Ухвала

від 02.11.2020 по справі 175/4062/19

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

Іменем України

02 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 175/4062/19

провадження № 51-5189 ск 20

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду ускладі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 18 вересня 2020 року,

встановив:

Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 22 листопада 2019 року звільнено ОСОБА_5 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.364 КК України на підставі ст.49 КК України, а кримінальне провадження стосовно нього закрито на підставі п.1 ч.2 ст.284 КПК України.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 18 вересня 2020 року апеляційну

скаргу ОСОБА_4 на ухвалу місцевого суду щодо ОСОБА_5 повернуто апелянту на підставі п. 2 ч. 3 ст. 399 КПК України, як особі, яка не має права подавати апеляційну скаргу.

ОСОБА_4 подав касаційну скаргу на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 18 вересня 2020 року, в якій просить її скасувати через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.

В обґрунтування своєї позиції зазначає, зокрема, що апеляційний суд, повертаючи апеляційну скаргу, діяв всупереч практики Верховного Суду та порушив конституційне право на оскарження судового рішення, що стосується його інтересів.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Перевіривши доводи касаційної скарги та копії долучених до неї судових рішень, колегія суддів не вбачає підстав для відкриття касаційного провадження з мотивів, наведених у скарзі.

Право особи на апеляційне оскарження спрямовано насамперед на реалізацію гарантованого ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод права на справедливий суд. Забезпечення такого права є однією з важливих гарантій ухвалення правосудного рішення у кримінальному провадженні.

Разом із тим, у своїй практиці Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що право на доступ до суду, закріплене у ст. 6 Конвенції, не є абсолютним, воно може бути піддано допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. При цьому право доступу до суду не може бути обмеженим таким чином чи такою мірою, що саму суть права буде зведено нанівець.

В свою чергу, статтею 393 КПК України визначено вичерпний перелік осіб, які мають право подати апеляційну скаргу, до яких, серед іншого, відносяться підозрюваний, обвинувачений, його законний представник чи захисник, а також інші особи у випадках, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеному в постанові від 3 березня 2016 року у справі №5-347кс15, конституційний принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду гарантує право звернення до суду зі скаргою в апеляційному чи касаційному порядку, яке має бути реалізовано, за винятком встановленої законом заборони на таке оскарження. При цьому відсутність «інших осіб» у вичерпному переліку суб`єктів оскарження, передбаченому ст. 394 КПК, за умови, що судове рішення стосується їх прав, свобод та інтересів, не є перешкодою в доступі до правосуддя та звернення до суду вищої інстанції, що передбачено ч. 2 ст. 24 КПК України.

Частина 2 ст. 24 КПК України визначає, що кожному гарантується право на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується прав, свобод чи інтересів особи, судом вищого рівня в порядку, передбаченому цим Кодексом, незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому розгляді.

Отже, при вирішенні питання про наявність підстав для оскарження рішення суду до суду вищого рівня певною особою незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому розгляді, ключовим є з`ясування, чи насправді це рішення стосується інтересів особи тією мірою, що надає їй згідно з ч. 2 ст. 24 КПК України право оскаржити його до вищих судових інстанцій.

Погоджуючись із такою позицією, Верховний Суд слідує їй ( справи №357/3311/18, 161/14423/18, 295/1282/17, 757/57453/17-к та ряд інших).Але ці рішення не стосуються зазначеної правової ситуації. В усіх випадках розглядалося питання щодо недвозначних стверджень про участь осіб у вчиненні злочинів, що створювало преюдицію та всупереч презумпції невинуватості встановлювало їх винуватість у вчиненні злочину.

Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 22 листопада 2020року на підставі ст. 49 КК України було звільнено ОСОБА_5 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, а кримінальне провадження щодо нього закрито. Суть підозри полягала в тому, що ОСОБА_5 , будучи службовою особою, а саме першим заступником голови районної державної адміністрації Дніпропетровського району Дніпропетровської області ради, незаконно та безпідставно з порушенням вимог ст. ст. 33, 93, 124, 149, 186 Земельного кодексу України виніс розпорядження №496/1-р та №496/2-р відповідно до яких вилучено земельну ділянку у HB TOB «НОМАС» та передано у власність громадянам ОСОБА_6 , а саме 1,8872 га та ОСОБА_7 , а саме 1,8872 га.

Ухвала суду першої інстанції постановлена стосовно ОСОБА_5 і вній відсутні дані про вчинення іншими особами будь-яких кримінальних правопорушень, що б давало підстави вважати, що судове рішення стосується їхніх прав, свобод чи інтересів.

Із оскаржуваного судового рішення видно, що суддя апеляційного суду, перевіривши апеляційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 18 вересня 2020 року, встановив, що її подано всупереч положень п. 2 ч. 3 ст. 399 КПК України, оскільки відповідно до матеріалів кримінального провадження ОСОБА_4 хоча і є його учасником, адже має процесуальний статус свідка, однак не входить до переліку осіб, які, згідно вимог ч.1 ст.393 КПК України, мають право подати апеляційну скаргу, тому дійшов переконання про необхідність повернення скарги. Такий висновок узгоджується із зазначеними вище вимогами кримінального процесуального закону, тому посилання скаржника на те, що він може оскаржити ухвалу місцевого суду щодо ОСОБА_5 тому, що це рішення стосується його інтересів, є безпідставними.

Відповідно до вимог п. 2 ч. 3 ст. 399 КПК України апеляційна скарга повертається, якщо її подала особа, яка не має права подавати апеляційну скаргу.

За таких обставин, повертаючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції діяв відповідно до вимог кримінального процесуального закону, а тому суд касаційної інстанції погоджується із висновком про те, що ОСОБА_4 не навів достатніх і переконливих доводів того, що вказане судове рішення стосовно ОСОБА_5 стосується його прав, свобод та інтересів, а тому він не має права на оскарження ухвали Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 22 листопада 2020року.

Враховуючи викладене та беручи до уваги те, що із касаційної скарги та доданого до неї судового рішення не вбачається підстав для задоволення скарги, Суд дійшов висновку, що на підставі п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України у відкритті касаційного провадження слід відмовити.

Керуючись п. 2 ч.2 ст. 428 КПК України, Суд

постановив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 18 вересня 2020 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3