Рішення

від 04.11.2020 по справі 420/1592/20

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/1592/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2020 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Марина П.П.

розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби в Одеській області про визнання протиправною та скасування вимоги, зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби в Одеській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплати боргу (недоїмки) Головного управління ДПС в Одеській області №Ф-10533-53 від 06.11.2019 року; зобов`язання Головне управління ДПС в Одеській області здійснити коригування відомостей в картці платника Єдиного соціального внеску шляхом виключення з неї відомостей про наявність у ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) боргу зі сплати єдиного соціального внеску в розмірі 26539,26 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що жодним чином контролюючий орган не повідомляв Позивача про борг (недоїмку) на протязі двох років. Таким чином, оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) прийнята всупереч встановленому порядку, передбаченому частиною третьою статті 9 Закону № 2464-VI та пунктами 3, 4 Розділу VI Інструкції №449. Саме тому, позивач вважає оскаржувану вимогу протиправною та такою, що підлягає скасуванню, в зв`язку з недотримання відповідачем строків прийняття відповідних рішень та надіслання згідно законодавства позивачу, не маючи жодних звісток від відповідача взагалі, позбавило позивача можливість передбачати наслідки, та призвело до покладення на нього надмірного тягаря зі сплати єдиного внеску та додаткових непомірних санкцій у вигляді штрафу та пені.

Також позивач зазначає, що останні три роки з 01.01.2017 року і до тепер (тобто, у період коли позивач був зареєстрований фізичною особою-підприємцем) позивач перебувала у трудових відносинах з ТОВ "Діомед-2005 (код ЄДРПОУ 33647497) та ТОВ Крістал Роад (код ЄДРПОУ 38549036). Ці обставини підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України за формою ОК-5. Позивач зазначає, що він є застрахованою особою і єдиний внесок за нього в період, за який прийняті оскаржувані вимоги (2017, 2018, 2019 роки), нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає його обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, яка має право провадити господарську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.

Відповідачем надано до суду відзив на адміністративний позов, згідно з яким представник зазначив, що ГУ ДПС в Одеській області не погоджується з викладеними в адміністративному позові доводами, вважає позов необґрунтованим.

В обґрунтування правової позиції, представник відповідача зазначив, що Законом України від 06 грудня 2016 року № 1774-УІІІ І Про внесення змін до деяких законодавчих актів України внесено зміни до Закону № 2464. І які набули чинності з 01 січня 2017 року, зокрема у ст. 7 слова має право самостійно замінено словом зобов`язаний . Тобто, у разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або Окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом № 2464. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Враховуючи, що позивач у 2017-2019 роках була зареєстрована як ФОП та перебувала на обліку у відповідача, з 01 січня 2017 року у неї виник обов`язок щодо сплати ЄСВ навіть у разі не отримання доходу.

Враховуючи вищевикладене, відповідач вважає, що вимога про сплату боргу Ф-10533-53 від 06.11.2019 року прийнята відповідно до норм чинного законодавства.

Представником позивача надано до суду відповідь на відзив, в якій представник позивач зазначив, що викладені у відзиві аргументи не спростовують доводи позивача, які наведені в обґрунтування позовних вимог.

Ухвалою суду від 02.03.2020 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи.

Ухвалою суду від 25.03.2020 року зупинено провадження до завершення обмежувальних протиепідемічних заходів.

Ухвалою суду від 01.10.2020 року, занесеною до протоколу судового засідання, поновлено провадження у справі у зв`язку з відсутністю перешкод для розгляду справи.

Сторони до судового засідання не з`явились, повідомлені належним чином та своєчасно, відповідно до вимог КАС України, причини неявки суду не повідомили.

У зв`язку з відсутністю потреби заслухання свідка чи експерта, судом, керуючись положеннями ч.9 ст.205 КАС України, прийнято рішення про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши обставини та факти, якими обґрунтовувалися вимоги, перевіривши їх доказами, суд встановив наступні факти та обставини.

Судом встановлено, що відповідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських об`єднань, ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) зареєстрована як фізична особа - підприємець 04.02.2008 року за №25540000000043990 та відповідно до запису про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця №25540060002043990 від 03.12.2019 року проведено державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1 . (а.с. 17)

Як вбачається з форми ОК-5 Індивідуальні відомості про застраховану особу , з лютого 2013 року по травень 2019 року позивач отримувала дохід від ТОВ Крістал Роад (код ЄДРПОУ 38549036), а з червня 2019 року по жовтень 2019 від ТОВ Диомед-2005 (код ЄДРПОУ 33647497) та кожний місяць в повному обсязі зарахований до страхового стажу, крім періоду травень - липень 2018 року. (а.с. 20-22).

Головним управлінням ДПС в Одеській області 06.11.2019 року прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-10533-53, згідно з якою ГУ ДПС в Одеській області вимагає від позивача сплатити недоїмку, штраф, пеню в сумі 26539,26 грн у зв`язку з тим, що станом на 31.10.2019 року за позивачем обліковується заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску відповідно до статті 25 Закону №2464-VI (а.с.23).

Вважаючи вимоги про сплату боргу (недоїмки) протиправними, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ст.19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами ст. 67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до п. 14.1.226. п.14.1 ст.14 ПК України, самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю працівник - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 08.07.2010 року №2464-VI (далі Закон №2464-VI).

Дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску (ст.2 Закону №2464-VI).

Відповідно до підпункту 2 ч.1 ст.1 Закону №2464-VI (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Пунктами 3, 10 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI надано визначення поняттям:

застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;

страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Згідно п.1 ч.1 ст.4 Закону №2464, платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою-підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Відповідно до п.п. 4, 5 ч.1 ст.4 Закону №2464 платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування; особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.7 Закону №2464-VI, база нарахування єдиного внеску для осіб, які провадять незалежну професій діяльність є сума доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

Частиною 8 ст.9 Закону №2464-VI визначено, що періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 (особи, що провадять незалежно, а тому числі адвокатську діяльність) частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік.

Платники єдиного внеску, зазначені у пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 1 травня наступного року.

При цьому, п.2 ч.1 ст.7 Закону №2464-VI передбачено, що у разі якщо платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (ч.12 ст.9 Закону № 2464-VІ).

При цьому, відповідно до ч.4 ст.6 Закону №2464-VI у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця така фізична особа користується правами, виконує обов`язки та несе відповідальність, що передбачені для платника єдиного внеску, в частині діяльності, яка здійснювалася нею як фізичною особою - підприємцем.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI, на якому наполягає ГУ ДПС, щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Судом встановлено, що позивач з лютого 2013 року по травень 2019 року працювала в ТОВ Крістал Роад , та з червня 2019 року по жовтень 2019 року в ТОВ ДИОМЕД-2005 , тобто з лютого 2013 року по жовтень 2019 року була найманим працівником. У цей період роботодавці сплачували за позивача єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством, що не заперечується ГУ ДПС та підтверджується індивідуальними відомостями Пенсійного фонду України про застраховану особу ОСОБА_1 .

Доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження господарської діяльності судом не встановлено. ГУ ДПС у відзиві на адміністративний позов про наявність таких доходів не зазначало, у зв`язку з чим відповідно до частини першої статті 86 КАС України обставини відсутності у позивача протягом 2017 - 2019 років доходу від власної господарської діяльності окремо від доходів, отриманих від ТОВ Крістал Роад та ТОВ ДИОМЕД-2005 , не підлягають доказуванню.

Факт перебування особи на обліку в органах фіскальної служби не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.

Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимоги (2017 - 2019 роки), нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, яка має право провадити господарську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 18 березня 2020 року у справі №140/1777/19.

При цьому, судом встановлено, що в період з травня 2018 року по липень 2018 року позивач доходів взагалі не отримувала та інформація про сплату за позивача, як за застраховану особу відсутня. Таким чином, позивач повинна була нарахувати та сплатити самостійно суму єдиного внеску у розмірі встановленому ст.8 Закон України №2464.

А саме: 3723*22/100*3=2457,18 грн.

Між тим, слід зазначити, що у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2148-VIII, яка діє з 01.01.2018, вищевказана стаття передбачає, що платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Тобто, за травень та червень 2018 року, які входить до складу 2 кварталу слід було сплатити 1638,12 грн до 20 липня 2018 року, а за липень 2018 року слід було сплатити 819,06 грн до 20 жовтня 2018 року.

Згідно частин четвертої статті 25 Закону орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) страхувальниками, визначеними Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України 20.04.2015 № 449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 04.05.2018 № 469) та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 за № 508/26953 (далі - Інструкція № 449).

Згідно пункту 1 розділу VI Інструкції № 449 до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.

У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції у порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції (абзац другий пункту 2 розділу VI Інструкції № 449).

В силу абзацу третього пункту 3 розділу VI Інструкції № 449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску.

У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається), зокрема, платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій). Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень (пункт 3 розділу VI Інструкції № 449).

Аналіз змісту вищенаведених норм свідчить про те, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника у випадку, зокрема, якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Недоїмкою ж є сума єдиного внеску, своєчасно не сплачена у строки, встановлені Законом.

Разом з тим суд вбачає порушення строку обчислення боргу по сплаті єдиного соціального внеску, який мав бути зроблений в кінці календарного місяця (кварталу) у разі існування недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску.

Проте, контролюючим органом вимога про сплату боргу (недоїмки) на адресу позивача не направлялась тривалий час, а заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску за цей час значно зростала. Вказане вище свідчить про порушення податковим органом процедури, яка передує прийняттю вимоги про сплату боргу (недоїмки).

Суд ще раз акцентує увагу на тому, що із системного аналізу норм Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" вбачається, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Вказана мета досягається шляхом регулярної сплати мінімального страхового внеску.

Суд вважає обґрунтованими доводи представника позивача, що в даному випадку бездіяльність з боку контролюючого органу щодо невинесення протягом тривалого часу після внесення змін в законодавство вимоги про сплату боргу (недоїмки) поклала на особу надмірний тягар зі сплати єдиного внеску.

Разом з тим, суд вважає необґрунтованими доводи представника позивача стосовно наявності підстав для скасування вимоги про сплату боргу з підстав порушення стороків прийняття оскаржуваної вимоги, оскільки відповідно до ч.16 ст. 25 Закону №2464 строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується.

З урахуванням зазначеного, суд приходить до висновку що позовні вимоги стосовно визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки) №Ф-10533-53 від 06.11.2019 року, виданої ГУ ДПС в Одеській області підлягають частковому задоволенню, а саме оскаржувана вимога підлягає скасуванню на суму 24082,08 грн.

Стосовно позовної вимоги про зобов`язання Головне управління ДПС в Одеській області здійснити коригування відомостей в картці платника Єдиного соціального внеску шляхом виключення з неї відомостей про наявність у ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) боргу зі сплати єдиного соціального внеску в розмірі 26539,26 грн., суд зазначає що дана вимога задоволенню не підлягає оскільки суд дійшов висновку про часткове скасування вимоги про сплату боргу, що, в свою чергу, свідчить про наявність у позивача боргу зі слати єдиного соціального внеску в розмірі 2457,18 грн за період травень - липень 2018 року.

Згідно з ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст. 242 КАСУ, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Позивачем за подання даного адміністративного позову сплачений судовий збір у розмірі 840,80 грн, відповідно до квитанцій №0.0.1616698054.1 від 15.02.2020.

В даному випадку ціна позову складається з суми податкового боргу, зазначеного в оскаржуваній вимозі про сплату боргу, а саме: 26539,26 грн, у зв`язку з чим судовий збір сплачений в мінімальному розмірі 840,80 грн.

За таких обставин, з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивач слід стягнути понесені позивачем витрати в розмірі 840,80 грн.

Щодо відшкодування витрат на правничу допомогу суд зазначає наступне.

Статтею 134 КАС України передбачені витрати на професійну правничу допомогу, зокрема зазначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Адвокатом позивача на підтвердження наданої правової допомоги надано договір про надання правової допомоги №75 від 17.02.2020 року, додаткову угоду №1, дублікат квитанції №0.0.1616703005.1 від 15.02.2020, копію меморіального ордеру №@2PL044429, відповідно до яких вартість наданих адвокатом юридичних послуг складає 5000,00 грн.

Так, суд вважає неспівмірною, заявлену до відшкодування суму судових витрат у розмірі 5000 грн. з огляду на та розумну необхідність витрат для цієї справи зважаючи на:

- складність справи - дана справа відноситься до категорії справ незначної складності та розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників;

- обсяг наданих адвокатських послуг з урахуванням часу здійснення представництва у суді - дана адміністративна справа розглядається без виклику учасників справи до суду в порядку ст.262 КАС України;

- підготовку та подання до суду заяв по суті (заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. У справах, визначених частиною 1 ст. 263 КАС України, заявами по суті справи є позов та відзив) - подання відповіді на відзив на позовну заяву, заяви про поновлення строку на звернення до суду.

- ціну позову.

Таким чином, суд дійшов висновку, що стягнення з Головного управління ДПС в Одеській області витрат у заявленій сумі 5000,00 грн., буде суперечити принципу розподілу таких витрат, та покласти на відповідача обов`язок по відшкодуванню на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу у розмірі 2102,00 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби в Одеській області про визнання протиправною та скасування вимоги, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу №Ф-10533-53 від 06.11.2019 року на суму 24082,08 грн.

Стягнути з Головного управління ДПС в Одеській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 840,80 грн.

Стягнути з Головного управління ДПС в Одеській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача ОСОБА_1 , суму витрат на правничу допомогу у розмірі 2102,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст.255 КАС України.

Відповідно до ст.295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи проводився в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 )

Відповідач: Головне управління ДПС в Одеській області (код ЄДРПОУ 43142370, адреса: 65044, м. Одеса, вул. Семінарська, 5).

Суддя П.П.Марин

.