Рішення

від 02.11.2020 по справі 922/2655/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" листопада 2020 р.м. ХарківСправа № 922/2655/20

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Калініченко Н.В.

секретар судового засідання Казмерчук М.Т.

за участю представників учасників справи:

позивача - Волинська Я.І., самопредставництво

відповідача - не з`явився

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Харківської міської ради, м. Харків,

до Товариства з обмеженою відповідальністю ВІКО , смт. Зачепилівка,

про стягнення заборгованості з орендної плати в сумі 487 766,87 грн.,-

здійснюється фіксування судового процесу технічними засобами - програмно апаратним комплексом "Діловодство суду", серійний номер диска CD-R 922/2655/20.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Харківська міська рада, звернувся із позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю ВІКО , про стягнення заборгованості зі сплати орендної плати за користування земельною ділянкою по вулиці Вокзальній, будинок 39-А у місті Харкові за договором оренди землі від 09 лютого 2001 року за № 16/01.

20 серпня 2020 року, ухвалою господарського суду Харківської області, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження. Почато у справі № 922/2655/20 підготовче провадження. Встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяв. 12 жовтня 2020 року постановлено протокольну ухвалу суду про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті. 19 жовтня 2020 року судом розпочато розгляд справи посуті та в засіданні суду оголошено перерву по розгляду справи по суті до 02 листопада 2020 року. Присутній в судовому засіданні 02 листопада 2020 року представник позивача просив суд задовольнити позов із підстав, зазначених в позовній заяві. 02 листопада 2020 року у судовому засіданні, відповідно до статті 240 господарського процесуального кодексу України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши вступне слово представника позивача, з`ясувавши обставини справи та дослідивши подані суду докази, перевіривши відповідність доводів сторін фактичним обставинам справи, судом встановлено наступне.

07 лютого 2001 року між Харківською міською радою (орендодавець, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Віко" (орендар, відповідач у справі), укладено договір оренди землі земельної ділянки (надалі - договір оренди), за умовами якого орендодавець, на підставі рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 12 липня 2000 року № 974 надає, а орендар приймає в тимчасове платне користування на умовах оренди земельну ділянку за адресою: місто Харків, вулиця Вокзальна, будинок 39-а, загальною площею 0,3197 га, строком до 31 липня 2025 року для експлуатації і обслуговування нежитлової будівлі складського призначення (розділ 1 договору оренди). У відповідності до пункту 2.1. договору оренди, плата за землю вноситься орендарем щомісячно у вигляді орендної плати у грошовій формі у розмірі 671,37 грн. - до 31 грудня 2001 року, а з 01 січня 2020 року - 988,41 грн. Орендна плата за землю збільшується при зміні розміру земельного податку відповідно до Законів України, при цьому сторони укладають додаткову угоду, яка є невід`ємною частиною цього договору (пункт 2.2. договору оренди). Відповідно до пункту 4.1. договору оренди, зміна умов договору оренди землі можлива за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди, спір вирішується в судовому порядку. Сторонами погоджено у пункті 7.6 договору, що договір оренди земельної ділянки набирає чинності після підписання його сторонами та державної реєстрації. Договір зареєстровано у виконавчому комітеті Харківської міської ради в книзі записів державної реєстрації договорів оренди 09 лютого 2001 року за № 16/01. Факт прийняття відповідачем в оренду вищевказаної земельної ділянки підтверджується Актом приймання-передачі земельної ділянки від 09 лютого 2001 року.

Рішенням Харківської міської ради від 03 липня 2013 року № 1209/13 затверджено технічну документацію з нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01 січня 2013 року та базову вартість одного квадратного метра земель міста Харкова у сумі 291,18 грн., яка отримана на підставі витрат на освоєння і облаштування території міста станом на 01 січня 2013 року та підлягає в подальшому індексації в порядку, встановленому законодавством України (пункт 1.1 рішення). Пунктом 2 цього рішення передбачено, що це рішення вводиться в дію з моменту оприлюднення в установленому порядку, а нормативна грошова оцінка земель міста Харкова станом на 01 січня 2013 року застосовується з 01 січня 2014 року.

Рішенням Харківської міської ради від 25 вересня 2013 року № 1269/13 "Про затвердження Порядку впровадження нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станам на 01 січня 2013 року" встановлено, що плата за землю на підставі даних "Технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01 січня 2013 року" вводиться в дію з 01 січня 2014 року. Зміни до договорів оренди землі, пов`язані зі зміною розміру орендної плати, оформлюються додатковою угодою до договору оренди землі згідно з Порядком оформлення договорів оренди землі у місті Харкові (пункти 2, 3 рішення).

З метою приведення господарських правовідносин між сторонами договору оренди у площину належного законодавчого регулювання, Харківська міська рада звернулась до господарського суду Харківської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Віко" в якому просила внести зміни до договору оренди, шляхом визнання укладеною додаткової угоди до вказаного договору оренди землі в редакції, що викладена у прохальній частині позовної заяви.

26 травня 2015 року рішенням господарського суду Харківської області, позов задоволено частково. Внесено зміни до договору оренди землі від 07 лютого 2001 року, зареєстрованого у виконавчому комітеті Харківської міської ради в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі від 09 лютого 2001 року за №16/01 шляхом визнання укладеною додаткової угоди до вказаного договору оренди землі та викладення у новій редакції пункту 1.3. договору оренди земельної ділянки.

21 липня 2015 року постановою Харківського апеляційного господарського суду, яка залишена без змін постановою Вищого господарського суду від 01 березня 2016 року, рішення господарського суду Харківської області від 26 травня 2015 року у справі № 922/3517/14 скасовано частково, ухвалено внесено зміни в пункт 1.3, 1.4, абзац 2 пункту 2.1. договору оренди земельної ділянки від 09 лютого 2001 року за № 16/01 у зв`язку зі зміною нормативної грошової оцінки, зокрема, в частині зміни розміру орендної плати за користування земельною ділянкою за адресою: місто Харків, вулиця Вокзальна, будинок 39-а, загальною площею 0,3197 га в зв`язку із зміною нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01 січня 2013 року.

Виходячи листа ГУ ДФС у Харківській області № 6520/9/20-40-17-02-14 від 28 лютого 2019 року, відповідачем з період з 2017- 2018 роки не було сплачено орендну плату та станом на 27 лютого 2019 рок рахується податковий борг з орендної плати у сумі 17 969,65 грн.

Позивач зазначає, що підставою для звернення до суду із даним позовом стала наявність у відповідача заборгованості зі сплати орендної плати за користування земельною ділянкою, яка знаходиться за адресою: місто Харків, вулиця Вокзальна, будинок 39-а (кадастровий номер 6310138800:09:041:0001), в період з 15 серпня 2017 року по 31 грудня 2019 року на загальну суму 487 766,87 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача про стягнення орендної плати за користування земельною ділянкою за період з 15 серпня 2017 року по 31 грудня 2019 року на загальну суму 487 766,87 грн., що передана у користування відповідачу на підставі договору оренди землі від 09 лютого 2001 року та акта прийому-передачі об`єкта оренди (земельної ділянки).

Відносини пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним, Податковим та Цивільним кодексами України, іншими законами України та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Відповідно до частини 1 статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка.

На підставі статті 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Разом з цим, статті 204 Цивільного кодексу України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Будь-яких доказів протилежного, в тому числі визнання в судовому порядку договору оренди земельної ділянки від 23 листопада 2016 року недійсним, не містять.

А відтак, неспростованою у встановленому законом порядку є обставина правомірності договору оренди земельної ділянки від 09 лютого 2001 року, об`єктом якого виступає земельна ділянка площею 0,3197 га з кадастровим номером 6310138800:09:041:0001, за адресою: місто Харків, вулиця Вокзальна, 39-а.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 15 Закону України "Про оренду землі" істотною умовою договору оренди землі є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення, перегляду та відповідальності за її несплату.

Згідно з положеннями частини 5 статті 5, частини 1 статті 13 Закону України "Про оцінку земель" для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності використовується нормативна грошова оцінка земель.

Відповідно до частини 2 статті 20 і частини 3 статті 23 Закону України "Про оцінку земель" дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Згідно з пунктом 289.1 статті 289 Податкового кодексу України для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Отже, основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати. Зазначена правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 19 лютого 2019 року у справі № 916/2303/17, від 16 квітня 2019 року у справі № 905/1315/18.

Відповідно до положень статей 11, 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав і обов`язків, які мають виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до договору (статя 526 Цивільного кодексу України), а одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Статтею 21 Закону України "Про оренду землі" визначено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

За своєю економічною сутністю орендна плата є доходом власника земельної ділянки, платіж повинен включати як земельний податок, так і плату за користування земельною ділянкою як об`єктом отримання економічної вигоди, а у разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю має сплачуватись за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25 травня 2019 року у справі № 815/4222/15).

Відповідно до пунктів 288.1, 288.5 статті 288 Податкового кодексу України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою за розмір земельного податку.

У відповідності до частини 5 статті 188 Господарського кодексу України, якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Тобто, вказана норма передбачає можливість встановлення рішенням суду строку, з якого до умов договору вносяться зміни - моменту з якого у сторін виникає зобов`язання виконувати договір на нових умовах. При цьому, внесення змін до договору за рішенням суду є спеціальним порядком зміни господарського зобов`язання, набрання чинності яким не пов`язано з фактом державної реєстрації таких змін.

Договірні правовідносини між сторонами у даній справи були змінені, шляхом визнання укладеною в судовому порядку додаткової угоди у справі № 922/3517/14.

При цьому, суд зауважує, що іншого строку набрання чинності внесених змін до Договору, судовими рішеннями по справі № 922/3517/14, не встановлено.

Відповідно до частин 4, 5 статті 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Факти, передбачені наведеною нормою, мають для суду преюдиціальний характер. Преюдиціальність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, позаяк їх вже встановлено у рішенні, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву законність судового акта, який вступив в законну силу.

Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.

Згідно преамбули та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно рішення Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Відтак, враховуючи, що задоволення позовних вимог в даній справі знаходиться у прямій залежності від встановлення правомірності розрахунку позивачем орендної плати у зв`язку зі зміною нормативної грошової оцінки, суд, враховуючи преюдиціальні факти, встановлені у рішеннях судів у справі № 922/3517/14, вважає, що договір оренди є зміненим з дати прийняття Харківським апеляційним господарським судом постанови від 21 липня 2015 року та відповідно у відповідача з даної дати виник обов`язок зі сплати орендної плати у зміненому розмірі.

Однак, відповідач належним чином не здійснював свої зобов`язання за договором оренди та не вносив у повному обсязі орендну плату за користування земельною ділянкою, внаслідок чого у нього за період 15 серпня 2017 року по 31 грудня 2019 року виникла заборгованість в розмірі 487 766,87 грн.

Положеннями статті 24 Закону України "Про оренду землі" закріплено право орендодавця вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Встановлені судом обставини свідчать про те, що сторони перебувають у договірних відносинах на підставі укладеного між ними договору оренди землі та згідно його умов були зобов`язані виконувати умови цього договору (зобов`язання за договором). Зокрема, на відповідача, як орендаря земельної ділянки, покладено обов`язок вчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату, в обумовленому договором розмірі.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, однією із основних умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

У відповідності до пункту 2.1. договору оренди, плата за землю вноситься орендарем щомісячно у вигляді орендної плати у грошовій формі.

За приписами статей 3, 629 Цивільного кодексу України цивільне законодавство ґрунтується на принципах справедливості, добросовісності та розумності та передбачає обов`язковість виконання договірних зобов`язань. Відповідно до положень статей 610, 611 зазначеного Кодексу порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджено факт порушення відповідачем свого зобов`язання зі сплати орендних платежів, тому у позивача виникло право вимагати стягнення з відповідача простроченого грошового зобов`язання. Тривалий період часу заборгованості по орендній платі свідчить про систематичне невиконання відповідачем умов договору оренди землі та приписів законодавства щодо повної та своєчасної оплати орендної плати за оренду земельної ділянки.

Відповідно до частини 2 статті 614 Цивільного кодексу України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання. Відповідно до частини 3 та 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належних доказів на підтвердження вчасної та повної оплати грошових коштів за договором оренди у строки, які обумовлені сторонами в договорі. За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що відповідачем були порушені права та законні інтереси позивача, за захистом яких він звернувся до суду, у зв`язку з чим позовні вимоги в частині стягнення боргу зі сплати орендних платежів за період з 15 серпня 2017 року по 31 грудня 2019 року підлягають задоволенню в повному обсязі, а саме в сумі 487 766,87 грн.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (див. рішення у справах "Ейрі проти Ірландії", від 09 жовтня 1979 року, пункт 24, Series A N 32, та "Гарсія Манібардо проти Іспанії", заява №38695/97, пункт 43, ECHR 2000-II). У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року "Справа "Серявін та інші проти України"" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", №49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року).

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов`язки щодо сплати орендних платежів, позовні вимоги підлягають задоволенню, з урахуванням наведеного.

Як зазначалось вище, позивач довів належними та допустимими доказами правові підстави для стягнення з відповідача орендної плати, розмір якої перевірений судом, та є таким, що узгоджується із умовами договору та нормами чинного законодавства, що є наслідком задоволення в повному обсязі позовних вимоги позивача.

Судові витрати зі сплати позивачем при поданні позову судового збору, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 1-5, 10-13, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, 129, 194-196, 201, 208-210, 216-220, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Харківської області,-

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ВІКО (64400, Харківська область, Зачепилівський район, селище міського типу Зачепилівка, вулиця Радянська, будинок 80, ідентифікаційний код юридичної особи 23763309) на користь Харківської міської ради (61003, місто Харків, майдан Конституції, будинок 7, ідентифікаційний код юридичної особи 04059243) 487 766,87 грн. заборгованості, а також судові витрати (сплачений судовий збір) в сумі 7 316,50 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 256, 257 ГПК України та з урахуванням п. 17.5 Перехідних положень Кодексу.

Повне рішення складено "03" листопада 2020 р.

Суддя Н.В. Калініченко справа № 922/2655/20