Рішення

від 26.10.2020 по справі 916/1834/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"26" жовтня 2020 р.м. Одеса Справа № 916/1834/20

Господарський суд Одеської області у складі:

судді С.В. Літвінова

при секретарі Т.О. Липі

розглянувши справу за позовом Керівника Одеської місцевої прокуратури №1 (вул. Краснова, 10, Одеса, 65059) в особі, якою є Одеська міська рада ( пл. Думська,1, Одеса, 65004 до відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "ВІП-ПЛАЗА" (вул. Ак. Вільямса, 46, корп. 2, кв. 90,Одеса,Одеська область,65038), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) про витребування земельних ділянок

за участю представників:

від прокуратури: Боднаревський О.М. - посвідчення;

від позивача: Асташенкова О.І.- довіреність;

від відповідача: не з`явився;

від 3-ої особи: не з`явився

ВСТАНОВИВ:

Керівник Одеської місцевої прокуратури №1 звернувся до господарського суду Одеської області з позовом в інтересах держави в особі Одеської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІП-ПЛАЗА", в якому просить господарський суд: про витребування земельних ділянок .

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 30.06.2020року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та залучено ОСОБА_1 до участі у даній справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 27.07.2020року продовжено строк підготовчого провадження та відкладено підготовче засідання.

21.09.2020р. відповідачем надано відзив на позов відповідно якого просить відмовити в задоволені позовних вимог з підстав викладених у відзиві.

Ухвалою від 28.09.2020року, суд закрив підготовче провадження у справі та призначив справу до судового розгляду по суті в засідання суду .

15.10.2020р. заступник керівника Одеської місцевої прокуратури №1 надав відповідь на відзив, вважає доводи викладені відповідачем у відзиві є безпідставленими, необгрунтованими та такими що суперечать нормам чинного законодавства та просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Прокурор підтримав позовні вимоги та просить суд задовольнити позов в повному обсязі.

Одеська міська рада позовні вимоги Керівника Одеської місцевої прокуратури №1 .

Представник відповідача та третьої особи в судове засідання не з`явились, представник третьої особи про причини свого нез`явлення суд не повідомив.

Від представника відповідача 26.10.2020р. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у звязку із участю в іншому судовому засіданні в Київському районному суді м. Одеси, яке призначене на 26.10.2020р. о 11:30.

Суд відмовив представнику відповідача в задоволені клопотання так як строк розгляду справи по суті закінчується 28.10.2020р.

Крім того, суд звертає увагу представника відповідача на те, що розгляд справи в даній справі призначений на 26.10.2020р. о 09:30 , а судове засідання в Київському районному суді м. Одеси, призначене на 26.10.2020р. о 11:30

У судовому засіданні 26.10.2020р. було проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив.

Одеською місцевою прокуратурою № 1 встановлено, що рішенням Київського районного суду м. Одеси від 07.04.2015 по справі №520/4781/14-ц частково задоволено позов заступника прокурора Київського району м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Одеського міського управління юстиції в особі Реєстраційної служби, державного реєстратора Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Привалової Євгенії Євгеніївни за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - Управління Державного агентства земельних ресурсів у м. Одесі Одеської області, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визнання недійсними договорів, державних актів на право власності на земельні ділянки, свідоцтва про право власності, скасування рішення про державну реєстрацію права власності, витребування земельних ділянок. Визнано недійсним державний акт серії ЯЖ № 315571 на право власності на земельну ділянку (кадастровий номер 5110136900:45:008:0017) площею 0,1000га, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , виданий ОСОБА_2 . Витребувано у ОСОБА_3 земельну ділянку (кадастровий номер 5110136900:45:008:0018) площею 0,0200га, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 на користь територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради. Витребувано у ОСОБА_3 земельну ділянку (кадастровий номер 5110136900:45:008:0024) площею 0,0200га, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 на користь територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради. Визнано незаконним та скасовано рішення державного реєстратора Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Привалової Євгенії Євгенівни про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 (кадастровий номер 51 10136900:45:008:0019) площею 0,03 га від 20.05.2014 № 13181410. Визнано недійсним свідоцтво про право власності на земельну ділнку, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 (кадастровий номер 5110136900:45:008:0019) площею 0,0300 га, видане реєстраційною службою Одеського міського управління юстиції Одеської області серія АК № 595419, індексний номер 21894008, ОСОБА_4 . Встановлено порядок виконання рішення суду відповідно до якого це рішення у разі набрання ним законної сили є підставою для скасування реєстрації права власності ОСОБА_3 на земельні ділянки площею 0,0200 га (кадастровий номер 5110136900:45:008:0018) та площею 0,0200 га (кадастровий номер 5110136900:45:008:0024), розташованих за адресою: АДРЕСА_2 , скасування реєстрації права власності ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 0,0300 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 (кадастровий номер 5110136900:45:008:0019) та для внесення Управлінням Державного агентства земельних ресурсів у м. Одесі Одеської області відповідних змін у Поземельну книгу.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 14.12.2015 у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_4 - Ящук Ю.Ю. - на рішення Київського районного суду м. Одеси від 07.04.2015 відмовлено на підставі ч. З ст. 297 ЦПК України.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 16.02.2016 у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 07.04.2015 відмовлено на підставі п.З ч.4 ст.297 ЦПК України.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12.04.2017 касаційну скаргу ОСОБА_4 та його представника ОСОБА_7 відхилено на підставі ст. ст. 335, 336 ЦПК, оскільки доводи їх касаційної скарги, висновків суду апеляційної інстанції не спростовують та зводяться до переоцінки доказів.

Рішення Київського районного суду м. Одеси по справі №520/4781/14-ц набрало законної сили 14.12.2015.

Рішення суду, яке набрало законної сили - має преюдиціальне значення, згідно ч. 4 ст. 75 ГПК України (обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом).

Київським районним судом м. Одеси по вищевказаній справі 27.01.2016 були видані виконавчі листи, які Одеською місцевою прокуратурою №1 разом з заявами про відкриття виконавчих проваджень, 01.02.2016 були скеровані до Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції.

Постановою головного державного виконавця Київського ВДВС м. Одеса ГТУЮ в Одеській області від 24.05.2016 у ВП №50073371, виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №520/4781/14-ц про витребування у ОСОБА_3 земельну ділянку (кадастровий номер 5110136900:45:008:0018) площею 0,0200 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 на користь територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради - закінчено у зв`язку з виконанням вимог виконавчого документа у повному обсязі.

Аналогічно, постановою головного державного виконавця Київського ВДВС м. Одеса ГТУЮ в Одеській області про закінчення виконавчого провадження від 24.05.2016 у ВП №50073771, виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №520/4781/14-ц про витребування у ОСОБА_3 земельну ділянку (кадастровий номер 5110136900:45:008:0024) площею 0,0200 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 на користь територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради - закінчено у зв`язку з виконанням вимог виконавчого документа у повному обсязі.

Проте, 15.04.2018 ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу на рішення Київського районного суду м. Одеси від 07.04.2015 по справі №520/4781/14-ц мотивуючи її тим, що земельні ділянки, які є предметом спору по цій справі, є її з чоловіком - ОСОБА_3 , спільною сумісною власністю, однак вона не була залучено стороною по справі.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 28.05.2019 по справі №520/4781/14-ц апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 07.04.2015 - закрито.

В процесі розгляду Одеським апеляційним судом апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси, яким витребувано у ОСОБА_3 земельні ділянки площею 0,0200 га (кадастровий номер 5110136900:45:008:0018) та площею 0,0200 га (кадастровий номер 5110136900:45:008:0024), розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 31.07.2018 укладено договір дарування спірної земельної ділянки площею 0,0200 га (кадастровий номер 5110136900:45:008:0018) розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , який посвідчено та зареєстровано приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Левчук О.С. за № 1480.

Також, 31.07.2018 між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договір дарування земельної ділянки площею 0,0200 га (кадастровий номер 5110136900:45:008:0024) розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , який посвідчено та зареєстровано приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Левчук О.С. за № 1481.

Позивач зазначає, що в подальшому, на підставі акту приймання-передачі серія та номер: 788, 789 виданих 15.05.2020 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Дімітровою Т.А., ОСОБА_1 передала земельні ділянки з кадастровим номером 5110136900:45:008:0018 та 5110136900:45:008:0024, розташованих за адресою: АДРЕСА_2 Товариству з обмеженою відповідальністю ВІП-ПЛАЗА .

На дату підписання вищезазначеного акту приймання-передачі, засновником та кінцевим бенефіціарним власником (контролер) ТОВ ВІП- ПЛАЗА була ОСОБА_1 .

Враховуючи викладене, Товариство з обмеженою відповідальністю ВІП- ПЛАЗА не можна вважати добросовісним набувачем земельних ділянок площею 0,0200 та (кадастровий номер 5110136900:45:008:0018) та площею 0,0200 та (кадастровий номер 5110136900:45:008:0024), розташованих за адресою: АДРЕСА_2 .

У зв`язку з вищевикладеним, Керівник Одеської місцевої прокуратури №1 звернувся до господарського суду Одеської області із відповідним позовом в інтересах держави в особі Одеської міської ради за захистом порушених прав та інтересів про витребування земельних ділянок.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.

При вирішенні спору у справі господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Частиною 2 статті 4 ГПК України передбачено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Виходячи з системного аналізу ст. ст. 15 , 16 Цивільного кодексу України , ст. 20 Господарського кодексу України та ст. 4 Господарського процесуального кодексу України , застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Тобто, відповідно до положень Господарського процесуального кодексу України обов`язок доведення факту порушення або оспорювання прав і охоронюваних законом інтересів покладено саме на позивача.

У рішенні Конституційного суду України №18-рп/2004 від 01.12.2004 р . (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Таким чином, вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Верховний Суд України у Аналізі практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України вказав наступне.

Відповідно до ст. 55 Конституції України , права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. За положеннями ст. 124 Конституції України , юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Законодавець у ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України установив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в ч. 2 цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом.

Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Особа здійснює свої права вільно на власний розсуд (ст. 12 Цивільного кодексу України ).

До прав, які підлягають цивільно-правовому захисту, відносяться всі майнові й особисті немайнові права, які належать суб`єктам цивільного права.

Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачений нормою матеріального права або може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту, якщо це не заборонено законом. Якщо ж спеціальні норми не встановлюють конкретних заходів, то особа має право обрати спосіб із числа передбачених ст. 16 Цивільного кодексу України з урахуванням специфіки порушеного права й характеру правопорушення.

Абзацом 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України , визначено способи захисту порушеного права. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. (абз. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України ).

До інших способів судового захисту цивільних прав чи інтересів можна віднести способи, які не охоплюються переліком їх у ст. 16 ЦК України , що визначені окремими законами та договорами або застосування яких випливає із загальних положень про судовий захист.

Згідно п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв`язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред`явлена тільки стороні недійсного правочину. Норма часини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужено третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсним наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову.

Відповідно до ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до п. 22 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 07.02.2014 Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав (далі - Постанова) якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно з незаконного володіння набувача (статті 387, 388 ЦК), при цьому визнавати договори про відчуження цього майна недійсними не потрібно.

Крім цього, у постанові від 29.05.2019 по справі №367/2022/15-ц Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (також зазначено в пункті 147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16).

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. А тому після внесення такого запису скасування зазначеного рішення не може бути належним способом захисту права або інтересу позивача. За певних умов таким належним способом може бути скасування запису про проведену державну реєстрацію права (пункт 5.17 постанови від 4 вересня 2018 року у справі № 915/127/18). Проте у випадку, коли заявлена вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, скасування запису про проведену державну реєстрацію права також не є належним способом захисту прав позивача.

Враховуючи, що цим позовом заявлена вимога про витребування земельних ділянок з незаконного володіння ними ТОВ ВІП-ПЛАЗА , вимога про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора, яким виступав нотаріус при одночасному посвідченні правочину, є недоцільним.

Так, Європейський суд з прав людини, оцінюючи можливість захисту прав особи за ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося в зв`язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно якого припускається, що воно було придбано незаконно (наприклад, рішення та ухвали ЄСПЛ у справах Раймондо проти Італії від 22.02.1994, Філліпс проти Сполученого Королівства від 05.07.2001, Аркурі та інші проти Італії від 05.07.2001, Ріела та інші проти Італії від 04.09.2001, Ісмаїлов проти Російської Федерації від 06.11.2008).

Таким чином, ст. 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання справедливого балансу в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність.

За таких обставин втручання у право власності ТОВ ВІП-ПЛАЗА відбулося у зв`язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття ним такого права, що не може вважатись порушенням статті 1 Першого Протоколу.

Отже, внаслідок незаконного заволодіння відповідачем земельною ділянкою, що відноситься до комунальної власності, порушуються права та охоронювані законом інтереси держави в особі Одеської міської ради, як органу, уповноваженого розпоряджатись майном територіальної громади міста Одеси.

Таким чином, спірне майно, що належить територіальній громаді, підлягає витребуванню.

Згідно з абз. 5 п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними рішення суду про задоволення позову про повернення майна із чужого незаконного володіння є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації.

Разом з цим, п. 23 Постанови визначено, що відповідно до ст. 387 ЦК України та ч. З ст. 10 ЦПК України особа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача.

Відповідно до ст. 13 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу; від імені Українського народу права власності здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Частиною 2 ст. 78 Земельного кодексу України, ст. 373 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності, перебувають у комунальній власності відповідно до норм ст. 83 ЗК України. Землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст є комунальною власністю.

При цьому орган місцевого самоврядування, який здійснює права власника земель від імені Українського народу в межах визначених територій, приймаючи рішення про надання земельної ділянки, фактично реалізує своє право власності шляхом розпорядження належним йому майном.

Стаття 143 Конституції України наділяє територіальні громади правом безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляти майном, у тому числі, і земельними ділянками, що перебувають у комунальній власності.

Відповідно до п. 1 ст. 10, п. 5 ст. 16 Закону України Про місцеве самоврядування в України , ради представляють інтереси територіальної громади та відповідно до ч. 5 ст. 60 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні здійснюють повноваження власника майна.

Згідно ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ч. 1 ст. 153 Земельного кодексу України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Частиною 2 ст. 152 Земельного кодексу України передбачено, що власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю.

Згідно ч. 2 ст. 90 Земельного кодексу України - порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Отже, власником спірних земельних ділянок, в тому числі на момент її незаконного вибуття з комунальної власності, є територіальна громада міста Одеси в особі Одеської міської ради, як орган, який уповноважений розпоряджатися землями комунальної власності у межах населених пунктів та яка в межах компетенції не приймала жодних рішень щодо передачі цих ділянок у власність чи користування іншим особам.

Як встановлено судом, Одеською місцевою прокуратурою № 1 встановлено, що рішенням Київського районного суду м. Одеси від 07.04.2015 по справі №520/4781/14-ц частково задоволено позов заступника прокурора Київського району м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Одеського міського управління юстиції в особі Реєстраційної служби, державного реєстратора Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Привалової Євгенії Євгеніївни за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - Управління Державного агентства земельних ресурсів у м. Одесі Одеської області, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визнання недійсними договорів, державних актів на право власності на земельні ділянки, свідоцтва про право власності, скасування рішення про державну реєстрацію права власності, витребування земельних ділянок. Визнано недійсним державний акт серії ЯЖ № 315571 на право власності на земельну ділянку (кадастровий номер 5110136900:45:008:0017) площею 0,1000га, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , виданий ОСОБА_2 . Витребувано у ОСОБА_3 земельну ділянку (кадастровий номер 5110136900:45:008:0018) площею 0,0200га, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 на користь територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради. Витребувано у ОСОБА_3 земельну ділянку (кадастровий номер 5110136900:45:008:0024) площею 0,0200га, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 на користь територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради. Визнано незаконним та скасовано рішення державного реєстратора Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Привалової Євгенії Євгенівни про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 (кадастровий номер 51 10136900:45:008:0019) площею 0,03 га від 20.05.2014 № 13181410. Визнано недійсним свідоцтво про право власності на земельну ділнку, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 (кадастровий номер 5110136900:45:008:0019) площею 0,0300 га, видане реєстраційною службою Одеського міського управління юстиції Одеської області серія АК № 595419, індексний номер 21894008, ОСОБА_4 . Встановлено порядок виконання рішення суду відповідно до якого це рішення у разі набрання ним законної сили є підставою для скасування реєстрації права власності ОСОБА_3 на земельні ділянки площею 0,0200 га (кадастровий номер 5110136900:45:008:0018) та площею 0,0200 га (кадастровий номер 5110136900:45:008:0024), розташованих за адресою: АДРЕСА_2 , скасування реєстрації права власності ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 0,0300 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 (кадастровий номер 5110136900:45:008:0019) та для внесення Управлінням Державного агентства земельних ресурсів у м. Одесі Одеської області відповідних змін у Поземельну книгу.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 14.12.2015 у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_4 - Ящук Ю.Ю. - на рішення Київського районного суду м. Одеси від 07.04.2015 відмовлено на підставі ч. З ст. 297 ЦПК України.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 16.02.2016 у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 07.04.2015 відмовлено на підставі п.З ч.4 ст.297 ЦПК України.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12.04.2017 касаційну скаргу ОСОБА_4 та його представника ОСОБА_7 відхилено на підставі ст. ст. 335, 336 ЦПК, оскільки доводи їх касаційної скарги, висновків суду апеляційної інстанції не спростовують та зводяться до переоцінки доказів.

Рішення Київського районного суду м. Одеси по справі №520/4781/14-ц набрало законної сили 14.12.2015.

Рішення суду, яке набрало законної сили - має преюдиціальне значення, згідно ч. 4 ст. 75 ГПК України (обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом).

Київським районним судом м. Одеси по вищевказаній справі 27.01.2016 були видані виконавчі листи, які Одеською місцевою прокуратурою №1 разом з заявами про відкриття виконавчих проваджень, 01.02.2016 були скеровані до Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції.

Постановою головного державного виконавця Київського ВДВС м. Одеса ГТУЮ в Одеській області від 24.05.2016 у ВП №50073371, виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №520/4781/14-ц про витребування у ОСОБА_3 земельну ділянку (кадастровий номер 5110136900:45:008:0018) площею 0,0200 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 на користь територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради - закінчено у зв`язку з виконанням вимог виконавчого документа у повному обсязі.

Аналогічно, постановою головного державного виконавця Київського ВДВС м. Одеса ГТУЮ в Одеській області про закінчення виконавчого провадження від 24.05.2016 у ВП №50073771, виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №520/4781/14-ц про витребування у ОСОБА_3 земельну ділянку (кадастровий номер 5110136900:45:008:0024) площею 0,0200 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 на користь територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради - закінчено у зв`язку з виконанням вимог виконавчого документа у повному обсязі.

Проте, 15.04.2018 ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу на рішення Київського районного суду м. Одеси від 07.04.2015 по справі №520/4781/14-ц мотивуючи її тим, що земельні ділянки, які є предметом спору по цій справі, є її з чоловіком - ОСОБА_3 , спільною сумісною власністю, однак вона не була залучено стороною по справі.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 28.05.2019 по справі №520/4781/14-ц апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 07.04.2015 - закрито.

В процесі розгляду Одеським апеляційним судом апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси, яким витребувано у ОСОБА_3 земельні ділянки площею 0,0200 га (кадастровий номер 5110136900:45:008:0018) та площею 0,0200 га (кадастровий номер 5110136900:45:008:0024), розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 31.07.2018 укладено договір дарування спірної земельної ділянки площею 0,0200 га (кадастровий номер 5110136900:45:008:0018) розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , який посвідчено та зареєстровано приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Левчук О.С. за № 1480.

Також, 31.07.2018 між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договір дарування земельної ділянки площею 0,0200 га (кадастровий номер 5110136900:45:008:0024) розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , який посвідчено та зареєстровано приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Левчук О.С. за № 1481.

В подальшому, на підставі акту приймання-передачі серія та номер: 788, 789 виданих 15.05.2020 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Дімітровою Т.А., ОСОБА_1 передала земельні ділянки з кадастровим номером 5110136900:45:008:0018 та 5110136900:45:008:0024, розташованих за адресою: АДРЕСА_2 Товариству з обмеженою відповідальністю ВІП-ПЛАЗА .

На дату підписання вищезазначеного акту приймання-передачі, засновником та кінцевим бенефіціарним власником (контролер) ТОВ ВІП- ПЛАЗА була ОСОБА_1 .

Враховуючи викладене, Товариство з обмеженою відповідальністю ВІП- ПЛАЗА не можна вважати добросовісним набувачем земельних ділянок площею 0,0200 та (кадастровий номер 5110136900:45:008:0018) та площею 0,0200 та (кадастровий номер 5110136900:45:008:0024), розташованих за адресою: АДРЕСА_2 .

В результаті укладення незаконних договорів дарування земельних ділянок, з комунальної власності територіальної громади м. Одеси безпідставно та без волі власника, вибули земельні ділянки площею 0,0200 га (кадастровий номер 51 10136900:45:008:0018) та площею 0,0200 га (кадастровий номер 5110136900:45:008:0024), розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , які в даному випадку підлягають витребуванню із чужого незаконного володіння на користь позивача.

Заперечення відповідача які викладені у відзиві судом до уваги не приймаються з огляду на наступне.

Що стосується заперечень відповідача щодо порушеня права власності ТОВ ВІП-АЛАЗА , як добросовісного набувача земельних ділянок суд зазначає, що власник з дотриманням вимог ст.атей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчежене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власності.

До аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного суду у постанові від 14.11.2018р. по справі №183/1617/16 та Верховний Суд у постанові від 17.12.2017р. у справі №6-140цс14.

У відзиві на позовну заяву відповідач вважає, що прокурором порушено строк звернення до суду із позовною заявою.

Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК Украхни позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідачем не подано заяву про застосування строків позовної давності тому судом заперечення стосовно порушення прокурором строку звернення до суду із позовною заявою не приймаються.

Що стосується недоведеності підстав та обгрунтувань звернення до суду Одеської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави, в особі Одеської міської ради, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту ст. 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ч. З ст. 23 Закону України Про прокуратуру , прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно ч. 4 ст. 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 1-1/99, державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. З урахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з частковою державною власністю у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й у діяльності приватних підприємств, товариств. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних тощо) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності України, гарантування її державної, економічної безпеки, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання, в тому числі й територіальних громад.

У будь - якому випадку додержання законів, прийнятих єдиним законодавчим органом України беззаперечно становить державний інтерес, а незаконне вибуття з власності територіальної громади земельної ділянки, позбавляє законного власника вільно володіти, користуватись, та розпоряджатись нею.

Згідно ч. 1 ст. 14 Конституції України та ч. 1 ст. 1 Земельного кодексу України, ст. 373 Цивільного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Відповідно до ст. 13 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу; від імені Українського народу права власності здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

За змістом ст. 4 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні місцеве самоврядування в Україні здійснюється на принципах, зокрема, законності, поєднання місцевих і державних інтересів, державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 16 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

З аналізу вказаних норм законодавства вбачається, що державою гарантується належне функціонування місцевого самоврядування, матеріальною основою якого є, у тому числі землі комунальної власності, правомочності власника щодо яких від імені територіальної громади виконує відповідна рада. Тобто, економічні інтереси держави полягають і в законному та ефективному використання земель територіальних громад відповідними радами.

У даному випадку порушення інтересів держави полягає в незаконному позбавленні територіальної громади міста Одеси належних їй на праві власності земельних ділянок.

Внаслідок викладених порушень, підставою для подання позову стала необхідність захисту економічних інтересів держави, частиною яких є стале та належне функціонування місцевого самоврядування, дотримання встановленого Конституцією України принципу верховенства права, задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання повернення земель - основ національного багатства, які вибули з комунальної власності з порушенням закону.

Факт незаконного вибуття земель з комунальної власності беззаперечно свідчить про порушення суспільних та державних інтересів та потребує втручання органів прокуратури в порядку, наданих Конституцією України представницьких повноважень.

Таким чином, з урахуванням вищезазначеного законодавства порушення інтересів територіальної громади співпадає з порушенням інтересів держави, а прокурор, в силу вимог ст. 23 Закону України Про прокуратуру , наділений правом захищати вказані інтереси, якщо їх захист не здійснює або неналежним чином здійснює, зокрема і орган місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 18-2 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатись до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення функціонування місцевого самоврядування.

На території міста Одеса правомочності власника нерухомого майна від імені територіальної громади здійснює Одеська міська рада.

В силу приписів Конституції України, Закону України Про місцеве самоврядування в Україні органом, уповноваженим здійснювати функції держави у зазначених правовідносинах, є Одеська міська рада, а тому позов подається Одеською місцевою прокуратурою №1 в інтересах держави в її особі.

Однак Одеською міською радою ефективні заходи щодо повернення у комунальну власність спірних земельних ділянок не вживались, свої функції власника цих земельних ділянок ігнорувала і обставинами, внаслідок яких вони незаконно вибули з володіння територіальної громади міста Одеси, не цікавилась.

Також, Одеською місцевою прокуратурою №1 встановлено невиконання Одеською міською радою своїх повноважень щодо вжиття належних та достатніх заходів процесуального характеру для захисту порушених інтересів. Нездійснення захисту полягає в тому, що Одеська міська рада за наявності факту порушення інтересів територіальної громади і держави в цілому, маючи відповідні повноваження для їх захисту, всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Крім того, Одеська міська рада та її структурні підрозділи з моменту укладення договорів дарування спірних земельних ділянок, були або повинні бути обізнаними про вказані порушення закону, про що свідчить їх участь у справі №520/4781/14-ц за апеляційною скаргою ОСОБА_1

Пасивна поведінка Одеської міської ради щодо невжиття належних та достатніх заходів процесуального характеру для захисту порушених інтересів, призвела до безпідставного вибуття з комунальної власності спірних земельних ділянок та може призвести до того, що порушене право територіальної громади взагалі не буде поновлено і майно, що незаконним шляхом вибуло з комунальної власності, не буде повернуто.

Отже, щоб захистити інтереси держави прокурор, в силу вимог ст. 23 Закону України Про прокуратуру , ст. 53 Господарського процесуального кодексу України, зобов`язаний звернутися з вказаним позовом до суду, оскільки захист цих інтересів не здійснює орган місцевого самоврядування, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної фізичної чи юридичної особи, ЄСПЛ у своєму рішенні Трегубенко проти України від 02.11.2004 категорично ствердив, що правильне застосування законодавства незаперечно становить суспільний інтерес .

Верховний суд у своїй постанові від 11.09.2018 у справі № 910/9555/16 зазначив, що правовідносини, пов`язані з вибуттям об`єкта із комунальної власності, становить суспільний (публічний) інтерес та спрямовані на задоволення суспільної потреби у відновленні законності та становища, яке існувало до порушення права комунальної власності.

Беручи до уваги, що передбачений законом порядок відчуження комунального майна дотримано не було, а територіальна громада м. Одеси взагалі не була учасником правовідносин з приводу його відчуження, необхідність захисту порушеного права є очевидною, оскільки правовідносини, пов`язані з вибуттям земель з комунальної власності, становлять суспільний , публічний інтерес.

Одеською місцевою прокуратурою №1 подана позовна заява в інтересах держави в особі Одеської міської ради з метою недопущення неправомірного переходу права власності земельними ділянками, що має на законних підставах належати територіальній громаді м. Одеса, попередження його безпідставного використання третіми особами.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст.79 ГПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Посилання відповідача не спростовують висновків, до яких дійшов суд.

При цьому, суд звертає увагу сторін на те, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (ЄСПЧ), яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів… мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. І хоча п.1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суду обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Саме такі висновки викладені у рішенні ЕСПЧ від 10.02.2010р.у справі "Серявін та інші проти України".

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

Судові витрати по сплаті судового збору покласти на відповідача згідно ст.129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 79, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України , -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю ВІП-ПЛАЗА (ідентифікаційний код юридичної особи: 43617165, місцезнаходження юридичної особи: 65038, Одеська обл., м. Одеса, вул. Академіка Вільямса, буд. 46, корпус 2, квартира 90) на користь територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради земельну ділянку, загальною площею 0,02 га (кадастровий номер 5110136900:45:008:0018) розташовану за адресою: м. Одеса, вул. Лагерна (Берегова), 110.

3. Витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю ВІП-ПЛАЗА (ідентифікаційний код юридичної особи: 43617165, місцезнаходження юридичної особи: 65038, Одеська обл., м. Одеса, вул. Академіка Вільямса, буд. 46, корпус 2, квартира 90) на користь територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради земельну ділянку, загальною площею 0,02 га (кадастровий номер 5110136900:45:008:0024) розташовану за адресою: м. Одеса, вул. Лагерна (Берегова), 110.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ВІП-ПЛАЗА (ідентифікаційний код юридичної особи: 43617165, місцезнаходження юридичної особи: 65038, Одеська обл., м. Одеса, вул. Академіка Вільямса, буд. 46, корпус 2, квартира 90) на користь прокуратури Одеської області за наступними реквізитами: отримувач коштів - прокуратура Одеської області (адреса: 65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, 3); код отримувача (код за ЄДРПОУ): 03528552; рахунок отримувача: UА808201720343100002000000564; банк отримувача: ДКСУ у м. Києві; код банку отримувача: 820172; код класифікації доходів бюджету 22030101.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст складено 05 листопада 2020 р.

Відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Літвінов