Рішення

від 05.11.2020 по справі 509/3309/20

ОВІДІОПОЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 509/3309/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2020 року Овідіопольський районний суд Одеської області у складі :

головуючого судді Гандзій Д.М.

при секретарі Задеряка Г.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду в смт. Овідіополь в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та Петродолинської сільської ради Овідіопольського району Одеської області про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням та зняття з реєстраційного обліку, -

В С Т А Н О В И В :

14 липня 2020 року, ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому, посилаючись на факт не проживання відповідача (родича колишньої власниці квартири) з 2016 р. в квартирі АДРЕСА_1 , яка належить їй на праві власності згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 28218853 від 16.10.2014 р. (номер запису про право власності : 7364223, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна : 478926451237), дата та час державної реєстрації : 16.10.2014 р., виданого на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 16.10.2014 р. (реєстр. № 292), і в якій відсутні будь-які особисті речі відповідача, і який до цього часу зареєстрований за вищевказаною адресою, що підтверджується штампом в його паспорті про місце реєстрації, але не проживає і його місце проживання (перебування) на сьогодні позивачці невідоме, чим перешкоджає їй вільно володіти, розпоряджатися та користуватися своєю власністю, тягне за собою певні додаткові витрати по комунальним послугам, які відповідач не оплачує та не несе витрат по утриманню та благоустрою її квартири, неможливістю оформлення субсидій, у зв`язку з чим, просила суд, визнати відповідача таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 , яка належить їй на праві власності, зобов`язавши посадових осіб Петродолинської с/р Овідіопольського району Одеської області зняти відповідача з реєстраційного обліку за вищевказаною адресою.

Позивачка в судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце судового розгляду повідомлялася належним чином - під особисту розписку, причини неявки суду не повідомила, надіславши до суду свою письмову заяву, в якій повністю підтримав свій позов, який просила задовольнити та проханням про слухання справи за її відсутністю, не заперечуючи проти ухвалення заочного рішення по справі (а.с. 18,21).

Відповідач в судове засідання повторно не з`явилася, про дату, час та місце судового засідання повідомлявся належним чином, у відповідності до вимог ст.ст. 130,131 ЦПК України ЦПК України, за останньою відомою судові адресою його місця проживання, зареєстрованого у встановленому законом порядку, що підтверджується штампом в його паспорті про місце реєстрації, а також поштовими повідомленнями, які повернулися до суду з відмітками листоноші адресат відсутній за вказаною адресою , причини своєї неявки суду не повідомив, письмових пояснень, відзиву на позов чи заяви про розгляд справи за її відсутності суду не надав (а.с. 9,23,24).

Представник відповідачів Петродолинської с/р (залучений до участі у справі у якості співвідповідача ухвалою суду від 16.07.2020 р.) в судове засідання не з`явився, причини неявки суду не повідомив, про дату, час та місце судового засідання повідомлявся належним чином, що підтверджується поштовим повідомленням з відміткою про вручення судової повістки з викликом до суду, надіславши до суду письмовий відзив, в якому не заперечував проти задоволення позову та просив суд, проводити всі судові засідання без його участі (а.с. 16).

Дослідивши письмові докази по справі, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно ст. 10-13 ЦПК України - суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Статтею 18 ЦПК України встановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.

Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Відповідно до ст. 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод - кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Стаття 41 Конституції України наголошує - кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному Законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Право приватної власності - є непорушним.

Статтями 316-320,321,328 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Держава - не втручається у здійснення власником права власності. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені Законом, зокрема із правочинів і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із Закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статями 386-393 ЦК України передбачено - держава забезпечує рівний захист усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Підстави витребування майна від добросовісного набувача - повністю передбачені ст. 388 ЦК України.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном і може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно із ст.ст. 150,155 ЖК України, громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд : продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші, не заборонені законом угоди. Жилі будинки (квартири), що є у приватній власності громадян, не може бути в них вилучено, власника не може бути позбавлено права користування жилим будинком (квартирою), крім випадків, установлених законодавством Союзу РСР і Української РСР.

Статтями 316 та 317 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування, розпорядження своїм майном.

Статтями 71,72 ЖК України передбачено випадки збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами. За тимчасової відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом. Тимчасова відсутність особи може бути безперервною, але не повинна перевищувати шести місяців. Початок відліку часу відсутності визначається від дня непроживання особи у приміщенні. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває термін тимчасової відсутності. Тимчасова відсутність наймача, членів його сім`ї не вимагає згоди інших членів сім`ї. Не має значення і причина відсутності, якщо вона не перевищила шести місяців. У разі відсутності особи понад шість місяців при розгляді позову про визнання його таким, що втратив право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини справи, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності. Якщо тимчасова відсутність особи перевищила шість місяців, члени сім`ї, навіть колишні, а також наймодавець мають право звернутися з позовом про визнання її такою, що втратила право на користування жилим приміщенням.

Наймач і члени його сім`ї не визнаються такими, що втратили право на жилу площу, на підставі ст. 71 Житлового Кодексу, якщо не винесено судове рішення за позовом наймодавця чи членів його сім`ї, які залишилися проживати у жилому приміщенні, а також колишніх і відсутніх, за якими зберігається право на користування жилою площею.

Згідно із ч. 4 ст. 156 ЖК України, до членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу.

Згідно із ст. 150 ЖК України, громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд : продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші, не заборонені законом угоди.

Статтею 405 ЦК України передбачено, що члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

Відповідно до статті 7 Закону України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні : зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі заяви особи або її представника, що подається до органу реєстрації; судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою . Зняття з реєстрації здійснюється в день звернення особи.

За змістом частини 1 статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Тому, усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном шляхом визнання особи такою, що втратила право користуватися житловим приміщенням є належним способом захисту моїх порушених прав.

Судом встановлено факт не проживання відповідача (родича колишньої власниці квартири) з 2016 р. в квартирі АДРЕСА_1 , яка належить їй на праві власності згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 28218853 від 16.10.2014 р. (номер запису про право власності : 7364223, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна : 478926451237), дата та час державної реєстрації : 16.10.2014 р., виданого на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 16.10.2014 р. (реєстр. № 292), і в якій відсутні будь-які особисті речі відповідача, і який до цього часу зареєстрований за вищевказаною адресою, що підтверджується штампом в його паспорті про місце реєстрації, але не проживає і його місце проживання (перебування) на сьогодні позивачці невідоме, чим перешкоджає їй вільно володіти, розпоряджатися та користуватися своєю власністю, тягне за собою певні додаткові витрати по комунальним послугам, які відповідач не оплачує та не несе витрат по утриманню та благоустрою її квартири, неможливістю оформлення субсидій (а.с. 4-10).

На думку суду, в даному випадку - має місце спір про захист законного права власності позивачки, яка є законною власницею вищевказаної квартири з боку відповідача, який є сторонньою особою для позивачки, і чиє місце проживання (перебування) на сьогодні позивачу невідоме, в квартирі позивачки відсутні особисті речі відповідача, та чия реєстрація у вказаній квартирі перешкоджає їй, як власниці, вільно користуватися і розпоряджатися своїм власним нерухомим майном, тягне за собою вищевказані незручності (певні додаткові витрати по комунальним послугам, неможливістю оформлення субсидій і т.і.) для її проживання у зазначеній квартирі.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що відповідач ОСОБА_2 втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 , яка належить позивачці на праві власності у зв`язку з тривалою, понад один рік без поважної причини відсутністю за місцем реєстрації.

З наведених підстав суд приходить до висновку, що позов обґрунтований і підлягає задоволенню.

Питання щодо розподілу судових витрат у виді судового збору в порядку ст. 141 ЦПК України, позивачем у позові не ставиться, а тому судом не розглядається.

Керуючись ст.ст. 3-7,10-13,18,11,76-83,95,133,141,174,213,228,229,241-246,258,259,263-268,272,273,280-283 ЦПК України, Конституцією України, ст.ст. 316,317,391,405,717,722 ЦК України, ст.ст. 71,72,150,155,156 ЖК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

1.Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та Петродолинської сільської ради Овідіопольського району Одеської області про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням та зняття з реєстраційного обліку - задовольнити ;

2.Визнати ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН : НОМЕР_1 ) - таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 на праві власності;

3.Зобов`язати посадових осіб Петродолинської сільської ради Овідіопольського району Одеської області - зняти з реєстраційного обліку ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН : НОМЕР_1 ) квартири АДРЕСА_1 .

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення. У випадку, якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 05.11.2020 р.

Суддя Гандзій Д.М.