Рішення

від 04.11.2020 по справі 910/12466/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

04.11.2020Справа № 910/12466/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Удалової О.Г., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) господарську справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Стромат Спецбетон (03134, м. Київ, вул. Пшенична, 2, код 39038754)

до Товариства з обмеженою відповідальністю Підряд 9 (03680,м. Київ, вул. Виборзька, 84, код 19018669)

про стягнення 26 146,12 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Стромат Спецбетон (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариство з обмеженою відповідальністю Підряд 9 (далі - відповідач) про стягнення 26 146,12 грн за поставлений товар (24 627,84 грн основного боргу, 703,42 грн 3% річних, 815,13 грн інфляційних втрат).

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на неналежне виконання відповідачем його обов`язку своєчасно та в повному обсязі оплатити товар, поставлений позивачем на виконання досягнутих сторонами усних домовленостей (поставка у спрощений спосіб).

Господарський суд міста Києва ухвалою від 28.08.2020 відкрив провадження у справі № 910/12466/20 та призначив її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, визначив сторонам строк для надання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та доказів в обґрунтування своєї позиції.

Згідно з положеннями ст. 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Частинною 3 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Судом встановлено факт належного повідомлення сторін про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання. Ухвала суду про відкриття провадження у справі 28.08.2020 позивач згідно повідомлення про вручення поштового відправлення за № 0105473551019 отримав 03.09.2020, відповідач згідно повідомлення про вручення поштового відправлення за № 0105473551027 отримав 07.09.2020.

11.09.2020 відповідач через канцелярію суду подав відзив на позовну заяву, в якому повідомив, що станом на час відкриття провадження у справі 28.08.2020 ним здійснено оплату 24 627,84 грн боргу в повному обсязі, до відзиву додав платіжні документи.

Зважаючи на належне повідомлення сторін про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику їх уповноважених представників (без проведення судового засідання) та наявність у матеріалах справи доказів, необхідних і достатніх для вирішення спору по суті, суд вважав за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до правил ст. 202 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши надані документи та матеріали, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив:

Між ТОВ Стромат Спецбетон (позивачем, постачальником) та ТОВ Підряд 9 (відповідачем, покупцем) була досягнута усна домовленість, згідно з якою позивач зобов`язувався передати покупцю товар: товарний бетон, а покупець зобов`язувався прийняти вказаний товар та оплатити його вчасно та в повному обсязі.

На виконання вищевказаної домовленості позивач за видатковими накладними № 12/18648 від 17.10.2019 на суму 14 499,84 грн, № 12/18720 від 18.10.2019 на суму 19 128,00 грн здійснив поставку товару: БСГ В25 Р3 F200 W6 та надав товарно-транспортні послуги його перевезення, всього на суму 33 627,84 грн.

Відповідач, у свою чергу, прийняв товар, поставлений позивачем за вищевказаними видатковими накладними, що підтверджується підписом представника відповідача та печаткою товариства на зазначених первинних документах, а також підписаним сторонами актом звірки взаєморозрахунків від 15.07.2020

Відповідач, у порушення умов досягнутої сторонами домовленості, товар, поставлений позивачем, не оплатив у повному обсязі, здійснивши 17.10.2019 платіж у сумі 9000,00 грн.

Таким чином, судом встановлено, що у відповідача виникла заборгованість перед позивачем за товар, поставлений останнім, розмір якої становить 24 627,84 грн. Також за прострочення виконання зобов`язання з оплати вартості отриманого товару позивачем нараховано до стягнення з відповідача 703,42 грн 3% річних, 815,13 грн інфляційних втрат.

У процесі розгляду справи відповідач повідомив про оплату 24 627,84 грн заборгованості та надав платіжні документи.

Розглядаючи даний спір та вирішуючи його по суті, суд виходив з наступного.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 639 Цивільного кодексу України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Стаття 181 Господарського кодексу України визначає загальний порядок укладання господарських договорів, зокрема, у частині 1 цієї статті йдеться, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками; допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Згідно з положеннями статей 638, 639 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору; договір може укладатися у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Судом встановлено, що між сторонами шляхом підписання видаткових накладних виникли правовідносини, згідно з якими позивач здійснив передачу товару, у зв`язку з чим у відповідача виникло зобов`язання з його оплати.

Таким чином, судом встановлено, що за своєю правовою природою правочин, який відбувся між позивачем та відповідачем, є договором поставки.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України).

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 вищевказаної статті).

Частиною 1 ст. 202 Господарського кодексу України встановлено, що господарське зобов`язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Судом встановлено, що загальна вартість переданого позивачем відповідачу товару за видатковими накладними склала 33 627,84 грн.

За розрахунком позивача, заборгованість відповідача за поставлений товар за вищевказаними видатковими накладними станом на час звернення з позовом до суду у цій справі становила 24 627,84 грн.

Відповідно до наданої відповідачем підписаної сторонами копії акту звіряння взаємних розрахунків за період з 01.08.2020 по 09.09.2020, станом на 09.09.20020 заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю Підряд 9 перед Товариством з обмеженою відповідальністю Стромат Спецбетон відсутня, що підтверджує отримання вказаних коштів відповідачем та зарахування в якості оплати за поставлений товар.

Відповідно до ч. 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що позивач звернувся до суду з даним позовом у справі № 910/12466/20 (згідно відмітки канцелярію Господарського суду міста Києва) - 20.08.2020, ухвалою від 28.08.2020 суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається (ч. 3 ст. 231 ГПК України).

Враховуючи те, що відповідачем сума в розмірі 9 000,00 грн сплачен за платіжним дорученням № 3638 - 06.08.2020, тобто до звернення позивачем з позовом до суду у даній справі та відкриття провадження у справі, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову в цій частині.

Оскільки кошти у сумі 15 627,84 грн сплачені після відкриття провадження у справі, суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі № 910/12466/20 в цій частині на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку із відсутністю предмета спору.

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 703,42 грн 3% річних, 815,13 грн інфляційних втрат.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи з положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

З розрахунку та пояснень позивача заявлених вимог щодо інфляційних втрат вбачається, що позивачем нараховано інфляційні втрати, до початкової заборгованості включається вартість грошей (боргу), яка визначається з урахуванням індексу інфляції за попередній період, за кожний наступний період з 19.01.2019 по 06.08.2020 (у розрахунку вказано жовтень 2019-липень 2020) на суму 24 627,84 грн заборгованості та за період з 19.10.2019 по 17.03.2020 (у розрахунку вказано жовтень 2019 року - липень 2020 року) на суму 9 000,00 грн заборгованості відповідно до правової позиції Об`єднаної палати Верховного суду, зазначеної у постанові від 26.06.2020 у справі № 905/21/19.

Судом був здійснений перерахунок інфляційних втрат за визначений позивачем період, та з урахування обставин справи, за результатами якого судом встановлено, що він виконаний арифметично невірно, зокрема позивачем безпідставно включено до розрахунку інфляційні втрати за жовтень 2019 року, в якому період прострочення становив менше періоду з 16 по 31 число місяця, не враховано дефляцію, натомість вказано у періоди дефляції нуль, у розрахунку боргу на суму 9000,00 грн, яка фактично сплачена 17.03.2020 розрахунок здійснено поза межами періоду прострочення (квітень - липень 2020 включено безпідставно, оскільки у вказані місяці боргу не існувало). Також судом враховано, що індекс інфляції у липні 2019 становив 99,4.

Так, за розрахунком суду розмір інфляційної складової боргу складає 324,91 грн, а тому позов у цій частині підлягає частковому задоволенню, в розмірі визначеному судом.

Вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 703,42 грн 3% річних за період прострочення з 19.10.2019 по 06.08.2020 на суму 24 627,84 грн та за період з 19.10.2019 по 17.03.2020 після перевірки правильності розрахунку та з огляду на помилкове включення позивачем до періоду прострочення фактичної дати погашення, зменшення боргу, задовольняються судом за результатом перерахунку у сумі 701,95 грн 3% річних.

Приписами ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі ст.ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про закриття провадження у справі в частині стягнення 15 627,84 грн основного боргу та задоволення позовних вимог в частині стягнення 324,91 грн інфляційних втрат та 701,95 грн 3% річних. В решті сум позову суд відмовляє у зв`язку з безпідставністю пред`явлення та нарахування.

Витрати по сплаті судового збору, з урахуванням положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 86, 129, 231, 233, 237-238, 248-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Закрити провадження у справі в частині стягнення 15 627,84 грн основного боргу.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Підряд 9 (03680,м. Київ, вул. Виборзька, 84, код 19018669) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Стромат Спецбетон (03134, м. Київ, вул. Пшенична, 2, код 39038754) інфляційні втрати у розмірі 324,91 грн (триста двадцять чотири грн 91 коп), 3% річних у розмірі 701,95 грн (сімсот одну грн. 95 коп), витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 338,94 грн (одну тисячу триста тридцять вісім грн. 94 коп.).

4. В іншій частині позову відмовити.

5. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 04.11.2020.

Суддя О.Г. Удалова