Рішення

від 15.10.2020 по справі 308/13129/14-а

УЖГОРОДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 308/13129/14-а

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 жовтня 2020 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області:

під головуванням судді Іванова А.П.,

за участі секретаря судового засідання Боти О.І.,

представника позивача Михалківа Б.С.,

представника відповідача Фаркаш Г.М.,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі суду в м. Ужгород матеріали адміністративної справи за позовною заявою ОСОБА_1 до Великоберезнянської районної ради Закарпатської області, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання незаконним та скасування рішення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і відшкодування моральної шкоди в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

встановив:

04.07.2014 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Великоберезнянської районної ради Закарпатської області, про визнання незаконним та скасування рішення ХХІІ сесії VІ скликання Великоберезнянської районної ради Закарпатської області № 349 від 17.06.2014 року Про звільнення з посади голови Великоберезнянської районної ради ОСОБА_1 та поновлення на роботі.

02.06.2016 від позивача надійшла заява про зміну позовних вимог, яка 06.07.2016 була уточнена, однією з позовних вимог є стягнення з Великоберезнянської районної ради на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 129484,68 грн., а також відшкодування моральної шкоди шкоди.

15.05.2017 ухвалою Ужгородського міськрайонного суду в частині позовних вимог, викладених в заяві позивача про зміну позовних вимог про стягнення з Великоберезнянської районної ради на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу, постановлено залишити без розгляду.

При цьому постановою Ужгородського міськрайонного суду від 15.05.2017 постановлено: Визнати протиправним та скасувати рішення ХХІІ сесії VІ скликання Великоберезнянської районної ради Закарпатської області від 17 червня 2014 року № 349 Про звільнення з посади голови Великоберезнянської районної ради Закарпатської області ОСОБА_1 . В задоволенні решти позовних вимог відмовити. Стягнути з Великоберезнянської районної ради Закарпатської області на користь ОСОБА_1 сплачений ним судовий збір у розмірі 73 грн.08 коп.

Вищевказана ухвала суду була предметом перегляду Львівським апеляційним судом, де її постановою від 11.07.2017 залишено без змін. Вищевказана постанова суду була предметом перегляду Львівським апеляційним судом, де її постановою від 11.07.2017 змінено в частині судового збору.

01.11.2019 згідно з супровідним листом Касаційного адміністративного суду Верховного Суду до Ужгородського міськрайонного суду направлено матеріали вищевказаної справи. З постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 09.10.2019 з`ясовано, що:

п. 3. 02 червня 2016 року позивач подав до суду першої інстанції заяву про зміну позовних вимог, яка 06 липня 2016 року була ним уточнена, та в якій однією із своїх вимог позивач просив стягнути з Районної ради на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 129484,68 гривень.

п. 4. Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області ухвалою від 15 травня 2017 року залишив без розгляду адміністративний позов ОСОБА_1 у частині позовних вимог, викладених в заяві про зміну позовних вимог, про стягнення з Районної ради на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

п. 5. Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 11 липня 2017 року, з-поміж іншого, залишив без змін зазначену ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 15 травня 2017 року.

п. 6. Ухвалюючи такі рішення, суди виходили з того, що позивач звернувся до суду з указаними позовними вимогами поза межами встановлених процесуальним законом строків, не зазначав поважних причин пропуску вказаного строку та не ставив питання про його поновлення в частині збільшених позовних вимог.

п. 20. Отже, висновок судів про пропущення позивачем строку звернення до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та, відповідно, про наявність підстав для залишення без розгляду такої позовної вимоги, є помилковим.

п. 21. За наведеного правового регулювання та обставин справи Верховний Суд констатує, що суди допустили порушення норм процесуального права, що призвело до прийняття незаконної ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

З огляду на вказане, касаційний суд постановив:

п. 2. Скасувати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2017 року у справі № 308/13129/14-а в частині залишення без змін ухвали Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 15 травня 2017 року.

п. 3. Скасувати ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 15 травня 2017 року у справі № 308/13129/14-а.

п. 4. Направити справу № 308/13129/14-а до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області для продовження розгляду позовних вимог ОСОБА_1 до Великоберезнянської районної ради Закарпатської області про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Враховуючи викладене, ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 06.11.2019 суддею ОСОБА_5 прийнято справу до свого провадження, постановлено здійснювати розгляд в порядку загального позовного провадження.

Так, з уточненої позивачем заяви від 06.07.2016 видно, що позивач ОСОБА_1 просить зокрема стягнути з відповідача Великоберезнянської районної ради Закарпатської області на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 129484,68 гривень та стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду у розмірі 50000 грн. При цьому додає розрахунок середнього заробітку ОСОБА_1 з 16.08.2014 по 08.12.2015, наданий Великоберезнянською районною радою й розрахований відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМУ від 08.02.1995 №100.

Щодо вимоги позивача про стягнення з Великоберезнянської районної ради Закарпатської області на користь позивача завданої йому незаконним звільненням моральної шкоди, то така була розглянута судом першої інстанції і у її задоволенні відмовлено за постановою від 15.05.2017 з огляду на те, що позивачем та його представником в ході судового розгляду не надано будь-яких належних доказів на підтвердження факту спричинення йому моральної шкоди. Вказана постанова від 15.05.2017 залишена без змін апеляційною інстанцією, окрім як в частині судового збору, й предметом розгляду по суті касаційною інстанцією не була, оскільки ухвалою Вищого адміністративного суду України від 30.10.2017 провадження щодо оскарження такої не відкривалося.

Обґрунтування вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу міститься в заяві від 02.06.2016, в якій позивач вказує, що за час вимушеного прогулу йому не було виплачено середній заробіток.

Окрім цього в заяві позивача про стягнення витрат на правову допомогу від 12.02.2020 міститься прохання про стягнення з відповідача на користь позивача понесені останнім витрати на правову допомогу у розмірі 20000 грн.

В судовому засіданні представник позивача адвокат Михалків Б.С. підтримав вимоги, що містяться в заяві позивача від 06.07.2016, просив такі задовольнити в повному обсязі, також просив стягнути, понесені позивачем витрати на правову допомогу.

В судовому засіданні представник відповідача Фаркаш Г.М. не заперечувала щодо задоволення заявлених позивачем вимог.

Згідно з ч.ч. 3-4 ст. 183 КАС України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення суду у випадку визнання позову відповідачем. Ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, примирення сторін проводиться в порядку, встановленому статтями 189, 190 цього Кодексу.

Суд, дослідивши матеріали адміністративної справи, приймаючи до уваги доводи сторін, приходить до наступного висновку.

15.12.2017 набрав чинності Закон України від 03.10.2017 №2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , яким КАС України викладено у новій редакції.

Підпунктом 10 пункту 1 розділу VII КАС України (в редакції чинній з 15.12.2017) встановлено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Провадження в даній адміністративній справі відкрито ухвалою Великоберезнянського районного суду Закарпатської області від 08.07.2014, тобто до набрання чинності редакцією КАС України згідно з Законом України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів № 2147-VIII від 03.10.2017.

Щодо вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В постанові Ужгородського міськрайонного суду від 15.05.2017 встановлено наявність правовідносин між позивачем та відповідачем, а саме те, що позивач ОСОБА_1 обіймав посаду голови Великоберезнянської районної ради та був звільнений 17.06.2014 за рішенням ради, прийнятим на пленарному засіданні такої.

Окрім цього, суд у вищевказаній постанові від 15.05.2017 дійшов висновку, що при прийнятті оскаржуваного рішення щодо припинень повноважень голови Великоберезнянської районної ради Закарпатської області ОСОБА_1 відповідач діяв з порушеннями вимог закону та Регламенту, поза межами наданих повноважень та не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України. В постанові зазначено, що звільнення ОСОБА_1 фактично відбулось у період перебування його на лікарняному, що підтверджується листком непрацездатності серії АГИ № 298564, виданого 18.06.2014 Великоберезнянською районною лікарнею, відповідно до якого, у період з 27.05.2014 по 18.06.2014, а спірне рішення Великоберезнянської районної ради від 17 червня 2014 року № 349 було оголошено та підписано 17.06.2014, тобто в день перебування позивача на лікарняному, що прямо суперечить вимогам ч. 3 ст. 40 КЗпП України.

Зрештою рішення ХХІІ сесії VІ скликання Великоберезнянської районної ради Закарпатської області від 17 червня 2014 року № 349 Про звільнення з посади голови Великоберезнянської районної ради Закарпатської області ОСОБА_1 визнано судом першої інстанції протиправним та скасовано.

Вказана постанова від 15.05.2017 залишена без змін, окрім як в частині судового збору й предметом розгляду по суті касаційною інстанцією не була, оскільки ухвалою Вищого адміністративного суду України від 30.10.2017 провадження щодо оскарження такої не відкривалося.

Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Тож суд, керуючись вказаним положенням КАС України, вважає недоцільним дослідження та встановлення обставин щодо протиправності звільнення відповідачем Великоберезнянською районною радою позивача ОСОБА_1 з посади голови такої ради, в тому числі й з огляду на те, що таке прийняте відповідачем 17.06.2014, в період перебування позивача на лікарняному, що стверджується листком непрацездатності серії АГИ № 298564, виданим 18.06.2014 Великоберезнянською районною лікарнею.

Відповідно до ч. 3 ст. 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності .

У п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику розгляду судами трудових спорів № 9 від 06.11.1992 зазначено, що правила про недопустимість звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності, а також у період перебування у відпустці (ч. 3 ст. 40 КЗпП) стосуються у випадках, як передбачених статтями 40,41(1) КЗпП, так і в інших випадках, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

Як зазначалося вище, рішення ХХІІ сесії VІ скликання Великоберезнянської районної ради Закарпатської області від 17 червня 2014 року № 349 Про звільнення з посади голови Великоберезнянської районної ради Закарпатської області ОСОБА_1 було оголошено та підписано 17.06.2014, тобто в день перебування позивача на лікарняному, що прямо суперечить вимогам ч. 3 ст. 40 КЗпП України, а тому за постановою суду від 15.05.2017 було визнано протиправним та скасовано.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Згідно з ч. 1 ст. 27 Закону України Про оплату праці порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 32 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику розгляду судами трудових спорів №9 від 06.11.1992 у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи - невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично пропрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.1995 №348).

Зі змісту заяви про уточнення позовних вимог від 06.07.2016 з`ясовано, що вимога про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу розрахована з 16.08.2014 по 08.12.2015 й становить 129484, 68 грн.

В матеріалах справи наявний розрахунок середнього заробітку ОСОБА_1 , наданий Великоберезнянською районною радою за результатами розгляду клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів. Так, середньомісячний заробіток ОСОБА_1 на час звільнення складає 8221, 25 грн.

Відповідно до абзацу 2 п. 8 Порядку після визначення середньоденної заробітної плати, як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику нараховується загальна сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множенням середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

В контексті вказаного положення, суд вважає за необхідне застосувати згаданий вище розрахунок середнього заробітку,оскільки такий здійснений відповідачем в період з 16.08.2014 по 08.12.2015 й становить 129468, 68 грн., що в частині розрахункового періоду та суми збігається з заявленою позивачем вимогою.

З огляду на вказане, вимога позивача про стягнення середнього заробітку підлягає до задоволення в повному обсязі.

Щодо витрат на правову допомогу.

Відповідно до п. 1 ч 3. ст. 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу. За ч.ч. 1-2 ст. 132 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Між позивачем та його представником у 2014 році укладено договір про надання правової допомоги, які надалі укладалися в новій редакції. Розділом 4 договору від 01.06.2019 визначено, що за надання правової допомоги клієнт зобов`язується виплатити адвокату гонорар, розмір якого погоджений у сумі 25000 грн. При цьому розмір гонорару може бути змінений за погодженням сторонами.

До заяви від 12.02.2020 представник позивача додав акт-розрахунок суми гонорару за надану ним правову допомогу у розглядуваній справі, відповідно до якого сторони погодили факт виконання робіт та їх обсяг, засвідчили відсутність претензій щодо надання таких та здійснення їх оплати. Квитанцією до прибуткового касового ордеру №1/2020 від 10.02.2020 ОСОБА_1 сплатив 20000 грн. адвокату Михалківу Б.С.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи викладене, суд вважає наявними підстави для стягнення витрат, понесених позивачем, на правову допомогу.

Відповідно до ч. 1 ст. 189 КАС відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. Частиною четвертою вказаної статті регламентовано, що у разі визнання позову відповідачем повністю або частково суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову повністю або у відповідній частині вимог.

Тож, приймаючи згоду представника відповідача в повному обсязі щодо стягнення середнього заробітку та витрат на правову допомогу, суд вважає підставними такі вимоги позивача й задовольняє такі в обсязі заявленого.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про: присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.

Керуючись ст. 43 Конституції України, ст.ст. 3, 10, 11, 88, 209, 213-215, 367 ЦПК України, ст.ст. 23, 1167 ЦК України, ст.ст. 23, 40, 44, 49-2, 235, 237-1 КЗпП України, суд

ухвалив:

Стягнути з Великоберезнянської районної ради Закарпатської області (код ЄДРПУО 25436431, місцезнаходження Великоберезнянський р-н, смт. Великий Березний, вул. Шевченка, 27) на користь ОСОБА_1 , мешканця АДРЕСА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 129484 (сто двадцять дев`ять тисяч чотириста вісімдесят чотири) гривні 68 копійок.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за один місяць.

Стягнути з Великоберезнянської районної ради Закарпатської області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 , мешканця АДРЕСА_1 витрати на правову допомогу у сумі 20000 грн.

Рішення суду може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду, шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду А.П. Іванов