Рішення

від 09.10.2020 по справі 495/1365/20

БІЛГОРОД-ДНІСТРОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 495/1365/20

№ провадження 2/495/1571/2020

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 жовтня 2020 рокум. Білгород-Дністровський

Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області у складі:

головуючого судді: Мишко В.В.

при секретарі судового засідання: Охримчук А.В.

за участю представників сторін:

від позивачки: не з`явилася

від відповідача: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Білгород-Дністровському в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу № 495/1365/20

за позовом ОСОБА_1

до ОСОБА_2

про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя

В С Т А Н О В И В :

03.03.2020 року ОСОБА_1 (далі по тексту - позивачка) звернулася до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області з позовною заявою до ОСОБА_2 (далі по тексту - відповідач) про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (а.с.1-4).

Так, позивачка просить суд:

- визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 право власності на Ѕ частину житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , що в цілому складається з житлового будинку під літера А , житловою площею 41,0 кв.м., загальною площею 103,9 кв.м., літня кухня - Б , сараю - В , вбиральні - Г , споруд під номерами: 1-3, розташованих на земельній ділянці площею 25 га.;

- визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 право власності на Ѕ частину земельної ділянки площею 0,2500 га., у тому числі 0, 1436 га. - рілля, 0,03 га. - капітальна, 0, 0764 га. - прибудинкова територія, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка знаходиться в межах згідно з планом, кадастровий номер земельної ділянки - 5120883200:02:001:0280;

- стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_4 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 витрати по сплаті судового збору у сумі 840,80 грн.;

- стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_4 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 витрати на послуги адвоката у сумі 500 грн.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 16.03.2020 року відкрито спрощене позовне провадження у цивільній справі № 495/1365/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Справу призначено до судового розгляду (а.с.33-35)

Позивачка - ОСОБА_1 , в судове засідання не з`явилася, але подала до суду заяву, згідно із якою заявлені позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить їх задовольнити та розглянути справу за її відсутності, проти заочного розгляду справи не заперечує (а.с.40).

Відповідач - ОСОБА_2 , відзив або заперечення на позов ОСОБА_1 до суду не надавав та в судові засідання не з`явився без поважних причин, про причини неявки суд не повідомив, будь-яких клопотань не заявляв, про час та місце судового розгляду повідомлений належним чином, про що свідчить поштове повідомлення про отримання адресатом судового виклику (а.с.49).

Згідно із ч.3 ст.131 Цивільного процесуального кодексу України, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею (ч.1 ст.223 ЦПК України).

Частиною 4 статті 223 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Відповідно до ч.1 ст.280 Цивільного процесуального кодексу України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов:

1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання;

2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин;

3) відповідач не подав відзив;

4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Про заочний розгляд справи суд постановляє ухвалу. Розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією главою (ст.281 ЦПК України).

Як встановлено матеріалами справи та було вище зазначено, відповідач - ОСОБА_2 , був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, він жодного разу не з`явився в судові засідання без поважних причин та без повідомлення причин, не подав відзив, а позивака - ОСОБА_1 , не заперечує проти ухвалення заочного рішення.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 09.10.2020 року постановлено розгляд справи № 495/1365/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя провести у заочному порядку.

У відповідності до ч.2 ст.247 Цивільного процесуального кодексу України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши позовну заяву, вивчивши матеріали справи, дослідивши надані докази, суд дійшов до наступних висновків.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно із ч.1 ст.4 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Так, ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено в судовому засіданні, що 02.10.2006 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виконавчим комітетом Карналіївської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області було зареєстровано шлюб, актовий запис № 2, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_5 (а.с.9).

Від спільного шлюбу у сторін ІНФОРМАЦІЯ_3 народилася донька - ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_6 (а.с.10).

ІНФОРМАЦІЯ_4 народилася донька - ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_7 (а.с.11).

За твердженням позивачки, спільне життя між нею та відповідачем не склалося внаслідок втрати почуття поваги та любові одне до одного та не теперішній час у Білгород-Дністровському міськрайонному суді Одеської області перебуває цивільна справа справа про розірвання шлюбу.

За час шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було придбано за договорами купівлі-продажу нерухоме майно, а саме: житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , що в цілому складається з житлового будинку під літера А , житловою площею 41,0 кв.м., загальною площею 103,9 кв.м., літня кухня - Б , сараю - В , вбиральні - Г , споруд під номерами: 1-3, розташованих на земельній ділянці площею 25 га., про що свідчить копія договору купівлі-продажу посвідчений 18.07.2014 року приватним нотаріусом Макогончук Н.В. (а.с.12-13), яким право власності на вказаний житловий будинок визнано за ОСОБА_2 .

Крім цього, 18.07.2014 року приватним нотаріусом Макогончук Н.В. посвідчений договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,2500 га., у тому числі 0, 1436 га. - рілля, 0,03 га. - капітальна, 0, 0764 га. - прибудинкова територія, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка знаходиться в межах згідно з планом, кадастровий номер земельної ділянки - 5120883200:02:001:0280 (а.с.15-16).

Як вказує позивачка, на теперішній час відповідач вигнав її разом з дітьми з належного її на праві приватної власності будинку, який є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та був придбаний під час шлюбу і належить їм на праві спільної сумісної власності.

Дані обставини і стали підставою для звернення позивачки до суду із відповідною позовною заявою.

У відповідності до ч.3 ст.368 Цивільного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із ст.60 Сімейного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хворобою, тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ст.69 Сімейного кодексу України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Суб`єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням.

Статтею 70 Сімейного кодексу України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними, або шлюбним договором. Оскільки спільна сумісна власність не передбачає визначення часток учасників, а поширюється на усе майно, при здійсненні поділу такого майна слід виходити з презумпції рівності часток. Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.

Відповідно ж до п.3 ч.1 ст.57 Сімейного кодексу України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями:

1) час набуття майна;

2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття);

3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий режим спільної власності подружжя.

Тільки в разі встановлення цих фактів, визначення критеріїв та якщо набуття майна відповідає цим чинникам, норма статті 60 Сімейного кодексу України вважається застосованою правильно.

У зв`язку з викладеним, у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Тому, сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Аналогічна правова позиція викладена у Постановах Верховного Суду України від 03.06.2015 року по справі № 6-38цс15, від 16.12.2015 року по справі № 6-2641цс15 та від 07.12.2016 року у справі № 6-1568цс16, за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування норм матеріального права.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої власності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним.

Кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державною та органами самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду (ст.47 Конституції України).

Відповідно до ч.1 ст.316 та ч.1 ст.317 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч.1 ст.321 ЦК України).

Відповідно до ст.391 Цивільного кодексу України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Як вбачається з матеріалів справи та було вище зазначено, житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , що в цілому складається з житлового будинку під літера А , житловою площею 41,0 кв.м., загальною площею 103,9 кв.м., літня кухня - Б , сараю - В , вбиральні - Г , споруд під номерами: 1-3, розташованих на земельній ділянці площею 25 га. та земельну ділянку площею 0,2500 га., у тому числі 0, 1436 га. - рілля, 0,03 га. - капітальна, 0, 0764 га. - прибудинкова територія, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка знаходиться в межах згідно з планом, кадастровий номер земельної ділянки - 5120883200:02:001:0280, було придбано у період шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за їх спільні кошти. Але і на даний час єдиним власником зазначеного майна є ОСОБА_2 .

Таким чином, суд вважає, що ОСОБА_1 , відповідно до ст.ст. 60, 69, 70, 74 Сімейного кодексу України, ч.3 ст.368 Цивільного кодексу України має право на отримання 1/2 частини частини житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , що в цілому складається з житлового будинку під літера А , житловою площею 41,0 кв.м., загальною площею 103,9 кв.м., літня кухня - Б , сараю - В , вбиральні - Г , споруд під номерами: 1-3, розташованих на земельній ділянці площею 25 га.та Ѕ частини земельної ділянки площею 0,2500 га., у тому числі 0, 1436 га. - рілля, 0,03 га. - капітальна, 0, 0764 га. - прибудинкова територія, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка знаходиться в межах згідно з планом, кадастровий номер земельної ділянки - 5120883200:02:001:0280,які було придбано у період шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за їх спільні кошти.

Виходячи з вищевикладеного, враховуючи рівність сторін перед судом, суд не вбачає ніяких порушень цивільних прав відповідача у разі задоволення таких позовних вимог.

Відповідно до ст.6 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно із ст.2 Цивільного процесуального кодексу України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст.ст. 12, 13 Цивільного процесуального кодексу України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ст.ст. 76-77 ЦПК України).

Відповідно до ч.ч. 1, 5, 6 статті 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із ст.263 Цивільного процесуального кодексу України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи вищевикладені обставини та норми чинного законодавства, розглянувши справу в межах заявлених вимог та наданих сторонами доказів, які оцінені судом в їх сукупності, суд, за своїм внутрішнім переконанням, дійшов до висновку про законність, обґрунтованість та правомірність позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, у зв`язку з чим такий позов підлягає задоволенню.

Крім того, позивачка просить стягнути на її користь з відповідача витрати на правову допомогу в розмірі 500 (п`ятсот) грн.

Відповідно до ч.1 ст.137 Цивільного процесуального кодексу України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно із ч.2 статті 137 Цивільного процесуального кодексу України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.3 ст.137 ЦПК України).

Як вбачається, в матеріалах справи перебуває квитанції № 2 від 26.02.2020 року про оплату підготовки позовної заяви на суму 500 (п`ятсот) грн.(а.с.26).

Таким чином, дослідивши вищезазначені документи по оплаті витрат на правову допомогу встановлено, що позивачкою відповідно до вимог ст.137 Цивільного процесуального кодексу України, надані належні докази щодо обсягу наданих їй представником послуг і виконаних робіт та їх сплаченої вартості; докази, які підтверджують здійснення її представником відповідних витрат; детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У зв`язку з цим, суд вважає, що вимоги ОСОБА_1 про стягнення на її користь з ОСОБА_2 витрат на правову допомогу в розмірі 500 (п`ятсот) грн. обґрунтовані та такі, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.141 Цивільного процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за розгляд позовної заяви підлягають стягненню з відповідача на користь позивачки.

Керуючись ст.41 Конституції України, ст.ст. 15-16, 316-317, 321, 368, 391 Цивільного кодексу України, ст.ст. 57, 60, 69-70 Сімейного кодексу України, ст.ст. 2,4, 13-14, 76-81, 128, 131, 137, 141, 223, 247, 258-259, 263-265, 268, 280-282, 289 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

У Х В А Л И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 право власності на Ѕ частину житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , що в цілому складається з житлового будинку під літера А , житловою площею 41,0 кв.м., загальною площею 103,9 кв.м., літня кухня - Б , сараю - В , вбиральні - Г , споруд під номерами: 1-3, розташованих на земельній ділянці площею 25 га.;

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 право власності на Ѕ частину земельної ділянки площею 0,2500 га., у тому числі 0, 1436 га. - рілля, 0,03 га. - капітальна, 0, 0764 га. - прибудинкова територія, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка знаходиться в межах згідно з планом, кадастровий номер земельної ділянки - 5120883200:02:001:0280;

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_4 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 витрати по сплаті судового збору у сумі 840,80 грн.;

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_4 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 витрати на послуги адвоката у сумі 500 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається через Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області або безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заява про перегляд заочного рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Суддя В.В. Мишко