Постанова

від 20.08.2007 по справі а18/302-07

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

А18/302-07

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. Комінтерну, 16тел. 230-31-77

ПОСТАНОВА

Іменем України

"20" серпня 2007 р.                                                  Справа №     А18/302-07

м. Київ, вул. Комінтерну, 16

(зал судових засідань №  1)

Господарський суд Київської області у складі головуючого судді А.Ю. Кошика при секретарі   розглянувши матеріали адміністративної справи

за позовом  Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські макарони"

до  Іванківської міжрайонної державної податкової інспекції

про      визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

За участю представників:

Позивач -  Румша А.Л.

Відповідач -  Коваленко О.В., Жмуд С.А.

Суть спору:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Українські макарони»(далі - позивач) звернулось з позовом до Іванківської  міжрайонної державної податкової  інспекції (далі – відповідач) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення Іванківської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області № 0000262300/0 від 15.02.2007 року.

Провадження у справі було відкрите за правилами Кодексу адміністративного судочинства України  відповідно до ухвали від 02.07.2007 року.

В ході розгляду спору позивач  підтримав позовні вимоги, вважає спірне податкове повідомлення-рішення  протиправним, оскільки в діях позивача відсутні ознаки порушення, за яке  застосована відповідальність, крім того, спірним податковим повідомленням-рішенням позивача необґрунтовано позбавлено права на податковий кредит, в той час, як  відповідні суми податку на додану вартість  були сплачені  в ціні придбання товарів,  податок на прибуток своєчасно сплачений до бюджету.

Відповідач надав заперечення на адміністративний позов,  стверджує, що за результатами проведеної податкової перевірки  та за  даними  відповідей на запити  щодо зустрічних перевірок  контрагентів  позивача,  встановлено  безпідставне  включення до податкового кредиту сум за господарськими операціями з контрагентом, установчі документи якого визнані недійсними за судовим рішенням з моменту реєстрації, крім того були скасовані його  свідоцтво платника ПДВ, що  передбачає недійсність всіх первинних бухгалтерських документів.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

В період з 18.12.2006 року по 02.02.2007 року працівниками Іванківської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області, було проведено виїзну планову документальну перевірку ТОВ «Українські макарони»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2005 року по 30.09.2006 року.

За результатами вказаної перевірки було складено Акт № 96-23/31239749 від 09.02.2007 року, в якому податковий орган дійшов висновку про неправомірне включення позивачем до податкового кредиту податку на додану вартість за 2005 рік на суму 709773 грн. та за 2006 рік на суму 114531 грн. на підставі податкових накладних, виписаних постачальником - Товариством з обмеженою відповідальністю «Ірбіс».

В якості підстав для донарахування ПДВ в Акті перевірки зазначено, що рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 03.05.2006 року визнані недійсними установчі документи ТОВ «Ірбіс»(код за ЄДРПОУ 32925792) з моменту їх реєстрації та визнано недійсним свідоцтво № 13699555 від 24.09.2004 р. про реєстрацію платника податку на додану вартість ТОВ «Ірбіс»з моменту реєстрації, у зв'язку з чим  ДПІ у Вишгородському районі складено Акт № 90 від 24.11.2006 р. «Про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість»з 24.09.2004 р.

На підставі  Акту перевірки  Іванківською МДПІ було винесено податкове повідомлення-рішення № 0000262300/0 від 15.02.2007 року про нарахування позивачу недоїмки з податку на додатну вартість в сумі 824304 грн. та штрафних санкцій в сумі 412152 грн.

Не погоджуючись з податковим повідомленням-рішенням № 0000262300/0 від 15.02.2007 р. та п. 2 Висновку Акту перевірки № 96-23/31239749 від 09.02.2007 року про заниження податку на додану вартість за 2005 рік на суму 709773 грн. та за січень 2006 року на суму 114531 грн., позивач подав до Іванківської МДПІ Київської області первинну  скаргу, яка була залишена без задоволення   Рішенням № 2792/10/23-042 від 20.03.2007 року,  податкове повідомлення-рішення Іванківської МДПІ № 0000262300/0 від 15.02.2007року без змін

Позивач направив до Державної податкової адміністрації в Київській області повторну скаргу. Рішенням ДПА в Київській області № 1340/10/25-511/111 від 22.05.2007 року ДПА в Київській області відмовила у задоволенні вказаної скарги та залишила без змін податкове повідомлення-рішення Іванківської МДПІ № 0000262300/0 від 15.02.2007 року.

Позивач направив до Державної податкової адміністрації України скаргу вих. № 120-юр від 30.05.2007 року, ДПА України своїм Рішенням № 601416/25-0115 від 20.06.2007 р. відмовила у задоволенні вказаної Скарги та залишила без змін податкове повідомлення-рішення Іванківської МДПІ № 0000262300/0 від 15.02.2007 року.

Позивач в обґрунтування позову зазначає, що на дату  проведення податкової перевірки (Акт перевірки № 96-23/31239749 від 09.02.2007 року) Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 03.05.2006 року про визнання недійсними установчих документів ТОВ «Ірбіс»скасовано Рішенням Апеляційного суду Київської області від 28.12.2006 року у справі № 22ц-3694/2006 року. Однак, відповідачем вказана обставина не була взята до уваги.

Згідно ст. 319 чинного Цивільного процесуального кодексу України, вказане рішення суду апеляційної інстанції набуло чинності з моменту його проголошення, тобто з 28.12.2006 року. Згідно ст. 124 Конституції України та ст. 14 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.

На підставі вказаного рішення суду апеляційної інстанції реєстрація ТОВ «Ірбіс»в якості платника ПДВ мала бути поновлена незалежно від того, чи було оскаржено з боку ДПІ вказане судове рішення в касаційному порядку, враховуючи, що  виконання спірного рішення  апеляційної інстанції, яке набрало законної сили, не зупинене.

Крім того, у рішенні суду мова йде про визнання недійсними з моменту реєстрації за № 0819 від 29.03.2004 р. лише установчого договору і статуту ТОВ «Ірбіс», і, оскільки, такої вказівки відносно свідоцтва ПДВ № 13699555 від 24.09.2004 р. немає, то воно визнається недійсним з моменту набрання судовим рішенням законної сили. Анулювання реєстрації ТОВ «Ірбіс» в якості платника ПДВ з дати його реєстрації суперечить чинному законодавству України. Пунктом 9.8. ст. 9 чинного Закону України «Про податок на додану вартість»та п. 25 Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 01.03.2000 р. N 79, встановлено, що реєстрація в якості платника ПДВ діє до дати її анулювання, яка визначається по даті затвердження акта про анулювання або по даті прийняття рішення суду про анулювання реєстрації.

Під час проведення господарських операцій між ТОВ «Українські макарони»і ТОВ «Ірбіс»не існувало жодних обмежень стосовно діяльності ТОВ «Ірбіс», воно перебувало у Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України і знаходилось у Реєстрі платників ПДВ.

Судом встановлено, що позивач отримав від  ТОВ «Ірбіс»всі належним чином оформлені податкові накладні за 2005 рік №№52, 89,92,91,90, 100, 101, 103, 102, 104, 105, 106, 107, 108, 111, ПО, 113, 112, 114, 115, 121. 120, 124, 125, 126, 130, 127, 129, 128, 134, 135, 140, 142, 141, 144, 143, 145, 146, 147, 150, 151. 152, 153 на загальну суму 709773 грн. та за 2006 рік №№ 1, 2, 3, 4, 6, 5, 8, 7, на загальну суму 114531 грн., які були виписані на підставі дійсного свідоцтва платника ПДВ№ 13699555 від 24.09.2004 р.

Крім того,  позивач не міг перевірити (в тому числі не мав юридичних підстав для цього) і не зобов'язаний був перевіряти справжність волевиявлення засновників ТОВ «Ірбіс»при підписанні установчих документів.

У Довідці Вищого адміністративного суду України від 20.10.2006 року «Про вивчення та узагальнення судової практики Вищого адміністративного суду України про відшкодування податку на додану вартість з державного бюджету»прямо зазначено, що «для відшкодування з бюджету податку на додану вартість Закон не передбачає обов'язкової умови фактичного надходження цих сум до бюджету. У разі невиконання контрагентом платника податків зобов'язань по сплаті податку до бюджету негативні наслідки (відповідальність) настають лише для нього. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення добросовісного платника податків права на його відшкодування у разі якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування і мас документальне підтвердження розміру податкового кредиту».

Таким чином, в ході розгляду спору  судом встановлено, що господарські операції та сплата  сум ПДВ в ціні  товарів  відбувались на підставі  укладених договорів,  про що були виписані   податкові накладні у відповідні періоди, коли контрагенти  були зареєстрованими  платниками ПДВ і  правомірність їх  створення та державної реєстрації  не викликала сумніву.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу  України  правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Відповідачем не надано суду доказів визнання  недійсними  правочинів   позивача  в передбаченому цивільним законодавством порядку,  чи  спростування факту  здійснення господарських операцій та  оплати  вартості  товару і сум ПДВ.

За ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»первинний документ визначається як документ, що містить  відомості  про господарську операцію та підтверджує її здійснення,  господарська операція –це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до ст. 9  Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.

З огляду на викладене, суд  дійшов висновку, що  первинні документи,  які фіксують  певні факти, можуть бути визнані недійсними  лише в разі  спростування   фактичного здійснення  господарських операцій. Первинні документи  мають складатись під час здійснення господарської операції і відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.

Як вбачається зі змісту  Акту перевірки відповідачем заперечуються первинні  документи у зв'язку з   недоліками  в їх оформленні зі  сторони контрагента позивача,  про що він не знав і не міг знати  в період  проведення господарських операцій, що виключає вину останнього, як обов'язкову підставу застосування відповідальності.

Судом було досліджено   правомірність нарахування позивачем  спірних сум податкового кредиту за спірними господарськими операціями та враховано, що:

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит –це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом. Податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів, вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації (пп. 7.4.1 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Відповідно до пп. 7.2.3, пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»податкова накладна складається в момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках і надається покупцю на його вимогу продавцем товарів (робіт, послуг).

 Підпунктом  7.2.3. п.7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»передбачено, що податкова накладна є звітним податковим   документом  і одночасно розрахунковим документом.

 Пункт 7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»визначає датою виникнення права платника податку на податковий кредит,  дату здійснення першої з наступних подій:

а) дату списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг);

б) дату отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Позивач  був  зареєстрований, як  платник податку на додану вартість    і у  відповідності до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»включив до свого податкового кредиту відповідних  звітних періодів суми податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відносяться до складу валових витрат виробництва (обігу).

 Відповідно до пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

  Оскільки, податковий кредит  було сформовано на підставі  податкових накладних,  він  складається із сум,  нарахованих в  ціні придбаних товарів у  відповідних контрагентів,  фактична сплата яких відповідачем не заперечується та не спростовується. Таким чином,  позивачем дотримано  передбачених Законом України «Про податок на додану вартість»вимог і  заявлені  в деклараціях по ПДВ податкового кредиту є обґрунтованими і правомірними.

Підпункт 7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»дає повний і вичерпний перелік всіх обов'язкових реквізитів, які повинна містити в собі податкова накладна.

Судом  були досліджені посилання відповідача на  недійсність виписаних    податкових накладних та встановлено наступне.

Оскільки,  судом встановлено факт здійснення господарських операцій за якими позивачем були сплачені суми ПДВ в ціні придбання товарів,  скасування державної реєстрації  контрагентів не спростовує встановлені судом обставини, які  дають позивачу право на податковий кредит.

Згідно ч. 2 ст. 58 Конституції України ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

Оскільки,  спірні господарські операції відбувались до прийняття відповідних судових рішень щодо контрагентів позивача, на момент  виписання податкових накладних  контрагенти  мали  відповідне право  в тому числі  підписувати  первинні бухгалтерські документи, укладати угоди, що виключає  факт правопорушення  в момент його вчинення.

Відповідно до ст. 19 Конституції України  правовий порядок  в Україні  грунтується на  засадах,  відповідно до яких ніхто не може  бути примушений  робити те,  що не  передбачено законодавством.

Органи державної влади і місцевого самоврядування  зобов'язані діяти  лише на підставі і в межах повноважень та  у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У законодавстві України з питань оподаткування відсутня правова норма, яка б визначала, що у випадку визнання установчих документів одного підприємства недійсними, інше підприємство, яке знаходиться чи знаходилось з ним у правовідносинах, повинно коригувати суми фактично понесених  валових витрат  та  свого податкового кредиту, а тим більш відсутня правова норма, яка б передбачала при таких обставинах право органів державної податкової служби застосовувати штрафні санкції.

Прийняттям спірного податкового повідомлення-рішення податковим органом фактично покладено на позивача вину за невиконання його контрагентами зобов'язань, визначених податковим законодавством. Однак жоден нормативний акт, на який посилається відповідач не містить вказівок на таку залежність. Оскільки, згідно вимог чинного законодавства, обов'язок контролювати звітність контрагента на суб'єктів підприємницької діяльності не покладено, крім того, суб'єкт підприємницької діяльності не має права контролювати звітність або своєчасність сплати податків іншими особами. Якщо віднесення сум до складу податкового кредиту  відбувається на підставі належним чином оформлених розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення яких передбачена правилами ведення податкового обліку, дії платника податку є правомірними.

Згідно з пунктом 8 статті 19 Господарського кодексу України усі суб'єкти господарювання зобов'язані самостійно здійснювати первинний (оперативний) та бухгалтерський облік результатів своєї роботи, складати статистичну інформацію, а також надавати відповідно до вимог закону фінансову звітність та статистичну інформацію щодо своєї господарської діяльності, інші дані, визначені законом. Забороняється вимагати від суб'єктів господарювання надання статистичної інформації та інших даних, не передбачених законом або з порушенням порядку, встановленого законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 8 Конституції України, норми Конституції України є нормами прямої дії.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов'язаннями.

 Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України  в адміністративних справах  про протиправність  рішень, дій чи бездіяльності  суб'єкта владних повноважень  обов'язок щодо доказування  правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності  покладається на відповідача,  якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Оскільки, предмет позову  складає вимога про визнання недійсним (скасування)  податкового  повідомлення-рішення у зв'язку   з протиправність та необґрунтованістю   застосованої відповідальності, встановлені судом обставини по суті спірних порушень є підставою для задоволення позовних вимог.

Проаналізувавши вищезазначені норми чинного законодавства та всебічно розглянувши матеріали справи господарський суд дійшов  висновку, що позовні вимоги позивачем доведені та обґрунтовані, відповідачем не спростовані, тому  підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до  94 КАС України    відшкодування  витрат по сплаті судового збору  підлягає з державного бюджету України на користь позивача в сумі 3,40  грн.

Керуючись ст.ст. 71,  94,  158-163  КАС України, господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1.    Позов   задовольнити  повністю.

2. Скасувати  податкове повідомлення-рішення Іванківської  міжрайонної державної податкової  інспекції  № 0000262300/0 від 15.02.2007 року.

3.  Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські макарони»(07200, Київська обл., смт. Іванків, вул. Київський шлях, 1, код 31239749)  3,40 (три) грн. витрат по сплаті судового збору.

Постанова набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня її проголошення, якщо заява про апеляційне оскарження постанови не буде подана. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана, в двадцятиденний строк після надання заяви про апеляційне оскарження, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Суддя