Рішення

від 02.11.2020 по справі 910/11492/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

02.11.2020Справа № 910/11492/20

Господарський суд м. Києва у складі судді - Бондаренко-Легких Г. П. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи №910/11492/20

За позовом - Товариства з обмеженою відповідальністю ФРІСЛАНДКАМПІНА ЮЕЙ (вул. Сирецька, буд. 9, корпус 1Ф, м. Київ 73, 04073)

До - Приватного акціонерного товариства Медфарком-Центр (бул. Шевченка, буд. 60, м. Київ 32, 01032)

Про стягнення 278 938, 23 грн.

Без виклику представників сторін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ФРІСЛАНД КАМПІНА ЮЕЙ" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Медфарком-Центр" (далі-відповідач) про стягнення 278 938, 23 грн.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням з боку відповідача його зобов`язань за Договором N 20/02/18 від 18.02.2019, в частині оплати поставленого товару. У зв`язку з чим позивач просить стягнути з відповідача на його користь 255 094, 56 грн основної заборгованості та 23 843, 67 грн пені за період прострочення з 08.01.2020 по 02.07.2020, а також позивач просить суд покласти на відповідача судові витрати.

12.08.2020 Господарський суд міста Києва ухвалою залишив позовну заяву позивача без руху, надав позивачу п`яти денний строк для усунення недоліків з моменту отримання ухвали.

20.08.2020 на адресу Господарського суду міста Києва надійшла заява позивача про усунення недоліків, якою останній усунув недоліки позовної заяви встановлені ухвалою суду від 12.08.2020.

31.08.2020 Господарський суд міста Києва ухвалою відкрив провадження у справі, розгляд справи №910/11492/20 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, запропонував відповідачеві надати до суду відзив на позовну заяву протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали.

Відповідач, про розгляд справи повідомлений належним чином, про що свідчить наявне в матеріалах справи рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення №0105475104753. Однак, у строк, встановлений ухвалою суду від 31.08.2020 не подав до суду відзив на позовну заяву, та не подав до суду заяву про поновлення строку для подання відзиву на позовну заяву, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, і за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, справа може бути розглянута за наявними у ній документами, відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України.

Частиною 8 ст. 252 ГПК України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Згідно з частиною 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши всі наявні документи у матеріалах справи № 910/11588/20, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно та безпосередньо оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Як підтверджено матеріалами справи, 18.02.2019 між ТОВ ФРІСЛАНД КАМПІНА ЮЕЙ (надалі також - позивач, постачальник) та Приватним акціонерним товариством Медфарком-Центр (надалі також - відповідач, покупець) укладено Договір №20/02/18 (надалі - Договір), пунктом 1.1. якого постачальник зобов`язаний поставити та передати у власність покупцеві дитяче харчування (надалі - товар) в асортименті по цінам та в кількості, що відповідає заявці покупця, та вказується у видаткових накладних на партію товару, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити товар на умовах, визначених цим Договором.

За твердженнями позивача, ним, на виконання умов Договору було поставлено товар на загальну суму 255 094, 56 грн, в підтвердження чого подано видаткові накладні, а саме: №2338 від 25.11.2019 на суму 90 564, 00 грн.; №2500 від 11.12.2019 на суму 36 392, 76 грн.; №2351 від 17.12.2019 на суму 4 474, 80 грн. та № 2556 від 17.12.2019 на суму 123 663, 00 грн.

Пунктом 4.1. Договору встановлено, що покупець зобов`язаний перерахувати на поточний рахунок постачальника суму, визначену в відповідній накладній, до моменту відвантаження покупцем товару зі складу.

Однак, позивач зазначає, що 18.12.2019 між сторонами було укладено Додатковий договір №1 до Договору від 18.02.2019 яким, зокрема, внесено зміни до п. 4.1. Договору від 18.02.2019 щодо порядку оплати та викладено п. 4.1. в новій редакції - покупець здійснює оплату поставленого товару протягом 20 (двадцяти) календарних днів з моменту отримання товару. Даний пункт діє до 31.12.2020 року, якщо до 31.12.2020 року сторони не погодять інші умови оплати, даний пункт продовжить діяти до закінчення строку дії Договору.

Позивач, керуючись зазначеним стверджує, що, оскільки останнє отримання товару відповідачем відбулось 17.12.2019, відповідач зобов`язаний був здійснити оплату поставленого товару не пізніше 07.01.2020.

Одночасно, в підтвердження суми наявного боргу відповідача, позивач, стверджує, що 31.12.2019, уповноваженими особа сторін підписано та скріплено печатками Акт звірки взаєморозрахунків станом за період 2019 за Договором, згідно якого станом на 31.12.2019 заборгованість на користь позивача складає 255 094, 56 грн.

У зв`язку із зазначеним, позивач, 02.05.2020 звернувся з претензією щодо сплати заборгованості, однак відповідачем зазначена претензія залишена без відповіді.

Натомість, зазначена обставина не знайшла свого підтвердження при дослідження доказів судом, оскільки, в матеріалах справи відсутня претензія позивача щодо сплати заборгованості, а з поданих позивачем доказів (а саме, опис вкладення у цінний лист №010332722564 та службовий чек з аналогічним номером накладної) не можливо встановити кореспонденцію якого змісту та з якими вимогами було надіслано на адресу: м. Київ, вул. Академіка Кржижановського, буд. 4, в той час як адресою відповідача є бул. Т. Шевченка, буд. 60, м. Київ.

У зв`язку з тим, що відповідач не погасив заборгованість за Договором у строк обумовлений Договором, позивач просить стягнути з відповідача 278 938, 23 грн., з яких 255 094, 56 грн. основної заборгованості та 23 843, 67 грн. пені за період прострочення з 08.01.2020 до 02.07.2020 (180 днів) в судовому порядку.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи принцип змагальності сторін, суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю ФРІСЛАНД КАМПІНА ЮЕЙ підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтями 525 та 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено законом або договором.

Відповідно до ст. 173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно з ст. 174 ГК України однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є господарський договір.

У відповідності до ст. 712 ЦК України за договором поставки, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Також, відповідно до ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні покупцеві товар, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити вартість товару. До відносин поставки неврегульованих Господарським кодексом України, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (аналогічна норма міститься в ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Разом з тим, ч. 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги зазначає, що згідно п.4.1. Договору (в редакції Додаткового договору №1 від 18.12.2019 до Договору) відповідач повинен був здійснити оплату поставленого товару протягом 20 календарних днів з моменту отримання товару.

Однак, з умов Додаткового договору №1 не вбачається, що сторони досягли згоди щодо того, що даний Додатковий договір розповсюджує свою дію на всі правовідносини, що виникли до моменту його укладення, як те передбачено ч. 3 ст. 631 ЦК України.

Так, реченням другим п. 2.1. Додаткового договору №1 встановлено, що даний додатковий договір вступає в силу з дати його підписання сторонами та припиняє свою дію разом з припиненням дії Договору.

Отже, п. 4.1. в новій редакції (18.12.2019) застосовується до правовідносин сторін, що виникли після 18.12.2019.

Однак, з наявних в матеріалах справи видаткових накладних вбачається, що спірні правовідносини виникли у зв`язку з неоплатою відповідачем товару поставленого 25.11.2019, 11.12.2019 та 17.12.2019.

За таких обставин, суд вважає помилковим застосовувати до правовідносин, що виникли між сторонами до 18.12.2019 нову редакцію Договору від 18.12.2019 (підстава: Додатковий договір №1 до Договору), а отже слід керуватись умовами первісної редакції Договору №20/02/2018 від 18.02.2019.

Так, умовами п. 3.2. Договору сторони узгодили, що поставка товару, відповідно до цього Договору відбуватиметься шляхом самовивозу товару за рахунок покупця зі складу постачальника.

Пунктом 3.3. Договору встановлено, що датою поставки вважається дата передачі постачальником товару покупцю.

Як встановлено судом вище, згідно пункту 4.1. Договору покупець зобов`язаний перерахувати на поточний рахунок постачальника суму, визначену в відповідній накладній, до моменту відвантаження покупцем товару зі складу.

Наявними в матеріалах справи видатковими накладними встановлено, що відповідач отримав товар зі складу постачальника 25.11.2019, 11.12.2019 та 17.12.2019 (дві партії) на загальну суму 255 094, 56 грн.

Докази повної сплати за поставлений позивачем товар згідно Договору в матеріалах справи відсутні та відповідачем не надані, твердження позивача не спростовані.

Окрім того, в підтвердження наявності заборгованості відповідача перед позивачем останнім подано Акт звірки взаєморозрахунків станом на 31.12.2019, акт підписаний уповноваженими особами сторін та скріплений печатками, а також відображає інформацію зазначену у видаткових накладних. Зі змісту акту вбачається, що станом на 31.12.2019 заборгованість на користь позивача становить 255 094, 56 грн.

Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Частиною 2 ст. 193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Порушенням зобов`язання, у відповідності до ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

З огляду на вище зазначене, з урахуванням балансу вірогідності доказів, суд дійшов висновку, що факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем в частині сплати вартості поставленого товару за Договором у розмірі 255 094, 56 грн є документально підтвердженим та відповідачем не спростований, а отже позовні вимоги позивача в частині стягнення основного боргу підлягають задоволенню в заявленому позивачем розмірі.

Разом з тим, зі змісту позовної заяви вбачається, що позивачем у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язань згідно умов Договору (в редакції від 18.12.2019) нараховано пеню в розмірі подвійної ставки НБУ, що діяла на період, за який нараховується пеня, від сукупної суми заборгованості за весь період з 08.01.2010 по 02.07.2020 в сукупному розмірі 23 843, 67 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно зі ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 1 ст. 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Частиною 2 ст. 551 ЦК України встановлено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Однак, як встановлено судом вище помилково застосовувати до спірних правовідносин нову редакцію Договору, оскільки такі відносини виникли до набрання чинності Додатковим договором №1, яким сторони погоди новий порядок оплати.

З огляду на що, позивачем не вірно встановлено борговий період, який розрахований з 08.01.2020 по 02.07.2020 згідно нової редакції п. 4.1. Договору.

Суд дійшов висновку, що в силу умов Договору, відповідач є таким, що прострочив зобов`язання з 26.11.2019 за видатковою накладною №2338 на суму 90 564, 00 грн.; з 12.12.2019 за видатковою накладною №2500 на суму 36 392, 76 грн.; з 18.12.2019 за видатковими накладними №2531 та №2556 на суму 4 474, 80 грн та 123 663, 00 грн.

Перевіривши поданий позивачем розрахунок пені за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга", суд встановив, що він є помилковим, оскільки сума пені підлягає нарахуванню з урахуванням боргових періодів окремо по кожній видаткові накладній, так за розрахунком суду з відповідача підлягає стягненню пеня у сукупному розмірі з розрахунку суми заборгованості за кожен борговий період в сумі 24 017, 01 грн., а не 23 843, 67 грн як визначено позивачем на сукупну суму заборгованості.

Однак, в силу того, що суд не може виходити за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання та відповідно в силу приписів ч. 2 ст. 237 ГПК України суд не може вийти за межі позовних вимог, суд задовольняє позовні вимоги позивача у заявленому ним розмірі пені, а саме 23 843, 67 грн.

Разом з тим, дослідивши подані позивачем докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 8 500, 00 грн, суд констатує наступне:

Пунктом 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 126 ГПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, опис наданих робіт , платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено рішення.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 03.05.2018 у справі №372/1010/16-ц.

Однак, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу у заявленому розмірі 8 500, 00 грн, зокрема відсутній: Акт наданих послуг з детальним їх описом та платіжне доручення про оплату таких послуг.

З огляду на те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами понесені витрати на професійну правничу допомогу, позовні вимоги в частині покладення на відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 8 500, 00 грн є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, а отже покладаються на позивача.

Відповідно до приписів ст. 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно ч.1 ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частина 1 ст. 74 ГПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з пункту 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначаються мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

За таких обставин, оцінивши подані докази, які досліджені судом, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 132 121, 35 грн як такі, що є доведеними та обґрунтованими, відповідачем у встановленому порядку не спростовані.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 1 ст. 129 ГПК України, покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 13, 73-77, 86, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю ФРІСЛАНДКАМПІНА ЮЕЙ до Приватного акціонерного товариства Медфарком-Центр про стягнення 278 938, 23 грн. задовольнити.

2. Стягнути з до Приватного акціонерного товариства Медфарком-Центр (бул. Шевченка, буд. 60, м. Київ 32, 01032, ідентифікаційний код: 39112104) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ФРІСЛАНДКАМПІНА ЮЕЙ (вул. Сирецька, буд. 9, корпус 1Ф, м. Київ 73, 04073, ідентифікаційний код: 33239630) 255 094 (двісті п`ятдесят п`ять тисяч дев`яносто чотири) грн. 56 коп. - основного боргу, 23 843 (двадцять три тисячі вісімсот сорок три) грн. 67 коп. - пені та 4 184 (чотири тисячі сто вісімдесят чотири) 40 грн. - судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Г. П. Бондаренко-Легких