Рішення

від 03.11.2020 по справі 152/1085/20

ШАРГОРОДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 152/1085/20

2/152/386/20

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

03 листопада 2020 року м. Шаргород

Cправа №152/1085/20

Провадження №2/152/386/20

Шаргородський районний суд

Вінницької області

в складі:

головуючого судді - Славінської Н.Л.,

з участю:

секретаря судового засідання - Бабиної І.Д.,

розглянувши в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Івашковецької сільської ради Шаргородського району Вінницької області про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю,

встановив:

І. Стислий виклад позицій позивача, відповідача

1. Виклад позиції позивача.

24.09.2020 року ОСОБА_1 звернулася до Шаргородського районного суду з позовом до Івашковецької сільської ради про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю, в якому просить визнати за нею право власності за набувальною давністю на житловий будинок під літерою А , загальною площею 78,4 м.кв., в тому числі житловою площею 58,3 м.кв., веранду під літерою а , та надвірні господарські будівлі - літню кухню з сараєм під літерою Б , підвал під літерою п/Б , веранду під літерою б , комору під літерою б1 , сарай під літерою б2 , гараж під літерою В , сарай під літерою в , вбиральню під літерою в1 , гараж під літерою Г , огорожу №1 , ворота з хвірткою №2 , загальною вартістю 49700 грн., що розташовані в АДРЕСА_1 .

Мотивуючи позовні вимоги ОСОБА_1 зазначила, що з моменту народження та до даного часу зареєстрована та проживає у домоволодінні АДРЕСА_2 .

Будинок та надвірні господарські будівлі збудовані на земельній ділянці, яка була виділена для будівництва ОСОБА_2 приблизно у 1960-х роках.

ОСОБА_2 була рідною сестрою діда та тіткою матері позивача, не була одружена, не мала дітей, тому надала дозвіл батька позивача побудувати житловий будинок на виділеній їй земельній ділянці.

В побудованому у 1968 році житловому будинку проживали як ОСОБА_2 , так і батьки позивача та сама позивач із своєю сім`єю.

Право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 не зареєстровано за ОСОБА_2 , проте у погосподарських книгах остання зареєстрована як голова двору.

Її матір - ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

На час смерті ОСОБА_3 та ОСОБА_2 діяв ЦК УРСР у редакції 1963 року, за нормами якого позивач, що є онукою рідного брата ОСОБА_2 , не відноситься до спадкоємців та не може прийняти спадщину.

Знаючи, що будинок та надвірні господарські будівлі побудовані її батьками, вона не з`ясовувала відомості про власників будинку, проживала в ньому відкрито та добросовісно ним користувалася, здійснювала необхідні ремонтні роботи, ніхто і ніколи не висловлював до неї претензій щодо використання спірного житлового будинку.

Так як вона добросовісно заволоділа чужим майном і понад 10 років продовжує відкрито, безперервно проживати з сім`єю в житловому будинку АДРЕСА_1 , користується надвірними будівлями, то вважає, що за нею може бути визнано право власності на вказане нерухоме майно за набувальною давністю.

Вважає, що позовні вимоги обґрунтовуються ч.4 ст.13, ч.2 ст.124 Конституції України, ст.ст.15, 16, 344, п.8 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України.

В судове засідання позивач ОСОБА_1 не прибула. 03.11.2020 року подала до суду заяву, в якій просить розгляд справи проводити у її відсутності, позовні вимоги підтримує у повному обсязі, а також просить позов задовольнити (а.с.62).

2. Виклад позиції відповідача.

Відповідач - Івашковецька сільська рада Шаргородського району Вінницької області не скористалася своїм правом на подання відзиву на позов і не подала відзиву на позов ОСОБА_1 з викладенням своїх заперечень щодо позовних вимог. Натомість представник відповідача - секретар сільської ради Шевчук Г.П., яка здійснює повноваження Івашковецького сільського голови з 15.07.2020 року у зв`язку з достроковим припиненням повноважень Івашковецького сільського голови Кримчук Н.П. (а.с.60, 61), 19.10.2020 року та 02.11.2020 року подала заяви, у яких зазначила про визнання відповідачем позовних вимог ОСОБА_1 та про відсутність заперечень щодо задоволення позову (а.с.52, 59).

ІІ. Заяви, клопотання позивача, відповідача.

1. Позивач ОСОБА_1 03.11.2020 року подала до суду заяву, в якій просить розгляд справи проводити у її відсутності, позовні вимоги підтримує у повному обсязі, а також просить позов задовольнити (а.с.62).

2. 19.10.2020 року та 02.11.2020 року представник відповідача - секретар Івашковецької сільської ради Шевчук Г.П. подала до Шаргородського районного суду заяви, у яких зазначила про визнання відповідачем позовних вимог ОСОБА_1 та про відсутність заперечень щодо задоволення позову (а.с.52, 59).

Інших заяв та клопотань, пов`язаних із розглядом справи, сторони та їх представники не подавали.

ІІІ. Процесуальні дії у справі

1. Ухвалою суду від 28.09.2020 року прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до Івашковецької сільської ради Шаргородського району Вінницької області про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, визначено дати першого та другого судових засідань - 21.10.2020 року та 03.11.2020 року (а.с.48-49).

2. Перше судове засідання у справі 21.10.2020 року відкладено (а.с.55-58).

3. В судовому засіданні 03.11.2020 року, відповідно до вимог ч.4 ст.259 ЦПК України, не виходячи до нарадчої кімнати, суд постановив ухвалу про задоволення заяв позивача та представника відповідача про розгляд справи у їх відсутності.

4. Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи… фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Враховуючи, що розгляд означеної справи здійснюється в судовому засіданні у відсутності всіх учасників справи, то суд не вбачає підстав для здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, відповідно до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України.

5. Відповідно до вимог ч.ч.1, 2, 4, 5 ст.206 ЦПК України, позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв`язку з відмовою позивача від позову або визнання позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення… У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Суд не приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Секретар Івашковецької сільської ради Шевчук Г.П. не обмежена у повноваженнях на вчинення процесуальних дій від імені відповідача, оскільки діє на підставі рішення Івашковецької сільської ради за №865 від 14.07.2020 року Про дострокове припинення повноважень сільського голови Івашковецької сільської ради Шаргородського району Вінницької області , яким достроково припинено повноваження Івашковецького сільського голови Кримчук Н.П. з 14.07.2020 року за власним бажанням та здійснення повноважень Івашковецького сільського голови покладено на секретаря сільської ради ОСОБА_4 , котра обрана секретарем сільської ради 03.11.2015 року (а.с.60-61). Тому визнання представником відповідача позову не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси відповідача та інших осіб, у зв`язку із чим наявні підстави для прийняття судом визнання представником відповідача позовних вимог ОСОБА_1 .

6. В судовому засіданні, відповідно до вимог ч.4 ст.259 ЦПК України, не виходячи до нарадчої кімнати, суд постановив ухвалу про прийняття визнання представником відповідача Івашковецької сільської ради Шевчук Г.П. позовних вимог ОСОБА_1 .

7. За таких обставин суд вважає, що перешкод для здійснення розгляду справи за відсутності учасників справи та ухвалення судового рішення у судовому засіданні - немає.

ІV. Фактичні обставини, встановлені судом, зміст спірних правовідносин з посиланням на докази.

Вирішуючи спір, суд встановив, що між сторонами виникли цивільні правовідносини, які регламентують порядок набуття права власності на нерухоме майно, зокрема, на житловий будинок.

Судом встановлено наступні фактичні обставини, що підтверджуються доказами.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_5 , народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 в с. Івашківці Шаргородського району Вінницької області в сім`ї ОСОБА_3 та ОСОБА_6 , що вбачається із свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 та свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 (а.с.8, 9).

З часу свого народження і до теперішнього часу позивач ОСОБА_1 , спершу спільно із батьками та ОСОБА_2 , а з 1993 року - з ОСОБА_2 та власною сім`єю проживає у АДРЕСА_1 .

Вказана обставина підтверджується записами у погосподарських книгах Івашковецької сільської ради (а.с.10-15).

Також, судом встановлено, що житловий будинок АДРЕСА_1 знаходиться на земельній ділянці площею 0,25 га, яка передана безоплатно у приватну власність ОСОБА_2 на підставі рішення Івашковецької сільської ради від 29.12.1993 року Про передачу земельних ділянок у приватну власність на території сільської ради на основі даних земельно-облікових документів (а.с.16-17).

Вказана обставина також підтверджується даними погосподарських книг за 1990-1995 роки, 1996-2000 роки (а.с.10-11) та довідкою виконкому Івашковецької сільської ради від 01.02.2018 року (а.с.21).

Відповідно до довідки виконкому Івашковецької сільської ради від 02.09.2020 року за №226, власником будинку, який знаходиться в АДРЕСА_1 , є ОСОБА_2 (а.с.20).

Рішенням Івашковецької сільської ради за №12 від 03.11.2015 року перейменовано вулицю Радянська у с. Івашківці на Садова (а.с.22).

Разом з тим, судом встановлено, що право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 не зареєстровано, що підтверджується довідкою КП Могилів-Подільське МБТІ від 09.07.2020 року за №421 (а.с.19).

Із звіту про оцінку майна (а.с.23-31) та технічного паспорта на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами (а.с.42-46) вбачається, що будинковолодіння в АДРЕСА_1 , складається з житлового будинку під літерою А , 1968 року побудови, загальною площею 78,4 м.кв., в тому числі житловою площею 58,3 м.кв., веранди під літерою а , літньої кухні з сараєм під літерою Б , підвалу під літерою п/Б , веранди під літерою б , комори під літерою б1 , сараю під літерою б2 , гаража під літерою В , сараю під літерою в , вбиральні під літерою в1 , гаража під літерою Г , огорожі №1 , воріт з хвірткою №2 , загальною вартістю 49700 грн. Загальний фізичний стан будинку - незадовільний (41-60 % зносу). Відповідно до таблиці 5.1 Правил визначення фізичного зносу житлових будинків СОУ ЖКГ 75.11-35077234. 0015:2009, незадовільний стан будинку (41-60% зносу) означає, що експлуатація елементів будинку можлива лише при умові проведення їх ремонту.

Постановою Ради Міністрів УРСР від 11.03.1985 року за № 105 Про порядок державного обліку житлового фонду постановлено завершити реєстрацію й технічну інвентаризацію житлового фонду у сільській місцевості.

На виконання означеної постанови виконавчий комітет Шаргородської районної Ради народних депутатів Вінницької області ухвалив рішення від 22.10.1987 року за № 244 Про забезпечення державного обліку житлового фонду в селах району , пунктом 1 якого передбачалось забезпечити проведення первинного обліку житлового фонду громадян, які мають житлові будинки на праві особистої власності в селах району.

Із 1979 року в Україні (УРСР) погосподарський облік у сільських Радах народних депутатів здійснюється за особливою формою статистичного обліку.

Так, згідно з п. 1 Вказівок по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджених ЦСУ СРСР 13.04.1979 року за №112/5, документами погосподарського обліку для сільських Рад народних депутатів, зокрема, є форма № 1 - Погосподарська книга .

Крім того, відповідно п.п.6, 7 Вказівок по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджених ЦСУ СРСР 12.05.1985 року № 5-24/26, сільські Ради один раз у п`ять років здійснюють закладку погоподарських книг станом на 1 січня. Закладка погосподарських книг здійснюється шляхом суцільного обходу дворів і опитування населення в період з 1 по 15 січня… Дані книг погосподарського обліку використовуються, зокрема, для обліку житлових будинків, що належать громадянам на праві приватної власності.

Пунктами 18, 40 та 18, 39 Вказівок по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, відповідно, 1979 року та 1985 року, передбачено, що погосподарська книга складається, зокрема, із розділу: Споруди, які є особистою власністю господарства , у якому записуються дані про житловий будинок, назву інших споруд і рік їх будівництва.

Згідно з пунктом 62 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженої наказом Міністра юстиції Української РСР від 31.10.1975 року за № 45/5, підтвердженням приналежності будинку, який знаходиться в сільському населеному пункті, можуть бути відповідні довідки виконавчого комітету сільської Ради депутатів трудящих, які видавалися, в тому числі, і на підставі записів у погосподарських книгах.

Додатками №№ 32, 33 до Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій виконавчими комітетами міських, селищних, сільських Рад депутатів трудящих, затвердженої наказом Міністра юстиції УРСР від 19.01.1976 року за № 1/5, було встановлено зразки форм довідок про право власності колгоспного (селянського) двору на жилий будинок та про право власності робітника чи службовця на жилий будинок.

Із зазначених додатків вбачається, що довідка про власника житлового будинку видається згідно із записами у погосподарській книзі виконавчого комітету сільської (селищної) Ради депутатів трудящих.

Тобто, записи у погосподарських книгах визнавалися в якості актів органів влади (публічних актів), що підтверджують право приватної власності.

Аналіз вказаних нормативно-правових актів переконує суд у тому, що до компетенції виконкомів місцевих рад належало питання внесення записів про право власності на будинки за громадянами у погосподарські книги місцевих рад.

З листа-роз`яснення Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики від 23.03.1999 року №12/5-126 Щодо оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна, на які відсутні акти прийняття їх в експлуатацію вбачається, що постановою КМУ від 05.08.1992 року за №449 затверджено Положення про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів державного замовлення. Згідно з цим Положенням закінчені будівництвом та підготовлені до експлуатації згідно з затвердженим проектом об`єкти повинні прийматися в експлуатацію державними приймальними комісіями… Порядок прийняття в експлуатацію об`єктів недержавного замовлення визначається Радою Міністрів АРК, обласними, Київською та Севастопольською міськими держадміністраціями за погодженням з Держбудом… По об`єктах, що збудовані до 05.08.1992 року, тобто до прийняття Урядом України документу, яким встановлено порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів при їх реєстрації для оформлення права власності одним з документів є висновок про технічний стан будинку (будівлі), що складається бюро технічної інвентаризації (до врегулювання цього питання законодавчими та нормативними актами).

Відповідно до даних з погосподарських книг за 1991-1995 роки, тобто в період, коли відбувалася технічна інвентаризація житла в населених пунктах Шаргородського району на підставі рішення виконавчого комітету Шаргородської районної Ради народних депутатів Вінницької області від 22.10.1987 року за № 244 Про забезпечення державного обліку житлового фонду в селах району , пунктом 1 якого передбачалося забезпечити проведення первинного обліку житлового фонду громадян, що мають житлові будинки на праві особистої власності в селах району, ОСОБА_2 зазначена головою двору за АДРЕСА_1 , в якому проживали також ОСОБА_3 , матір позивача та позивач ОСОБА_1 з сім`єю (а.с.11).

Також, відповідно до даних з погосподарської книги за 1996-2000 роки ОСОБА_2 зазначена головою двору за АДРЕСА_1 , в якому проживала також позивач ОСОБА_1 з сім`єю (а.с.10).

Таким чином, державна реєстрація права власності на житловий будинок ОСОБА_2 , збудований у 1968 році, в сільській місцевості не передбачалася і виникнення в неї права власності на вказаний житловий будинок не залежало від державної реєстрації цього права.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла матір позивача - ОСОБА_3 , яка була зареєстрована і проживала із ОСОБА_2 , яка була головою двору за АДРЕСА_1 , що вбачається із записів в погосподарській книзі за 1991-1995 роки (а.с.11).

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 - власник житлового будинку та надвірних будівель по АДРЕСА_1 , в якому проживала також позивач ОСОБА_1 з сім`єю, померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 (а.с.18).

На час смерті ОСОБА_2 у її будинку проживали позивач ОСОБА_1 , з чоловіком ОСОБА_7 і дітьми ОСОБА_8 та ОСОБА_1 , що вбачається із довідки виконкому Івашковецької сільської ради від 01.02.2018 року (а.с.21).

Відповідно до відомостей, що містяться в погосподарських книгах Івашковецької сільської ради за 1996-2000 року (після смерті власника будинку ОСОБА_2 ), за 2001-2005 роки, за 2006-2010 роки, за 2011-2020 роки позивач ОСОБА_1 значиться як голова двору і власник домоволодіння, що знаходиться в АДРЕСА_1 ( а.с.10, 13, 14, 15).

Таким чином, починаючи з 1996 року і до даного часу, позивач ОСОБА_1 безперервно та добросовісно володіє житловим будинком з надвірними господарськими будівлями, що знаходяться в АДРЕСА_1 .

При цьому, до зазначеного вище висновку суд дійшов, виходячи із того, що позивач більше десяти років постійно проживає та зареєстрована за адресою вказаного будинку.

Так, відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з положеннями частин першої та четвертої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

При цьому необхідно виходити з того, що володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 04.05.2020 року у справі №552/8510/17 (провадження №61-38669св18).

Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з ч.ч.5, 6 ст.13 ЗУ Про судоустрій і статус суддів , висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм.

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, Верховний Суд виходить з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном.

Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном, то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю, якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.

Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18).

Тобто тлумачення статті 344 ЦК України свідчить, що для набуття права власності на чужі речі за набувальною давністю необхідні такі умови: річ, що опинилася у володінні особи, є об`єктивно чужою; володілець суб`єктивно вважає майно своїм; володілець майна має бути добросовісним; володіння здійснювалось протягом усього строку відкрито; володіння майном продовжувалось безперервно.

Такі висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28.03.2019 року у справі №215/5451/16-ц (провадження №61-8009св18), від 03.04.2019 року в справі №206/1441/17 (провадження №61-16648св18), від 27.03.2020 року в справі №619/2820/18 (провадження №61-12401св19).

Встановлені судом обставини свідчать про те, що позивач з часу свого народження проживала у будинку ОСОБА_2 разом із останньою та своїми батьками, а в подальшому, після смерті батьків, разом із власником будинку та своєю сім`єю - чоловіком і дітьми, та після смерті власника житлового будинку продовжує в ньому безперервно проживати, тобто відкрито та безперервно володіє нерухомим майном багато років, сплачує всі комунальні платежі, займається поточним ремонтом, вважала себе власником.

При заволодінні чужим майном - житловим будинком ОСОБА_2 позивач ОСОБА_1 не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності на вказаний будинок, так як їй було відомо, її матір ОСОБА_3 була племінницею ОСОБА_2 , тому вона вважала, що має право на успадкування будинку як внучата племінниця померлої, разом із тим спадщину оформити не може, враховуючи, що не входить до кола спадкоємців після смерті ОСОБА_2 , яка померла у 1996 році і на час смерті якої діяв ЦК УРСР в редакції 1963 року, нормами якого не передбачено серед кола спадкоємців племінників чи внучатих племінників.

Тобто ОСОБА_1 добросовісно заволоділа чужим майном.

Добросовісність передбачає, що ОСОБА_1 як володілець майна не знала і не могла знати про те, що вона володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили її володіння, не давали і не могли давати їй сумніву щодо правомірності володіння майном.

Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі №910/17274/17 та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 січня 2019 року у справі №755/16913/16-ц.

Разом з тим, ураховуючи положення пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України про те, що правила статті 344 ЦК України про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом, та беручи до уваги, що ЦК України набрав чинності з 01 січня 2004 року, положення статті 344 ЦК поширюються на правовідносини, що виникли з 01 січня 2001 року. Отже, визнання судом права власності на нерухоме майно за набувальною давністю може мати місце не раніше 01 січня 2011 року.

Вказане дає підстави для набуття ОСОБА_9 чужого майна - житлового будинку по АДРЕСА_1 у власність за набувальною давністю.

Встановлені судом факти переконують суд, що позивач ОСОБА_1 добросовісно заволоділа у 1996 році і продовжує відкрито, безперервно володіти майном, а саме житловим будинком з надвірними господарськими будівлями, що знаходиться на АДРЕСА_1 , оскільки із своєю сім`єю проживає у вказаному житловому будинку до теперішнього часу.

V. Норми права, які застосовує суд, мотиви їх застосування.

Встановленим судом фактам відповідають цивільні правовідносини, які регламентують порядок набуття права власності на нерухоме майно, зокрема, на житловий будинок, за набувальною давністю, які регулюються Конституцією України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, яка, відповідно до вимог ч.1 ст.9 Конституції України, ратифікована Законом від 17.07.1997 року Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 Конвенції і є частиною національного законодавства України, ЦК України.

Так, згідно зі ст.ст.41, 55 Конституції України, право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Права людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов`язків... має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Статтею 4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Відповідно до ст.16 ЦК України встановлено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Тобто, за змістом ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, зокрема, з позовом про визнання права.

Статтями 316, 317, 319, 328, 344 ЦК України встановлено загальні положення про право власності, порядок її набуття.

Відповідно до ч.1 ст.316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ч.1 ст.317 ЦК України).

Статтею 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Відповідно до ч.1 ст.344 ЦК України, особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом… Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду (ч.4 ст.344 ЦК України).

Пунктом 8 розділу Прикінцеві та перехідні положення ЦК України встановлено, що правила статті 344 ЦК України про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом.

VІ. Висновки суду

З урахуванням встановлених у справi обставин, на пiдставi дослiджених доказiв, яким надано належну правову оцiнку, виходячи з аналізу законодавства, з урахуванням положень ст.ст.328, 344 ЦК України, пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для визнання за позивачем ОСОБА_1 права власності на житловий будинок за набувальною давністю.

Так, виходячи з вимог ст.344 ЦК України, для набуття права власності на чужі речі за набувальною давністю необхідні такі умови: річ, що опинилася у володінні особи, є об`єктивно чужою; володілець суб`єктивно вважає майно своїм; володілець майна має бути добросовісним; володіння здійснювалось протягом усього строку відкрито; володіння майном продовжувалось безперервно.

Оскільки судом встановлено, що житловий будинок АДРЕСА_1 належить померлій ОСОБА_2 , тобто є об`єктивно чужим для володільця ОСОБА_1 , яка суб`єктивно вважає його своїм протягом всього часу володіння, яке є добросовісним, відкритим та безперервним, та враховуючи, що представник відповідача визнає позов і це визнання не порушує законних прав і інтересів інших осіб, то суд прийшов до висновку, що право ОСОБА_1 на визнання права власності на нерухоме майно порушено і підлягає судовому захисту.

Вказаний висновок суду грунтується на повно досліджених та проаналізованих доказах, наданих позивачем.

Так, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими, електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків (ч.ч.1, 2 ст.76 ЦПК України).

Цивільним процесуальним законодавством України встановлено, що докази у справі повинні бути належними, допустимими, достовірними, достатніми.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування ( ст.77 ЦПК України).

В силу вимог ч.1 ст.78 ЦПК України, допустимими є докази, що одержані відповідно до порядку, встановленого законом.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст.79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.80 ЦПК України).

Відтак, позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст.4, 5, 7, 8, 10, 11, 12, 81, 83, 89, 206, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 273, 274 ЦПК України, на підставі ст.ст.16, 316, 317, 319, 328, 344 ЦК України, п.8 розділу Прикінцеві та перехідні положення ЦК України, суд,

вирішив:

Позов ОСОБА_1 до Івашковецької сільської ради Шаргородського району Вінницької області про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності за набувальною давністю на житловий будинок під літерою А , загальною площею 78,4 м.кв., в тому числі житловою площею 58,3 м.кв., веранду під літерою а , літню кухню з сараєм під літерою Б , підвал під літерою п/Б , веранду під літерою б , комору під літерою б1 , сарай під літерою б2 , гараж під літерою В , сарай під літерою в , вбиральню під літерою в1 , гараж під літерою Г , огорожу №1 , ворота з хвірткою №2 , загальною вартістю 49700 (сорок дев`ять тисяч сімсот) гривень, що розташовані в АДРЕСА_1 .

Строк і порядок набрання рішенням суду законної сили та його оскарження.

Рішення може бути оскаржене у апеляційному порядку до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Шаргородський районний суд. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст.354, ст.355 ЦПК України).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду (ч.ч.1, 2 ст.273 ЦПК України).

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення (п.1 ч.2 ст.354 ЦПК України).

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин (ч.3 ст.354 ЦПК України).

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином (п.3 розділу ХІІ Прикінцеві положення ЦПК України).

Повне найменування (для юридичної особи) та ім`я (для фізичної особи) сторін:

- позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженка та жителька АДРЕСА_1 , паспорт громадянина України: НОМЕР_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_5 ;

- відповідач - Івашковецька сільська рада Шаргородського району Вінницької області, юридична адреса: 23516, с. Івашківці, Шаргородського району Вінницької області, вул. Центральна, буд.29, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ - 04325516.

Повне рішення складено 05.11.2020 року.

Суддя: