Рішення

від 04.11.2020 по справі 325/861/20

ПРИАЗОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

справа № 2/325/245/2020

325/861/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 листопада 2020 року смт. Приазовське

Приазовський районний суд Запорізької області у складі головуючого судді Васильцової Г.А., при секретарі Міняйло А.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Приазовського районного суду Запорізької області цивільну справу за позовом

представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 до Розівської сільської про визнання права довічного успадковування володіння землею,

В С Т А Н О В И В:

Представник позивачки звернувся до суду з вказаною позовною заявою, в якій просять визнати за ОСОБА_1 право довічного успадковуваного володіння землею, згідно державного акта на право довічного успадковуваного володіння землею № 000692, виданого на підставі рішення Розівської сільської Ради народних депутатів Приазовського району Запорізької області Української РСР від 29 жовтня 1992 року № 68, розміром 10,0 гектарів, для ведення фермерського господарства, який зареєстрований в книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за № 89, в порядку спадкування за законом після ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер чоловік ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , якому за життя на праві довічного успадковуваного володіння землею належала земельна ділянка площею 10,0 гектарів, та з метою користування землі ним було засноване ФГ ВІРО . Після смерті чоловіка, ОСОБА_1 вчасно звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, проте в частині оформлення спадкових прав на вказану земельну ділянку отримала відмову, яка обґрунтована відсутністю документів, які б підтверджували право власності померлого на земельну ділянку. Право довічного успадковуваного володіння землею є майновим правом, яке в порядку ст..1218 ЦК України, входить до складу спадкової маси та успадковане позивачем.На підставі викладеного представник позивача просить задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 ..

Ухвалою судді Апалькової О.М. від 13 липня 2020 року відкрито провадження по справі за правилами загального провадження та призначено справу до підготовчого судового засідання.

Ухвалою Приазовського районного суду від 07 серпня 2020 року замінено первісного відповідача Приазовську селищну раду на належного Розівську сільську раду.

Ухвалою судді Пантилус О.П. від 27 серпня 2020 року справа прийнята до провадження на підставі повторного автоматизованого розподілу справи у зв`язку з відставкою судді Апалькової О.М., призначено підготовче судове засідання на 10.09.2020 року.

Ухвалою судді Васильцової Г.А. від 15 вересня 2020 року справа прийнята до провадження на підставі повторного автоматизованого розподілу справи у зв`язку з відставкою судді Пантилус О.П., призначено підготовче судове засідання на 09.10.2020 року.

Ухвалою Приазовського районного суду Запорізької області від 09 жовтня 2020 року закрите підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду по суті, та витребувано з Приазовської державної нотаріальної контори копію спадкової справи після смерті: ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Інших заяв та клопотань від учасників справи до суду не надходило, відзиву та письмових заперечень по справі суду не надано.

Позивачка та її представник в судове засідання не з`явилися, проте надали заяву про розгляд справи у їх відсутність, на позовних вимогах наполягають.

Представник відповідача у судове засідання не з ?явився, суду надана заява про розгляд справи у відсутності представника, позов визнають в повному обсязі, просять позов задовольнити.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного:

Згідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , про що свідчить копія свідоцтва про смерть /а.с. 10/.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею /а.с. 7-9/, ОСОБА_3 який мешкає в с. Розівка Приазовського району видано цей державний акт у тому, що на підставі рішення Розівської сільської Ради народних депутатів Приазовського району Запорізької області Української РСР від 29 жовтня 1992 року № 68 вказаному землеволодільцю надане у довічне успадковуване володіння 10,0 гектарів землі для ведення фермерського господарства. Акт зареєстровано у Книзі записів державних актів на право довічного успадкованого володіння землею за № 89.

Згідно Статуту ФГ ВІРО ОСОБА_3 є його засновником.

Відповідно до копії спадкової справи № 45/2015 року до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , позивачка по справі у передбачений законом шестимісячний строк після смерті ОСОБА_3 звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. Інший спадкоємці за законом ОСОБА_4 , ОСОБА_5 подали заяви про відмову від спадщини, про що свідчать заяви з матеріалів спадкової справи.

Постановою про відмову у вчиненні нотаріальних дій від 04.09.2020 року ОСОБА_1 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну ділянку, площею 10,0 га, розташованої на території Розівської сільської ради, у зв`язку з відсутністю документів які б підтверджували право власності померлого на земельну ділянку.

Згідно п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30.05.2008 року Про судову практику у справах про спадкування , у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Відповідно до ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч.1 ст.5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ним чинності.

Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (ч.3 ст.5 ЦК).

За змістом статей 6, 50 ЗК України 18 грудня 1990 року № 561-XII (у редакції на час його прийняття) у довічне успадковуване володіння земля надається громадянам Української РСР для ведення селянського (фермерського господарства). Громадянам Української РСР, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, що ґрунтується переважно на особистій праці та праці членів їх сімей, надаються за їх бажанням у довічне успадковуване володіння або в оренду земельні ділянки, включаючи присадибний наділ.

Постановою Верховної Ради Української РСР від 27 березня 1991 року, яка втратила чинність на підставі Постанови Верховної Ради України № 2201-XII від 13 березня 1992 року, затверджено форми державних актів: на право довічного успадковуваного володіння землею; на право постійного володіння землею; на право постійного користування землею.

Земельний кодекс (ЗК) України в редакції від 13 березня 1992 року не передбачав такого виду права як довічне успадковуване володіння земельною ділянкою.

При цьому відповідно до пункту 8 Постанови Верховної Ради України від 13 березня 1992 року № 2200 Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі громадяни, підприємства, установи, організації, яким було надано у встановленому порядку земельні ділянки у довічне успадковуване або постійне володіння, зберігають свої права на використання цих земельних ділянок до оформлення права власності або землекористування відповідно до ЗК України.

Пунктом 6 розділу Х Перехідні положення ЗК України 2001 року визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Рішенням Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 р. №5-рп (справа про постійне користування земельними ділянками) зазначено, що у Земельному кодексі Української РСР від 18 грудня 1990 року була регламентована така форма володіння землею, як довічне успадковуване володіння. ЗК України в редакції від 13 березня 1992 року закріпив право колективної та приватної власності громадян на землю (зокрема, право громадян на безоплатне одержання у власність земельних ділянок для ведення сільського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства тощо (ст. 6)). Це свідчить про те, що поряд із впровадженням приватної власності на землю громадянам, на їх вибір забезпечувалася можливість продовжувати користуватися земельними ділянками на праві постійного (безстрокового) користування, оренди, пожиттєвого спадкового володіння або тимчасового користування. При цьому в будь - якому разі виключалась як автоматична зміна титулів права на землю, так і будь-яке обмеження права користування земельною ділянкою у зв`язку з непереоформленням правового титулу.

Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення: пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення, а також пункту 6 Постанови Верховної Ради України "Про земельну реформу" від 18 грудня 1990 року № 563-ХII з наступними змінами в частині щодо втрати громадянами, підприємствами, установами і організаціями після закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.

З огляду на викладене, особа, яка володіє земельною ділянкою на праві довічного успадковуваного володіння за Законом не може бути позбавлена права на таке володіння.

На відповідні відносини щодо такого володіння поширюються гарантії, встановлені статтею 1 Протоколу Першого Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція та ст. 41 Конституції України. Ці норми не лише гарантують право довічного успадковуваного володіння землею (як різновид мирного володіння майном в розумінні Конвенції, та як речове право, захищено статтею 41 Конституції України, але і обмежують у можливості припинити відповідне право.

Отже, дії державних органів щодо надання земельних ділянок громадянам у довічне успадковуване володіння були припинені, проте ті особи, які набули це право у встановленому законом порядку, зберегли його, оскільки законодавство не містить норми, яка б дозволяла припинити право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, а тому таке право є дійсним.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України), крім прав і обов`язків що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 ЦК України.

Таким чином, враховуючи те, що зі смертю особи не відбувається припинення прав і обов`язків, окрім тих, перелік яких визначено у статті 1219 ЦК України спадкоємець стає учасником правовідношення з довічного успадковуваного володіння.

При цьому згідно із частиною 2 статті 395 ЦК України законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно.

Крім того, відповідно до статті 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Враховуючи наведені обставини, очевидну необхідність дотримання балансу індивідуального та публічного інтересу у вирішенні вказаного питання, право довічного користування земельної ділянки може бути визнано, таким що успадковане позивачем, оскільки право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою відноситься до тих прав, які можуть бути успадковані.

Такий висновок щодо застосування наведених норм права викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 368/54/17 (провадження № 14-487цс19), який є обов`язковим для врахування судом у подібних спірних правовідносинах, згідно ч.4 ст.263 ЦПК України.

Із досліджених доказів, які є належними і допустимими судом достовірно встановлено, що на момент відкриття спадщини спадкодавець ОСОБА_3 мав право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, яке не припинилось внаслідок його смерті, а позивачка ОСОБА_1 , яка є спадкоємцем за законом, прийняла спадщину та має право успадкувати право померлого.

Таким чином, позовні вимоги позивачки підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81-82, 89, 141, 191, 206, 247, 263-265 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 до Розівської сільської про визнання права довічного успадковування володіння землею - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , право довічного успадковуваного володіння землею, згідно державного акта на право довічного успадковуваного володіння землею № 000692, виданого на підставі рішення Розівської сільської Ради народних депутатів Приазовського району Запорізької області Української РСР від 29 жовтня 1992 року № 68, розміром 10,0 гектарів, для ведення фермерського господарства, який зареєстрований в книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за № 89, в порядку спадкування за законом після ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня складення судового рішення, апеляційної скарги.

Відповідно до п.п. 15.5) п.п. 15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України (в новій редакції), до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно- телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Дата складення рішення суду 04 листопада 2020 року.

Суддя Г.А. Васильцова