Ухвала

від 03.11.2020 по справі 373/624/20

ПЕРЕЯСЛАВ-ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

03 листопада 2020 року Справа № 373/624/20

У Х В А Л А

про закриття провадження

03 листопада 2020 року м. Переяслав

Суддя Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області Залеська А.О.,

вивчивши матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Садівничого товариства Швейник , третя особа: ОСОБА_2 , про зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

02.11.2020 згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями на розгляд судді Залеській А.О. передано вказану справу, в якій ухвалою іншого судді від 22.05.2020 було відкрито провадження та здійснено процедуру врегулювання спору за участю судді, яка позитивного результату не дала.

За змістом позовної заяви ОСОБА_1 звернувся до суду та просить зобов`язати відповідача - Садівниче товариство Швейник протягом трьох робочих днів з моменту набрання законної сили рішенням суду поновити постачання електричної енергії до будинку позивача, що розташований на земельній ділянці № НОМЕР_1 у садівничому товаристві Швейник (код 26540355).

Позов обґрунтований тим, що з 1997 році позивач ОСОБА_1 є членом СТ Швейник , має у користування земельну ділянку № НОМЕР_1 та з того часу разом з сім`єю використовує її під садівництво та городництво, на цій же земельній ділянці він збудував дачний будинок. Між СТ Швейник та ПАТ Київобленерго існує договір про постачання електричної енергії №0219 від 14.04.2014. Позивач, як член товариства виконує правила внутрішнього розпорядку та всі обов`язки члена товариства, в тому числі пов`язані з користуванням електроенергією, яку СТ Швейник закуповує у постачальника на підставі вищевказаного договору. У червні 2019 року, а потім після врегулювання конфлікту, у січні 2020 року голова садового товариства ОСОБА_2 (третя особа у справі) прийняв одноосібне рішення відключити ділянку позивача від постачання електроенергії за нібито несплату членських внесків. При цьому Статутом та Правилами внутрішнього розпорядку СТ Швейник , затверджених загальними зборами товариства не передбачено прийняття одноосібного рішення голови правління припиняти електропостачання до конкретної ділянки з будь-яких підстав. Такі повноваження має лише орган - Правління СТ, яке може прийняти відповідне рішення у виняткових випадках, передбачених пунктами 3.13.3.14 Правил. Позивач вважає такі дії керівника садового товариства протиправними по відношенню до нього та просить захисту своїх прав, як члена товариства в судовому порядку.

Дослідивши зміст позову та статут Садівничого товариства Швейник , судом встановлено, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, виходячи з наступного.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне.

По-друге, таким критерієм є суб`єктний склад такого спору.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 201/9139/18.

Відповідно до ст. 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Разом з тим, стаття 20 ГПК України визначає коло справ, які підлягають розгляду в господарському суді, до якого віднесено справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

При визначенні підвідомчості (предметної та суб`єктної юрисдикції) справ, що виникають з корпоративних відносин, слід виходити з таких міркувань.

За змістом положень статті 167 ГК України корпоративні відносини - це відносини, які виникають, змінюються та припиняються щодо права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Стаття 55 ГК України визначає господарські організації як юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.

Господарською діяльністю у ГК України вважається діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Цей Кодекс розрізняє господарську діяльність, яка має на меті отримання прибутку (підприємництво) і некомерційну господарську діяльність, яка здійснюється без такої мети (стаття 3).

Кооперативи як добровільні об`єднання громадян з метою спільного вирішення ними економічних, соціально-побутових та інших питань можуть створюватися у різних галузях (виробничі, споживчі, житлові тощо). Діяльність різних видів кооперативів регулюється законом. Господарська діяльність кооперативів повинна здійснюватися відповідно до вимог цього Кодексу, інших законодавчих актів (стаття 94 ГК України).

Зазначені норми кореспондуються із нормами статей 83, 85, 86 ЦК України, згідно з положеннями яких юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом. Товариством є організація, створена шляхом об`єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом. Непідприємницькими товариствами є товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками. Непідприємницькі товариства (кооперативи, крім виробничих, об`єднання громадян тощо) та установи можуть поряд зі своєю основною діяльністю здійснювати підприємницьку діяльність, якщо інше не встановлено законом і якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені, та сприяє її досягненню.

Особливості створення кооперативів та ведення господарської діяльності обслуговуючими кооперативами визначається Законом України Про кооперацію .

За змістом положень статей 2, 6, 9 цього Закону кооператив є юридичною особою, державна реєстрація якого проводиться в порядку, передбаченому законом. Відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути сільськогосподарськими, житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торговельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо.

Обслуговуючий кооператив - це кооператив, який утворюється шляхом об`єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою провадження їх господарської діяльності. Обслуговуючі кооперативи надають послуги іншим особам в обсягах, що не перевищують 20 відсотків загального обороту кооперативу. Обслуговуючий кооператив надає послуги своїм членам, не маючи на меті одержання прибутку (статті 2, 23 Закону України Про кооперацію ).

Таким чином, обслуговуючий кооператив незалежно від напряму його діяльності є господарською організацією - юридичною особою, яка здійснює некомерційну господарську діяльність з моменту державної реєстрації на підставі закону та свого статуту.

За змістом наведених норм корпоративні права характеризуються тим, що особа, яка є учасником (засновником, акціонером, членом) юридичної особи має право на участь в управлінні господарською організацією та інші правомочності передбачені законом і статутними документами.

Згідно з положеннями статті 12 Закону України Про кооперацію основними правами члена кооперативу є, зокрема, участь в господарській діяльності кооперативу, а також в управлінні кооперативом, право голосу на його загальних зборах, право обирати і бути обраним в органи управління; користування послугами кооперативу; право вносити пропозиції щодо поліпшення роботи кооперативу, усунення недоліків у роботі його органів управління та посадових осіб; право звертатися до органів управління та органів контролю за діяльністю кооперативу, посадових осіб кооперативу із запитами, пов`язаними з членством у кооперативі, діяльністю кооперативу та його посадових осіб, одержувати письмові відповіді на свої запити.

Відповідно, члени обслуговуючого кооперативу незалежно від напряму його діяльності є носіями корпоративних прав, а відносини між його членами та кооперативом, які пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, є корпоративними.

Отже, корпоративним є спір щодо створення, діяльності, управління та припинення юридичної особи - суб`єкта господарювання, якщо стороною у справі є учасник (засновник, акціонер, член) такої юридичної особи, у тому числі й той, який вибув, а тому такий спір не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 390/1229/18

Аналогічна правова позиція викладена і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 509/577/18.

В цій справі спір випливає з корпоративних відносин між юридичною особою (садовим товариством) та її членом, який є найбільш наближеним до спорів з приводу діяльності товариства, а тому розгляд відповідного спору відноситься до господарської юрисдикції.

Згідно з п.1 ч.1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до ч. 1 ст. 256 ЦПК України, якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.

Ураховуючи те, що позивач є членом юридичної особи - садового товариства Швейник , а спір стосується захисту його права, порушеного на думку позивача, в процесі діяльності цього товариства, тому цей спір повинен розглядатися за правилами господарського судочинства.

Відповідно до п.5 ч. 1 ст. 7 Закону України Про судовий збір сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Враховуючи вищевикладене, керуючись п.1 ч.1 ст. 255, 261 ЦПК України,

ПОСТАНОВИВ:

Закрити провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Садівничого товариства Швейник , третя особа: ОСОБА_2 , про зобов`язання вчинити дії.

Ухвала суду набирає законної сили негайно та може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу ХIIІ Перехідні положення Цивільного процесуального кодексу України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Переяслав-Хмельницький міськрайонний суд Київської області.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали.

Суддя А.О. Залеська