітрікс24 звернулось до суду з даним позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 26.02.2019 № 0166201206 у частині застосування штрафу у сумі 250 312, 63 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що визначаючи штрафні санкції контролюючий орган не врахував, що платники податків звільняються від відповідальності за несвоєчасну реєстрацію податкових накладних, що не надаються покупцю (отримувачу) та складені на постачання товарів/послуг для операцій, які звільненні від оподаткування. Позивач доводить, що усі спірні податкові накладні є зведеними податковими накладними, які складені та подані для реєстрації згідно пп. б п. 198.5 ст. 198 ПК України, а відтак вони відповідають обом вищезазначеним ознакам.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 липня 2020 року адміністративний позов задоволено, при цьому суд першої інстанції виходив з того, що зареєстровані податкові накладні є зведеними, які не підлягають наданню отримувачу (покупцю) із зазначенням причини 09 , тобто складені на постачання для операцій, які звільнені від оподаткування податком на додану вартість, що свідчить про те, що у межах спірних правовідносин позивач звільняється від відповідальності, передбаченої п. 120-1.1 ст. 120-1 ПК України за порушення граничних термінів реєстрації спірних податкових накладних.

Не погодившись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та постановити нове про відмову у задоволенні позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що суд дійшов помилкового висновку про те, що ПН/РК виписані на постачання для операцій, які звільнені від оподаткування податком на додану вартість, оскільки в них у графі 8 зазначено код ставки, натомість у разі здійснення операцій з постачання товарів/послуг, які звільнені від оподаткування в графі коду ставки повинен бути зазначений код - 903, проте до графи 9 не внесено код пільги. Разом з цим, в розділі А заповнено рядки І-ІІІ, ІV, які не заповнюються у разі складання податкової накладної на операції з постачання товарів/послуг, які звільняються від оподаткування податком на додану вартість.

Також апеляційна скарга містить заперечення щодо здійсненого судом першої інстанції розподілу судових витрат з підстав необгрунтованності та неспівмірності заявлених до стягнення сум.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін та зазначає про безпідставність доводів, викладених в апеляційній скарзі.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, судом першої інстанції установлено і підтверджується матеріалами справи, що посадовою особою відповідача на підставі пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п. 75.1 ст. 75, в порядку п. 76.3 ст. 76 Податкового кодексу України проведено камеральну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю БІТРІКС24 щодо своєчасності реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних за 2017-2018 роки.

За наслідками проведеної перевірки складено акт № 815/26-15-12-06/36149063 від 05.02.2019, за висновками якого встановлено порушення пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України у вигляді недотримання строків реєстрації податкових накладних, а саме: від 28.02.2017 №35, від 31.05.2017 №25, від 28.09.2017 №1, від 27.09.2017 №8, від 31.10.2017 №16, від 30.11.2017 №24, від 31.12.2017 №21, від 30.11.2018 №26, від 31.10.2018 №20, від 31.12.2018 №44, від 31.12.2018 №58, від 31.01.2018 №36, від 28.02.2018 №18, від 31.03.2018 №7, від 30.04.2018 №7, від 30.04.2018 №6, від 31.05.2018 №35, від 30.06.2018 №8, від 31.08.2018 №86, від 30.09.2018 №7.

На підставі висновків акту перевірки Головним управлінням ДФС у м. Києві було прийняте податкове повідомлення-рішення від 26.02.2019 № 0166201206, яким до позивача за порушення граничних термінів реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних застосовано штраф в сумі 250 859, 04 грн.

Позивач скористався своїм правом на адміністративне оскарження, та подав до Державної фіскальної служби України скаргу на податкове повідомлення-рішення, яке рішенням ДФС України від 26.04.2019 № 20146/6/99-99-11-06-01-25, залишено без змін, а скаргу без задоволення.

Незгода позивача з прийнятим податковим повідомленням-рішенням обумовила його звернення до суду з цим позовом.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч.ч. 1,2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів перед судом правомірність свого рішення, в той же час, надані позивачем пояснення вказують на наявність підстав для його скасування, з чим погоджується і колегія суддів з огляду на наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України).

Відповідно до абзацу першого, другого пункту 201.10 статті 201 ПК України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Податкові накладні, які не надаються покупцю, а також податкові накладні, складені за операціями з постачання товарів/послуг, які звільнені від оподаткування, підлягають реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних повинна здійснюватися з урахуванням граничних строків:

для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 1 по 15 календарний день (включно) календарного місяця, - до останнього дня (включно) календарного місяця, в якому вони складені;

для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 16 по останній календарний день (включно) календарного місяця, - до 15 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені;

для розрахунків коригування, складених постачальником товарів/послуг до податкової накладної, що складена на отримувача - платника податку, в яких передбачається зменшення суми компенсації вартості товарів/послуг їх постачальнику, - протягом 15 календарних днів з дня отримання такого розрахунку коригування до податкової накладної отримувачем (покупцем).

У разі порушення таких строків застосовуються штрафні санкції згідно з цим Кодексом (абзаци чотирнадцятий, п`ятнадцятий пункту 201.10).

Пунктом 120-1.1 статті 120-1 ПК України встановлено, що порушення платниками податку на додану вартість граничного строку, передбаченого статтею 201 цього Кодексу, для реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування до такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (крім податкової накладної, що не надається отримувачу (покупцю), складеної на постачання товарів/послуг для операцій: які звільнені від оподаткування або які оподатковуються за нульовою ставкою) тягне за собою накладення на платника податку на додану вартість, на якого відповідно до вимог статей 192 та 201 цього Кодексу покладено обов`язок щодо такої реєстрації, штрафу в розмірі:

10 відсотків суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних/розрахунках коригування, - у разі порушення строку реєстрації до 15 календарних днів;

20 відсотків суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних/розрахунках коригування, - у разі порушення строку реєстрації від 16 до 30 календарних днів;

30 відсотків суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних/розрахунках коригування, - у разі порушення строку реєстрації від 31 до 60 календарних днів;

40 відсотків суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних/розрахунках коригування, - у разі порушення строку реєстрації від 61 до 365 календарних днів;

50 відсотків суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних/розрахунках коригування, - у разі порушення строку реєстрації на 366 і більше календарних днів.

Системний аналіз наведених положень Податкового кодексу України дає підстави для висновку, що порушення платником податку на додану вартість граничного строку реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних є підставою для застосування до такого платника штрафу, за виключенням випадку порушення строку реєстрації податкової накладної, що не надається отримувачу (покупцю) та складена на постачання товарів/послуг для операцій, які звільнені від оподаткування або які оподатковуються за нульовою ставкою.

Тобто, для звільнення від відповідальності, передбаченої пунктом 120-1.1 статті 120-1 ПК України, необхідна наявність двох обов`язкових складових: податкова накладна не повинна надаватись отримувачу (покупцю) та, водночас, повинна бути складена на постачання товарів/послуг для операцій, які звільнені від оподаткування або які оподатковуються за нульовою ставкою.

Вказана правова позиція неодноразово висловлювалась у постановах Верховного Суду, зокрема у постанові від 04.09.2018 в справі № 816/1488/17.

Підпунктом б пункту 198.5 статті 198 ПК України встановлено, що платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами, придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу та операцій, передбачених пунктом 197.11 статті 197 цього Кодексу).

За змістом п. 26-1 підрозділу 2 розділу XX ПК України, тимчасово, з 1 січня 2013 року до 1 січня 2023 року, звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з постачання програмної продукції, а також операції з програмною продукцією, плата за які не вважається роялті згідно з абзацами другим - сьомим підпункту 14.1.225 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу.

Наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 2015 року № 1307 затверджено форму податкової накладної та Порядок заповнення податкової накладної (далі - Порядок № 1307).

Відповідно до пункту 11 Порядку № 1307, в редакції діючій на момент виникнення спірних правовідносин, у разі нарахування податкових зобов`язань відповідно до пункту 198.5 статті 198 та пункту 199.1 статті 199 ПК України платник податку складає окремі зведені податкові накладні за товарами/послугами, необоротними активами, які призначаються для їх використання / починають використовуватися:

1) в операціях, що не є об`єктом оподаткування;

2) в операціях, звільнених від оподаткування;

3) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів;

4) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.

Такі зведені податкові накладні складаються не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду.

У разі складання зведеної податкової накладної в графі Зведена податкова накладна робиться помітка X .

У таких зведених податкових накладних у графі Отримувач (покупець) платник податку зазначає власне найменування (П.І.Б.), у рядку Індивідуальний податковий номер отримувача (покупця) проставляється умовний ІПН 600000000000 , а у верхній лівій частині зазначається відповідний тип причини відповідно до пункту 8 цього Порядку (04 - Складена на постачання у межах балансу для невиробничого використання; 08 - Складена на постачання для операцій, які не є об`єктом оподаткування податком на додану вартість; 09 - Складена на постачання для операцій, які звільнені від оподаткування податком на додану вартість; 13 - Складена у зв`язку з використанням виробничих або невиробничих засобів, інших товарів/послуг не в господарській діяльності).

Відповідно до пункту 16 Порядку № 1307 до розділу Б податкової накладної вносяться дані у розрізі опису (номенклатури) постачання товарів/послуг.

У разі складання зведених податкових накладних, особливості заповнення яких викладені у пункті 11 цього Порядку, у цій графі платником зазначаються дати складання та порядкові номери податкових накладних, складених на такого платника податку при постачанні йому товарів/послуг, необоротних активів, за якими він визначає податкові зобов`язання відповідно до пункту 198.5 статті 198 та пункту 199.1 статті 199 ПК України.

У графі 10 зведених податкових накладних, особливості заповнення яких викладені у пункті 11 цього Порядку, вказується вартість (частина вартості) товару/послуги, необоротного активу, на яку нараховується податок відповідно до пункту 198.5 статті 198 та пункту 199.1 статті 199 Кодексу, згідно з основною ставкою податку та ставкою податку 7 відсотків, які застосовуються при нарахуванні податкових зобов`язань.

До розділу А податкової накладної (рядки I-X) вносяться узагальнюючі дані за операціями, на які складається така податкова накладна, а саме:

у рядку I зазначається загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку на додану вартість;

у рядках II-IV зазначаються суми податку на додану вартість, нараховані виходячи з обсягів постачання, зазначених у рядках V та VI;

у рядках V-IX зазначаються загальні обсяги постачання товарів/послуг в розрізі кодів ставок, зазначених у графі 8 нижньої табличної частини податкової накладної.

У податкових накладних, особливості заповнення яких викладені у пункті 11 цього Порядку, рядки VII-IX не заповнюються.

За встановленими обставинами справи, позивач відповідно до підпункту б пункту 198.5 статті 198 ПК України зобов`язаний був скласти і зареєструвати в ЄРПН зведені податкові накладні, які містять умовну суму податку на додану вартість, перенесену з податкових накладних продавця (постачальника). Тим самим, шляхом нарахування податкових зобов`язань вилучається (списується) попередньо сформований податковий кредит. Операції, щодо яких складені податкові накладні звільнені від оподаткування відповідно до п. 26-1 підрозділу 2 розділу XX ПК України.

Апеляційна скарга не містить заперечень щодо обставин реєстрації податкових накладних за операціями, які звільнені від оподаткування. Позиція контролюючого органу зводиться до наявності підстав для застосування штрафних санкцій з огляду на заповнення у зведених податкових накладних графи з кодом ставки 20 , тобто, як стверджує апелянт, сума ПДВ нараховувалась за основною ставкою.

Суд вважає такі доводи відповідача безпідставними, оскільки з огляду на аналіз положень пункту 16 Порядку № 1307, які визначають правила заповнення розділів А і Б податкової накладної, у податкових накладних особливості заповнення яких викладені у пункті 11 цього Порядку, тобто зведених податкових накладних, рядки VII-IX не заповнюються. Отже код ставки податку на додану вартість 20 , який зазначений в рядку V розділу А податкової накладної не свідчить про те, що податкові накладні складені на постачання товарів/послуг для операцій, що оподатковуються податком на додану вартість, а є умовними податковими накладними, де код ставки ПДВ 20 переноситься з податкових накладних контрагентів, на підставі яких складаються зведені податкові накладні.

Отже, позивач при складенні зведених податкових накладних не міг всупереч правил заповнення, встановлених Порядком № 1307, заповнювати рядки VII-IX.

Аналогічний висновок міститься в постановах Верховного Суду від 11 лютого 2020 року в справі № 620/757/19.

Таким чином, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції, що позивач звільняється від відповідальності, передбаченої п. 120-1.1 ст. 120-1 ПК України за порушення термінів реєстрації спірних податкових накладних, оскільки податкові накладні не надавались отримувачу (покупцю) та, водночас, були складені на постачання товарів/послуг для операцій, які звільнені від оподаткування.

Надаючи правову оцінку доводам апеляційної скарги в частині стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у м. Києві витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів виходить з такого.

Доводи апеляційної скарги в цій частині ґрунтуються на тому, що заявлена позивачем до стягнення сума витрат на професійну правничу допомогу є необґрунтованою та неспівмірною до критеріїв, визначених у ч. 5 ст. 134 КАС України.

Так, за змістом ч. 3 ст. 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з п.п. 6, 7 ст. 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З аналізу положень ст. 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у ч. 5 ст. 134 КАС України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Між тим, розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність від 05.07.2012 № 5076-VI (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Положеннями ст. 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до ст. 30 Закону № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З наданих представником позивача документів вбачається, що позивачем були понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 42 000, 00 грн і судом першої інстанції, прийнято рішення про компенсування 25 000, 00 грн, відповідно до поданої заяви, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача як суб`єкта владних повноважень, що узгоджується з положеннями ч. 5 ст. 139 КАС України.

З наявних у матеріалах справи доказів вбачається, що між ТОВ Бітрікс24 та Адвокатським об`єднанням Синергія укладено договір про надання правової допомоги від 04.09.2017 № 044097/АО, а згідно із додатком № 9 до вказаного договору Замовлення на надання правової допомоги від 06.05.2019 сторони погодили зміст правової допомоги, конкретні дії з надання правової допомоги та гонорар виконавця, на виконання яких видано ордер серії КС № 258737 від 04.03.2019 та ордер серії КС № 258739 від 06.05.2019.

Відповідно до акту надання правової допомоги № 9 від 13.05.2019 до договору про надання правової допомоги від 04.09.2017 № 044097/АО, сторони погодили, що виконавець (АО Синергія ) надав, а клієнт (ТОВ Бітрікс24 ) прийняв правову допомогу, згідно з додатком № 9 від 06.05.2019 до договору, у вигляді складання та подання позовної заяви про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 26.02.2019 № 0166201206 у частині застосування штрафу 250 312, 63 грн.

Гонорар виконавця становить 25 000, 00 грн та включає у себе наступні дії з надання правової допомоги та витрачений на їх вчинення час, а саме:

аналіз документів (акту перевірки, ППР, податкових накладних та ін.) та збір доказів - 3 000, 00 грн (1,5 год);

аналіз законодавства - 2 000, 00 грн (1 год.);

аналіз судової практики - 4 000, 00 грн (2 год.);

підготовка та подання позовної заяви - 16 000, 00 грн (8 год.).

На підтвердження оплати правової допомоги, згідно із додатками №№ 8, 9 до договору № 044097/АО від 04.09.2017, у матеріалах справи міститься копія платіжного доручення від 11.06.2019 № 358 на суму 42 000, 00 грн.

Висновок суду першої інстанції ґрунтується на тому, що наявними у матеріалах справи доказами підтверджено понесення позивачем витрат на правову допомогу у розмірі 25 000, 00 грн, при цьому заперечень від відповідача щодо розміру заявлених витрат на правову допомогу від відповідача не надходило.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі Схід/Захід Альянс Лімітед проти України (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Колегія суддів зазначає, що, під час представництва інтересів позивача при розгляді справи, усі складові гонорару адвоката мають своє підтвердження в матеріалах справи.

З огляду на ціну позову та характер спірних правовідносин, суд вважає, що заявлені витрати на правничу допомогу адвоката у розмірі 25 000, 00 грн є співмірними зі складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами).

Крім того, всі вказані в акті надання правової допомоги, дії адвоката фактично пов`язані з підготовкою позиції сторони позивача у контексті заявлених позовних вимог, а тому, витрачений адвокатом час є цілком обгрунтованим.

Відтак, зважаючи на правову позицію, висловлену Верховним Судом в постановах від 22 травня 2018 року у справі № 826/8107/16 та від 28 травня 2019 року у справі № 826/850/18 та враховуючи достатність та допустимість усіх наданих доказів на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, колегія судів дійшла висновку про обгрунтованість стягнення витрат на професійну правничу допомогу в наведеному розмірі.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, наявні підстави для задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийняте рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і не підлягає скасуванню.

Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 липня 2020 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду.

Головуючий-суддя: Л.В. Губська

Судді: О.В. Карпушова

А.Г. Степанюк