Рішення

від 04.11.2020 по справі 280/6063/20

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2020 року Справа № 280/6063/20 м.Запоріжжя Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Новікової І.В., розглянувши за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Головного управління ДПС у Запорізькій області до Приватного підприємства Контакт-2010 про накладення арешту,

ВСТАНОВИВ:

03 вересня 2020 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі-позивач) до Приватного підприємства Контакт-2010 (далі - відповідач), в якому позивач просить суд постановити рішення про накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться в банку, платника податків ПП Контакт-2010 (код ЄДРПОУ 37167570) в межах суми податкового боргу, а саме податковий борг з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарі (робіт, послуг) та з податку на прибуток приватних підприємств в загальній сумі 95403,82 грн.

Ухвалою суду від 08.09.2020 відкрито спрощене позовне провадження, а розгляд справи призначено без виклику сторін.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на положення підпункту 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України та зазначає, що за ТОВ МБК-Продукт рахується узгоджений податковий борг в розмірі 95403,82 грн. Зазначає, що відповідачем не вживаються заходи стосовно погашення податкового боргу, а у зв`язку з тим, що у відповідача відсутнє майно, яке може бути використано для погашення податкового боргу, позивач просить накласти арешт на рахунки у банках.

Від відповідача відзиву на позовну заяву не надходило, про порушення провадження у справі відповідач повідомлений належним чином.

Суд зазначає, що відносини, які виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, у тому числі податку на прибуток та податку на додану вартість, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, врегульовані Податковим кодексом України (далі - ПК України).

Загальна процедура і підстави застосування адміністративного арешту контролюючими органами визначені статтею 94 ПК України.

Визначення адміністративного арешту, як виняткового способу забезпечення виконання обов`язків платника податків, наведене в пункті 94.1 статті 94 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), за своїм змістом однаково охоплює як арешт коштів, так і арешт іншого майна.

Отже, норми статті 94 Податкового кодексу України регулюють застосування будь-якого адміністративного арешту незалежно від його предмета.

Згідно із пунктом 94.2 статті 94 Податкового кодексу України арешт майна може бути застосовано, якщо з`ясовується одна з таких обставин:

94.2.1. платник податків порушує правила відчуження майна, що перебуває у податковій заставі;

94.2.2. фізична особа, яка має податковий борг, виїжджає за кордон;

94.2.3. платник податків відмовляється від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу;

94.2.4. відсутні дозволи (ліцензії) на здійснення господарської діяльності, а також у разі відсутності реєстраторів розрахункових операцій, зареєстрованих у встановленому законодавством порядку, крім випадків, визначених законодавством;

94.2.5. відсутня реєстрація особи як платника податків у контролюючому органі, якщо така реєстрація є обов`язковою відповідно до цього Кодексу, або коли платник податків, що отримав податкове повідомлення або має податковий борг, вчиняє дії з переведення майна за межі України, його приховування або передачі іншим особам;

94.2.6. платник податків відмовляється від проведення перевірки стану збереження майна, яке перебуває у податковій заставі;

94.2.7. платник податків не допускає податкового керуючого до складення акта опису майна, яке передається в податкову заставу.

94.2.8. платник податків (його посадові особи або особи, які здійснюють готівкові розрахунки та/або провадять діяльність, що підлягає ліцензуванню) відмовляється від проведення відповідно до вимог цього Кодексу інвентаризації основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, коштів (зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки).

Відповідно до абзацу другого підпункту 94.6.2 пункту 94.6 статті 94 Податкового кодексу України арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення контролюючого органу до суду.

Водночас Податковим кодексом України передбачені також інші, додаткові випадки накладення арешту на кошти платника податків, крім тих, що визначені статтею 94 цього Кодексу.

Так, відповідно до підпункту 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться в банку, платника податків, який має податковий борг, у разі якщо у такого платника податків відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

Наведена законодавча норма встановлює одночасно як право контролюючого органу на звернення до суду з вимогою про накладення арешту на кошти платника податків, так і підстави для реалізації цього повноваження.

Такими підставами є:

1) відсутність майна, за рахунок якого може бути погашений податковий борг;

2) недостатність такого майна для погашення суми податкового боргу через те, що балансова вартість цього майна менша за відповідну суму податкового боргу;

3) майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

В свою чергу, відсутність умов для застосування арешту коштів платника податків, передбачених пунктом 94.2 статті 94 Податкового кодексу України, за наявності умов, встановлених підпунктом 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, не може бути підставою для відмови у застосуванні арешту коштів на рахунках платника податків, оскільки норма підпункту 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України є імперативною і обов`язковою до виконання.

Норми підпункту 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 та пункту 94.2 статті 94 Податкового кодексу України не заперечують за змістом одна одну, оскільки регулюють різні правовідносини.

Норми пункту 94.2 Податкового кодексу України визначають загальні підстави для застосування арешту як майна, так і коштів платника податків.

Натомість підпункт 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України регулює інше коло суспільних відносин, а саме питання накладення арешту виключно на кошти платника податків та інші цінності, що знаходяться у банках, причому в специфічній ситуації - за відсутності достатнього для погашення податкового боргу майна.

Таким чином, законодавець передбачив два види арешту майна в залежності від підстав та порядку його застосування:

адміністративний арешт майна, в тому числі грошових коштів на банківському рахунку, як спосіб забезпечення виконання платником податків його обов`язків, визначених законом, який в залежності від виду майна застосовується за рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу або судовим рішенням;

арешт коштів та інших цінностей платника податків, що знаходяться у банку, який застосовується за рішенням суду як спосіб забезпечення погашення податкового боргу, підставою для застосування якого є відсутність або недостатність у платника податків майна для погашення податкового боргу.

В даному випадку, контролюючим орган посилається саме на підпункт 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України.

При цьому, суд зазначає, що саме на контролюючий орган, який звертається до суду з позовною заявою, покладається обов`язок довести наявність підстав, з якими законодавець пов`язує застосування арешту коштів, і зазначеними підставами не є виключно наявність у платника податків податкового боргу, в даному випадку в розмірі 95403,82 грн.

Суд зазначає, що підставою для звернення податкового органу до суду є саме вчинення цим органом усіх передбачених заходів по розшуку майна платника податку, які повинні підтверджуватись належними доказами (запитами до відповідних установ, виходами за фактичним місцем знаходження боржника та за місцем державної реєстрації тощо).

Відповідні обставини повинні бути підтверджені податковим органом під час судового розгляду.

В даному випадку єдиним доказом, який надано контролюючим органом до суду, як на підтвердження наявності підстав для застосування арешту коштів є Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта ПП Контакт-2010 , відповідно до якого не встановлено прав власності на нерухоме майно.

При цьому, матеріали адміністративної справи не містять жодних інших доказів на підтвердження того, що контролюючим органом вживались заходи щодо виявлення майна/майнових прав, що належить ПП Контакт-2010 , зокрема відсутні запити до сервісних центрів МВС щодо наявності транспортних засобів, відсутні запити до органів Геокадастру щодо наявності земельних ділянок, тощо.

Інформації щодо наявності або відсутності іншого рухомого майна, що не підлягає обов`язковій державній реєстрації, матеріали справи не містять.

Не подано позивачем доказів, що податковим керуючим здійснювалась перевірка платника податків з питання наявності активів, їх складу та структури, що можуть бути використані як джерела погашення податкового боргу.

Також, з урахуванням того, що платник податків отримує поштову кореспонденцію, не надано до суду доказів на підтвердження того, що контролюючий орган взагалі звертався до відповідача з запитом про надання майна у податкову заставу, як і не надано доказів відмови у наданні майна у податкову заставу.

Отже, суд дійшов висновку, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено відсутності у відповідача майна, як і не доведено, що його балансова вартість менша суми податкового боргу.

Більш того, контролюючим органом до суду навіть не надано доказів наявності у відповідача відкритих банківських рахунків, які позивач просить обмежити арештом.

Наявність у відповідача лише податкового боргу, в розумінні пп.20.1.33 п.20.1 ст.20 Податкового кодексу України, не є підставою для реалізацій контролюючим органом управлінської функції щодо накладення арешту.

Згідно зі статтею 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог Головного управління ДПС у Запорізькій області.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, м.Запоріжжя, пр.Соборний, буд.166) до Приватного підприємства Контакт-2010 (69093, м.Запоріжжя, вул.Узбекистанська, 13-а, кв.17) про накладення арешту - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя І.В. Новікова