Постанова

від 27.10.2020 по справі 392/751/18

КРОПИВНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

27 жовтня 2020 року м. Кропивницький

справа № 392/751/18

провадження № 22-ц/4809/1177/20

Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді - Письменного О.А.,

суддів - Дуковського О.Л., Чельник О.І.,

при секретарі - Федоренко Т.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області у складі судді Березія Ю.А. від 11 вересня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Мар`янівської сільської ради Маловисківського району Кіровоградської області про визнання права на спадщину за законом, -

встановив:

У червні 2018 року ОСОБА_2 звернувся в суд із зазначеним позовом, мотивуючи його тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його рідна баба - ОСОБА_3 . Після її смерті відкрилася спадщина на право на земельну частку (пай) у землі, яка перебувала у колективній власності ВАТ Вись Мар`янівської сільської ради Маловисківського району Кіровоградської області, розміром 10,37 га в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості). За життя ОСОБА_3 на випадок смерті заповіт не складала. Він є єдиним спадкоємцем померлої, оскільки його батько - ОСОБА_4 , син померлої спадкоємець першої черги помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто ще до відкриття спадщини.

У травні 2018 року він звернувся до Маловисківської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом, проте йому було відмовлено у видачі свідоцтва, у зв`язку з відсутністю оригінала правовстановлюючого документа на спадкове майно.

Сертифікат на право на земельну частку (пай) було втрачено спадкодавцем за життя, а отримати дублікат вказаного сертифікату він не має можливості.

Посилаючись на ці обставини, позивач просив в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати за ним право на земельну частку (пай) площею 10,37 га в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), розташовану на території Мар`янівської сільської ради Маловисківського району Кіровоградської області, у землі, яка перебувала у колективній власності ВАТ Вись , відповідно до Сертифікату на право на земельну частку (пай) серії КР № 0158779, виданого 28 липня 1999 року Маловисківською районною державною адміністрацією Кіровоградської області, зареєстрованого в Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за № 28.

Заочним рішенням Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 11 вересня 2018 року позов задоволено.

Не погоджуючись із зазначеним рішення судом, ОСОБА_1 , яка не брала участі у справі, подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на не правильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частинами першою п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 /а.с. 7/.

Рішенням Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 22 березня 2018 року встановлено факт того, що ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , є рідною бабусею ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Відповідно до довідки № 1132 виданої 30.11.2017 Мар`янівською сільською радою Маловисківського району Кіровоградської області, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , проживала та була зареєстрована по день смерті в АДРЕСА_1 , також за вказаною адресою з 14 липня 2000 року та протягом шести місяців після її смерті проживав її онук - ОСОБА_2 . Заповіт від ім`я померлої сільською радою не посвідчувався та не реєструвався /а.с.11/.

Згідно повідомлень Відділу в Маловисківському районі Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, ОСОБА_3 за життя отримала сертифікат на право на земельну частку (пай) землі, яка перебувала у колективній власності ВАТ Вись , середній розмір якої становить 10,37 га в умовних кадастрових гектарах /а.с.13,16/.

Постановою державного нотаріуса Маловисківської районної державної нотаріальної контори Кіровоградської області від 04 червня 2018 року відмовлено ОСОБА_2 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на право на земельну частку (пай) у землі, яка перебувала у колективній власності ВАТ Вись Мар`янівської сільської ради Маловисківського району Кіровоградської області, розміром 10,37 га в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), відповідно до Сертифікату на право на земельну частку (пай) серії КР № 0158779, виданого 28 липня 1999 року Маловисківською районною державною адміністрацією Кіровоградської області, зареєстрованого в Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за № 28, після смерті рідної баби по лінії батька - ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , з підстав неможливості надання спадкоємцем оригіналу правовстановлюючого документу на спадкову земельну ділянку /а.с.20/.

Відповідно до пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у редакції чинній з 1 січня 2004 року, Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Тому до правовідносин по спадкуванню майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 підлягають застосуванню норми Цивільного кодексу Української РСР у редакції від 18 липня 1963 року із послідуючими змінами до нього, тобто норми, що діяли на час відкриття спадщини.

Суд першої інстанції не врахував зазначені положення ЦК України та помилково застосував до спірних правовідносин норми чинного ЦК України, зокрема, ст. 1216, 1218, 1266, 1296 ЦК України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 524 ЦК УРСР в редакції 1963 року спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

Згідно зі ст. 527 ЦК УРСР в зазначеній редакції спадкоємцями можуть бути особи, що були живими на момент смерті спадкодавця, а також діти померлого, зачаті при його житті і народжені після його смерті.

Відповідно до статті 529 ЦК УРСР в редакції 1963 року при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. Онуки і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем; вони успадковують порівну в тій частці, яка належала б при спадкоємстві за законом їх померлому родителю.

Згідно вимог статті 548 ЦК УРСР в редакції 1963 року для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Статтею 549 ЦК УРСР в зазначеній редакції, визначаються дії, що свідчать про прийняття спадщини. Вважається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Ці дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

За правилами статті 553 ЦК УРСР в редакції 1963 року спадкоємець за законом або заповітом вправі відмовитися від спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. При цьому він може заявити, що відмовляється від спадщини на користь кого-небудь з інших спадкоємців, закликаних до спадкоємства за законом або за заповітом, а також на користь держави або окремих державних, кооперативних або інших громадських організацій. Наступне скасування спадкоємцем такої заяви не допускається. Вважається, що відмовився від спадщини також той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчать про прийняття спадщини (стаття 549 цього Кодексу).

При розгляді справ про спадкування суди мають встановлювати: місце відкриття спадщини, коло спадкоємців, які прийняли спадщину, законодавство, яке підлягає застосуванню щодо правового режиму спадкового майна та часу відкриття спадщини. Обставини, які входять до предмета доказування у зазначеній категорії справ, можна встановити лише при дослідженні документів, наявних у спадковій справі. Належними доказами щодо фактів, які необхідно встановити для вирішення спору про спадкування, є копії документів відповідної спадкової справи, зокрема, поданих заяв про прийняття спадщини, виданих свідоцтв про право на спадщину, довідок житлово-експлуатаційних організацій, сільських, селищних рад за місцем проживання спадкодавця.

Звернувшись до суду з позовом про визнання права на спадщину за законом, позивач зазначав про відсутність інших спадкоємців щодо майна померлої ОСОБА_3 .

Разом з тим, на виконання ухвали суду від 08 червня 2018 року Маловисківською державною нотаріальною конторою було направлено копію спадкової справи № 48/2018 заведеної після смерті ОСОБА_3 , з якої видно, що 21 лютого 2018 року державним нотаріусом Маловисківської районної державної нотаріальної контори Кіровоградської області Королович Катерині Миколаївні було видано як єдиному спадкоємцю, яка прийняла спадщину шляхом вступу в управління спадковим майном, свідоцтво про право на спадщину за законом на земельну ділянку № 236 площею 10,8003 га, кадастровий номер 3523183600:02:002:0236, в межах згідно планом, розташованої на території Мар`янівської сільської ради Маловисківського району Кіровоградської області, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, належної спадкодавцю на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії КР МВ 2100, виданого Мар`янівською сільською радою Маловисківського району Кіровоградської області 17 квітня 2000 року та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю № 2012 /а.с.41/.

Проте, суд першої інстанції ухвалюючи рішення про задоволення позову, не дослідив копію спадкової справи, яка міститься в матеріалах справи та не звернув уваги на наявність спадкоємця, якій видано свідоцтво про право на спадщину, що залишилася після смерті ОСОБА_3 .

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частини перша та третя статті 13 ЦПК України).

За своєю юридичною природою позов - це матеріально-правова вимога до суду заінтересованої особи (позивача) про здійснення правосуддя в цивільній справі на захист прав, свобод чи інтересів, порушених чи оспорюваних іншою особою (відповідачем).

Право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі передбачено статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та бути адекватним наявним обставинам.

Статтею 175 ЦПК України встановлено, що викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Належним є відповідач, який дійсно є суб`єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення. Належність відповідача визначається, перш за все, за нормами матеріального права.

Відтак, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати по пред`явленому позову при наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

На позивачеві лежить обов`язок довести, що саме йому належить оспорюване право, а вказаний ним відповідач зобов`язаний виконати покладений на нього законом або договором обов`язок.

Законодавець поклав на позивача обов`язок визначати відповідача у справі і суд повинен розглянути позов щодо тих відповідачів, яких визначив позивач. Водночас якщо позивач помилився і подав позов до тих, хто відповідати за позовом не повинен, або притягнув не всіх, він не позбавлений права звернутись до суду з клопотанням про заміну неналежного відповідача чи залучення до участі у справі співвідповідачів і суд таке клопотання задовольняє. Тобто ініціатива щодо заміни неналежного відповідача повинна виходити від позивача, який повинен подати клопотання. У цьому клопотанні позивач обґрунтовує необхідність такої заміни, а саме, чому первісний відповідач є неналежним і хто є відповідачем належним. Подання позивачем такого клопотання свідчить, що він не лише згідний, але й просить про заміну неналежного відповідача належним.

З урахуванням принципу диспозитивності суд не має права проводити заміну неналежного відповідача належним з власної ініціативи.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).

Суд апеляційної інстанції не має процесуальних повноважень на заміну неналежного відповідача належним чи на залучення до участі у справі співвідповідачів.

Відповідно до п.4 ч. 3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

За наведених обставин, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню із ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позову.

У відповідності до вимог ст.141 ЦПК України з позивача на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 11 вересня 2018 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_2 до Мар`янівської сільської ради Маловисківського району Кіровоградської області про визнання права на спадщину за законом відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1057 грн. 21 коп. за подання апеляційної скарги.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 05.11.2020

Судді:

О.А.Письменний О.Л. Дуковський О.І. Чельник