Рішення

від 04.11.2020 по справі 626/1978/18

КРАСНОГРАДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 626/1978/18

Провадження № 2/626/13/2020

РІШЕННЯ

Іменем України

28.10.2020 року м. Красноград

Красноградський районний суд Харківської області в складі:

головуючого судді Дудченко В.О.

за участю секретаря Зінченко Л.В.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Краснограді, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 з третьою особою приватним нотаріусом Красноградського районного нотаріального округу Харківської області Мошковою Надією Олексіївною про визнання свідоцтва про право на спадщину частково недійсним та визнання права власності,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_4 про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину, яке видане 05 серпня 2017 року приватним нотаріусом Красноградського районного нотаріального округу Мошковою Н.О. на земельну ділянку кадастровий номер 6323385500:04:000:0083 площею 5,81 га, яка розташована на території Піщанської сільської ради Красноградського району Харківської області та визнання за нею права власності на 1/2 частину земельної ділянки кадастровий номер 6323385500:04:000:0083 площею 5,81 га, яка розташована на території Піщанської сільської ради Красноградського району Харківської області.

Згідно позовної заяви на обґрунтування своїх вимог позивач ОСОБА_1 зазначила, що предметом даної позовної заяви є земельна ділянка кадастровий номер 6323385500:04:000:0083 площею 5,81 га, яка розташована на території Піщанської сільської ради Красноградського району Харківської області та передана свого часу на праві приватної власності для ведення товарного сільськогосподарського виробництва її бабусі ОСОБА_5 на підставі розпорядження Красноградської районної державної адміністрації від 25 березня 2020 року №74. Право власності на дану земельну ділянку підтверджується державним актом на право приватної власності на землю серія ІV-ХР №057858. ЇЇ бабуся ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджуєтеся витягом з Державного реєстру актів цивільного стану щодо актового запису про смерть від 05 липня 2017 року. На момент смерті її бабусі залишилось четверо спадкоємців першої черги, а саме: її батько (син бабусі) ОСОБА_6 , її рідні тітки (дочки бабусі) ОСОБА_4 , ОСОБА_7 та її рідний дядько (син бабусі) ОСОБА_8 . З моменту смерті її бабусі ОСОБА_5 з 21 листопада 2011 року до 05 серпня 2017 року жоден із вищезазначених спадкоємців не подав до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини, що підтверджується відповіддю Красноградської нотаріальної контори Харківської області №157/01-16 від 03 травня 2017 року. Відтак на початку 2017 року із заявою про прийняття спадщини після смерті бабусі звернулась вона, але їй було відмовлено через пропуск строку для звернення із заявою про прийняття спадщини у зв`язку із чим вона звернулась до суду. Рішенням Красноградського районного суду Харківської області від 28 вересня 2017 року встановлено їй додатковий строк у 45 днів для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 . Вона 11 жовтня 2017 року звернулась до приватного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті бабусі ОСОБА_5 проте відповіддю нотаріуса від 11 жовтня 2017 року їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку, оскільки на момент її звернення таке свідоцтво вже було видано відповідачу донці спадкодавця ОСОБА_4 . Як нею було з`ясовано пізніше до цього ж нотаріуса Мошкової Н.О. 05 серпня 2017 року звернулась із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 за довіреністю в інтересах ОСОБА_4 її дочка ОСОБА_10 . В даній заяві було вказано, що відповідно до ст. 549 ЦК УРСР (в редакції 1963 року) спадкоємиць ОСОБА_4 фактично вступила у володіння спадковим майном, про те жодних доказів такого фактичного вступу у володіння спадковим майном матеріали спадкової справи не містять. У цей же день нотаріусом було видано свідоцтво про право на спадщину на спірну земельну ділянку. Таким чином в момент розгляду її позовної заяви про продовження строку подання заяви про прийняття спадщини після смерті баби, її рідна тітка, спотворюючи дійсні обставини незаконно отримала свідоцтво про право на спадщину та стала єдиною власницею спірної земельної ділянки. При цьому позивач зазначає, що вважає порушеними її права на певну частку спірної земельної ділянки, оскільки її батько ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , також мав рівні права із її тіткою щодо спадкування після смерті її бабусі ОСОБА_5 , оскільки прийняв спадщину в порядку п. 1 ч. 1 ст. 549 ЦК УРСР бо проживав із матір`ю на момент смерті, та вчинив дії, які свідчать про фактичний вступ в управління та володіння спадковим майном - житловим будинком за адресою: АДРЕСА_1 . Вона в свою чергу має право на обов`язкову частку у спадщині після смерті батька ОСОБА_6 , так як на момент його смерті була його неповнолітньої дочкою. Таким чином вважає, що нотаріус, видавши свідоцтво про право на спадщину на спірну земельну ділянку відповідачу, не перевірив наявність інших спадкоємців, порушила її спадкові права щодо частини цієї земельної ділянки, а відтак її порушені права підлягають судовому захисту у вигляді перерозподілу часток на праві власності на спірну земельну ділянку.

Від відповідача ОСОБА_4 до суду надійшов відзив на позовну заяву в якому вона позов не визнає та просить відмовити позивачу в задоволенні враховуючи наступне. На підставу для задоволення свого позову ОСОБА_1 вказує на те, що її покійний батько, а її брат ОСОБА_6 , на момент смерті їх матері ОСОБА_5 проживали разом з нею без реєстрації, а відтак фактично вступив в управління та володіння спадковим майном. Але це не відповідає дійсності, оскільки її мати з 1996 року і до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 проживала разом з нею у АДРЕСА_1, а померла у лікарні с.м.т. Сахновщина. Даний факт підтверджується свідоцтвом про смерть ОСОБА_5 де місце смерті вказане с.м.т. Сахновщина. Батько позивачки проживав разом з своєю сім`єю (дружина та троє дітей) в с. Жовтневе у будинку, виділеному його дружині. В будинку по АДРЕСА_1 та момент смерті матері проживала її сестра ОСОБА_7 та її дочка. Зазначає, що свідоцтво про право на спадщину видано нотаріусом у відповідності до вимог закону і жодних правових підстав для визнання його частково недійсним не вбачається.

Від приватного нотаріуса Красноградського нотаріального округу Харківської області Мошкової Н.О. до суду надійшли заперечення проти позову по суті питання вона пояснила наступне:

- 16 травня 2017 року до неї звернулась ОСОБА_1 з заявою про видачу після смерті бабусі ОСОБА_5 померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну ділянку, розташовану на території Піщанської сільської ради Красноградського району, при цьому вона пояснила, що спадкоємців, які прийняли спадщину відповідно до ст. 549 ЦК УРСР (в редакції 1963 року) немає. Відповідно до п. 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (в редакції від 16.01.2003 року) правила книги шостої ЦК України застосовуються до спадщина, яка відкрилась, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом. Оскільки були відсутні спадкоємці за ЦК в редакції 1963 року, ОСОБА_1 вважала, що вона отримує право на спадкування за правилами книги шостої ЦК в редакції від 2003 року, як спадкоємець 5-тої черги спадкування (онука спадкодавця). На час відкриття спадщини спадкоємець ОСОБА_1 не була зареєстрована та не проживала за однією адресою зі спадкодавцем. З заявою про прийняття спадщини протягом шестимісячного строку, встановленого ЦК України в редакції 2003 року для подачі заяви про прийняття спадщини, до нотаріуса не зверталась, а тому відповідно до ст. 1272 ЦК України вважалась такою, що не прийняла спадщину. Враховуючи зазначені факти вона відмовила ОСОБА_11 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_5 на земельну ділянку, у зв`язку із чим нею 16 травня 2017 року була видана постанова про відмову у вчиненні нотаріальних дій. 05 липня 2017 року до неї звернулась ОСОБА_10 , яка діяла за ОСОБА_4 на підставі довіреності, із заявою про видачу після смерті матері її довірителя ОСОБА_5 свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну ділянку. ОСОБА_10 стверджувала, що її довіритель прийняла спадщину відповідно до ст. 549 ЦК в редакції 1963 року, оскільки вступила у володіння спадковим майном (користувалась вказаною земельною ділянкою) та надала їй оригінал державного акту на право приватної власності на землю. На підставі вищезазначеної заяви нею було заведено спадкову справу після смерті ОСОБА_5 . Після того, як ОСОБА_10 надала їй витяг з Державного земельного кадастру, у зв`язку із чим було зупинено видачу свідоцтва, вона видала свідоцтво про право на спадщину за законом на спірну земельну ділянку на ім`я дочки спадкодавця ОСОБА_4 . Тому твердження позивача, що вона у день звернення ОСОБА_10 з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину видала його їй є помилковим, оскільки із заявою ОСОБА_10 звернулась 05 липня 2017 року, а свідоцтво видала 05 серпня 2017 року;

- також звертає увагу на те, що відповідно до абз. 2 п. 133 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 14.06.1994 №18/5, яка діяла на момент відкриття спадщини після смерті ОСОБА_5 , доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном може бути наявність у спадкоємців, ощадної книжки, іменних цінних паперів, квитанції про здані в ломбард речі, свідоцтва про реєстрацію на автотранспортний засіб, державного акту на право приватної власності на землю та інших документів, виданих відповідними органами на ім`я спадкодавця. При зверненні до нотаріуса Лебіга О.Ю. надала оригінал державного акту на право приватної власності на землю на ім`я ОСОБА_5 тим, самим вона доказала, що спадкоємиць ОСОБА_4 фактичну вступила у володіння спадковим майном, тому вважає, що твердження позивача, що при зверненні до неї ОСОБА_10 не надала жодного доказу того, що ОСОБА_4 фактично вступила у володіння спадковим майном, є необґрунтованим;

-про те, чи зверталась ОСОБА_1 до суду із позовною заявою про визнання їй додаткового строку для подання нею заяви про прийняття спадщини, їй не було відомо;

-щодо твердження позивача, що порушені її права на частину спірної земельної ділянки, оскільки її батько ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , також мав рівні права зі своєю сестрою ОСОБА_4 , оскільки прийняв спадщину в порядку ст. 549 ЦК в редакції 1963 року бо проживав зі своєю матір`ю на момент смерті та вчинив дії, які свідчать про фактичний вступ в управління та володіння спадковим майном - житловим будинком зазначає. По-перше згідно довідки Піщанської сільської ради від 06.07.2017 року разом з спадкоємцем на день смерті були зареєстровані: ОСОБА_8 , ОСОБА_7 ОСОБА_12 . Син спадкодавця ОСОБА_6 в цьому будинку на день смерті матері не був зареєстрований, також немає жодного доказу, що він проживав разом з матір`ю перед її смертю. По-друге в матеріалах спадкової справи немає жодного документу, який би підтверджував, що житловий будинок по АДРЕСА_1 відноситься до спадкового майна, а тому твердження позивача, що батько проживав саме в спадковому будинку, немає жодних підстав;

-щодо твердження позивача про те, що вона має право на обов`язкову частку у спадщині, оскільки на момент смерті свого батька позивач була неповнолітня, зазначає, про те, що позивач невірно трактує та плутає поняття обов`язкова частка у спадщині . Відповідно до ст. 535 ЦК в редакції 1963 року право на обов`язкову частку у спадщині мають неповнолітні або непрацездатні діти спадкодавця (в тому числі усиновлені), а також непрацездатні дружина, батьки (усиновителі) і утриманці померлого, які успадковують, незалежно від змісту заповіту, не менше двох третин частки, яка належала б кожному з них при спадкуванні за законом. Тобто обов`язкова частка має існувати за наявності у спадкодавця заповіту. Оскільки заповітів батько позивача не залишав то мова про обов`язкову частку у даному випадку не йде. При цьому зазначає, що можливо позивач мала на увазі ч.2 ст.549 ЦК в редакції 1963 року, якою передбачено, що онуки і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем, вони успадковують порівну в тій частці, яка належала б при спадкоємстві за законом їх померлому родителю. Але на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_5 її син ОСОБА_6 був живий. Отже, включити онуку ОСОБА_1 до спадкоємців першої черги спадкодавця за законом на підставі ч.2 ст.549 ЦК в редакції 1963 не має можливості.

Враховуючи вище викладене третя особа вважає, що визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну ділянку, кадастровий номер 6323385500:04:000:0083 площею 5,81 га, яка розташована на території Піщанської сільської ради Красноградського району Харківської області виданого нею немає підстав.

Позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат Прасолов І.В. в судовому засіданні позов підтримали та просили його задовольнити з підстав викладених у позовній заяві.

Інші учасники судового процесу в судове засідання не з`явились, про дату, місце та час розгляду справи повідомлені у встановленому порядку, клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надійшло.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_5 , належала на праві власності земельна ділянка 6323385500:04:000:0083, що підтверджується Державним акт на право приватної власності на землю серії ІV-ХР №057858, який виданий на підставі розпорядження Красноградської районної державної адміністрації Харківської області від 25 березня 2002 року №74 (а.с.11).

ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в с.м.т. Сахновщина Сахновщинського району Харківської області, що підтверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть (а.с.12).

Листом від 03 травня 2017 року №157/01-16 приватний нотаріус Красноградського районного нотаріального округу Харківської області Мошкова Н.О. повідомила, що після смерті ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , з питань відкриття спадщини до Красноградської нотаріальної контори ніхто не звертався. Перевірку проведено за даними книг обліку та реєстрації спадкових справ Красноградської державної нотаріальної контори за 2000-2003 роки (а.с. 14).

Рішенням Красноградського районного суду Харківської області від 28.09.2017 року позивачу ОСОБА_1 було визначено додатковий строк у 45 днів з моменту набрання судовим рішенням законної сили для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 (а.с.15-16).

ОСОБА_1 11 жовтня 2017 року подала до приватного нотаріуса Красноградського районного нотаріального округу Харківської області Мошкової Н.О. заяву якою повідомила нотаріуса про те, що спадщину після смерті бабусі ОСОБА_5 на земельну ділянку, розташовану на території Піщанської сільської ради Красноградського району Харківської області, приймає (а.с. 17).

Відповідно до повідомлення приватного нотаріуса Красноградського районного нотаріального округу Харківської області Мошкової Н.О. від 11.09.2017 року заяву ОСОБА_1 про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , було зареєстровано 11.10.2017 року і долучено до спадкової справи № 137/2017 року(а.с.18).

05 серпня 2017 року ОСОБА_10 , яка діяла за ОСОБА_13 на підставі довіреності подала до приватного нотаріуса Красноградського районного нотаріального округу Харківської області Мошкової Н.О. заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на довірителя на земельну ділянку після смерті матері її довірителя ОСОБА_5 (а.с. 19).

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 05.08.2017 року спадщину після смерті ОСОБА_5 прийняла її дочка ОСОБА_4 на підставі ст.529 ЦК України від 18.07.1963 року та п.4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України від 16.01.2003 року. Спадщина складається з права власності на земельну ділянку площею 5,8083 га, розташовану за адресою: Харківська область, Красноградський район, Піщанська сільська рада, кадастровий номер 6323385500:04:000:0083, яка належала померлій (а.с.20).

Згідно довідки Піщанської сільської ради Красноградського району Харківської області від 08.07.2017 №3453, яка видана ОСОБА_1 , ОСОБА_5 була прописана та постійно проживала в АДРЕСА_1 з 1980 року по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з нею на момент її смерті були зареєстровані: син ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3, дочка ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4, онука ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_5. Інших зареєстрованих осіб не значилось (а.с. 21).

При цьому, позивачка вважає, що існування оскаржуваного Свідоцтва на право на спадщину за законом, яке видане 05 серпня 2017 року приватним нотаріусом Красноградського районного нотаріального округу Харківської області Мошковою Н.О. ОСОБА_4 на земельну ділянку кадастровий номер 63233855:04:000:0083 площею 5,81 га, яка розташована на території Піщанської сільської ради Красноградського району Харківської області порушує її права як спадкоємця за законом на отримання спадщини після смерті батька ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В обґрунтування доводів щодо порушення прав позивачем надано рішення Красноградського районного суду Харківської області від 28 вересня 2017 року, лист приватного нотаріуса Красноградського районного нотаріального округу Харківської області Мошкової Н.О. від 11.09.2017 року про прийняття заяви ОСОБА_1 про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 , заяву ОСОБА_10 про видачу її довірителю ОСОБА_4 свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну ділянку після смерті ОСОБА_5 та Свідоцтво про право на спадщину за законом від 05 серпня 2017 року про прийняття спадщини донькою спадкодавця.

Суд вважає, що рішення Красноградського районного суду Харківської області від 28 вересня 2017 року не має преюдиціального значення у справі №626/2675/18 враховуючи наступне.

Частиною 4 ст.82 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності установлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. (Постанова Вищого господарського суду України від 17.12.2015 у справі № 923/694/15)

Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивості преюдиціальності.

Звертаючись до суду про надання додаткового строку для прийняття спадщини, позивач ОСОБА_1 обґрунтовувала свої вимоги відсутністю спадкоємців за законом та на підставі поданих нею доказів судом встановлено, відсутність спадкоємців за Цивільним кодексом України в редакції 1963 року, внаслідок чого суд прийшов до висновку про право спадкування за правилами книги шостої ЦК України, як спадкоємця п`ятої черги спадкування.

Разом з тим, звертаючись до суду з даним позовом позивач зазначає, що після смерті бабусі ОСОБА_5 померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 спадкоємцями першої черги були її батько ОСОБА_6 , її тітки ОСОБА_4 , ОСОБА_7 та її дядько ОСОБА_8 - діти спадкодавця.

В той час із заявою про прийняття спадщини звернулася лише ОСОБА_4 - відповідач по справі, яка фактично прийняла спадщину і отримала 05.08.2017 року Свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті матері на земельну ділянку площею 5,8083 на, розташовану за адресою: Харківська область, Красноградський район, Піщанська сільська рада, кадастровий номер 63233855500:04:000:0083

В позовній заяві позивач ОСОБА_1 зазначає, що її батько прийняв спадщину відповідно до вимог п.1 ч.1 ст.549 ЦК УРСР, але відповідні докази суду не надає.

З свідоцтва про прав спадщини за законом від 5 серпня 2017 року вбачається, що ОСОБА_4 прийняла спадщину після смерті матері відповідно ст. 529 ЦК України в редакції 1963 року та до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Таким чином, з наданих позивачем доказів та доводів в обґрунтування позовної заяви вбачається, що спадкоємці після смерті ОСОБА_5 були, обґрунтування позовних вимог є різним. При цьому відповідач подала відзив на позовну заяву в якому позов не визнала.

За положенням частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до частин першої, третьої статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності; якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Згідно із частиною четвертою Прикінцевих та перехідних положень Цивільний кодекс України 2004 року застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності (з 1 січня 2004 року). Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Спадкові відносини виникають з моменту відкриття спадщини. Як частина друга статті 1220 ЦК України, так і стаття 525 ЦК Української PCP визначають, що часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.

Частиною п`ятою Прикінцевих та перехідних положень передбачено, що правила книги шостої Цивільного кодексу України застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом.

Отже, за змістом указаних норм відносини спадкування регулюються нормами ЦК України 2004 року, якщо спадщина відкрилася не раніше 1 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати (строк на прийняття якої закінчився до 1 січня 2004 року) або якщо вона була прийнята хоча б одним із спадкоємців, до таких спадкових відносин застосовуються норми ЦК Української PCP 1963 року.

Статтею 525 ЦК Української PCP, в редакції на час відкриття спадщини, передбачено, що часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а при оголошенні його померлим - день, зазначений в статті 21 цього Кодексу.

При спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті. Онуки і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем; вони успадковують порівну в тій частці, яка належала б при спадкоємстві за законом їх померлому родителю (ст. 529 ЦК УРСР).

Відповідно до положень статті 549 ЦК Української PCP спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном.

Згідно з положеннями ст.ст.548, 549 ЦК Української PCP для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини. Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном.

Су враховує, що ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто спадщина відкрилася до 01 січня 2004 року, з наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що відповідач до 01 січня 2004 року вступила у фактичне володіння спадковим майном, ОСОБА_1 не входила в коло спадкоємців, передбачених нормами ЦК Української PCP, оскільки ЦК Української PCP не було передбачено спадкоємців п`ятої черги.

Долучення до спадкової справи № 137/2017 заяви ОСОБА_1 не свідчить про наявність у неї права на спадкування в порядку, передбаченому ЦК Української PCP.

Доказів того, батько позивача ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , після смерті матері ОСОБА_5 померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , вчиняв дії відповідно до вимог ст.549 ЦК України, в редакції від 16.01.1963 року, що свідчать при прийняття спадщини, матеріали справи, яка є предметом розгляду судом, не містять. Аналогічним чином матеріали справи не містять доказів, що позивач взагалі зверталась до нотаріальної контори про прийняття спадщини після смерті батька.

А отже посилання позивача ОСОБА_1 на ту обставину, що оскаржуване свідоцтво про право на спадщину за законом видане 05 серпня 2017 року ОСОБА_4 на земельну ділянку після смерті її матері ОСОБА_5 , порушує її права на прийняття спадщини після смерті її батька є недоведеними, оскільки матеріали справи не містять доказів, що про прийняття її батьком спадщини після смерті своєї матері ОСОБА_5 , а отже відсутні докази, що йому належало на праві власності нерухоме майно (земельна ділянка) на яке на даний час претендує позивач по справі. Отримання спадщини, це є правом, а не обов`язком.

Відповідно до пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику у справах про спадкування від 30.05.2008 №7 якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім`єю, постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, прийняття спадщини, яка відкрилася до 1 січня 2004 року тощо.

З наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що єдиним спадкоємцем за законом, яка прийняла спадщину, є донька померлої ОСОБА_5 - відповідач по справі ОСОБА_4 . Інших доказів матеріали справи не містять та позивачем не надано в обґрунтування своїх позовних вимог.

Згідно ч.1, 3 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав. За положенням частини 1 статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до пункту 11 постанови пленуму Верховного Суду України Про судове рішення від 18.12.2009 №14 оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, зазначена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Згідно зі ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Між тим, за положенням ст.4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Захист цивільних прав це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме їх прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Частиною 3 статті 12 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими та електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно вимог статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Стаття 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи вищевикладене, позивачем ОСОБА_1 не доведено порушення її прав, у зв`язку з чим у задоволені позову слід відмовити.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України у разі відмови у позові судові витрати покладаються на позивача.

Відповідно до статей 525, 548, 549 ЦК УРСР, керуючись ст.ст.4, 5,13, 77, 81, 141, 263- 265 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 з третьою особою приватним нотаріусом Красноградського районного нотаріального округу Харківської області Мошковою Надією Олексіївною про визнання свідоцтва про право на спадщину частково недійсним та визнання права власності - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів до Харківського апеляційного суду через Красноградський районний суд Харківської області.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлено 04.11 2020 року

Суддя