Рішення

від 29.10.2020 по справі 173/1561/20

ВЕРХНЬОДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №173/1561/20

Провадження №2/173/721/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2020 р. Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області

В складі: головуючого - судді Петрюк Т.М.

При секретареві - Рудовій Л.В.

За участю: позивача -

ОСОБА_1 у відкритому судовому засіданні, в спрощеному провадженні, в місті Верхньодніпровську цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Ганнівська сільська рада Верхньодніпровського району Дніпропетровської області про визнання особи втратившою право користування житловим приміщенням

ВСТАНОВИВ:

11.09.2020 року до суду звернувся позивач ОСОБА_4 , з позовом про визнання особи втратившою право користування житловим приміщенням до відповідача ОСОБА_3

24.09.2020 року отримана довідка про реєстрацію місця проживання відповідача - фізичної особи.

25.09.2020 року ухвалою Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області відкрите провадження у справі та справу призначено до розгляду за правилами спрощеного провадження з викликом сторін на 29.10.2020 року.

Учасникам розгляду справи роз`яснені права та обов`язки у відповідності до ст. 43, 44, 49 ЦПК України.

29.10.2020 року в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення

Згідно заявлених позовних вимог позивач просить визнати відповідача втратившим право користування житловим приміщенням - будинком АДРЕСА_1 та зобов`язати третю особу зняти відповідача з реєстрації місця проживання за даною адресою.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на наступне: він є власником будинку АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 27.08.2020 року посвідченого приватним нотаріусом Бас Я.А.

В належному йому будинку зареєстрований відповідач у справі ОСОБА_3 , 1964 року народження.

Відповідач не проживає в належному йому будинку протягом п`яти років. У 2015 році відповідач звільнив зазначений будинок та більше там не проживає. Як йому відомо відповідач розірвав шлюб та поїхав проживати до іншої області. Де на даний час проживає відповідач йому невідомо.

Реєстрація відповідача у належному позивачу будинку створює перешкоди у реалізації права власності на зазначений будинок, оскільки він не може вільно розпорядитись належним йому будинком. Він самостійно не має можливості зняти відповідача з реєстраційного обліку у належному йому будинку, так як для цього потрібна особиста присутність відповідача, що й стало підставою звернення до суду.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі за підставами, викладеними в позовній заяві та просить їх задовольнити.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Відзиву на позовну заяву не подав.

Відповідно до п. 1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною, Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, яка відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов`язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.

Відповідно до вимог ст. 55 Конституції України кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.

Згідно ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку , встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст. 2 Закону України Про судоустрій і статус суддів є забезпечити кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною радою України.

За змістом положень вказаних норм, розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, держави та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором

При цьому, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Отже, виходячи із наведеного, на момент звернення із тим чи іншим позовом, права та інтереси, на захист яких поданий позов вже мають бути порушені, невизнані або оспорювані особою, до якої пред`явлений позов, тобто, законодавець пов`язує факт звернення до суду із наявністю вже порушених прав та інтересів позивача. Метою ж позову є розгляд спору і захист вже порушених, невизнаних або оспорюваних суб`єктивних прав або законних інтересів позивача.

Суд, з`ясувавши зміст позовних вимог, вивчивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, приходить до таких висновків.

Судом встановлено такі факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що між сторонами виник спір із житлових правовідносин.

Як встановлено в судовому засіданні позивач ОСОБА_4 , на підставі договору дарування від 27.08.2020 року, посвідченому приватним нотаріусом Верхньодніпровського районного нотаріального округу Бас Я.А., зареєстрованому в реєстрі за № 677, є власником будинку АДРЕСА_1 що підтверджується копією свідоцтва про право на спадщину, що підтверджується копією договору дарування і витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

В належному позивачу будинку з зареєстрований відповідач ОСОБА_3 , що підтверджується адресною довідкою Ганнівської сільської ради.

Згідно доводів позивача, відповідач не проживає в належному йому будинку з квітня 2015 року. Факт не проживання відповідача у належному позивачеві будинку підтверджується довідкою Ганнівської сільської ради Верхньодніпровського району Дніпропетровської області від 23.09.2020 року № 307/02-14 в якій зазначається, що ОСОБА_3 , на території Ганнівської сільської ради Верхньодніпровського району Дніпропетровської області за адресою: АДРЕСА_1 , не проживає з 2015 року.

Доказів того, що відповідач був зареєстрований в будинку позивача як член його сім`ї суду не надано. З пояснень позивача відповідач був зареєстрований у вищевказаному будинку попереднім власником.

Частиною першою статті 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.

Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК України до членів сім`ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім`ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство. За змістом зазначених норм правом користування житлом, який знаходиться у власності особи, мають члени сім`ї власника ( подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Відповідно до 391 ЦК України - Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Якщо особа, що не є членом сім`ї власника житла не погоджується на добровільне зняття з реєстрації місця проживання, власник в будь-який час може звернутись до суду з позовом про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням. Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 16.11.2016 року у справі № 6-709цс16.

Будь-яких доказів того, що відповідач є членом сім`ї позивача або попереднього власника, а також на підтвердження факту проживання в належному позивачеві будинку, наміру користуватись нею, відповідач суду не надав.

Згідно ст. 76 ЦПК України - Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи..

У відповідності до ч. 1 ст. 81 ЦПК України - Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно ч. 6 цієї ж статті доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно вимог ч. 1 ст. 76 ЦПК України засобами доказування в цивільній справі є , показання свідків, письмові докази, речові, електронні докази і висновки експертів.

Відпровідно до ст.ст 77-78 ЦПК України -Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Кожна сторона має довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем не надано доказів того, що він має право власності на спірний будинок, що позивач чи інші особи створювали йому перешкоди у користуванні даним житловим приміщенням. З чого суд приходить до висновку, що відповідач не має наміру проживати у будинку позивача та користуватись ним.

За даних обставин суд відповідно до обраного позивачем способу захисту цивільних прав, а саме припинення права користування житловим приміщенням, який передбачений ст. 16 ЦК України, та з якими погоджується суд, вважає за можливе позовні вимоги задовольнити та визнати ОСОБА_3 , таким, що втратив право користування будинком АДРЕСА_1 .

Оскільки відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України - Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України - Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України - Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналась 17 липня 1997 року, відповідно до Закону від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основоположних свобод 1950р. Першого протоколу та протоколів № 2, № 4, № 7 та № 11 до Конвенції закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи безперешкодно користуватись своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватись і розпоряджатись належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Таким чином, судом встановлено, що реєстрація відповідача без проживання та користування належним позивачеві житловим приміщенням порушує право приватної власності позивача на зазначене житлове приміщення.

Відповідно до ст. 7 ЗУ Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні передбачено, що зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі: судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

Таким чином рішення суду про визнання ОСОБА_3 , таким, що втратив право користування будинком АДРЕСА_1 є підставою для зняття його з реєстраційного обліку за даною адресою і не потребує додаткового покладення відповідних обов`язків на орган, що здійснює державну реєстрацію місця проживання фізичних осіб. Відповідно позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача зняти позивача з реєстраційного обліку за вищевказаною адресою задоволенню не підлягають

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру заявлених позовних вимог, так як судом ухвалюється рішення про задоволення позовних вимог, суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача понесені судові витрати по сплаті судового збору в сумі 840.80 грн.

Керуючись ст. 12, 13, 89, 141, 259, 263, 264, 265, 268, 273, ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Ганнівська сільська рада Верхньодніпровського району Дніпропетровської області про визнання особи втратившою право користування житловим приміщенням - задовольнити частково

Визнати ОСОБА_3 , 1964 року народження, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 таким, що втратив право користування житловим приміщенням - будинком АДРЕСА_1 .

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити

Стягнути із ОСОБА_3 , 1964 року народження, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 , понесені судові витрати в сумі 840. 80 грн., за сплачений судовий збір.

Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з моменту складання повного тексту рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У випадку подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення.

Повний текст рішення виготовлений 03.11.2020 року

Суддя Петрюк Т.М.

Направлене до ЄДРСР: 03.11.2020 року

Дата набрання законної сили: 04.12.2020 року