Рішення

від 28.10.2020 по справі 916/1656/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" жовтня 2020 р.м. Одеса Справа № 916/1656/20

Господарський суд Одеської області

У складі судді Желєзної С.П.

Секретаря судових засідань Нечепуренко А.П.

За участю представників сторін:

Від позивача: Карпова О.В. на підставі ордеру;

Від відповідача: Глушко Ю.В. /керівник/;

Від третьої особи: Костинчук В.В. на підставі ордеру;

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю „Міський центр стратегічних розробок» до публічного акціонерного товариства „Одесреахім» , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: дочірнього підприємства охоронна фірма „Козацька варта» /підприємство українського козацтва/ - „Одеська козацька варта» , про визнання договору дійсним, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Міський центр стратегічних розробок» (далі по тексту - ТОВ „Міський центр стратегічних розробок» ) звернулось до господарського суду із позовною заявою до публічного акціонерного товариства „Одесреахім» (далі по тексту - ПАТ „Одесреахім» ) про визнання договору купівлі-продажу службово-побутових будівель №5 від 31.08.2000р., укладеного між сторонами, дійсним. Позовні вимоги обґрунтовані фактом наявності передбачених законом підстав для визнання договору дійсним, який не був нотаріального засвідчений сторонами.

Ухвалою суду від 15.06.2020р. дана справа була призначена до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 05.08.2020р. до участі у справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача було залучено дочірнє підприємство охоронна фірма „Козацька варта» /підприємство українського козацтва/ - „Одеська козацька варта» (далі по тесту - ДП „Козацька варта» ).

Ухвалою суду від 05.10.2020р. підготовче засідання по даній справі було закрито із призначенням справи до судового розгляду по суті на 28.10.2020р. о 14:00 год.

Ухвалою суду від 28.10.2020р. у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про залучення її до участі у справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача було відмовлено.

ПАТ „Одесреахім» в процесі вирішення даного спору було визнано заявлені ТОВ „Міський центр стратегічних розробок» позовні вимоги про визнання договору дійсним із посиланням на їх законність та обґрунтованість.

ДП „Козацька варта» заперечувало проти задоволення заявлених позивачем вимог, посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність. Так, у поданих до суду письмових поясненнях третьою особою вказано, що ТОВ „Міський центр стратегічних розробок» ніколи не здійснювало будь-якої господарської діяльності за адресою розташування будівель, які були відчужені згідно договору №5 від 31.08.2000р.; ПАТ „Одесреахім» було демонтовано своє майно у 1996р. і до цього часу на спірній території не перебувало. Посилаючись на відсутність в матеріалах справи доказів на підтвердження ухилення відповідача від нотаріального посвідчення договору, ДП „Козацька варта» також наголошено про необґрунтованість заявлених позивачем вимог. Крім того, ДП „Козацька варта» було подано до суду заяву про застосування інституту позовної давності до заявлених позивачем вимог про визнання договору дійсним.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи та пояснення учасників судового процесу, господарський суд встановив наступне.

23.05.1996р. виконавчим комітетом Ленінської районної ради народних депутатів було прийнято рішення №109 від 23.05.1996р. про передачу території бази-складу „Поля зрошення» , яка належить ВАТ „Одесреахім» та розташована за адресою: м. Одеса, вул. Хаджибейська дорога, 32Б, на користь Українському-Чорноморському Подунай-Гуляйпольському козацтву для розміщення кінного двору та використання за призначенням.

03.09.1997р. між отаманом Українського-Чорноморського Подунай-Гуляйпольського козацтва та ВАТ „Одесреахім» було укладено договір про передачу козацтву земельної ділянки, яка розташована на полях зрошення ВАТ „Одесреахім» в районі 4-ї станції Хаджибейської дороги. З додатку №1 до договору вбачається, що ВАТ „Одесреахім» було передано на користь Українського-Чорноморського Подунай-Гуляйпольського козацтва паркан, приміщення контрольно-пропускного пункту.

31.08.2000р. між ТОВ „Міський центр стратегічних розробок» (Покупець) та ВАТ „Одесреахім» , найменування якого було змінено на ПАТ „Одесреахім» (Продавець), було укладено договір купівлі-продажу №5, відповідно до п. 1 якого Продавцем було продано Покупцеві службово-побутові будівлі, які розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Хаджибейська дорога, 32Б, та складаються із наступних об`єктів: рампа, адміністративні будівлі, гаражі, склад, контрольно-пропускний пункт, рампа з навісом.

Слід зазначити, що загальна площа службово-побутових будівель, які розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Хаджибейська дорога, 32Б, згідно технічного паспорту, виготовленого на замовлення позивача станом на 10.06.2020р., складає 487,00 кв. м.

Відповідно до п. 2 договору купівлі-продажу №5 від 31.08.2000р. продаж здійснюється за погодженою сторонами сумою - 7000,00 грн., яку Продавець вважає вигідною для себе, її розмір не пов`язаний зі збігом будь-яких складних обставин. Вказану суму Покупець зобов`язується оплатити через касу Продавця протягом 10 днів з моменту підписання даного договору. Договір вважається виконаним з боку Покупця після повного розрахунку за договором та проведення його державної реєстрації. Порушення цього пункту є підставою для розірвання договору та відшкодування понесених збитків.

Згідно з п. 3 договору купівлі-продажу №5 від 31.08.2000р. право власності на службово-побутові будівлі виникає з моменту приймання майна за актом приймання-передачі, який підписується сторонами договору.

Відповідно до п. 4 договору купівлі-продажу №5 від 31.08.2000р. Продавець підтверджує, що приміщення, яке відчужується за даним договором, нікому не продано, не заставлено, в оренду не передано, будь-які права третіх осіб на дане майно відсутні.

Положеннями п. 7 договору купівлі-продажу №5 від 31.08.2000р. встановлено, що даний договір набуває дії з моменту його підписання сторонами.

31.08.2000р. між ТОВ „Міський центр стратегічних розробок» та ПАТ „Одесреахім» було підписано акт, відповідно до якого відповідачем було передано на баланс позивача службово-побутові приміщення, які розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Хаджибейська дорога, 32Б, та були відчужені на користь ТОВ „Міський центр стратегічних розробок» згідно договору купівлі-продажу №5 від 31.08.2000р.

31.08.2000р. ТОВ „Міський центр стратегічних розробок» в рахунок виконання прийнятих на себе за умовами договору купівлі-продажу №5 від 31.08.2000р. зобов`язань було сплачено ПАТ „Одесреахім» грошові кошти у розмірі 7000,00 грн., що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру №1027.

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за №216419423 від 15.07.2020р. вбачається, що службово-побутові приміщення, які розташовані за адресою: м. Одеса, Хаджибейська дорога, 32 Б, належать на праві власності ДП „Козацька варта» .

При цьому, з інформаційної довідки №216419423 від 15.07.2020р. вбачається, що підставою набуття ДП „Козацька варта» права власності на службово-побутові приміщення, які розташовані за адресою: м. Одеса, Хаджибейська дорога, 32 Б, є, зокрема, договір міни від 03.08.2000р., укладений з ПАТ „Одесреахім» , а також акт від 11.08.2000р. Рішення про державну реєстрацію права власності на вказаний об`єкт нерухомості за третьою особою було прийнято державним реєстратором 28.11.2016р.

24.02.2020р. ТОВ „Міський центр стратегічних розробок» звернулось до начальника Хаджибейського ВП Суворовського ВП у м. Одесі ГУ НП в Одеській області з проханням забезпечити суспільний порядок під час проведення земельно-технічної експертизи, а саме дослідження земельної ділянки по вул. Хаджибейська у м. Одеса.

18.05.2020р. до Єдиного реєстру досудових розслідувань було внесено інформацію про вчинення кримінального правопорушення на підставі заяви ОСОБА_2 /керівник ДП „Козацька варта» / про незаконне проникнення до його помешкання та проведення обшуку за участю працівників Одеської місцевої прокуратури №4 та Хаджибейського ВП Суворовського ВП у м. Одесі ГУ НП в Одеській області на підставі ухвали слідчого судді, якою надано дозвіл на проведення обшуку за іншою адресою.

Звертаючись до господарського суду з позовними вимогами до ПАТ „Одесреахім» позивачем було наголошено про наявність правових підстав для визнання договору дійсним. При цьому, в процесі вирішення даного спору позивачем було наголошено, що службово-побутові приміщення, які розташовані за адресою: м. Одеса, Хаджибейська дорога, 32 Б, фактично знаходяться у користуванні позивача.

Вирішуючи питання про обґрунтованість заявлених в межах даної справи позовних вимог, суд виходить із наступного.

Згідно з ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Положеннями ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, та встановлено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів.

Варто зауважити, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, у зв`язку з чим, суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

При цьому, особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) від 04.11.1950р. передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст. ст. 202, 203 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно зі ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Однією з умов застосування частини другої статті 220 ЦК України та визнання правочину дійсним у судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин. При розгляді справи про визнання правочину дійсним суд повинен з`ясувати, чому правочин не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість.

Слід зазначити, що п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, який набрав чинності 01.01.2004р., передбачено, що кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Враховуючи вищевикладене, господарський суд зазначає, що при вирішенні питання про наявність правових підстав для визнання договору купівлі-продажу службово-побутових будівель №5 від 31.08.2000р. дійсним підлягає застосуванню законодавство, яке було чинним на дату укладення договору.

Відповідно до ст. ст. 224, 225 ЦК Української РСР (в редакції чинній на дату укладання договору) за договором купівлі-продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму. Право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові. Якщо продавець майна не є його власником, покупець набуває права власності лише в тих випадках, коли згідно з статтею 145 цього Кодексу власник не вправі витребувати від нього майно.

Згідно з п. 27 глави I розділу III Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 18 червня 1994 р. N 18/5 (в редакції чинній на дату укладання договору) нотаріуси посвідчують угоди, щодо яких законодавством встановлено обов`язкову нотаріальну форму. Відповідно до чинного законодавства обов`язковому нотаріальному посвідченню підлягають, зокрема, договори про відчуження (купівля-продаж, міна, дарування, довічне утримання) жилого будинку, іншого нерухомого майна (статті 227, 242, 244, 426 Цивільного кодексу).

Відповідно до п. 30 глави I розділу III Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України угоди про відчуження та заставу майна, що підлягає реєстрації, посвідчуються за умови подання документів, які підтверджують право власності на майно, що відчужується або заставляється. Такі документи нотаріус приймає лише при наявності на них запису про реєстрацію.

Положеннями п. п. 49, 50 глави I розділу III Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України врегульовано, що при нотаріальному посвідченні договорів про відчуження жилого будинку, а також іншого нерухомого майна, що підлягає реєстрації, нотаріус вимагає подання документів, які підтверджують право власності на вказане майно у осіб, які його відчужують. Крім правовстановлюючого документа на жилий будинок та інше нерухоме майно (за винятком земельної ділянки), якщо воно підлягає реєстрації, нотаріус вимагає довідку-характеристику бюро технічної інвентаризації, а в населених пунктах, де інвентаризація не проведена, - довідку виконавчого комітету відповідної Ради народних депутатів, в якій викладена характеристика відчужуваної будівлі.

Враховуючи вищевикладені положення законодавства, господарський суд доходить висновку, що договір купівлі-продажу №5 від 31.08.2000р. підлягав обов`язковому нотаріальному посвідченню, з перевіркою нотаріусом факту належності майна, яке є предметом договору відчуження, на праві власності продавцю.

Згідно вимог ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

В порушення вимог процесуального законодавства, якими передбачено обов`язок доказування сторонами обставин, на які вони посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, ТОВ „Міський центр стратегічних розробок» та ПАТ „Одесреахім» , яким було визнано заявлені позовні вимоги, не було надано суду жодного належного та допустимого доказу на підтвердження факту приналежності службово-побутових будівель, які розташовані за адресою: м. Одеса, Хаджибейська дорога, 32 Б, на праві власності відповідачу на момент їх відчуження.

Як зазначалось вище по тексту рішення, умовою для застосування судом приписів ст. 220 ЦК України є встановлення факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину, а також встановлення судом обставин, які підтверджують факт ухилення від його посвідчення. Проте, в матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження ухилення ПАТ „Одесреахім» від нотаріального посвідчення договору, як і будь-які докази на підтвердження звернення ТОВ „Міський центр стратегічних розробок» до відповідача протягом 20 років після укладення договору із проханням посвідчити договір у нотаріальному порядку. Навпаки, визнання відповідачем позовних вимог спростовує факт ухилення продавця від нотаріального посвідчення договору. Викладене дозволяє господарському суду дійти висновку про відсутність правових підстав для застосування до спірних правовідносин приписів ст. 220 ЦК України шляхом визнання договору дійсним.

Господарським судом під час вирішення даного спору також було встановлено, що службово-побутові приміщення, які розташовані за адресою: м. Одеса, Хаджибейська дорога, 32 Б, належать на праві власності ДП „Козацька варта» . При цьому, суд зазначає, що позивачем не було надано суду взагалі будь-яких доказів, які можуть підтвердити факт відчуження на його користь об`єктів нерухомого майна, які не увійшли до складу майна, яке належить на праві власності третій особі.

Зі змісту положень ст. 41 Конституції України, ст. 321 Цивільного кодексу України вбачається, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Приписами ч. 2 ст. 321 Цивільного кодексу України встановлено, що особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Підсумовуючи вищевикладене, враховуючи належність на праві власності ДП „Козацька варта» службово-побутових приміщень, які розташовані за адресою: м. Одеса, Хаджибейська дорога, 32 Б, враховуючи звернення позивача до суду із вимогою про визнання дійсним договору купівлі-продажу, предметом якого також є службово-побутові приміщення, які розташовані за адресою: м. Одеса, Хаджибейська дорога, 32 Б, господарський суд доходить висновку, що задоволення заявлених ТОВ „Міський центр стратегічних розробок» позовних вимог може мати наслідком порушення права власності ДП „Козацька варта» на нерухоме майно. Наведене дозволяє господарському суду дійти висновку про відсутність правових підстав для задоволення заявлених ТОВ „Міський центр стратегічних розробок» позовних вимог про визнання договору дійсним.

З огляду на вищевикладене, враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів на підтвердження відчуження ПАТ „Одесреахім» об`єктів нерухомого майна, які належали йому на праві власності, враховуючи недоведеність ТОВ „Міський центр стратегічних розробок» факту ухилення відповідача від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу службово-побутових будівель №5 від 31.08.2000р., за умовами якого позивачу були відчужені службово-побутові приміщення, які розташовані за адресою: м. Одеса, Хаджибейська дорога, 32 Б, та які станом на момент вирішення даного спору належать на праві власності ДП „Козацька варта» , господарський суд доходить висновку про відсутність правових підстав для задоволення заявлених ТОВ „Міський центр стратегічних розробок» позовних вимог про визнання договору дійсним.

Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Враховуючи положення ст. 267 ЦК України, господарський суд звертає увагу ДП „Козацька варта» , що положеннями цивільного законодавства не передбачено можливості застосування судом інституту позовної давності за заявою третьої особи по справі, оскільки вказана заява має подаватись саме сторонами по справі, якими згідно положень процесуального законодавства виступають лише позивач та відповідач.

У п. 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 "Справа "Серявін та інші проти України"" (Заява N 4909/04) зазначено, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Окрім того, господарський суд, при вирішення даної справи враховує висновки, наведені Європейським судом з прав людини у справі "Проніна проти України", яким було вказано, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

З урахуванням висновків, до яких дійшов суд при вирішенні даного спору, суду не вбачається за необхідне надавати правову оцінку кожному із доводів наведених сторонами в обґрунтування власних правових позицій, оскільки їх оцінка не може мати наслідком спростування висновків, до яких дійшов господарський суд під час вирішення даного спору про необхідність відмови у задоволенні заявлених позовних вимог.

Згідно вимог ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Разом з тим, ст. 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Підсумовуючи вищезазначене, господарський суд доходить висновку щодо необхідності відмови у задоволенні заявлених товариством з обмеженою відповідальністю „Міський центр стратегічних розробок» до публічного акціонерного товариства „Одесреахім» позовних вимог про визнання договору купівлі-продажу службово-побутових будівель №5 від 31.08.2000р. дійсним.

Судові витрати зі сплати судового збору покладаються судом на позивача відповідно до приписів ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 86, 129, 236 - 238, 240 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. В позові відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.

Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції до Південно-Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складання повного тексту рішення суду.

Повний текст рішення складено 05 листопада 2020 р.

Суддя С.П. Желєзна