Рішення

від 03.11.2020 по справі 640/9835/20

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 листопада 2020 року м. Київ № 640/9835/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Скочок Т.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доПечерського районного суду м. Києва провизнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Печерського районного суду міста Києва, в якому просить:

- визнати протиправною відмову Печерського районного суду м. Києва надати інформацію на запит про доступ до публічної інформації від 10.03.2020;

- зобов`язати суд надати ОСОБА_1 запитувану у запиті про доступ до публічної інформації від 10.03.2020 інформацію у повному обсязі, а саме: повідомити дату закінчення строку повноважень голови Печерського районного суду м. Києва, обраного 31.03.2017, повідомити про причину закінчення повноважень голови суду, обраного 31.03.2017, та надати електронну копію рішення та протоколу Зборів суддів Печерського районного суду м. Києва, які відбулись 25.02.2020.

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що інформація, яка міститься у протоколах зборів суддів Печерського районного суду м. Києва, якими зафіксовані прийняті рішення, не може вважатись службовою у контексті п. 1 ч. 1 ст. 9 Закону України Про доступ до публічної інформації , оскільки рішення щодо обрання голови суду вже прийняте. Зазначений протокол та рішення не є внутрішньовідомчою службовою кореспонденцією. Відтак, за твердженням позивача, Печерським районним судом м. Києва протиправно відмовлено у наданні запитуваних останнім документів.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.05.2020 відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та встановлено відповідачу строк для надання відзиву.

06.08.2020 та 11.08.2020 від представника відповідача через канцелярію суду надійшов відзив, в якому останній заперечував проти задоволення позовних вимог, вказавши про те, що листом від 12.03.2020 №15/2020 позивачу надано вичерпну відповідь стосовно порушених у запиті від 10.03.2020 питань. Як наголошено у відзиві, позивачу надано відповідь на перші два питання стосовно дати закінчення строку повноважень голови суду, обраного 31.03.2017, включаючи причину закінчення повноважень голови суду, обраного 31.03.2017, оскільки з відповіді очевидно, що причиною закінчення повноважень голови суду, обраного 31.03.2017, є закінчення строку, на який його було обрано (31.03.2020). Разом з тим, відповідачем відмовлено у задоволенні запиту позивача лише в частині третього питання, оскільки запитувана службова інформація відноситься до інформації з обмеженим доступом та не підлягає поширенню. За твердженням представника відповідача, збори суддів не є розпорядником публічної інформації у розумінні Закону України Про доступ до публічної інформації , отже, інформація діяльності зборів суддів не є публічною і не несе публічного обтяження. При цьому, у протоколах та рішеннях суддів міститься інформація, яка стосується питань внутрішньої діяльності суду, рішення зборів суддів є обов`язковими лише для суддів та працівників конкретного суду, а не для третіх осіб. На додаток, представником відповідача зауважено, що запитувана позивачем інформація у формі електронної копії рішення зборів суддів не могла бути надана позивачу з огляду на те, що така інформація не існувала у матеріальному світі.

З огляду на вказане, виходячи з положень п. 1 ч. 1 ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов до висновку про можливість розгляду даної адміністративної справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як вбачається з наявних у матеріалах справи доказів, ОСОБА_1 10.03.2020 засобами електронного зв`язку направив на адресу Печерського районного суду м. Києва запит на доступ до публічної інформації, в якому просив повідомити наступне:

- дату закінчення повноважень голови суду, обраного 31.03.2017;

- причину закінчення повноважень голови суду, обраного 31.03.2017;

- електрону копію рішення та протоколу Зборів суддів, які відбулись 25.02.2020.

Запитувану інформацію заявник просив надіслати в електронній формі за вказаною адресою електронної пошти.

Листом від 12.03.2020 за вих. №15/2020 Печерський районний суд м. Києва повідомив ОСОБА_1 про те, що відповідно до рішення зборів суддів Печерського районного суду м. Києва від 31.03.2017, головою суду обрано ОСОБА_2 строком на 3 роки, відповідно, до 31.03.2020. Відповідно до рішення зборів суддів Печерського районного суду м. Києва від 25.02.2020, головою суду обрано ОСОБА_2 строком на 3 роки, відповідно, до 25.02.2023. У даному листі ОСОБА_1 також повідомлено, що відповідно до переліку документів Печерського районного суду м. Києва, що містять інформацію, яка становить службову інформацію, затвердженого наказом голови суду від 02.01.2015 №1-з/2015, відомості, що можуть міститися у документах суду щодо організації та діяльності органів суддівського самоврядування з питань внутрішньої діяльності суду, відносяться до службової інформації, яка є фактично конфіденційною, та розповсюдження її без належних на те правових підстав не допускається. На цій підставі заявнику відмовлено у наданні електронної копії рішень та протоколу зборів суддів від 25.02.2020. При цьому, зауважено, що запитувана останнім інформація, яка міститься у запитуваних документах, надана у відповіді на запит у допустимих межах.

Вважаючи таку відповідь необґрунтованою, а власні права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 40 Конституції України, усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Приписами ст. 5 Закону України Про інформацію визначено, що кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Основними видами інформаційної діяльності є створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорона та захист інформації (ст. 9 Закону України Про інформацію ).

У той же час, нормативно-правовим актом, який визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес, є Закон України Про доступ до публічної інформації (тут і надалі у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно зі ст. 1 Закону України Про доступ до публічної інформації , публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Доступ до інформації забезпечується, зокрема, шляхом надання інформації за запитами на інформацію (п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України Про доступ до публічної інформації ).

Право на доступ до публічної інформації гарантується: 1) обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом; 2) визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє; 3) максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації; 4) доступом до засідань колегіальних суб`єктів владних повноважень, крім випадків, передбачених законодавством; 5) здійсненням парламентського, громадського та державного контролю за дотриманням прав на доступ до публічної інформації; 6) юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації (ст. 3 Закону України Про доступ до публічної інформації ).

Положеннями ч. 1 ст. 6 Закону України Про доступ до публічної інформації визначено перелік інформації з обмеженим доступом, якою є 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація.

У силу ст. 12 Закону України Про доступ до публічної інформації , суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.

Натомість, розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: 1) суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання; 2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів; 3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб`єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов`язаної з виконанням їхніх обов`язків; 4) суб`єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них (ч. 1 ст. 13 Закону України Про доступ до публічної інформації ).

Приписами ч. 1 ст. 19 Закону України Про доступ до публічної інформації передбачено, що запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.

Розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону (ч. 1 ст. 22 Закону України Про доступ до публічної інформації ).

Рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду (ч. 1 ст. 23 Закону України Про доступ до публічної інформації ).

Запитувач має право оскаржити: 1) відмову в задоволенні запиту на інформацію; 2) відстрочку задоволення запиту на інформацію; 3) ненадання відповіді на запит на інформацію; 4) надання недостовірної або неповної інформації; 5) несвоєчасне надання інформації; 6) невиконання розпорядниками обов`язку оприлюднювати інформацію відповідно до статті 15 цього Закону; 7) інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача (ч. 2 ст. 23 Закону України Про доступ до публічної інформації ).

За висновками Верхового Суду, викладеними у постанові від 07.02.2018 у справі №817/1432/15, визначальною ознакою публічної інформації є те, що вона по своїй суті є заздалегідь готовим зафіксованим на певному носії продуктом. Отримувати та/або створювати такий продукт може виключно суб`єкт владних повноважень у процесі здійснення ним своїх владних управлінських функцій. У подальшому володіти цим продуктом може будь-який розпорядник публічної інформації, навіть якщо він не є суб`єктом владних повноважень.

Зі змісту запиту ОСОБА_1 на доступ до публічної інформації від 10.03.2020 вбачається, що останній просив повідомити йому наступне: дату закінчення повноважень голови суду, обраного 31.03.2017; причину закінчення повноважень голови суду, обраного 31.03.2017; електрону копію рішення та протоколу Зборів суддів, які відбулись 25.02.2020.

Натомість, враховуючи зміст листа Печерського районного суду м. Києва від 12.03.2020 за вих. №15/2020, ОСОБА_1 фактично надано відповіді на перші два питання запиту від 10.03.2020, а саме: щодо дати закінчення повноважень голови суду, обраного 31.03.2017, та щодо причини закінчення повноважень голови суду, обраного 31.03.2017.

Щодо решти запитуваної інформації суд зазначає про наступне.

У межах спірних правовідносин визначальним є можливість віднесення спірної інформації до публічної.

Приписами ст. 130-1 Конституції України передбачено, що для захисту професійних інтересів суддів та вирішення питань внутрішньої діяльності судів відповідно до закону діє суддівське самоврядування.

Відповідно до ст. 126 Закону України Про судоустрій і статус суддів (тут і надалі у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин), для захисту професійних інтересів суддів та вирішення питань внутрішньої діяльності судів в Україні діє суддівське самоврядування - самостійне колективне вирішення зазначених питань суддями.

Суддівське самоврядування є однією з гарантій забезпечення незалежності суддів. Діяльність органів суддівського самоврядування має сприяти створенню належних організаційних та інших умов для забезпечення нормальної діяльності судів і суддів, утверджувати незалежність суду, забезпечувати захист суддів від втручання в їхню діяльність, а також підвищувати рівень роботи з кадрами у системі судів.

До питань внутрішньої діяльності судів належать питання організаційного забезпечення судів та діяльності суддів, соціальний захист суддів та їхніх сімей, а також інші питання, що безпосередньо не пов`язані зі здійсненням правосуддя.

До завдань суддівського самоврядування належить вирішення питань щодо: 1) забезпечення організаційної єдності функціонування органів судової влади; 2) зміцнення незалежності судів, суддів, захист професійних інтересів суддів, у тому числі захист від втручання в їхню діяльність; 3) участі у визначенні потреб кадрового, фінансового, матеріально-технічного та іншого забезпечення судів та контроль за додержанням установлених нормативів такого забезпечення; 4) обрання суддів на адміністративні посади в судах у порядку, встановленому цим Законом; 5) призначення суддів Конституційного Суду України; 6) обрання суддів до складу Вищої ради правосуддя в порядку, встановленому законом.

У розумінні ст. 127 Закону України Про судоустрій і статус суддів , організаційними формами суддівського самоврядування є збори суддів, Рада суддів України, з`їзд суддів України.

Суддівське самоврядування в Україні здійснюється через: 1) збори суддів місцевого суду, апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду (а у передбачених цим Законом випадках - апеляційної палати вищого спеціалізованого суду), Пленум Верховного Суду; 2) Раду суддів України; 3) з`їзд суддів України.

Порядок здійснення суддівського самоврядування визначається відповідно до Конституції України цим Законом та іншими законами, а також регламентами і положеннями, що приймаються органами суддівського самоврядування згідно з Конституцією України та цим Законом.

Згідно з ч. 1 ст. 128 Закону України Про судоустрій і статус суддів , збори суддів - зібрання суддів відповідного суду, на якому вони обговорюють питання внутрішньої діяльності цього суду та приймають колективні рішення з обговорюваних питань.

Збори суддів: 1) обговорюють питання щодо внутрішньої діяльності суду чи роботи конкретних суддів або працівників апарату суду та приймають з цих питань рішення, що є обов`язковими для суддів та працівників цього суду; 2) визначають спеціалізацію суддів з розгляду конкретних категорій справ; 3) визначають рівень навантаження на суддів відповідного суду з урахуванням виконання ними адміністративних або інших обов`язків; 4) заслуховують звіти суддів, які обіймають адміністративні посади в цьому суді, та керівника апарату суду; 5) звертаються з поданням про притягнення до дисциплінарної відповідальності адвоката, прокурора, посадової особи органу державної влади чи органу місцевого самоврядування за вчинення дій або бездіяльності, що порушують гарантії незалежності суду та судді; 6) здійснюють інші повноваження, визначені цим Законом (ч. 5 ст. 128 Закону України Про судоустрій і статус суддів ).

З урахуванням викладеного, як наголошено у постанові Верховного Суду від 07.02.2018 у справі №817/1432/15 , збори суддів наділені компетенцією приймати рішення з приводу питань, які стосуються як внутрішньої діяльності суду, так і безпосередньо організації і проведення самих зборів.

При цьому, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 у справі №804/4177/17 зроблено висновок про те, що збори суддів , як орган суддівського самоврядування, який обговорює питання внутрішньої діяльності суду та приймає колективні рішення з обговорюваних питань, не є суб`єктом владних повноважень у розумінні п. 7 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України.

Вказане у своїй сукупності свідчить про те, що запитувана позивачем інформація в частині надання електронної копії рішення та протоколу Зборів суддів, які відбулись 25.02.2020, не є публічною інформацією, оскільки створена не суб`єктом владних повноважень та, відповідно, не у процесі здійснення ним своїх владних управлінських функцій.

На додаток, суд звертає увагу, що відповідно до п. 10 Тимчасового переліку відомостей, що становлять службову інформацію та які можуть міститися в документах з організації діяльності місцевих та апеляційних судів, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 23.10.2012 №138, до такого переліку віднесені відомості, що можуть міститися в документах суду, зокрема, щодо організації та діяльності органів суддівського самоврядування з питань внутрішньої діяльності суду (протоколи зборів суддів: протоколи оперативних нарад тощо).

З урахуванням викладеного, додатком 2 до наказу Печерського районного суду м. Києва від 09.09.2019 №469а-з/2019 затверджено Перелік відомостей, що становлять службову таємницю, у тому числі службову інформацію з мобілізаційних питань та на яких додатково проставляється відмітка Літер М , та можуть міститися в документах Печерського районного суду м. Києва, згідно з яким, до вказаних відомостей віднесено, зокрема, відомості щодо організації та діяльності органів суддівського самоврядування з питань внутрішньої діяльності суду (протоколи зборів суддів, протоколи оперативних нарад, тощо).

Таким чином, у межах заявленого спору, у відповідача відсутній законодавчо мотивований обов`язок з надання запитуваної інформації, оскільки остання не відноситься до публічної, до того ж, містить у собі службову інформацію. Відтак, підстави для надання Печерським районним судом м. Києва електронної копії рішення та протоколу Зборів суддів, які відбулись 25.02.2020, на запит ОСОБА_1 на доступ до публічної інформації відсутні.

У зв`язку з цим, недоречними визнається судом і посилання позивача на постанову Верховного Суду у справі від 03.06.2020 у справі №826/12540/17.

У силу ч.ч. 1 та 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, проаналізувавши наведені вище законодавчі норми, що регулюють спірні правовідносини, враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що відповідач довів правомірність своїх дій. Водночас, обставини, наведені позивачем у його позовній заяві, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної адміністративної справи.

Беручи до уваги викладене, суд дійшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог та відмову у задоволенні останніх.

Керуючись ст.ст. 77, 139, 246, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 ) до Печерського районного суду міста Києва (код ЄДРПОУ 02896745, адреса: 01601, м. Київ, вул. Володимирська, 15) відмовити у повному обсязі.

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Т.О. Скочок