Рішення

від 04.11.2020 по справі 910/12457/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

04.11.2020Справа № 910/12457/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Удалової О.Г., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) господарську справу

за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву (01032, МСП 01601, м. Київ, бул. Т. Шевченка, 50-Г, код 19030825)

до Благодійного фонду Єдине народне казначейство (01004, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 24/1, кв. 17, код 38941144)

про стягнення 63 687,00 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Регіональне відділення Фонду державного майна України по м. Києву (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Благодійного фонду Єдине народне казначейство (далі - відповідач) про стягнення 63 687,00 грн за договором оренди № 8158 від 08.06.2018 (52 177,14 грн основного боргу, 1 823,88 грн інфляційних, 3 830,65 грн пені, 1 565,31 грн штрафу, 4 290,02 грн неустойки).

Господарський суд міста Києва ухвалою від 28.08.2020 відкрив провадження у справі № 910/12457/20 та призначив її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, визначив сторонам строк для надання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та доказів в обґрунтування своєї позиції.

Згідно з положеннями ст. 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Частинною 3 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Судом встановлено факт належного повідомлення сторін про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання. Ухвала суду про відкриття провадження у справі 28.08.2020 позивач згідно з повідомленням про вручення поштового відправлення за № 0105473550039 отримав 03.09.2020.

Згідно з повідомленням про вручення поштового відправлення № 0105473550047 ухвала від 28.08.2020 була надіслана відповідачу на адресу: 01004, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 24/1, кв. 17 згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та повернена до суду 14.09.2020 з зазначенням причини повернення адресат відсутній , що підтверджується довідкою відділення поштового зв`язку на конверті. Жодних заяв про зміну місцезнаходження відповідача по суду не надходило.

Згідно з пунктом 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на позов не скористався, заперечень проти розгляду справи у спрощеному позовному провадженні до суду не надходило.

Зважаючи на належне повідомлення сторін про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику їх уповноважених представників (без проведення судового засідання) та наявність у матеріалах справи доказів, необхідних і достатніх для вирішення спору по суті, суд вважав за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до правил ч. 9 ст. 165, ст. 202 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши надані документи та матеріали, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив:

08.06.2018 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву (орендодавець за договором, позивач) та Благодійним фондом Єдине народне казначейство (орендар за договором, відповідач) був укладений договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 8158 (далі - договір), відповідно до п. 1.1. якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - нежитлові приміщення на 3-му поверсі, загальною площею 67,8 кв.м., розміщене за адресою м. Київ, вул. Костянтинівська, 68, реєстровий номер 00294349.1.АААДДЛ116 (майно), що перебуває на балансі Державного підприємства Український науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут будівельних матеріалів та виробів НДІБМВ (надалі - балансоутримувач).

Відповідно до п. 1.2 договору узгоджено, що майно передається в оренду з метою розміщення благодійної організації на площі, що не використовується для провадження підприємницької діяльності.

Згідно з п. 2.1 договору, орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передавання майна.

08.06.2018 згідно з актом приймання-передавання орендованого майна за адресою: м. Київ, вул. Костянтинівська, 68, орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування державне нерухоме майно- нежитлові приміщення на 3-му поверсі, загальною площею 67,8 кв. м., розміщене за адресою м. Київ, вул. Костянтинівська, 68, та перебуває на балансі Державного підприємства Український науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут будівельних матеріалів та виробів НДІБМВ .

Відповідно до п. 3.1 договору, орендна плата визначена за результатом конкурсу на право оренди державного майна і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку - лютий 2018 року 3639,53 грн.

Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному законодавством (п. 3.2 договору).

Згідно з п. 3.3. договору, орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

У пункті 3.6 договору сторони погодили, що орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 70% до 30% щомісяця не пізніше 15 числа місяця наступного за звітним з урахуванням щомісячного індексу інфляції відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.

За умовами п. 5.3 договору, орендар зобов`язався своєчасно й у повному обсязі сплачувати орендну плату до державного бюджету та балансоутримувачу.

Відповідно до п. 10.10 договору, майно вважається поверненим орендодавцю/балансоутримувачу з моменту підписання сторонами акта приймання-передавання. Обов`язок щодо складання акта про повернення майна покладається на орендаря.

Відповідно до п. 10.1 договору оренди цей договір укладено строком на 1 рік, що діє з 18.06.2018 по 08.06.2019 включно.

Звертаючись до суд з даним позовом Регіональне відділення Фонду державного майна України по м. Києву зазначило, що відповідач в порушення взятого на себе зобов`язання у період з листопада 2018 року по червень 2019 року (8 днів) не здійснив сплати орендних платежів вчасно та у повному обсязі, у зв`язку з чим, у відповідача перед державним бюджетом утворилась заборгованість з орендної плати у розмірі 52 177,14 грн.

У зв`язку з простроченням грошового зобов`язання позивачем заявлено до стягнення з відповідача 1 823,88 грн інфляційних, 3 830,65 грн пені, 1 565,31 грн штрафу, 4 290,02 грн неустойки (пені).

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності.

Частина 1 статті 759 ЦК України передбачає, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Приписами ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч. 1, ч. 5 ст. 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Пунктами 1, 4 ст. 285 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

На відносини, пов`язані із орендою державного майна поширюється дія Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Статтею 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначено, що орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендар зобов`язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Згідно з ч. 1 ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Матеріалами справи підтверджується та відповідачем не спростовано факт користування відповідачем у період з червня 2018 року по червень 2019 року державним нерухомим майном за адресою: м. Київ, вул. Костянтинівська, 68, загальною площею 67,8 кв. м.

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 286 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Порядок сплати орендної плати за Договором сторони визначили у розділі 3 Договору.

Судом встановлено, що за період з червня 2018 року по червень 2019 року користування майном по договору позивачем було нараховано до сплати відповідачу 64 465,04 грн (70% орендної плати на користь державного бюджету), з яких у липні 2018 оплачено 12 287,90 грн., у звязку з чим неоплаченими залишились орендні платежі на суму 52 177,44 грн. за період з листопада 2018 по червень 2019 (8 днів - до дати закінчення договору).

29.01.2020 позивач звертався до відповідача листом № 30-10/772 від 27.01.2020 з претензією про наявність заборгованості по договору оренди № 8158 від 08.06.2018 та вимогою її погашення у 10-ти денний строк, проте вказана вимога залишена останнім без відповіді та задоволення.

Оскільки заборгованість відповідача зі сплати орендних платежів за період в розмірі 52 177,44 грн. належним чином доведена, доказів сплати відповідачем вказаної суми у строки, встановлені договором матеріали справи не містять, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовної вимоги про стягнення основної заборгованості в розмірі 52 177,14 грн за несплату орендних платежів.

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 1 823,88 грн інфляційних втрат за прострочення оплати платежів по орендній платі за період з листопада 2018 року по травень 2019 року.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 ЦК України).

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, наданий позивачем, суд встановив, що останній є невірним, оскільки позивачем взагалі не визначено строк нарахування інфляційних втрат.

Листом Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ зазначено, що при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; сума, що внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Так, при розрахунку інфляційних втрат позивачем невірно визначений період, на який здійснюється нарахування, а саме за період з 15.05.2019 по 15.07.2019 на кожен черговий платіж протягом лише 1 місяця, а тому розрахунок повинен починатися з 16-го числа відповідного місяця, проте згідно з Листом Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ період нарахування необхідно здійснювати починаючи з 15-го числа кожного місяця, тобто за більшу частину місяця, що суперечитиме приписам чинного законодавства України, а тому вимога в цій частині не підлягає задоволенню.

Здійснюючи перевірку наданого позивачем розрахунку заявленої до стягнення суми інфляційних втрат, судом враховано, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Такі висновки суду підтверджуються висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18.

Водночас, за змістом ч. 1 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За змістом ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Частиною 2 ст. 549 Цивільного кодексу України встановлено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).

У п. 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" роз`яснено, що щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Згідно з п.п. 3.7, 3.8 договору орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та Балансоутримувачу у визначеному пунктом 3.6 співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмір подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати. У разі якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше ніж три місяці, Орендар також сплачує штраф у розмірі 3% від суми заборгованості.

Оскільки судом встановлено факт невиконання відповідачем обов`язку зі сплати орендних платежів, у строк, який погоджений сторонами в договорі, та прострочення сплати орендних платежів не менше ніж 3 місяця, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені та штрафу в розмірі 3% від суми заборгованості є законними та обґрунтованими.

Здійснивши перевірку заявленої до стягнення з відповідача суми пені, суд зазначає, що позивачем невірно вказано початок періоду прострочення виконання зобов`язання, не враховано приписи ч. 6 ст. 232 ГК України, зокрема позивачем здійснено нарахування пені за прострочення орендних платежів за період з грудня 2018 року - червень 2019року, строк оплати яких настав 15.01.2019, 15.02.2019, 15.03.2019, 15.04.2019, 15.05.2019, 15.06.2019, 15.07.2019, і відповідно прострочення з наступного дня, після якого мав бути здійснений платіж у межах шестимісячного періоду нарахування.

Водночас позивач нараховує пеню за прострочення орендних платежів за період з грудня 2018 року - червень 2019 року вцілому наростаючим підсумком боргу за період з 28.01.2020 по 27.07.2020, що є необґрунтованим, тому вказані вимоги судом не задовольняються.

Відповідно до ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Здійснивши перевірку заявленого позивачем розрахунку 3% штрафу, суд вважає його обґрунтованим, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 1 565,31 грн 3% штрафу.

Крім того, позивач заявив вимогу про стягнення з відповідача 4 290,02 грн неустойки.

У позовній заяві жодного обґрунтування заявленої вимоги позивачем не надано, вказана сума боргу зазначена у прохальній частині позову.

Відповідно до Розрахунку неустойки за користування майном за час прострочення з 09.06.2020 по 27.07.2020 по договору № 8158 від 08.06.2018, доданого до позовної заяви вбачається, що позивачем здійснено нарахування неустойки у розмірі подвійної плати за користуванням майном за червень 2020, дата нарахування 15.07.2020 у розмірі 4290,02 грн (подвійна плата за користуванням майном від суми 2145,01 грн (70% плати з урахуванням індексації).

Умовами укладеного між сторонами договору № 8158 від 08.06.2018 визначено, що у разі припинення (розірвання) договору оренди орендар сплачує орендну плату до дня повернення майна за актом приймання-передавання включно. Закінчення строку договору оренди не звільняє орендаря від обов`язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла у повному обсязі, ураховуючи санкції, до державного бюджету та балансоутримувачу (п. 3.11 договору).

При цьому, відповідальності орендаря за несвоєчасне повернення майна з оренди у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення не передбачено.

Відповідно до ст. 785 Цивільного кодексу України, у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Разом з тим, згідно правової позиції, викладеної в тому числі в постанові Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.02.2018 у справі № 910/12949/16, передбачена частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України неустойка є подвійною платою за користування річчю за час прострочення, а не штрафною санкцією в розумінні 230 Господарського кодексу України. Одночасне стягнення орендної плати та неустойки у вигляді подвійної орендної плати, нарахованої за прострочення повернення орендованого майна, за один і той же період користування наймачем орендованим майном є неможливим, оскільки є притягненням відповідача до подвійної відповідальності за одне й те саме правопорушення.

Отже, помилковим є стягнення з відповідача, як орендаря, який не повернув майно з орендного користування у визначний договором строк, одночасно орендної плату та неустойки, передбаченої частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України.

За відсутності наданих позивачем пояснень та обґрунтувань підстав пред`явлення до стягнення з відповідача неустойки за користування майном за час прострочення з 09.06.2020 по 27.07.2020 по договору № 8158 від 08.06.2018, вимог (претензій) орендодавця щодо повернення майна після закінчення строку дії договору, доказів фактичного користування майном у вказаний період, та зокрема станом на 27.07.2020, наявності вини у невиконанні зобов`язання щодо його повернення, вимоги позивача про стягнення 4 290,02 грн неустойки судом не задовольняються за недоведеністю підстав нарахування.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Приписами ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі ст.ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідач письмового відзиву та контррозрахунку заборгованості не надав, тверджень позивача не спростував.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають частковому задоволенню в розмірі: 53 742,45 грн, з них: 52 177,14 грн основного боргу, 1 565,31 грн штрафу. В решті суми вимог належить відмовити у зв`язку з безпідставністю нарахування.

Судові витрати, з урахуванням приписів ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються судом на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 250-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Благодійного фонду Єдине народне казначейство (01004, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 24/1, кв. 17, код 38941144) на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву (01032, МСП 01601, м. Київ, бул. Т. Шевченка, 50-Г, код 19030825) основний борг у розмірі 52 177,14 грн (п`ятдесят дві тисячі сто сімдесят сім грн 14 коп), штраф в розмірі 1 565,31 грн (одна тисяча п`ятсот шістдесят п`ять грн 31 коп).

3. Стягнути з Благодійного фонду Єдине народне казначейство (01004, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 24/1, кв. 17, код 38941144) на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву (01032, МСП 01601, м. Київ, бул. Т. Шевченка, 50-Г, код 19030825) судовий збір 1 773,78 грн (одну тисячу сімсот сімдесят три грн 78 коп).

4. В іншій частині позову відмовити.

5. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 04.11.2020.

Суддя О.Г. Удалова