Рішення

від 05.11.2020 по справі 903/687/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10 E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

05 листопада 2020 року Справа № 903/687/20

Господарський суд Волинської області у складі судді Войціховського Віталія Антоновича, за участі секретаря судового засідання Сердюкової Аліни Олегівни

та за відсутності представників сторін у зв`язку з їх неявкою в судове засідання

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у приміщенні Господарського суду Волинської області в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго", м. Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕЛНЕС ГРУП", м. Луцьк

про стягнення 83 531,83 грн.

Встановив: Державне підприємство зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" звернулось до господарського суду з позовом №44/22-950 від 15.09.2020р. про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕЛНЕС ГРУП" 83 531,83 грн., в тому числі 49 027,71 грн. пені, 20 596,73 грн. 15% річних та 13 907,39 грн. суми збитків від інфляції, нарахованих у зв`язку з невиконанням відповідачем умов договору від 27.12.2018р. про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії" в частині проведення належних та своєчасних розрахунків по оплаті поставленої електричної енергії.

Ухвалою суду від 22.09.2020р. за вказаним позовом було відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, розгляд справи в судовому засіданні призначено на 19.10.2020р., запропоновано учасникам судового процесу вчинити певні дії та надати суду відповідні додаткові матеріали, явку повноважних представників сторін в судове засідання визначено на їх розсуд.

08.10.2020р. на адресу суду від відповідача надійшов відзив від 07.10.2020р. на позовну заяву з обгрунтовуючими відзив документами та описом вкладення до цінного листа від 08.10.2020р. в підтвердження надіслання відзиву на адресу позивача у справі, в котрому відповідач просив суд зменшити розмір пені, яка підлягає до стягнення на 90% до 4 902,77грн., а в задоволенні решти позовних вимог відмовити.

При цьому, відповідач засвідчив, що станом на 30.06.2020р. ТОВ "ВЕЛНЕС ГРУП" зафіксовано нерозподілені збитки у сумі 5 096 000грн., чистий збиток товариства за перше півріччя 2020 року склав 1 828 000,00грн., однак не зважаючи на важке фінансове становище відповідача, останній в повному обсязі виконав свої зобов`язання по оплаті електричної енергії перед позивачем.

Посилаючись на положення ст. ст. 3, 509, 551 ЦК України, ст. 233 ГК України відповідач засвідчив, що як вбачається з позовної заяви, відповідно до умов договору позивач застосував до відповідача 15 % річних, які є платою за користування коштами, що не були своєчасно оплачені боржником, та інфляційні нарахування, які за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів.

Однак, у позовній заяві, на переконання відповідача, відсутні докази понесення позивачем збитків, пов`язаних з несвоєчасним виконанням відповідачем зобов`язання за договором.

Крім того, відповідно до інформації, розміщеної у мережі Інтернет, державні банки (АТКБ "Приват Банк", АТ "ДЕРЖАВНИЙ ОЩАДНИЙ БАНК УКРАЇНИ", ПАТ АБ "УКРГАЗБАНК") надають кредити для поповнення обігових коштів з максимальною ставкою по кредиту у розмірі 14,7 % річних. За таких обставин, позивачем, в метою уникнення збитків, які могли виникнути у зв`язку із простроченням оплати відповідачем за електричну енергію, потрібно було б залучити обігові кошти під 14,7 % річних.

За таких обставин фактичний розмір збитків, понесених позивачем становить 20 596,73 грн., що дорівнює 15 % річних, розрахунок яких додано позивачем до позовної заяви.

Таким чином, на думку сторони, розмір неустойки, заявлений позивачем до стягнення (49 027,71 грн.) значно перевищує розмір збитків, які міг зазнати позивач (20 596,73 грн.), та факт отримання яких (збитків) позивачем не доведені.

Також, основною метою інституту неустойки є стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов`язання; при цьому остання не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. В аспекті викладеного, відповідач засвідчив, що основне грошове зобов`язання виконано відповідачем до 06.06.2019 року, тобто у найкоротші можливі терміни.

Ухвалою суду від 19.10.2020р. розгляд справи було відкладено на 05.11.2020р.; встановлено позивачу строк до 26.10.2020р. включно для подання на електронну адресу Господарського суду Волинської області та електронну адресу відповідача відповіді на відзив ТОВ "ВЕЛНЕС ГРУП" від 07.10.2020р. на позовну заяву; встановлено відповідачу строк до 02.11.2020р. включно для подачі на електронну адресу Господарського суду Волинської області та електронну адресу позивача заперечень щодо відповіді на відзив (за наявності); явку представників сторін в судове засідання визначено на власний розсуд.

23.10.2020р. на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в котрій позивач позовні вимоги підтримує та просить суд задовольнити останні в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві та цій відповіді.

При цьому засвідчив, що та обставина, що мешканці (кінцеві споживачі) сплачують за опалення впродовж року і мають реструктуризацію заборгованості, не впливає на обов`язок відповідача виконувати свої договірні зобов`язання перед позивачем та, відповідно, не виключає його вини у виникненні заборгованості.

ДПЗД "Укрінтеренерго" (єдине в Україні) виконує функції постачальника "останньої надії" (в розумінні Закону України "Про ринок електричної енергії") на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.12.2018р. № 1023-р "Про визначення державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" постачальником "останньої надії"".

На сьогодні єдиним видом діяльності ДПЗД "Укрінтеренерго" залишається постачання електричної енергії в якості постачальника "останньої надії".

Станом на 1 вересня 2020 року заборгованість споживачів постачальника "останньої надії" за спожиту електричну енергію перевищує 1 860,74 млн. грн., з якої 1 684,24 млн. грн., або 90% від загальної суми заборгованості споживачів - це заборгованість підприємств державної форми власності та господарських товариств, де доля держави в статутному капіталі становить 50 та більше відсотків, а також підприємств комунальної форми власності.

Несплата споживачами вартості спожитої електричної енергії призвела до неможливості виконання ДПЗД "Укрінтеренерго" фінансових зобов`язань перед державним бюджетом та постачальниками товарів та послуг, зокрема: перед державним бюджетом із сплати частини чистого прибутку у розмірі 466,7 млн. грн.; перед оптовим постачальником електричної енергії за куповану електричну енергію у розмірі 494,8 млн. грн.; перед операторами системи розподілу за надані послуги розподілу електричної енергії - 229,4 млн. грн.; перед оператором системи передачі за несплату небалансів електричної енергії - 322,8 млн. грн.; перед оператором системи передачі за надані послуги передачі електричної енергії - 78,7 млн. грн.

Наявність простроченої заборгованості за куповану електричну енергію унеможливила діяльність підприємства з експорту та імпорту електричної енергії. Постачання електричної енергії за вільними цінами припинено через присвоєння підприємству статусу "Дефолтний" у вересні 2019 року.

З огляду на викладене, існує суттєвий ризик унеможливлення виконання ДПЗД "Укрінтеренерго" функцій постачальника "останньої надії" починаючи з жовтня поточного року.

Зупинення діяльності ДПЗД "Укрінтеренерго" може негативно вплинути на стабільність ринку електричної енергії України, залишить значну кількість споживачів без електроенергії (в т.ч. державні вугільні підприємства, військові частини, державні підприємства, які виробляють озброєння, державні медичні установи).

У визначений судом день та час сторони своїх уповноважених представників в засідання суду 05.11.2020р. не направили, хоча про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином (ухвала суду від 19.10.2020р. була направлена сторонам на їх офіційні електронні адреси, а саме: позивача-ІНФОРМАЦІЯ_2, яка зазначена останнім в позовній заяві; відповідача- ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка зазначена останнім у відзиві на позовну заяву).

В аспекті викладеного суд засвідчує, що відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (див. рішення у справах "Ейрі проти Ірландії", від 09.10.1979, п. 24, Series A N32, та "Гарсія Манібардо проти Іспанії", заява N38695/97, п.43, ECHR 2000-II).

При цьому, в рішеннях Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України" та від 30.05.2013 у справі "Наталія Михайленко проти України", зазначено, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг; оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.

Згідно ст. 232 Господарського процесуального кодексу України судовими рішеннями є: ухвали; рішення; постанови; судові накази.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 ГПК України, учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності в особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення, якщо така адреса відсутня.

В силу положень ч. 6 наведеної статті днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Якщо судове рішення надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Відповідно до п.3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", у випадку нез`явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Водночас суд зауважує, що сторони зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи. У разі неподання учасником судового процесу з неповажних причин або без повідомлення причин матеріалів та інших доказів, витребуваних господарським судом, останній може здійснити розгляд справи за наявними в ній матеріалами та доказами (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 15.03.2010р. №01-08/140 "Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальним правами у господарському судочинстві").

Виходячи з практики Європейського суду з прав людини, справи мають бути розглянути впродовж розумного строку.

В поняття "розумний строк" розгляду справи, Європейський суд з прав людини включає: складність справи; поведінку заявника; поведінку органів державної влади; важливість справи для заявника.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України згідно зі ст. 9 Конституції України. Пріоритетність застосування норм таких міжнародних договорів у господарському процесі встановлена ст.3 ГПК України.

Відповідно до Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основних свобод" від 17.07.1997 дана Конвенція та Протоколи до неї № 2, 4, 7, 11 є частиною національного законодавства України.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ як джерело права Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини.

Конвенція на відміну від національного законодавства України не запроваджує чітких строків розгляду справи, проте посилання на строк містить ст. 6 Конвенції, яка постулює дефініцію розумного строку розгляду справи.

Критерій розумності строку розгляду справи також наведений в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 18.11.2003р. №01-8/1427 (зі змінами та доповненнями, внесеними в останнє інформаційним листом ВГСУ від 24.07.2008р. №01-8/451). У цьому листі зазначено: "Критеріями оцінки розгляду справи упродовж розумного строку є складність справи, поведінка учасників процесу і поведінка державних органів (суду), важливість справи для заявника".

Визначаючи ці критерії, ВГСУ посилається на рішення Європейського суду з прав людини у справі "Красношапка проти України" № 23786/02 від 30.11.2006 р. (§ 51).

Аналізуючи практику Європейського суду з прав людини, можна дійти висновку, що критерії оцінки розумності строку розгляду справи має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Відповідно до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, одним із основних завдань господарського судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Проаналізувавши подані сторонами на обґрунтування позовних вимог та заперечень докази, беручи до уваги те, що сторони належним чином були повідомлені про дату, час та місце проведення розгляду даної справи по суті, зважаючи на розгляд даної справи за правилами спрощеного позовного провадження, а також те, що явка уповноважених представників сторін в судове засідання обов`язковою не визнавалась, господарський суд вважає за можливе в даному судовому засіданні розглянути справу по суті, за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, господарський суд, оцінюючи подані сторонами докази за своїм переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов до висновку, що пред`явлений позивачем до відповідача позов підлягає до часткового задоволення.

Викладена позиція суду пов`язана з наступними обставинами:

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 27 грудня 2018 року між Державним підприємством зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Велнес Груп" (Споживач) було укладено договір про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії" на умовах публічного договору постачання електричної енергії постачальника "останньої надії" та комерційної пропозиції, розробленої з урахуванням вимог Цивільного кодексу України та у відповідності до вимог Закону України "Про ринок електричної енергії", Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених Постановою НКРЕКП від 14.03.2018 р. № 312.

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 грудня 2018 року № 1023-р ДПЗД "Укрінтеренерго" визначено постачальником "останньої надії" на період з 01 січня 2019 року до 01 січня 2021 року.

Положеннями пункту 6.2.4 Правил роздрібного ринку електричної енергії (далі - ПРРЕЕ), затверджених Постановою НКРЕКП 14.03.2018р. №312 встановлено, що початком постачання електричної енергії постачальником "останньої надії" є дата припинення постачання електричної енергії споживачу попереднім електропостачальником, яка визначається відповідно до вимог пунктів 6.2.2 та 6.2.3 цієї глави. Адміністратор розрахунків повідомляє дату переведення споживача (споживачів) на постачання електричної енергії постачальником "останньої надії" постачальнику (постачальникам) послуг комерційного обліку.

Згідно ч. 6 ст. 64 Закону України "Про ринок електричної енергії" постачальник "останньої надії" здійснює постачання електричної енергії у порядку, визначеному правилами роздрібного ринку, на умовах типового договору постачання електричної енергії постачальником "останньої надії", що затверджується Регулятором, та є публічним договором приєднання. Постачальник "останньої надії" оприлюднює відповідний договір на своєму офіційному веб-сайті.

27 грудня 2018 р., на виконання вимог ч. 11 ст. 64 Закону України "Про ринок електричної енергії", п. 3.4.1 ПРРЕЕ, ДПЗД "Укрінтеренерго", як постачальником "останньої надії", на своєму офіційному веб-сайті у мережі Інтернет за адресою www.uie.Kiev.ua розміщено: порядок приєднання до умов договору; договір про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії"; комерційну пропозицію № 2 до договору; додаток до комерційної пропозиції № 2 Ціни, за якими здійснюється постачання електричної енергії споживачам постачальником "останньої надії".

Відповідно до ч. ч. 8, 9 ст. 64 Закону України "Про ринок електричної енергії", яка кореспондується з умовами, що зазначені в Додатку 1 "Комерційна пропозиція № 2" до Договору, Договір вважається укладеним з початку фактичного постачання електричної енергії такому споживачу у перший день, наступний за останнім днем постачання електричної енергії попереднім електропостачальником, та діє в частині здійснення розрахунків між Сторонами до повного їх здійснення, а в частині постачання електричної енергії його дія не може перевищувати 90 календарних днів.

За приписами ч. 5 ст. 64 Закону України "Про ринок електричної енергії" постачальник "останньої надії" зобов`язаний постачати електричну енергію споживачам за ціною, що формується ним відповідно до методики (порядку), затвердженої Регулятором, та включає, зокрема, ціну купівлі електричної енергії на ринку електричної енергії, ціну (тариф) на послуги постачальника "останньої надії", ціни (тарифи) на послуги оператора системи передачі та оператора системи розподілу відповідно до укладених договорів про надання відповідних послуг.

Згідно з п. 2.1. Договору Постачальник продає електричну енергію Споживачу для забезпечення потреб електроустановок Споживача, а Споживач оплачує Постачальнику вартість спожитої (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору що зазначені в Додатку 1 до Договору (комерційна пропозиція).

Згідно із п. 5.8. Договору розрахунковим періодом за цим Договором є календарний місяць.

Умовами комерційної пропозиції №2 від 27.12.2018 р. визначено, що споживач сплачує 100 % від орієнтованої вартості прогнозованого обсягу споживання електричної енергії за розрахунковий період протягом 5 банківських (робочих) днів з моменту отримання Споживачем рахунку.

Орієнтована вартість розраховується шляхом множення прогнозованого обсягу споживання електричної енергії на ціну, за якого здійснюється постачання електричної енергії Постачальником. Прогнозований обсяг споживання електричної енергії визначається на підставі даних, отриманих Постачальником від Оператора системи розподілу (передачі).

Відповідно до Додатка 1 "Комерційна пропозиція № 2" до Договору остаточний розрахунок за спожиту електричну енергію в розрахунковому місяці здійснюється Споживачем на підставі виставленого Постачальником рахунку до 14-го (включно) числа місяця, наступного за розрахунковим, розмір якого визначається як різниця між вартістю купованої Споживачем електричної енергії, зазначеної в Акті купівлі-продажу, та сумарною оплатою Споживачем за розрахунковий період з урахуванням ПДВ. Акт купівлі-продажу складається на підставі даних про фактичне споживання Споживача, отриманих від ОСР. У разі наявності зауважень до Акту купівлі-продажу, Споживач оформлює протокол розбіжностей, в якому вказує обсяг електричної енергії, по якому є розбіжності.

Пунктом 1.2.6 ПРРЕЕ передбачено, що оператор системи, який здійснює розподіл (передачу) електричної енергії безпосередньо до електроустановок споживача, отримує плату за послуги з розподілу (передачі) електричної енергії або від споживача, або від електропостачальника за вибором споживача (крім постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг або "останньої надії"). Вибір споживача зазначається в договорі про постачання електричної енергії споживачу (обраній споживачем комерційній пропозиції). У разі постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг або "останньої надії" послугу з розподілу (передачі) електричної енергії для потреб споживачів, електроустановки яких приєднані на території діяльності відповідного оператора системи, оплачує відповідний електропостачальник за усією сукупністю зазначених споживачів, постачання яким здійснює постачальник універсальних послуг або "останньої надії". При цьому, ціни на електричну енергію, що постачається споживачам постачальниками універсальних послуг та "останньої надії", включають, у тому числі, ціни (тарифи) на послуги оператора системи передачі та оператора системи розподілу відповідно до укладених договорів про надання відповідних послуг.

Відповідно до п. 5.10 Договору про постачання електричної енергії з постачальником "останньої надії" та комерційної пропозиції № 2 від 27.12.2018р., оплата виставленого Постачальником рахунка за цим договором має бути здійснена Споживачем в терміни, визначені в рахунку, але не менша 5 робочих днів з дати отримання Споживачем цього рахунку, або протягом 5 робочих днів від строку оплати, зазначеного у комерційній пропозиції, прийнятої Споживачем. Остаточний розрахунок за спожиту електричну енергію в розрахунковому місяці здійснюється Споживачем на підставі виставленого Постачальником рахунку, розмір якого визначається як різниця між вартістю купованої Споживачем електричної енергії, зазначеної в Акті купівлі-продажу, та сумарною оплатою Споживачем за розрахунковий період з урахуванням ПДВ.

Згідно п. 10. Постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг "Про затвердження Правил роздрібного ринку електричної енергії" №312 від 14.03.2018р., до запуску електронної платформи Датахаб адміністратора комерційного обліку функції адміністратора комерційного обліку на роздрібному ринку електричної енергії, у тому числі адміністрування процедури зміни постачальника електричної енергії у межах території ліцензованої діяльності, виконує відповідний ОСР. Ліцензійними умовами провадження господарської діяльності з розподілу електричної енергії, що затверджені Постановою НКРЕКП № 1470 від 27.12.2017р., а саме п. п. 29 п. 2.2., встановлено, що при провадженні ліцензованої діяльності ліцензіат повинен в тому числі надавати учасникам ринку інформацію, необхідну для виконання ними функцій на ринку, в обсягах та порядку, визначених правилами ринку, кодексом системи передачі, кодексом систем розподілу, кодексом комерційного обліку та іншими нормативно- правовими актами, що регулюють функціонування ринку електричної енергії. Відповідно до умов Договору електропостачальника про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії (п. 5.2), типову форму якого затверджено Правилами роздрібного ринку електричної енергії, Постачальник електричної енергії має право на отримання інформації щодо обсягу та якості електричної енергії, умов та фактичних режимів її розподілу, тарифів (цін), порядку оплати за переліком споживачів балансуючої групи Постачальника.

Згідно зі ст. 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина 1 ст. 202 Цивільного кодексу України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

У частині 1 ст. 174 Господарського кодексу України законодавець встановив, що господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

У п. 3 ч. 1 ст. 57 Закону України "Про ринок електричної енергії" визначено, що електропостачальник має право на своєчасне та в повному обсязі отримання коштів за продану електричну енергію та послуги з постачання електричної енергії відповідно до укладених договорів.

За приписами п. 1 ч. 3 ст. 58 Закону України "Про ринок електричної енергії" споживач зобов`язаний сплачувати за електричну енергію та надані йому послуги відповідно до укладених договорів.

Як слідує з матеріалів справи, на виконання умов Договору про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії" ДПЗД "Укрінтеренерго" було поставлено ТОВ "Велнес Груп" в січні 2019 року електричну енергію на загальну суму 658 168,55 грн., що стверджується актом купівлі-продажу електроенергії від 31.01.2019р. № 001210 на 260 622,00 кВт*год загальною вартістю 658 168,55 грн. та рахунком № НОМЕР_1 від 14.02.2019р., який було отримано відповідачем 21.02.2019р.

За приписами ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати свої зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язання встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Так, в силу положень п. 5.10 Договору про постачання електричної енергії з постачальником "останньої надії" та комерційної пропозиції № 2 від 27.12.2018р., оплата виставленого Постачальником рахунка за цим договором має бути здійснена Споживачем в терміни, визначені в рахунку, але не менша 5 робочих днів з дати отримання Споживачем цього рахунку, або протягом 5 робочих днів від строку оплати, зазначеного у комерційній пропозиції, прийнятої Споживачем. Остаточний розрахунок за спожиту електричну енергію в розрахунковому місяці здійснюється Споживачем на підставі виставленого Постачальником рахунку, розмір якого визначається як різниця між вартістю купованої Споживачем електричної енергії, зазначеної в Акті купівлі-продажу, та сумарною оплатою Споживачем за розрахунковий період з урахуванням ПДВ.

Статтею 251 ЦК України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Згідно статті 252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

У відповідності до ст. 254 ЦК України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Згідно ст. 255 ЦК України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку. У разі, якщо ця дія має бути вчинена в установі, то строк спливає тоді, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції.

Суд засвідчує, що зобов`язання по оплаті електричної енергії, отриманої на підставі акту купівлі-продажу електроенергії від 31.01.2019р. № 001210 на 260 622,00 кВт*год загальною вартістю 658 168,55 грн. та рахунку № НОМЕР_1 від 14.02.2019р., який було отримано відповідачем 21.02.2019р., встановлено до 28.02.2019р. включно, відтак з 01.03.2019р. відповідач вважається таким, що боргує.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, відповідач оплатив електричну енергію на суму 658 168,55грн., допустивши прострочення платежів, що стверджується платіжними дорученнями №2188 від 10.04.2019р. на суму 100 000,00грн., №2256 від 06.05.2019р. на суму 45 000,00грн., №2250 від 02.05.2019р. на суму 170 000,00грн., №2311 від 29.05.2019р. на суму 30 000,00грн., №2289 від 21.05.2019р. на суму 50 000,00грн., №2315 від 31.05.2019р. на суму 50 000,00грн., №2322 від 05.06.2019р. на суму 70 000,00грн., №2329 від 07.06.2019р. на суму 73 168,55грн. та №2327 від 06.06.2019р. на суму 70 000,00грн.

У відповідності до п. 9.1 Договору за невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань за цим Договором Сторони несуть відповідальність, передбачену цим Договором та чинним законодавством.

Згідно п. 5.11 Договору у разі порушення Споживачем строків оплати за цим Договором, Постачальник має право вимагати сплати пені. Пеня нараховується за кожен прострочений день оплати за цим Договором. Споживач має сплатити за вимогою Постачальника пеню у розмірі, який зазначається в комерційній пропозиції.

Відповідно до "Комерційної пропозиції № 2" за внесення платежів, передбачених умовами Договору, з порушенням термінів, визначених цією Комерційною пропозицією, Споживач сплачує Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати. Пеня Споживачем сплачується на підставі рахунків Постачальника, а у разі незгоди Споживача, стягується в судовому порядку.

Пеня, за визначенням ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов`язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожний день прострочення виконання.

Враховуючи зазначені положення законодавства та Договору, позивач нарахував відповідачу пеню у розмірі 49 027,71 грн. за період з 28.02.2019р. по 06.06.2019р. включно.

В аспекті викладеного, суд констатує, що в силу положень п. 5.10 Договору про постачання електричної енергії з постачальником "останньої надії" та комерційної пропозиції № 2 від 27.12.2018 р., оплата виставленого Постачальником рахунка за цим договором має бути здійснена Споживачем в терміни, визначені в рахунку, але не менша 5 робочих днів з дати отримання Споживачем цього рахунку, або протягом 5 робочих днів від строку оплати, зазначеного у комерційній пропозиції, прийнятої Споживачем. Остаточний розрахунок за спожиту електричну енергію в розрахунковому місяці здійснюється Споживачем на підставі виставленого Постачальником рахунку, розмір якого визначається як різниця між вартістю купованої Споживачем електричної енергії, зазначеної в Акті купівлі-продажу, та сумарною оплатою Споживачем за розрахунковий період з урахуванням ПДВ.

Як вже було зазначено судом, рахунок № НОМЕР_1 від 14.02.2019р. було отримано відповідачем 21.02.2019р. Відтак, на переконання суду, останнім днем для оплати вказаного рахунку було 28.02.2019р., а прострочення оплати у відповідача розпочалось з 01.03.2019р., а не з 28.02.2019р., як помилково зазначає позивач.

Відтак, здійснивши власний перерахунок пені в межах розрахунків позивача за період з 01.03.2019р. по 06.06.2019р. суд засвідчує, що пеня є підставною та такою, що підлягає до задоволення в розмірі 48 378,56грн.

З огляду на викладене, в позові в частині стягнення 649,15грн. пені слід відмовити, як нарахованої безпідставно.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд зазначає, що відповідальність, визначена ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті, а тому відповідно застосовується за прострочку виконання грошового зобов`язання незалежно від домовленості сторін.

Положеннями ст. 611 ЦК передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Зокрема, статтею 625 ЦК врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Формулювання ст. 625 ЦК, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень ст. 549 ЦК і ст. 230 ГК.

Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, нарахування, передбачені ст. 625 ЦК України, не є штрафними санкціями відповідальності відповідача, а становлять особливий компенсаційний вид відповідальності, що відрізняється від штрафної, яка полягає, наприклад, у стягненні пені чи штрафу.

Водночас, відповідно до "Комерційної пропозиції № 2 від 27.12.2018 р.", яка є додатком № 1 до Договору про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії" від 27.12.2018р., розділом додаткові зобов`язання Споживача встановлено збільшення розміру процентів до 15 % у зв`язку з простроченням сплати боргу, розмір ставки, на яку збільшена плата за користування позикою (кредиту), яка діяла на час правовідносин з відповідачем.

Водночас, за змістом пункту 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997р. № 62-97р, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

Зокрема, за змістом даного листа, індекс інфляції повинен розраховуватися не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць, а тому слід вважати, що у випадку, коли сума внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, то вона індексується за цей місяць, а якщо - з 16 по 31 число - вона індексується починаючи з наступного місяця.

Враховуючи зазначені положення законодавства та Договору, позивач нарахував відповідачу 15% річних у розмірі 20 596,73 грн. за період з 28.02.2019р. по 06.06.2019р. включно та 13 907,39грн. суми індексу інфляції за період з березня 2019 року по травень 2019 року (включно).

Здійснивши власний перерахунок 15 % річних та суми індексу інфляції, суд встановив, що сума індексу інфляції, нарахована позивачем за період з березня 2019 року по травень 2019 року є підставною та такою що підлягає до задоволення у заявленому позивачем розмірі.

При цьому, здійснивши власний перерахунок 15% річних суд засвідчує, що останні слід нараховувати за період з 01.03.2019р. по 06.06.2019р., а не з 28.02.2019р. як помилково зазначає позивач, оскільки рахунок НОМЕР_1 від 14.02.2019р. було отримано відповідачем 21.02.2019р. Відтак, на думку суду, останнім днем для оплати вказаного рахунку було 28.02.2019р., а прострочення оплати розпочалось у відповідача з 01.03.2019р., а не з 28.02.2019р., як помилково зазначає позивач.

З огляду на викладене, підставними та такими, що підлягатимуть до задоволення будуть 15% річних в розмірі 20 326,25грн. за період з 01.03.2019р. по 06.06.2019р.

Відтак, в позові в частині стягнення 270,48грн. 15% річних слід відмовити, як нарахованих безпідставно.

Водночас, відповідачем відповідно до положень ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України у відзиві на позовну заяву від 07.10.2020р. заявлено клопотання про зменшення розміру нарахованої до стягнення пені на 90%.

У відзиві відповідач просить максимально зменшити розмір, заявленої до стягнення, посилаючись на те, що штрафні санкції є надмірно великими порівняно зі збитками кредитора, відповідач знаходиться в скрутному фінансовому становищі, що викликане незалежними від нього економічними обставинами, та те, що позивач не додав належних доказів на підтвердження свого важкого фінансового становища та реальності отриманих ним збитків.

На підтвердження клопотання відповідачем додано до матеріалів справи копію Звіту про фінансові результати станом на 30.06.2020р.

Статтею 233 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

За приписами частини четвертої статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Правовий аналіз наведеної норми свідчить про те, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи тощо.

Крім цього, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності в законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши подані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Водночас, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України).

Відповідно до даних фінансової звітності підприємства відповідача станом на 30.06.2020р. у Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕЛНЕС ГРУП" зафіксовано нерозподілені збитки у сумі 5 096 000,00грн., чистий збиток за перше півріччя 2020 року склав 1 828 000,00грн.

Враховуючи приписи діючого законодавства, з огляду на всі фактичні обставини справи, враховуючи відсутність доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків саме в результаті порушення відповідачем умов договору постачання електричної енергії постачальника "останньої надії" від 27.12.2018р., відсутність в діях відповідача прямого умислу, спрямованого на порушення зобов`язання, сплату відповідачем боргу в повному обсязі, а також враховуючи стягнення з відповідача 15 % річних та суми індексу інфляції, суд на підставі ст.233 ГК України, ст.551 ЦК України вважає за можливе зменшити розмір пені на 10% та стягнути її з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕЛНЕС ГРУП" на користь Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" в розмірі 43 540,70 грн., що становить 90% від підставно заявленої позивачем суми - 48 378,56грн.

З огляду на викладене, в частині стягнення пені в розмірі 4 837,86 грн. слід відмовити у зв`язку із зменшенням судом розміру пені.

Відтак, за даним судовим рішенням, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає пеня в загальному розмірі 43 540,70грн., що складається із загальної пред`явленої до стягнення пені 49 027,71грн., за мінусом 649,15грн. пені, яка, на думку суду, є безпідставно нарахованою, та за мінусом 4 837,86грн. пені, зменшеної судом у зв`язку з викладеними в рішенні обставинами.

Доводи позивача про те, що відсутність коштів у відповідача та інші обставини не можуть бути підставою для зменшення розміру пені, не приймаються судом до уваги, оскільки ці обставини не є єдиними підставами для зменшення розміру пені, а оцінені судом в сукупності з іншими.

Разом з цим, зменшуючи розмір пені лише на 10%, судом враховується принцип збалансованості майнових інтересів обох сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

За таких обставин, інші доводи та заперечення сторін судом розглянуті та відхилені як такі, що на результат вирішення спору - часткове задоволення позовних вимог з наведених вище підстав, впливу не мають.

Згідно п.2 ч.1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи прийняття судом рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд вважає, що витрати, пов`язані з поданням позовної заяви до суду та розглядом справи в суді (сплата судового збору), котрі поніс позивач, слід покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "ВЕЛНЕС ГРУП" пропорційно розміру підставних позовних вимог 82 612,20грн. (48 378,56грн. пені, 20 326,25грн. 15% річних та 13 907,39грн. суми індексу інфляції).

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 13, 14, 73, 74, 75, 76-80, 129, 232, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕЛНЕС ГРУП" (Волинська область, місто Луцьк, вулиця Карбишева, будинок 1, код ЄДРПОУ 39238246) на користь Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" (місто Київ, вулиця Кирилівська, будинок 85, код ЄДРПОУ 19480600) 43 540,70грн. пені, 20 326,25грн. 15% річних, 13 907,39грн. суми індексу інфляції, а всього 77 774,34грн., а також 2 078,86 грн. витрат, пов`язаних з оплатою судового збору.

3. В позові в частині стягнення 5 487,01 грн. пені та 270,48грн. 15 % річних, відмовити.

4. Наказ на виконання рішення суду видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. ст. 253, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У той же час згідно підпункту 17.5 пункту 17 Перехідних положень ГПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справи витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне судове рішення

складено 05.11.2020р.

Суддя В. А. Войціховський