Рішення

від 03.11.2020 по справі 621/2137/20

ЗМІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

Справа № 621/2137/20

Провадження 2/621/836/20

03 листопада 2020 року м. Зміїв

Зміївський районний суд Харківської області у складі:

головуючий - суддя Філіп`єва В.В.,

за участі секретаря судового засідання -Лацько А.С.

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідач -Соколівська сільська рада Зміївського району Харківської області

розглянувши у підготовчому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Соколівської сільської ради Зміївського району Харківської області про визнання права власності в порядку спадкування,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до відповідача - Соколівської сільської ради Зміївського району Харківської області, з подальшими уточненнями, в якій вона просить визнати за нею право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті баби ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування позову зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її бабуся ОСОБА_2 , яка була матір`ю її батька ОСОБА_3 . Після смерті бабусі відкрилася спадщина на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який належав померлій на підставі договору дарування, укладеного 15.12.1969 року між продавцем ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , посвідченого виконкомом Соколівської сільської Ради депутатів трудящих Зміївського району Харківської області, та зареєстрованого в книзі для записів нотаріальних дій за № 34. За життя спадкодавиця ОСОБА_6 склала заповіт, в якому заповідала позивачці все належне їй майно. У встановлений законом строк позивач ОСОБА_1 звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, але отримати свідоцтво про право на спадщину не змогла, оскільки право власності померлої ОСОБА_6 на спадковий будинок не було зареєстроване. Посилаючись на норми чинного законодавства, просила визнати за нею право власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за заповітом.

Позивач у судове засідання не з`явилася, надала до суду заяву, в якій просила задовольнити позов та ухвалити рішення в підготовчому судовому засіданні в зв`язку з визнанням позову відповідачем.

Відповідач - Соколівська сільська рада Зміївського району Харківської області - надав до суду заяви від 17.09.2020, 13.10.2020 року, в яких позовні вимоги ОСОБА_1 визнав в повному обсязі та просить розглянути справу без участі представника відповідача (а.с.36, 47).

Відповідно до ч.2 статті 247 ЦПК України, в зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до ч.3, ч.4 статті 200 ЦПК України, за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем. Ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі визнання позову проводиться в порядку, встановленому статтями 206, 207 цього Кодексу.

Відповідно до ч.4 статті 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання позову відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Дослідивши доводи позовної заяви та додані до неї письмові докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд дійшов наступного:

Відповідно до Свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , виданим Зміївським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану ГТУЮ у Харківській області, актовий запис № 125, позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєструвала шлюб з ОСОБА_8 08 жовтня 2016 року та змінила прізвище на ОСОБА_1 (а.с.25)

Відповідно до Свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого Зміївським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану ГТУЮ у Харківській області 08 травня 2019 року, ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 , її батьком зазначений ОСОБА_3 , матір`ю - ОСОБА_10 , актовий запис про реєстрацію народження № 10 від 08.10.1991 року (а.с.7)

Відповідно до Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження № 00022796523 від 08.05.2019 року, ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_5 , актовий запис № 22 від 28.04.1959р, зареєстрований виконавчим комітетом Соколівської сільської ради Зміївського району Харківської області, а його батьками є ОСОБА_11 та ОСОБА_2 . (а.с.10)

Відповідно до Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу № 00022798768 від 08.05.2019 року, 24 жовтня 1964 року був укладений шлюб між ОСОБА_11 та ОСОБА_2 , зареєстрований відділом державної реєстрації актів цивільного стану по м.Новомосковську Дніпропетровської області, актовий запис № 344 від 24.10.1964 року (а.с.11)

Отже, належними й допустимими доказами підтверджується, що позивач ОСОБА_1 є онукою ОСОБА_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла, що підтверджується Свідоцтвом про смерть, серії НОМЕР_3 , виданим виконавчим комітетом Соколівської сільської ради Зміївського району Харківської області, актовий запис № 01 від 24.01.2019 року (а.с 8)

Раніше, ІНФОРМАЦІЯ_6 помер дід позивачки (чоловік спадкодавиці) ОСОБА_11 , що підтверджується Свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 , виданим Зміївським районним відділом ДРАЦС ГТУЮ у Харківській області 08.05.2019 року, актовий запис № 04 від 02.02.2001 року, зареєстрований виконавчим комітетом Соколівської сільської ради Зміївського району Харківської області 27.07.2012 року, (а.с 14)

ІНФОРМАЦІЯ_7 помер батько позивачки ОСОБА_3 , що підтверджується Свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_5 , виданим виконавчим комітетом Соколівської сільської ради Зміївського району Харківської області 27.07.2012 року, актовий запис № 14 (а.с 12)

Відповідно до копії паспорту спадкодавиці та Довідки про останнє місце проживання померлого № 226 від 22.04.2019 року, виданої Соколівською сільською радою Зміївського району Харківської області, ОСОБА_2 станом на момент своєї смерті постійно проживала і була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.9, 58)

Разом з нею на момент смерті була зареєстрована ОСОБА_15 , мати позивачки, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_8 , що підтверджується Свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_6 від 05.03.2020 року, виданим Зміївським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, актовий запис № 05 від 13.02.2020 зареєстрований виконавчим комітетом Соколівської сільської ради Зміївського району Харківської області (а.с.13)

За життя, а саме 14 серпня 2012 року, спадкодавиця ОСОБА_2 склала заповіт, в якому все належне їй майно, де б таке не було та з чого б воно не складалося на момент її смерті, заповідала своїй онучці (позивачці) ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Вказаний заповіт посвідчено керуючою справами виконавчого комітету Соколівської сільської ради Зміївського району Харківської області та зареєстрований в реєстрі за № 25 (а.с.54)

На момент смерті ОСОБА_2 заповіт не змінено, не скасовано, та не визнано недійсним в установленому законом порядку, що підтверджується інформаційною довідкою зі спадкового реєстру заповітів № 56641013 від 25.06.2019 (а.с.57)

Відповідно до статті 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно статей 1217, 1218 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно ч.1, ч.3 ст.1223 ЦК України, право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до статей 1233 ЦК України, заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Згідно ч.1 статті 1235 ЦК України, заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також учасників інших цивільних відносин.

Таким чином, позивач ОСОБА_1 є спадкоємицею за заповітом після ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно ч.1 статті 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до ч.1, ч.2 статті 1269 ЦК України, спадкоємець, який бажає спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.

Відповідно до ч.1 статті 1297 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею свідоцтва про право на спадщину на таке майно.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 у встановлений ч.1 статті 1270 ЦК України строк, а саме 25 червня 2019 року, звернулася до приватного нотаріуса Зміївського районного нотаріального округу Кожушної Л.М. з заявою про прийняття спадщини за заповітом, зареєстрованою в книзі обліку і реєстрації спадкових справи за № 265, спадкова справа № 117/2019р (а.с 52), а 10 червня 2020 року звернулася до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину на будинок АДРЕСА_1 після померлої ОСОБА_2 (а.с.72)

Нотаріусом Зміївського районного нотаріального округу Харківської області Кожушною Л.М. було відмовлено позивачці у видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки право власності на вказаний будинок не було зареєстроване за спадкодавицею ОСОБА_2 та рекомендовано звернутися до суду (а.с.23)

Як зазначив Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних та кримінальних справ у листі № 24-753/0/4-13 від 16.05.2013 року Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування , визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

За змістом ч.1 статті 4 ЦПК України, статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права і інтересу. Способами захисту цивільного права та інтересу може бути, в тому числі, й визнання права.

Відповідно до статті 41 Конституції України та ч.1 статті 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та Закону України № 475/97-ВР від 17.07.1997 "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном на власний розсуд, учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч.5 статті 1268 ЦК України, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Відповідно до ч.3 ст.296 ЦК України, відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину

Згідно статті 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Відповідно до статті 392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Як вбачається з матеріалів справи, будинок АДРЕСА_1 належить ОСОБА_2 на підставі Договору дарування від 15.12.1969 року, посвідченого виконкомом Соколівської сільської Ради депутатів трудящих Зміївського району Харківської області (а.с.15)

Відповідно до Довідки виконавчого комітету Соколівської сільської ради № 429 від 03.08.2020 року та технічного паспорту КП Зміївське БТІ , згідно погосподарської книги № 5 Соколівської сільської ради, будинок АДРЕСА_1 обліковується за померлою ОСОБА_2 ( а.с.24, 16-20)

Відповідно до інформації КП Зміївське БТІЗМА від 13.10 2020 року, рішенням Готвальдівської районної ради народних депутатів № 177 від 16.05.1990 року було оформлене право власності на власників житлових будинків в селі Соколове Зміївського району Харківської області, в тому числі і на будинок АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_2 , однак за оформленням свідоцтва про право власності на вказаний будинок остання не зверталась. Станом на 2020 рік інвентаризаційна вартість будинку з надвірними будівлями складає 179486,00 гривень (а.с.45)

Крім того, згідно довідки КП Зміївське БТІЗМА № 2597 від 29.11.2019 року, самочинного будівництва надвірних будівель, перепланування, переобладнання, добудов, перебудов по житловому будинку АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_2 , не виявлено (а.с.71)

Відповідно до ч.3 статті 3 Закону України від 1 липня 2004 року "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Відповідно до ч.4 статті 3 зазначеного Закону, права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації таких прав.

Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема, такими як Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року і яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року № 56,

У період чинності зазначеної Інструкції, державна реєстрація нерухомого майна не проводилась в сільській місцевості. За змістом п. 62 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР підтвердженням приналежності будинку, який знаходився в сільському населеному пункті, можуть бути відповідні довідки виконавчого комітету сільської Ради депутатів трудящих, які видавалися в тому числі і на підставі записів у погосподарських книгах. Тобто записи у погосподарських книгах визнавались в якості актів органів влади (публічних актів), що підтверджують право приватної власності.

Зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК та Законом України від 1 липня 2004 року "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Таким чином, з викладеного вбачається, що за життя спадкодавиці ОСОБА_2 на праві приватної власності належав спірний житловий будинок АДРЕСА_1 , що підтверджується належними доказами по справі, а її право власності не залежало від державної реєстрації такого права.

Тому спадкоємиця - позивач ОСОБА_1 , яка в установленому законом порядку прийняла спадщину, також набуває право власності на цей будинок в порядку спадкування за заповітом, в зв`язку з чим суд приходить до висновку про наявність законних підстав про задоволення позову.

За таких обставин визнання позову відповідачем не суперечить закону та не порушує права чи охоронювані законом інтереси інших осіб, і є підставою для задоволення позовної заяви ОСОБА_1 .

Сторонами вирішено питання щодо розподілу судових витрат у добровільному порядку, в зв`язку з чим, дотримуючись принципу диспозитивності цивільного судочинства, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для вирішення питання щодо розподілу судових витрат між сторонами відповідно до ст..ст.141,142 ЦПК України

На підставі вище викладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 76-82, 141-142, 197-198, 200, 206, 211,247, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом після баби ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасники справи мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду через Зміївський районний суд Харківської області протягом тридцяти днів з дня його складення.

Позивач : ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_7 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3

Відповідач: Соколівська сільська рада Зміївського району Харківської області, код ЄДРПОУ 04397572, юридична адреса: Харківська область, Зміївський район, с. Соколове,вул..Отакара Яроша, буд.68

Повний текст рішення складено 03 листопада 2020 року.

Суддя В.В. Філіп`єва