Ухвала

від 02.11.2020 по справі 910/21682/15 (910/16691/20)

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

02.11.2020Справа № 910/21682/15 (910/16691/20)

За позовом Державного підприємства "Конярство України" (01001, м. Київ, вул. Б. Грінченка, 1)

до Товариства з обмеженою відповідальністю Діброва (92323, Луганська обл., Міловський район, с. Діброва)

про визнання договорів недійсними

В межах справи № 910/21682/15

За заявою Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Астарта-Київ"

до Державного підприємства "Конярство України"

про банкрутство

суддя Чеберяк П.П.

Представники: не викликались

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У провадженні Господарського суду м. Києва перебуває справа № 910/21682/15 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Астарта-Київ" про банкрутство Державного підприємства "Конярство України" на стадії процедури розпорядження майном, введеної ухвалою Господарського суду м. Києва від 15.10.2015.

28.10.2020 Державне підприємство "Конярство України" (позивач) звернулось до Господарського суду м. Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю Діброва (відповідач) про визнання договорів недійсними.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 02.11.2020 вказану позовну заяву прийнято до розгляду в межах справи № 910/21682/15 про банкрутство Державного підприємства "Конярство України", підготовче засідання призначено на 02.12.2020.

29.10.2020 до Господарського суду м. Києва надійшла заява позивача про забезпечення позову.

Подана заява мотивована тим, що Державним підприємством Конярство України було подано до Господарського суду міста Києва позовну заяву в межах справи про банкрутство Державного підприємства Конярство України № 910/21682/15 до Товариства з обмеженою відповідальністю Діброва про визнання недійсними договорів, в якій ДП Конярство України просить: визнати недійсним договір про виконання сільськогосподарських робіт № 23 від

07 липня 2020 року, укладений між Державним підприємством Конярство України в

особі філії Новоолександрівський кінний завод № 64 та Товариством з обмеженою

відповідальністю Діброва ; визнати недійсним договір купівлі-продажу незавершеного виробництва № 13 від 15 травня 2020 року, укладений між Державним підприємством Конярство України в

особі філії Новоолександрівський кінний завод № 64 та Товариством з обмеженою

відповідальністю Діброва ; визнати недійсним договір застави № 12 від 15 травня 2020 року, укладений між Державним підприємством Конярство України в

особі філії Новоолександрівський кінний завод № 64 та Товариством з обмеженою

відповідальністю Діброва ; визнати недійсним договір купівлі-продажу незавершеного виробництва № 18 від 25 травня 2020 року, укладений між Державним підприємством Конярство України в

особі філії Лимарівський кінний завод № 61 та Товариством з обмеженою

відповідальністю Діброва ; визнати недійсним договір застави № 19 від 25 травня 2020 року, укладений між Державним підприємством Конярство України в

особі філії Лимарівський кінний завод № 61 та Товариством з обмеженою

відповідальністю Діброва ; визнати недійсним договір купівлі-продажу незавершеного виробництва № 15 від 15 травня 2020 року, укладений між Державним підприємством Конярство України в

особі філії Стрілецький кінний завод № 60 та Товариством з обмеженою

відповідальністю Діброва ; визнати недійсним договір застави № 14 від 15 травня 2020 року, укладений між Державним підприємством Конярство України в

особі філії Стрілецький кінний завод № 60 та Товариством з обмеженою

відповідальністю Діброва ; визнати недійсним договір про виконання сільськогосподарських робіт № 20 від

07 липня 2020 року, укладений між Державним підприємством Конярство України в

особі філії Деркульський кінний завод № 63 та Товариством з обмеженою

відповідальністю Діброва ; визнати недійсним договір про виконання сільськогосподарських робіт № 11 від

29 квітня 2020 року, укладений між Державним підприємством Конярство України в

особі філії Деркульський кінний завод № 63 та Товариством з обмеженою

відповідальністю Діброва ; визнати недійсним договір купівлі-продажу незавершеного виробництва № 16 від 29 квітня 2020 року, укладений між Державним підприємством Конярство України в

особі філії Деркульський кінний завод № 63 та Товариством з обмеженою

відповідальністю Діброва ; визнати недійсним договір застави № 17 від 29 квітня 2020 року, укладений між Державним підприємством Конярство України в

особі філії Деркульський кінний завод № 63 та Товариством з обмеженою

відповідальністю Діброва .

Позовні вимоги мотивовані тим, що оспорювані договори мають ознаки прихованих (удаваних) договорів оренди державної землі, яка перебуває в постійному користуванні ДП Конярство України та яку ДП Конярство України не має права передавати в оренду іншим особам.

В обґрунтування підстав для вжиття заходів до забезпечення позову позивач вказує те, що ДП Конярство України є постійним користувачем земельних ділянок з наступними кадастровими номерами та площами:

- 4420688900:07:005:0018 - 614,5549 га;

- 4420688900:07:006:0014 - 775,4161 га;

- 4420688900:07:001:0008 - 3,1623 га;

- 4420688900:07:002:0059 - 494,127 га;

- 4420688900:07:007:0003 - 266,8474 га;

- 4420688900:07:001:0007 - 25,63 га;

- 4420688900:07:003:0007 - 326,673 га;

- 4420688900:07:004:0009 - 420,306 га;

- 4420688900:07:007:0004 - 17,87 га;

- 4420688900:07:007:0005 - 73,1312 га;

- 4420688900:07:008:0008 - 567,0671 га;

- 4420688900:07:007:0006 - 94,4188 га,

загальною площею 3679,2038 га, що розташовані на території Новолимарівської сільської ради Біловодського району Луганської області. Право постійного користування ДП Конярство України в особі філії Лимарівський кінний завод № 61 вказаними земельними ділянками підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, копії яких додаються до цієї заяви.

Також ДП Конярство України є постійним користувачем земельної ділянки площею 7843,7023 га, розташованої на території Новострільцівської сільської ради Міловського району Луганської області, що підтверджується державним актом на право постійного користування землею серії ІІ-ЛГ № 003585.

Окрім того, ДП Конярство України є постійним користувачем земельної ділянки площею 3385,357 га, розташованої на території Новоолександрівської сільської ради Біловодського району Луганської області, що підтверджується державним актом на право постійного користування землею серії І-ЛГ № 001322.

Також ДП Конярство України є постійним користувачем земельної ділянки площею 4471,5998 га, розташованої на території Данилівського старостинського округа Біловодської селищної ради Луганської області, що підтверджується державним актом на право постійного користування землею серії І-ЛГ № 000642.

Як свідчить зміст позовних вимог та письмові докази, зокрема, оспорювані договори про виконання сільськогосподарських робіт № 23 від 07 липня 2020 року, купівлі-продажу незавершеного виробництва № 13 від 15 травня 2020 року, застави № 12 від 15 травня 2020 року, купівлі-продажу незавершеного виробництва № 18 від 25 травня 2020 року, застави № 19 від 25 травня 2020 року, купівлі-продажу незавершеного виробництва № 15 від 15 травня 2020 року, застави № 14 від 15 травня 2020 року, про виконання сільськогосподарських робіт № 20 від 07 липня 2020 року, про виконання сільськогосподарських робіт № 11 від 29 квітня 2020 року, купівлі-продажу незавершеного виробництва № 16 від 29 квітня 2020 року, застави № 17 від 29 квітня 2020 року, на вказаних вище земельних ділянках ТОВ Діброва здійснюється фактичне користування цими землями та на даний час на цих земельних ділянках наявні посіви сільськогосподарських культур (соняшника та кукурудзи).

Згідно статтей 316, 321, 328 Цивільного кодексу України: правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб; право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів; право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до статті 179 Цивільного кодексу України, річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки.

У класифікації об`єктів права власності посіви та врожай є речами, а по відношенню до земельної ділянки вони є плодами.

Як вбачається зі статті 189 Цивільного кодексу України, продукцією, плодами та доходами є все. що виробляється, добувається, одержується з речі або приносяться річчю.

За приписами частини 2 статті 184 Цивільного кодексу України, річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою. Річ, що має лише родові ознаки, є замінною.

Пунктом 11 частини 1 статті 1 Закону України Про зерно та ринок зерна в Україні закріплено визначення поняття зерно - плоди зернових, зернобобових та олійних культур, які використовуються для харчових, насіннєвих, кормових та технічних цілей.

Згідно з пунктом б частини 1 статті 95 Земельного кодексу України, землекористувач має право на посіви та засадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію.

Усе вищевказане дозволяє дійти до висновку, що особа, яка володіє та користується земельними ділянками, зокрема, постійний землекористувач, є належним землекористувачем та набуває права власності на врожай, що вирощений на таких земельних ділянках (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 лютого 2020 року у справі № 918/335/17).

Як вбачається з матеріалів заяви ДП Конярство України повідомленнями від 4 серпня 2020 року, адресованими ТОВ Діброва , письмово заборонило ТОВ Діброва та будь-яким іншим особам, які будуть діяти від імені чи в інтересах ТОВ Діброва чи пов`язаних з ним осіб, вчиняти будь-які дії та проводити будь-які роботи на земельних ділянках, що перебувають в постійному користуванні ДП Конярство України , в тому числі, земельних ділянок загальною площею 3679,2038 га, що розташовані на території Новолимарівської сільської ради Біловодського району Луганської області, площею 7843,7023 га, розташованої на території Новострільцівської сільської ради Міловського району Луганської області, площею 3385,357 га, розташованої на території Новоолександрівської сільської ради Біловодського району Луганської області, площею 4471,5998 га, розташованої на території Данилівського старостипського округа Біловодської селищної ради Луганської області, в тому числі, але не виключно, з метою захисту державних інтересів та інтересів ДП Конярство України , останнє заборонило право заходу чи право заїзду на вказані землі, заборонило вчиняти будь-які дії з посівами, насадженнями, урожаєм чи будь-яким іншим майном, що знаходиться чи знаходилось на цих землях.

Проте, як вбачається зі змісту оспорюваних договорів, та, як зазначає позивач, ТОВ Діброва вчиняє дії, які полягають в намірі самовільно, без дозволу ДП Конярство України , потрапити на земельні ділянки, належні на праві постійного користування ДП Конярство України та здійснити збирання та вивезення у невідомому напрямку врожаю сільськогосподарських культур, що свідчить про загрозу незаконного проникнення на територію земельних ділянок ДП Конярство України , їх використання, зокрема, шляхом здійснення збирання врожаю сільськогосподарських культур. Про факти спроб незаконного використання землі та збирання врожаю ТОВ Діброва свідчать численні заяви ДП Конярство України до правоохоронних органів. Про намір ТОВ Діброва потрапити на територію земельних ділянок ДП Конярство України та здійснити збір врожаю, який, на переконання ДП Конярство України , належить йому, свідчать і заяви ТОВ Діброва до слідчих суддів у кримінальному провадженні, яке розслідується за фактами, в тому числі, незаконних дій ТОВ Діброва щодо протиправного заволодіння майном ДП Конярство України .

У відповідності до ст. 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 138 Господарського процесуального кодексу України заява про забезпечення позову подається, зокрема, до подання позовної заяви - за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом для відповідного позову, або до суду за місцезнаходженням предмета спору - якщо суд, до підсудності якого відноситься справа, визначити неможливо.

Частиною 1 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; встановленням обов`язку вчинити певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; передачею речі, що є предметом спору, на зберігання іншій особі, яка не має інтересу в результаті вирішення спору; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1 - 9 цієї частини.

Як попереджувальний засіб від завдання значної шкоди заявникові, господарське процесуальне законодавство визначає підстави для застосування заходів забезпечення, а саме: невжиття таких заходів може ускладнити або навіть унеможливити виконання рішення господарського суду або не відвернути завдання значної шкоди заявникові. Неможливість виконання судового рішення в будь-якому випадку завдає шкоди заявникові.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 та постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16 вересня 2018 року у справі № 910/1040/18 зауважено про те, що вирішуючи питання про забезпечення позову, господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення балансу між інтересами сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками цього судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Заходи до забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачеві здійснювати певні дії.

Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Оскільки у даному випадку, ДП Конярство України звернулося до суду з позовом про визнання недійсними договорів, які за своїм змістом приховують відносини оренди землі та внаслідок яких здійснюється використання всупереч закону державної землі, право користування якими має виключно ДП Конярство України , тобто вимоги спрямовані на захист його права постійного користування землею, а наведені ним аргументи свідчать про загрозу незаконного проникнення на землю ДП Конярство України ТОВ Діброва чи інших осіб та можливий незаконний збір врожаю сільськогосподарських культур, що знаходяться на цих землях, суд вбачає наявність зв`язку між заявленими заявником заходами забезпечення позову і предметом спору, співмірність та адекватність заходів із заявленими вимогами. Вжиття наведених заходів до забезпечення позову сприятиме запобіганню порушень прав сторін на час вирішення спору в суді.

Залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково (ч. 5 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно із ч. 6 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає, зокрема, вид забезпечення позову і підстави його обрання.

Відповідно до ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно із ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, як: не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 78 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

З огляду на встановлені обставини та наведені норми, розглянувши заяву позивача про забезпечення позову, дослідивши матеріали справи та оцінивши додані до заяви докази, з метою ефективного захисту прав учасників провадження у даній справі, суд дійшов висновку щодо обґрунтованості поданої заяви, тому вважає за доцільне подану заяву задовольнити та вжити заходи до забезпечення позову шляхом заборони до моменту набрання законної сили судовим рішенням у цій справі будь-яким особам, окрім Державного підприємства "Конярство України" (01001, м. Київ, вул. Б. Грінченка, 1; ідентифікаційний код 37404165) вчиняти дії з проходу, проїзду техніки та транспортних засобів і збирання врожаю на земельних ділянках, належних на праві постійного користування Державному підприємству Конярство України , розташованих на території Новолимарівської сільської ради Біловодського району Луганської області (по філії Лимарівський кінний завод № 61) та Новострільцівської сільської ради Міловського району Луганської області (по філії Стрілецький кінний завод № 60), Новоолександрівської сільської ради Біловодського району Луганської області (по філії Новоолександрівський кінний завод № 64 ), Данилівського старостинського округа Біловодської селищної ради Луганської області (по філії Деркульський кінний завод № 63 ).

Враховуючи викладене та керуючись ст. 136, 137, 140, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

1. Заяву позивача про забезпечення позову задовольнити.

2. Заборонити до моменту набрання законної сили судовим рішенням у цій справі будь-яким особам, окрім Державного підприємства "Конярство України" (01001, м. Київ, вул. Б. Грінченка, 1; ідентифікаційний код 37404165) вчиняти дії з проходу, проїзду техніки та транспортних засобів і збирання врожаю на земельних ділянках, належних на праві постійного користування Державному підприємству Конярство України , розташованих:

на території Новолимарівської сільської ради Біловодського району Луганської області (по філії Лимарівський кінний завод № 61) з наступними кадастровими номерами та площами:

- 4420688900:07:005:0018 - 614,5549 га;

- 4420688900:07:006:0014 - 775,4161 га;

- 4420688900:07:001:0008 - 3,1623 га;

- 4420688900:07:002:0059 - 494,127 га;

- 4420688900:07:007:0003 - 266,8474 га;

- 4420688900:07:001:0007 - 25,63 га;

- 4420688900:07:003:0007 - 326,673 га;

- 4420688900:07:004:0009 - 420,306 га;

- 4420688900:07:007:0004 - 17,87 га;

- 4420688900:07:007:0005 - 73,1312 га;

- 4420688900:07:008:0008 - 567,0671 га;

- 4420688900:07:007:0006 - 94,4188 га,

на території Новострільцівської сільської ради Міловського району Луганської області (по філії Стрілецький кінний завод № 60 ) площею 7843,7023 га (згідно акта на право постійного користування землею серії ІІ-ЛГ № 003585);

на території Новоолександрівської сільської ради Біловодського району Луганської області (по філії Новоолександрівський кінний завод № 64) площею 3385,357 га (згідно акта на право постійного користування землею серії І-ЛГ № 001322);

на території Данилівського старостинського округа Біловодської селищної ради Луганської області (по філії Деркульський кінний завод № 63 ), площею 4471,5998 га (згідно акта на право постійного користування землею серії І-ЛГ № 000642).

3. Дана ухвала набирає законної сили з 02.11.2020, підлягає негайному виконанню в порядку, встановленому чинним законодавством України для виконання судових рішень, та може бути пред`явлена до виконання в передбаченому чинним законодавством порядку до 02.11.2023.

4. Стягувачем за даною ухвалою є Державне підприємство "Конярство України" (01001, м. Київ, вул. Б. Грінченка, 1; ідентифікаційний код 37404165).

5.Боржником за даною ухвалою є Товариство з обмеженою відповідальністю Діброва (92323, Луганська обл., Міловський район, с. Діброва; ідентифікаційний код 21832609).

6. Ухвала може бути оскаржена в порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України. Оскарження даної ухвали не зупиняє її виконання.

7. Копію ухвали направити сторонам, розпоряднику майна, Міністерству розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України та прокуратурі м. Києва.

Суддя П.П. Чеберяк