Рішення

від 27.10.2020 по справі 924/936/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"27" жовтня 2020 р. Справа № 924/936/20

Господарський суд Хмельницької області у складі судді Мухи М.Є., за участю секретаря судового засідання Попика О.В. розглянувши матеріали

за позовом приватного акціонерного товариства "ЗЕРНОПРОДУКТ МХП" м. Миронівка, Миронівський район, Київська область

до товариства з обмеженою відповідальністю "М`ЯСОПОСТАЧ" м. Славута, Хмельницька область

про стягнення 229304,57 грн. основного боргу, 10788,87 - 3% річних, 13368,42 грн. - інфляційних втрат

В судовому засіданні відповідно до ст.240 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Процесуальні дії по справі.

Ухвалою від 17.07.2020р. відкрито провадження у справі, постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження із стадії підготовчого провадження. Підготовче засідання призначено на 08.09.2020р. Ухвалою від 08.09.2020р. підготовче засідання відкладено на 30.09.2020р. Ухвалою від 30.09.2020р. підготовче засідання відкладено на 13.10.2020р. Ухвалою від 13.10.2020р. закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті на 27.10.2020р.

Виклад позиці учасників справи, заяви, клопотання.

Позивач звернувся із позовом до суду про стягнення із відповідача 229 304,57 грн. основного боргу за отриманий товар відповідно до видаткових накладних, 10 788,87 - 3% річних, 13 368,42 грн. - інфляційних втрат. Як на правову підставу позовних вимог посилається на ст. 526, 530, 612, 625, 626, 692 ЦК України.

Позивач у заяві від 27.10.2020р. позовні вимоги підтримує у повному розмірі, позов просить задовольнити та розглянути справу за відсутності представника.

Відповідач явку повноважного представника у судове засідання не забезпечив. Ухвали суду по даній справі надсилались на адресу ТОВ "М`ясопостач", зазначену в ЄДРЮО, ФОП та ГФ, проте, повернуті у зв`язку з відсутністю адресата.

За приписами п.7 ст.120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Пунктом 5 частини 4 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості про фізичну особу-підприємця, зокрема, місцезнаходження (місце проживання або інша адреса, за якою здійснюється зв`язок з фізичною особою - підприємцем).

За визначенням п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

За змістом правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/15442/17, від 10.09.2018 у справі № 910/23064/17, від 24.07.2018 у справі № 906/587/17, сам лише факт неотримання скаржником кореспонденції, яку суд із додержанням вимог процесуального закону надсилав за належною адресою та яка повернулася до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки наведене зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу.

Таким чином, з огляду на надіслання судом процесуальних документів у справі №924/936/20 на встановлену адресу відповідача, проте, їх повернення у зв`язку з відсутністю адресата, свідчать про їх вручення відповідачу.

Згідно ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

В силу ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно ч.1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом встановлено, що сторонам, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 р. про те, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку, що кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення Європейського суду з прав людини від 07 липня 1989 р. у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням п. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 р. у справі Смірнова проти України). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи Федіна проти України від 02 вересня 2010 р., Смірнова проти України від 08 листопада 2005 р., Матіка проти Румунії від 02 листопада 2006 р., Літоселітіс проти Греції від 05 лютого 2004 р. та інші).

З огляду на обставини справи, належне повідомлення сторін про наявність судового спору та надання можливості забезпечити в повному обсязі право на захист, обов`язок дотримання принципу розумних строків вирішення спору, суд, керуючись з ч. 9 ст. 165 ГПК України, ч. 2 ст. 178 ГПК України, вирішує спір за наявними матеріалами справи.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Позивачем на підставі видаткових накладних: №РТ100010813 від 20.02.2017 р. на суму 32086,42 грн. (приймальна квитанція від 20.02.2017р., товарно-транспортна накладна № 100059 від 18.02.2017 року); №РТ100011031 від 10.03.2017 р. на суму 71307,54 грн. (приймальна квитанція від 10.03.2017р., товарно-транспортна накладна № 100063 від 10.03.2017р.); №РТ100011208 від 14.03.2017р. на суму 44019,43 грн. (приймальна квитанція від 14.03.2017р., товарно-транспортна накладна № 100065 від 14.03.2017р.); №РТ100011195 від 17.03.2017р. на суму 39307,86 грн. (приймальна квитанція від 17.03.2017р., товарно-транспортна накладна від 17.03.2017р.); №РТ100011209 від 20.03.2017р. на суму 8881,78 грн. (приймальна квитанція від 20.03.2017р., товарно-транспортна накладна № 102 від20.03.2017 року); №РТ100011962 від 24.05.2017р. на суму 51570,31 грн. (приймальна квитанція від 24.05.2017р., товарно-транспортна накладна № 20000094 від 24.05.2017р.); №РТ100012089 від 01.06.2017р. на суму 47014,6 грн. (приймальна квитанція від 01.06.2017р., товарно-транспортна накладна № 000193 від 31.05.2017р.); № РТ 100012031 від 02.06.2017р. на суму 44328,86 грн. (приймальна квитанція від 02.06.2017р., товарно-транспортна накладна № 100059 від 02.06.2017р.); №РТ100012150 від 09.06.2017р. на суму 31126,22 грн., (приймальна квитанція від 09.06.2017р., товарно-транспортна накладна № 000185 від 09.06.2017р); №РТ100012196 від 06.06.2017р. на суму 45469,09грн.) приймальна квитанція від 16.06.2017р., товарно-транспортна накладна №003662 від 16.06.2017 року); №РТ100012257 від 20.06.2017 р. на суму 17247,24 грн. (приймальна квитанція від 20.06.2017р., товарно-транспортна накладна № 12257 від 20.06.2017 року); №РТ100012273 від 21.06.2017 р. на суму 26685,34 грн. (приймальна квитанція від 21.06.2017р., товарно-транспортна накладна № 000187 від 21.06.2017 року); №РТ100012260 від 21.06.2017 р. на суму 48489,70 грн. (приймальна квитанція від 21.06.2017р., товарно-транспортна накладна № 12260 від 21.06.2017 року); №РТ100012384 від 05.07.2017р. на суму 37218,98 грн. (приймальна квтанція від 05.07.2017р., товарно-транспортна накладна № 000190 від 05.07.2017р.); №РТ100012403 від 06.07.2017р. на суму 39067,81 грн. (приймальна квитанція від 06.07.2017р., товарно-транспортна накладна № 20012403 від 06.07.2017р.); №РТ100012524 від 14.07.2017р. на суму 24564,91 грн. (приймальна квитанція від 14.07.2017р., товарно-транспортна накладна від 15.07.2017 року); №РТ12609 від 18.07.2017р. на суму 36107,22 грн. (приймальна квитанція від 18.07.2017р., товарно-транспортна накладна № 114 від 18.07.2017р.); №РТ100012740 від 31.07.2017р. на суму 49670,09грн. (приймальна квитанція від 31.07.2017р., товарно-транспортна накладна № 100059 від 31.07.2017р.); №12983 від 17.08.2017р. на суму 56525,14 грн. (приймальна квитанція від 17.08.2017р., товарно-транспортна накладна № 100215 від 17.08.2017р.); №13063 від 23.08.2017р. на суму 48616,02 грн. (приймальна квитанція від 13.08.2017 р., товарно-транспортна накладна № 100217 від 23.08.2017р.) поставлено відповідачу товар на загальну суму 799 304,57грн.

Відповідачем вартість отриманого товару сплачено частково, заборгованість становить 229304,57грн.

Поряд із цим позивачем нараховані 10788,87грн. 3% річних за період з 26.12.2018р. по 20.07.2020р. та інфляційні втрати за січень 2019 року - квітень 2020 року.

Оскільки відповідач у добровільному порядку борг не сплатив, позивач звернувся із даним позовом до суду.

Норми права, застосовані судом, оцінка доказів, аргументів, наведених учасниками справи, та висновки щодо порушення, не визнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду.

Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод (правочинів), передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

З положень ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України вбачається, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Нормами ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено свободу договору, тобто, відповідно до ст. 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як вбачається із матеріалів справи, сторонами укладено договір купівлі-продажу в усній формі.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст.ст. 663, 664 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу. Обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлено обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання мають виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання і одностороння зміна умов договору не допускається.

За змістом ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 Цивільного кодексу України).

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Положеннями ст. 692 Цивільного кодексу України врегульовано порядок оплати товару за договорами купівлі-продажу (поставки). Зокрема, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України).

Як убачається з матеріалів справи, позивач відповідно до видаткових накладних (копії яких наявні у матеріалах справи) поставлено відповідачу товар на загальну суму 799 304,57грн., який останнім оплачено частково. Станом на день звернення із позовом до суду заборгованість відповідача становить 229 304,57грн.

Відповідачем факту наявності боргу не спростовано, доказів сплати останнього суду не надано, у зв`язку з чим вимога про стягнення 229304,57грн. основної заборгованості підлягає задоволенню.

Окрім того, позивач просить стягнути з відповідача 10788,87грн. 3% річних на період з 26.12.2018р. по 20.07.2020р., 13368,42грн. інфляційних втрат за січень 2019року - квітень 2020 року.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Поряд із цим судом береться до уваги, що згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачем 28.07.2020р. направлено відповідачу вимогу про сплату боргу у розмірі 229304,57грн. на протязі одного робочого дня, про що свідчить опис вкладення у цінний лист. Із врахуванням викладеного строк виконання зобов`язання настав 05.08.2020р., відповідно з 06.08.2020р. у позивача виникло право вимагати виконання зобов`язання та нараховувати інфляційні втрати та 3% річних.

Натомість позивачем нараховані та заявлені до стягнення 10788,87грн. 3% річних за період з 26.12.2018р. по 20.07.2020р., 13368,42грн. інфляційних втрат за січень 2019року - квітень 2020 року, тобто до настання строку виконання зобов`язання.

Враховуючи викладене, позовні вимоги про стягнення із відповідача 10788,87грн. 3% річних та 13368,42грн. інфляційних втрат є необґрунтованими та передчасними, а тому задоволенню не підлягають.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України: доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на зазначене у сукупності, суд доходить висновку про часткове задоволення позову в частині 229304,57грн. основного боргу

Розподіл судових витрат між сторонами.

Відповідно до ст.ст. 123, 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Керуючись ст.ст. 2, 20, 24, 73, 74, 129, 232, 237, 238, 240, 241, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов приватного акціонерного товариства "Зернопродукт МХП" м. Миронівка, Миронівський район, Київська область до товариства з обмеженою відповідальністю "М`ясопостач" м. Славута, Хмельницька область про стягнення 229 304,57 грн. основного боргу, 10 788,87 - 3% річних, 13 368,42 грн. - інфляційних втрат задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "М`ясопостач" (Хмельницька область, м. Славута, провулок Робітничий, 2/3 офіс 2 код 40090587) на користь приватного акціонерного товариства "Зернопродукт МХП" (Київська область, Миронівський район, м. Миронівка, вул. Елеваторна, 1 код 32547211) - 229304,57грн. (двісті двадцять дев`ять тисяч триста чотири гривні 57 коп.) боргу, 3439,57грн. (три тисячі чотириста тридцять дев`ять гривень) витрат з оплати судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У позові в частині стягнення 10788,87грн. 3% річних та 13368,42грн. інфляційних втрат відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Північно - західного апеляційного господарського суду у порядку визначеному ст.257 ГПК України.

Повний текст рішення складено 05.11.2020р.

Суддя М.Є. Муха

Віддруковано 4 примірники: 1 - до справи, 2,3 - позивачу (08800, Київська обл., м. Миронівка, вул. Елеваторна, 1; 24320, Вінницька обл., м. Ладижин, вул. Слобода, 141), 4 - відповідачу (30000, Хмельницька обл., м. Славута, пров. Робітничий 2/3, офіс 2). Всім з повідомленням про вручення.