Рішення

від 02.11.2020 по справі 910/5278/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

02.11.2020Справа № 910/5278/20

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Літвінової М.Є.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "В.М."

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ол - Сервіс Груп"

про стягнення 90525,48 грн

Без повідомлення (виклику) учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "В.М." (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ол - Сервіс Груп" (далі - відповідач) про стягнення 90525,48 грн, з яких: 89458,50 грн основного боргу та пеня у розмірі 1066,98 грн.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач вказує на те, що відповідачем порушено умови договору поставки товару №ВМ 94-19 від 08.01.2019 в частині повної та своєчасної оплати за товар.

Разом з позовною заявою позивачем подано заяву про забезпечення позову.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.04.2020 у задоволенні заяви про забезпечення позову Товариства з обмеженою відповідальністю "В.М." відмовлено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.04.2020 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "В.М." залишено без руху, встановлено позивачу строк та спосіб усунення недоліків.

У встановлений судом строк позивачем було усунуто недоліки, вказані в ухвалі Господарського суду міста Києва від 22.04.2020.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.05.2020 судом відкрито провадження у справі №910/5278/20; вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи; встановлено відповідачу строки для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали та для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо такі будуть подані) - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив, а позивачу строк для подання відповіді на відзив - протягом п`яти днів з дня отримання відзиву на позов.

Частиною 5 ст.176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому ст.242 цього Кодексу, та з додержанням вимог ч.4 ст.120 цього Кодексу.

Відповідно до ч.11 ст.242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Нормами ч.4 ст.89 Цивільного кодексу України передбачено, що відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами ч.1 ст.7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи, ухвала від 18.05.2020 про відкриття провадження у справі була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 04112, місто Київ, вул.Оранжерейна, будинок 3-Е.

02.04.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) ", яким у Господарському процесуальному кодексі України розділ X "Прикінцеві положення" доповнено пунктом 4 такого змісту: "4. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину.

Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)".

Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №0105471828935 зазначена ухвала вручена відповідачу шляхом вкладення до абонементної скриньки.

17.07.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)", за змістом якого процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" №540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом.

Відтак, строк для подання відзиву на позов у даній справі сплив 07.08.2020.

Однак, відзиву на позов відповідачем не подано.

Згідно з ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ч.1 ст.251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.05.2020 не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України.

У ч.8 ст.252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з ч.4 ст.240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

08.01.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "В.М." (постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ол - Сервіс Груп" (покупець, відповідач) було укладено договір поставки №ВМ 94-19 (договір), відповідно до умов якого постачальник зобов`язаний поставити, а покупець прийняти та оплатити витратні матеріали до оргтехніки, запасні частини та аксесуари (надалі - товар) відповідно до супроводжувальних документів, а саме: рахунків-фактур, видаткових накладних та/або акту приймання-передачі товарів. Постачальник здійснює відвантаження товару на склад покупця за адресою м. Київ, вул. Оранжерейна, 3-Е, якщо інше не буде узгоджено сторонами, через перевізника (експедитора) або самостійно. При цьому вибір перевізника (експедитора) постачальником здійснюється самостійно. Найменування, асортимент, ціна та кількість товару, що постачається, вказуються в супроводжувальних документах на товар, а саме: рахунках-фактурах, видаткових накладних, які є невід`ємною частиною договору (п.п.1.1, 1.2, 1.3).

Відповідно до п.2.3 договору право власності, ризик повної або часткової втрати, знищення, пошкодження товару переходить від постачальника до покупця з моменту передачі товару згідно відповідної видаткової накладної підписаної уповноваженими представниками сторін, а в разі поставки товару через перевізника - з моменту отримання у перевізника.

Орієнтовна вартість договору становить 6000000,00 грн в т.ч. ПДВ 20% 1000000,00 грн. У процесі виконання договору його сума уточняється виходячи із загальної суми партій товару, замовлених та поставлених, відповідно до видаткових накладних підписаних уповноваженими представниками сторін, протягом строку дії цього договору. Повна оплата вартості отриманої від постачальника партії товару здійснюється покупцем у безготівковій формі в національній валюті України - гривні на поточний банківський рахунок постачальника протягом 21 календарного дня від дати поставки товару, вказаної у відповідній видатковій накладній постачальника підписаній уповноваженими представниками сторін. Покупець вправі здійснити передплату за товар. Виконання покупцем грошового зобов`язання по цьому договору вважається завершеним з моменту зарахування банком постачальника коштів на поточний рахунок постачальника (п.п.3.1, 3.2, 3.8 договору).

Постачальник зобов`язаний, зокрема, передати покупцю товар, який відповідає умовам цього договору, а також інформацію про товар, що надається постачальником поставити товар в строк, погоджений сторонами в письмовій формі, а покупець зобов`язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі постачальнику вартість отриманої партії товару в порядку, передбаченому п.3.2 цього договору (п.п.4.1, 4.1.1, 4.1.2, 4.3, 4.3.2 договору).

У разі несплати або несвоєчасної оплати вартості отриманого товару (п.3.2 даного договору) покупець сплачує постачальнику за період прострочення платежу пеню, у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, яка діяла в період за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, а також відшкодовує збитки в повному обсязі. При цьому сторони домовились, що сплата пені здійснюється покупцем в першу чергу, перед сплатою основної суми боргу (п.7.1 договору).

Цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами, який визначений у преамбулі та діє до 31 березня 2020 року (п.10.1 договору).

За твердженнями позивача, на виконання умов укладеного між контрагентами правочину, позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 1599539,76 грн, однак оплачено було товар на суму 1510081,26 грн.

Товар на загальну суму 89458,50 грн за накладними №НЗК00752920 від 12.02.2020 на суму 7516,80 грн (не оплачено 308,46 грн), №НЗК00753265 від 13.02.2020 на суму 11894,34 грн, №НЗК00753481 від 14.02.2020 на суму 8063,40 грн, №НЗК00753760 від 17.02.2020 на суму 6433,20 грн, №НЗК00754300 від 19.02.2020 на суму 4726,68 грн, №НЗК00754301 від 19.02.2020 на суму 12448,98 грн, №НЗК00754850 від 21.02.2020 на суму 5962,98 грн, №НЗК00754853 від 21.02.2020 на суму 8612,82 грн, №НЗК00755178 від 24.02.2020 на суму 10156,14 грн, №НЗК00755649 від 26.02.2020 на суму 4466,94 грн, №НЗК00755843 від 27.02.2020 на суму 9951,72 грн, №НЗК00756068 від 28.02.2020 на суму 6432,84 грн. відповідачем оплачено не було.

Спір у справі виник внаслідок невиконання відповідачем обов`язку щодо оплати поставленого позивачем товару у визначений договором строк, внаслідок чого останній звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача основного боргу та пені.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 129 Конституції України унормовано, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

За приписами ст.86 Господарського процесуального кодексу України Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України).

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.79 Господарського процесуального кодексу України).

Будь-які подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Відповідно до частин 1, 2 ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частина 1, п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України визначає, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно ч.1, ч.4 ст.202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Згідно ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки.

Згідно ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст.662 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу (ч.1 ст.691 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України унормовано, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається; зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Дана норма кореспондується з приписами ст.193 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як свідчать матеріали справи, позивач свій обов`язок щодо передачі відповідачу товару, загальна вартість якого склала 1599539,76 грн, виконав належним чином, однак відповідач, всупереч п.3,2 укладеного між контрагентами правочину, за поставлений позивачем товар у строки, погоджені між сторонами оплатив частково, внаслідок чого у Товариства з обмеженою відповідальністю "Ол - Сервіс Груп" виникла заборгованість на суму 89458,50 грн. Строк виконання відповідачем обов`язку з оплати товару є таким, що настав. Доказів протилежного матеріали справи не містять, а відповідачем суду не надано.

Відтак за висновками суду, позовні вимоги про стягнення з відповідача 89458,50 грн основного боргу є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо вимог про стягнення з відповідача пені у розмірі 1066,98 грн за загальний період прострочення з 05.03.2020 по 03.04.2020 суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов`язання.

Частиною 1 ст.216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За приписами ст.230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст.548 Цивільного кодексу України унормовано, що виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно зі ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За змістом п.7.1 договору передбачено, що у разі несплати або несвоєчасної оплати вартості отриманого товару (п.3.2 даного договору) покупець сплачує постачальнику за період прострочення платежу пеню, у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, яка діяла в період за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, а також відшкодовує збитки в повному обсязі. При цьому сторони домовились, що сплата пені здійснюється покупцем в першу чергу, перед сплатою основної суми боргу.

Як встановлено судом, відповідачем у встановлений строк свого обов`язку за договором зі сплати за поставлений позивачем товар не виконано, чим допущено прострочення виконання грошового зобов`язання, тому дії відповідача є порушенням зобов`язання, і він вважається таким, що прострочив, а тому позивачем правомірно заявлено вимогу про стягнення пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від неоплаченої суми за кожен день прострочення платежу.

Здійснивши перевірку наведеного заявником розрахунку, судом встановлено, що останній є арифметично вірним, у зв`язку з чим обґрунтованим є стягнення з відповідача пені у розмірі 1066,98 грн за загальний період прострочки з 05.03.2020 по 03.04.2020.

За таких обставин, приймаючи до уваги наведене вище у сукупності, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "В.М." до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ол - Сервіс Груп" про стягнення 90525,48 грн, з яких: 89458,50 грн основного боргу та пеня у розмірі 1066,98 грн підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

Щодо стягнення з відповідача 300 грн витрат на поштові відправлення суд зазначає наступне.

Частиною 1 ст.123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п.4 ч.3 ст.123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Аналізуючи заявлені позивач витрати на предмет відповідності витратам, вказаним у пункті 4 вищевказаної норми процесуального права, суд дійшов висновку, що диспозиція цього пункту пов`язує віднесення витрат учасника судового процесу до категорії "витрат, пов`язаних з розглядом справи", а відтак і до категорії "судових витрат" - їх пов`язаність з вчиненням інших "процесуальних дій".

Водночас, враховуючи положення ст.42 Господарського процесуального кодексу України суд вважає, що будь-які дії учасника господарської справи, пов`язані із її розглядом судом, в т.ч. направлення копії позовної заяви відповідачу, фактично є процесуальними діями, необхідними для розгляду справи або підготовки для її розгляду в розумінні п.4 ч.3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, а тому витрати, понесені в зв`язку з вчиненням таких дій, можна віднести до судових витрат.

Разом з тим, судом встановлено, що витрати позивача, які пов`язані з направленням на адресу відповідача копії позовної заяви з доданими до неї документами, складають не 300, 00 грн., як вказує позивач, а 47,60 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи документами.

Таким чином, відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України понесені позивачем судові витрати в сумі 47,60 грн покладаються на відповідача, а в інший частині суд відмовляє позивачу у відшкодуванні цих витрат.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст.129 Господасрького процесуального кодексу України за подання заяви про забезпечення позову покладаються на позивача, у зв`язку із відмовою в її задоволенні.

Керуючись ст.ст.129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "В.М." до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ол - Сервіс Груп" задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ол - Сервіс Груп" (04112, місто Київ, вул. Оранжерейна, будинок 3-Е, ідентифікаційний код 40695518) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "В.М." (01010, місто Київ, вул. І.Мазепи, будинок 4/6, ідентифікаційний код 24095427) 89458 (вісімдесят дев`ять тисяч чотириста п`ятдесят вісім) грн 50 коп основного боргу, пеню у розмірі 1066 (одна тисяча шістдесят шість) грн 98 коп., судовий збір у розмірі 2102 (дві тисячі сто дві) грн 00 коп. та 47 (сорок сім) грн 60 коп. витрат, які пов`язані з направленням на адресу відповідача копії позовної заяви.

3. Видати наказ позивачу після набрання рішенням суду законної сили.

4. Витрати по сплаті судового збору за подання заяви про забезпечення позову покласти на позивача.

5. Відповідно до ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

6. Відповідно до ч.1 ст.256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

7. Згідно з п.п.17.5. п.17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 02.11.2020.

Суддя М.Є.Літвінова