Постанова

від 02.11.2020 по справі 520/6807/2020

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2020 р.Справа № 520/6807/2020 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Калиновського В.А.,

Суддів: Кононенко З.О. , Сіренко О.І. ,

за участю секретаря судового засідання Ковальчук А.С

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.07.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Бідонько А.В., м. Харків, по справі № 520/6807/2020

за позовом Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до Комунального підприємства "Ізюмське міське бюро технічної інвентаризації"

про стягнення адміністративно-господарських санкцій,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив суд: стягнути з КП Ізюмське міське бюро технічної інвентаризації на користь Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування осіб з інвалідністю, в сумі 43055,56 грн.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 14 липня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій він, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення від 14.07.2020 з прийняттям нового судового рішення про задоволення позову.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач зазначає щодо необґрунтованості висновків суду першої інстанції, сформованих за результатом аналізу ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності в Україні", оскільки дана норма встановлює обов`язок держави з працевлаштування перед особами з інвалідністю, а не перед підприємствами, що не виконали норматив та не звільняє роботодавця від обов`язку створення та виділення робочих місць, в тому числі спеціальних робочих місць, пошуку та самостійного працевлаштування осіб з інвалідністю, відповідно виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Сторони в судове засідання апеляційної інстанції не прибули, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином.

Відповідно до ч.2 ст. 313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно приписів ст. 229 КАС України.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що як вбачається зі звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2019 рік (форма №10-ПI. затверджена наказом Міністерства праці за соціальної політики України від 10.02.2007 №42: далі - Звіт), датою його надходження до відділення є 07.02.2020 (№ 3197). Згідно зі звітом відповідача за 2019 рік середньооблікова кількість штатних працівників у 2019 році становила 9 осіб, з них середньооблікова чисельність фактично працюючих осіб з інвалідністю - 0 осіб. При цьому, норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю в 2019 році для відповідача становив 1 особа.

Згідно з розрахунком станом на 15.04.2020 року сума адміністративно - господарських санкцій за невиконання відповідачем нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю не сплачена та складає 43055,56 грн.

Вирішуючи справу та відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що обов`язок підприємства по створенню робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується обов`язком щодо їх працевлаштування. За висновками суду першої інстанції, відповідач як роботодавець, вжив усіх необхідних заходів для недопущення порушення, а факт не працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць для даної категорії громадян, у зв`язку з їх відсутністю, не може слугувати підставою для накладення адміністративно-господарських санкцій та нарахування пені, підставою для застосування яких є наявність вини юридичної особи.

Колегія суддів суду апеляційної інстанції погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.

Закон України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні від 21 березня 1991 року №875-XII із змінами і доповненнями, визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.

Так, приписами ст.18 Закону №875-ХІІ визначено, що забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань особи з інвалідністю, наявних у неї професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до положень ч.ч.1, 2, 3 ст.19 цього ж Закону №875-ХІІ для підприємств установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4% середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості 1 (одного) робочого місця.

При цьому, підприємства самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення. Підприємства здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог ст.18 цього Закону.

Крім того, частиною 1 статті 20 Закону №875-ХІІ встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

У відповідності до вимог п.2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого Постановою КМУ від 31.01.2007р. №70, звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням із Держстатом.

Адміністративно-господарські санкції за незайняті особами з інвалідністю робочі місця не є податком, збором (обов`язковим платежем), обов`язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Податковим кодексом України, а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв`язку зі скоєнням правопорушення.

Разом із тим, відповідно до ч.1 ст.218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Також, частиною 2 наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що він вжив усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

До того ж, слід зазначити, що за змістом ст.18-1 Закону №875-ХІІ, пошук підходящої роботи безпосередньо здійснює державна служба зайнятості.

Таким чином, обов`язок підприємства зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком займатися пошуком таких осіб для працевлаштування.

На підприємство покладається обов`язок створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю та інформувати про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах по справі №817/1188/18 від 24 квітня 2019 року та по справі №812/1164/18 від 31 липня 2019 року.

Судом встановлено, що на підприємстві у спірний період працювало 9 штатних працівники, отже кількість робочих місць, призначених для забезпечення працевлаштування інвалідів, відповідно до 4% нормативу, становить 1 особа. Середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність становила 0 осіб.

Також судом встановлено, що на адресу Харківського міського центру зайнятості Комунальним підприємством "Ізюмське міське бюро технічної інвентаризації" направлялись щомісячно звіти за формою 3-ПН про наявність вакансій за період з січня 2019 року по грудень 2019 року включно, що підтверджується наявними в матеріалах справи звітами та відмітками Харківського міського центру зайнятості про їх прийняття.

Із вказаного вбачається, що відповідачем у 2019 році вжито заходи зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю та належним чином повідомлено органи працевлаштування осіб з інвалідністю про створення відповідних робочих місць.

Судова колегія наголошує на тому, що підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало інваліда з причин незалежних від нього: відсутність інвалідів, відмова інваліда від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню інвалідів.

При цьому, ні до суду першої, а ні до суду апеляційної інстанцій Харківським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів не надано доказів того, що відповідачем було необґрунтовано відмовлено у прийнятті на роботу особам з інвалідністю.

Таким чином, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідач вжив усіх залежних від нього заходів щодо утворення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, а тому на нього не може бути покладена відповідальність за невиконання нормативу робочих місць для осіб з інвалідністю.

Наведені ж в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують та ґрунтуються на помилковому трактуванні позивачем норм матеріального права.

Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін..

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.07.2020 року по справі № 520/6807/2020 залишити без змін.

.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя В.А. Калиновський Судді З.О. Кононенко О.І. Сіренко Повний текст постанови складено 05.11.2020 року