Рішення

від 29.10.2020 по справі 910/13916/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

29.10.2020Справа № 910/13916/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Князькова В.В.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу

За позовом Акціонерного товариства Дарницький завод ЗБК , м. Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю СОЛІС БУД , м. Київ

про стягнення 15 824,34 грн,

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство Дарницький завод ЗБК звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю СОЛІС БУД про стягнення основного боргу в сумі 10 226,96 грн, штрафу в розмірі 2045,39 грн, пені в розмірі 3045,71 грн, 3% річних в сумі 374,33 грн та інфляційних втрат в сумі 131,95 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за договором №635 від 25.03.2019 поставки ФЕМ та/або залізобетонних виробів в частині своєчасної оплати поставленого товару.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.09.2020р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/13916/20. При цьому, з огляду на характер спірних правовідносин, заявлені позивачем вимоги та предмет доказування, суд дійшов висновку про можливість здійснювати розгляд даної справи за правилами спрощеного провадження.

Ухвалою від 18.09.2020р. встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження.

Відповідач відзиву на позов не подав, клопотання про продовження строку на подачу відзиву не заявив, проте, про розгляд справи був повідомлений належним чином з урахуванням наступного.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з ч. 2 ст. 27 Господарського процесуального кодексу України для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи-підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 18.09.2020 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 03056, м.Київ, вул. Борщагівська, буд.117/18.

Однак, конверт з ухвалою суду від 18.09.2020р. був повернутий до суду відділенням поштового зв`язку з відміткою адресат відсутній за вказаною адресою .

Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Судом також враховано, що за приписами ч.1 ст.9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч.2 ст.2 Закону України Про доступ до судових рішень усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.3 Закону України Про доступ до судових рішень для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України Про доступ до судових рішень ).

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись, з процесуальними документами у справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Наразі, суд звертає увагу, що відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За приписами ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.

Одночасно, з огляду на те, що до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.

Відповідно до ч.4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

25.03.2019 між Акціонерним товариством "Дарницький завод ЗБК" (постачальник) та

Товариством з обмеженою відповідальністю "СОЛІС БУД" (покупець) було укладено договір поставки ФЕМ та/або залізобетонних виробів №635, за умовами п.1.1 якого постачальник зобов`язується у встановлений строк передати у власність покупця фігурні елементи мощення (ФЕМ) та/або залізобетонні вироби, а покупець зобов`язується прийняти товар та сплатити постачальнику за нього грошові кошти.

Відповідно до п.3.1 договору №635 від 25.03.2019 загальна сума цього договору складає загальну вартість поставленого товару, яка зазначена в усіх видаткових накладних постачальника.

Зі змісту п.6.7 договору №635 від 25.03.2019 вбачається, що передача товару здійснюється за видатковими та товарно-транспортними накладними.

Згідно п.7.4 договору №635 від 25.03.2019 постачальник має право поставити товар покупцю на умовах відстрочення платежу. Під час поставки товару з відстроченням платежу покупець зобов`язується повністю розрахуватись з постачальником за отриманий товар у термін 15 календарних днів. Першим днем розрахунку покупця є день, наступний за днем отримання товару.

У п.8.3 договору №635 від 25.03.2019 сторони передбачили, що за прострочення оплати товару поставленого відповідно до п.7.3 договору покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості простроченого зобов`язання за кожен день прострочення, інфляційні втрати та штраф у вигляді двадцяти процентів від простроченої суми.

Сторони, відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України встановлюють, що термін нарахування штрафних санкцій за прострочення зобов`язання припиняється через три роки коли зобов`язання мало бути виконано (п.8.5 договору №635 від 25.03.2019).

Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і скріплення його печатками сторін і діє до 31.12.2019, а в частині взаєморозрахунків - до повного розрахунку між сторонами. Якщо за один місяць до закінчення терміну дії цього договору жодна зі сторін не повідомила іншу сторону про свій намір припинити дію договору, його дія автоматично продовжується на кожний наступний календарний рік на тих самих умовах (п.10.1 договору №635 від 25.03.2019).

Суд звертає увагу відповідача на те, що статтею 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочину.

Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто, таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права і обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.01.2018 по справі №203/2612/13-ц та постанові від 19.06.2018 по справі №5023/3905/12.

Слід зауважити, що на теперішній час договір №635 від 25.03.2019 у передбаченому чинним законодавством України порядку недійсним визнано не було. Доказів зворотного матеріали справи не містять.

Отже, виходячи з наведеного вище, з огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №635 від 25.03.2019 як належну підставу у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків з поставки товару.

Зі змісту позовної заяви та доданих до неї документів вбачається, що в межах договору №635 від 25.03.2019 Акціонерним товариством "Дарницький завод ЗБК" було поставлено, а Товариством з обмеженою відповідальністю "СОЛІС БУД" прийнято товар згідно видаткових накладних №5/39580 від 30.05.2019 та №5/39581 від 30.05.2019 на загальну суму 10226,96 грн.

Проте, Товариством з обмеженою відповідальністю "СОЛІС БУД" товар, який було поставлено Акціонерним товариством "Дарницький завод ЗБК" згідно вказаних вище видаткових накладних оплачено не було, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість в сумі 10 226,96 грн, що і стало підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов`язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Згідно п.7.4 договору №635 від 25.03.2019 постачальник має право поставити товар покупцю на умовах відстрочення платежу. Під час поставки товару з відстроченням платежу покупець зобов`язується повністю розрахуватись з постачальником за отриманий товар у термін 15 календарних днів. Першим днем розрахунку покупця є день, наступний за днем отримання товару.

Отже, виходячи з умов укладеного між сторонами правочину, суд дійшов висновку, що строк оплати покупцем товару, який було поставлено згідно видаткових накладних №5/39580 від 30.05.2019 та №5/39581 від 30.05.2019, настав.

Проте, судом вказувалось, що у позові зазначено про невиконання відповідачем свого обов`язку з оплати поставленого товару, внаслідок чого у Товариства з обмеженою відповідальністю "СОЛІС БУД" виникла заборгованість в розмірі 10 226,96 грн.

Наразі, суд зазначає, що згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Руїс-Матеос проти Іспанії від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні справедливого балансу між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів ).

У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі Надточій проти України суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Проте, всупереч викладеного вище, відповідачем обставини належного виконання своїх обов`язків за договором №635 від 25.03.2019 в частині оплати товару, який було поставлено відповідно до видаткових накладних №5/39580 від 30.05.2019 та №5/39581 від 30.05.2019, належним чином доказово не обґрунтовано, наявності заборгованості у заявленому до стягнення розмірі не спростовано.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, враховуючи те, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, та належних і допустимих у розумінні Господарського процесуального кодексу України доказів виконання своїх обов`язків за договором №635 від 25.03.2019 в частині оплати товару, який було поставлено відповідно до видаткових накладних №5/39580 від 30.05.2019 та №5/39581 від 30.05.2019, не надав, суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог Акціонерного товариства Дарницький завод ЗБК до Товариства з обмеженою відповідальністю СОЛІС БУД в частині стягнення основного боргу в сумі 10 226,96 грн.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об`єктивного розгляду всіх обставин справи, суд дійшов висновку щодо часткового задоволення вимог позивача про стягнення штрафу в розмірі 2045,39 грн, пені в розмірі 3045,71 грн, 3% річних в сумі 374,33 грн та інфляційних втрат в сумі 131,95 грн. При цьому, суд виходив з такого.

Відповідно до ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) ст. 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов`язання.

Згідно з ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов`язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. (ч.ч. 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

У ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України зазначено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Разом з тим, згідно зі ст.1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

У п.8.3 договору №635 від 25.03.2019 сторони передбачили, що за прострочення оплати товару поставленого відповідно до п.7.3 договору покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості простроченого зобов`язання за кожен день прострочення, інфляційні втрати та штраф у вигляді двадцяти процентів від простроченої суми.

Сторони, відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України встановлюють, що термін нарахування штрафних санкцій за прострочення зобов`язання припиняється через три роки, коли зобов`язання мало бути виконано (п.8.5 договору №635 від 25.03.2019).

З огляду на порушення відповідачем строків внесення плати за поставлений товар, позивачем за період з 14.06.2019 по 01.09.2020 було нараховано пеню в сумі 3045,71 грн., а також штраф в розмірі 2045,39 грн.

Проте, здійснивши перевірку наведеного заявником розрахунку, суд дійшов висновку, що останній є необгрунтованим в частині визначення початкової дати прострочення та загального періоду, за який може бути нараховано неустойку.

Зокрема, суд звертає увагу позивача на те, що право на нарахування пені виникає з наступного дня за днем, коли зобов`язання повинно було бути виконаним.

Судом вище було встановлено, що заборгованість відповідача утворилась внаслідок неналежного виконання покупцем свого обов`язку з оплати товару, який було поставлено у відповідності до видаткових накладних від 30.05.2019.

Згідно п.7.4 договору №635 від 25.03.2019 постачальник має право поставити товар покупцю на умовах відстрочення платежу. Під час поставки товару з відстроченням платежу покупець зобов`язується повністю розрахуватись з постачальником за отриманий товар у термін 15 календарних днів. Першим днем розрахунку покупця є день, наступний за днем отримання товару.

Таким чином, кінцевою датою строку оплати товару за договором було 14.06.2019, а отже, право на застосування заходів відповідальності за порушення обов`язку з оплати товару виникло у позивача 15.06.2019.

Після здійснення власного перерахунку, суд дійшов висновку, що з відповідача підлягає стягненню пеня в сумі 3035,90 грн.

Одночасно, наведений позивачем розрахунок штрафу є арифметично вірним, а позовні вимоги в цій частині обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на порушення відповідачем своїх грошових зобов`язань за договором №635 від 25.03.2019, позивачем було нараховано та заявлено до стягнення 3% річних за період з 14.06.2019 по 01.09.2020 на суму 374,33 грн. та інфляційні втрати за червень 2019 - липень 2019 на суму 131,95 грн.

Здійснивши перевірку розрахунку 3% річних, суд дійшов висновку, що позивачем було допущено ту ж саму помилку у визначення початкової дати періоду прострочення, як і при нарахуванні пені.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що обґрунтованим є стягнення з відповідача 3% річних на загальну суму 373,49 грн.

Щодо розрахунку інфляційних втрат суд звертає увагу позивача на таке.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань ).

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України Про індексацію грошових доходів населення у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Аналогічні висновки наведено Верховним Судом у постановах від 24.04.2019р. у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019р. у справі № 924/312/18.

Тобто, у даному випадку нарахування на суму заборгованості інфляційних втрат за червень 2019 є безпідставним, проте, арифметично заявлена до стягнення позивачем сума є вірною, а отже, позовні вимоги в цій частині такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

За таких обставин, з огляду на викладене вище у сукупності, позов Акціонерного товариства Дарницький завод ЗБК до Товариства з обмеженою відповідальністю СОЛІС БУД про стягнення основного боргу в сумі 10 226,96 грн, штрафу в розмірі 2045,39 грн, пені в розмірі 3045,71 грн, 3% річних в сумі 374,33 грн та інфляційних втрат в сумі 131,95 грн підлягає задоволенню частково.

Згідно приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторін пропорційно задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Акціонерного товариства Дарницький завод ЗБК до Товариства з обмеженою відповідальністю СОЛІС БУД про стягнення основного боргу в сумі 10 226,96 грн, штрафу в розмірі 2045,39 грн, пені в розмірі 3045,71 грн, 3% річних в сумі 374,33 грн та інфляційних втрат в сумі 131,95 грн - задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю СОЛІС БУД (03056, місто Київ, вул.Борщагівська, будинок 117/18, ЄДРПОУ 38951943) на користь Акціонерного товариства Дарницький завод ЗБК (02093, місто Київ, вул.Бориспільська, будинок 11, ЄДРПОУ 01373298) основний борг в сумі 10 226 (десять тисяч двісті двадцять шість) грн 96 коп., пеню в сумі 3035 (три тисячі тридцять п`ять) грн 90 коп., 3% річних в розмірі 373 (триста сімдесят три) грн 49 коп., 131 (сто тридцять одна) грн, 95 коп., штраф в сумі 2045 (дві тисячі сорок п`ять) грн 39 коп. та судовий збір в сумі 2100 (дві тисячі сто) грн 59 коп.

3. Відмовити в задоволенні позовних вимог про стягнення пені в сумі 9,81 грн, 3% річних в розмірі 0,84 грн.

4. Судовий збір в сумі 1,41 грн залишити за позивачем.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст складено та підписано 29.10.2020р.

Суддя В.В. Князьков