Постанова

від 06.11.2020 по справі 120/3166/20-а

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/3166/20-а

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Дончик В.В.

Суддя-доповідач - Мацький Є.М.

06 листопада 2020 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Мацького Є.М.

суддів: Сушка О.О. Залімського І. Г. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 02 вересня 2020 року (рішення ухвалене суддею Дончик В.О. 02 вересня 2020 року в м.Вінниця в порядку письмового провадження) у справі за адміністративним позовом Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Беліф" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

В С Т А Н О В И В :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНОЇ ЗАЯВИ

1. В липні 2020 року Вінницьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до суду з позовом, у якому просило стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Беліф" на користь позивача адміністративно-господарські санкції в розмірі 25225,00 грн за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та пені за їх несвоєчасну сплату в сумі 363,60 грн.

2. У обґрунтування позову, позивач зазначив, що в порушення приписів Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" відповідач не забезпечив визначеного нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та не сплатив адміністративно-господарські санкції в сумі 25225,00 грн. Відтак, з урахуванням нарахованої пені в розмірі 363,60 грн, позивач звертається до суду з позовом про стягнення з відповідача спірної заборгованості.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

3. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 02 вересня 2020 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ДОВОДІВ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

4. Апелянт - Вінницьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, стягнувши з відповідача адміністративно-господарські санкції в розмірі 25225 грн та пеню в сумі 363,60 грн.

4.1. Апелянт зазначає, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, зокрема, посилання суду на той факт, що відповідачем були виконані вимоги Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" щодо прийняття заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю, а тому відсутні підстави для стягнення з відповідача санкцій, вважає безпідставними. Вказує, що якщо створене місце не введено в дію шляхом працевлаштування особи з інвалідністю, то підприємство, установа чи організація не звільняється від обов`язку щодо сплати адміністративно-господарських санкцій до Фонду на підставі статті 20 вказаного вище Закону, оскільки зазначена норма не ставить відповідний обов`язок підприємства, установи, організації у залежність від будь-яких обставин (особи з інвалідністю не направлялись, відсутні вакансії, не відповідні умови праці, особи з інвалідністю на даній території не проживають), з яких особа з інвалідністю не працює на даному підприємстві, в установі, організації. Також вказує, що на підприємство покладається обов`язок по створенню та самостійному працевлаштуванню осіб з інвалідністю. Вважає, що відповідачем не дотримувались норми чинного законодавства, не виконано норматив, встановлений ст. 19 Закону, тому відповідач не може бути звільненим від обов`язку по сплаті адміністративно-господарських санкцій, передбачених у ст. 20 зазначеного вище Закону.

ІІ. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

5. 21.01.2019 року відповідачем створено 1 робоче місце для працевлаштування особи з інвалідністю за професією (посадою) "Організатор з персоналу" та надано державній службі зайнятості інформацію необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю на створені робочі місця, що підтверджується наказом ТОВ "Беліф" №03-ОД від 21.01.2019 року.

6. 22.01.2019 року до Вінницького міського центру зайнятості надійшла інформація про попит на робочу силу (вакансії) ТОВ "Беліф", зі змісту якої вбачаються основні дані про вакансію "Організатор з персоналу" та вимоги до кандидата.

7. З інформації наявної у листі Вінницького обласного центу зайнятості від 26.05.2020 року №04-17/2019-20, вбачається, що 07.02.2019 року, 27.02.2019 року, 22.04.2019 року Вінницький міський центр зайнятості направив на працевлаштування до ТОВ "Беліф" на посаду "Організатор з персоналу" осіб, які самостійно відмовилися від працевлаштування.

8. Також, 18.09.2019 року та 12.11.2019 року Вінницький міський центр зайнятості направив на працевлаштування до ТОВ "Беліф" на посаду "Організатор з персоналу" осіб, яким відмовлено у працевлаштуванні, у зв`язку із невідповідністю кваліфікаційним критеріям посади.

9. 25.02.2020 року ТОВ "Беліф" подало до Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2019 рік, згідно з яким середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становить 8 осіб, середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 0 осіб. Кількість інвалідів-штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" становить 1 особу.

10. Зі змісту листа Вінницького обласного центу зайнятості від 26.05.2020 року №04-17/2019-20, судом встановлено, що ТОВ "Беліф" подавало інформацію про попит на робочу силу (вакансії) за формою №3-ПН для працевлаштування осіб, які мають інвалідність на посаду організатор з персоналу. Крім того, керівництво товариства протягом 2019 року приймало участь в ярмарках вакансій для працевлаштування осіб, які мають інвалідність та в семінарах на тему: "Працевлаштування людей з інвалідністю".

11. Оскільки, відповідач не забезпечив встановленого нормативу одного робочого місця для працевлаштування осіб з інвалідністю та не сплатив адміністративно-господарські санкції з урахуванням пені в загальній сумі 25588,60 грн., позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

ІІІ. ДОВОДИ СТОРІН

12. Апелянт вважає, що порушення відповідачем вимог чинного законодавства зачіпає інтереси держави у сфері соціального захисту осіб з інвалідністю та завдає матеріальної шкоди Фонду соціального захисту інвалідів. Оскільки підприємством не було виконано обов`язку щодо працевлаштування інваліда, тому останній має обов`язок сплатити суму адміністративно-господарських санкцій.

13. Відповідач вважає, що ним виконано всі обов`язки передбачені ст.18 Закону № 875-ХІІ для підприємств, установ, організацій щодо забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу. Протягом 2019 року відповідач подавав інформацію центру зайнятості щодо пошуку осіб з інвалідністю для працевлаштування та 21.02.2020 року подав звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2019 рік.

14. Також представник відповідача вказав, що за направленням Вінницького міського центру зайнятості за зверненнями осіб з інвалідністю ТОВ "Беліф" проведені співбесіди, однак, особи, які направленні Вінницьким міським центром зайнятості, відмовилися від запропонованої посади, а відтак, вина підприємства у їх не працевлаштуванні, - відсутня.

ІV. ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

15. Згідно з ч. 1 ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" (далі - Закону № 875-ХІІ) підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичної особи, які використовують найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайняте такою особою.

16. Відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

17. Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

18. Зі змісту частини другої статті 218 Господарського кодексу України вбачається, що вказана норма встановлює підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій).

19. Відповідно до ч. 4 ст. 20 Закону № 875-ХІІ адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

V. ОЦІНКА АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

20. Аналіз вказаних норм чинного законодавства України вказує на те, що суб`єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

21. З матеріалів справи вбачається, що відповідач перебуває на обліку у Вінницькому обласному відділенні Фонду соціального захисту інвалідів як підприємство, яке у своїй діяльності використовує найману працю. При цьому у відповідача в 2019 році середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу становила 8 осіб, серед яких, за даними звіту, немає працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність. Отже, відповідач не виконав нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю в кількості однієї особи.

22. Разом з тим, із відповіді Вінницького міський центр зайнятості № від 26.05.2020 року №04-17/2019-20, наданої на запит Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, слідує, що відповідачем протягом 2019 року надано інформацію про вакансії для інвалідів за формою №3-ПН.

23. Як встановлено судом першої інстанції, в даному листі також зазначено, що 07.02.2019 року, 27.02.2019 року, 22.04.2019 року Вінницький міський центр зайнятості направив на працевлаштування до ТОВ "Беліф" на посаду "Організатор з персоналу" осіб, які самостійно відмовилися від працевлаштування.

24. Також, 18.09.2019 року та 12.11.2019 року Вінницький міський центр зайнятості направив на працевлаштування до ТОВ "Беліф" на посаду "Організатор з персоналу" осіб, яким відмовлено у працевлаштуванні, у зв`язку із невідповідністю кваліфікаційним критеріям посади.

25. Згідно з п. 4 ч. 3 ст. 50 Закону України "Про зайнятість населення" (далі - Закон № 5067) роботодавці зобов`язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.

26. На виконання пункту 4 частини третьої статті 50 Закону № 5067 наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31 травня 2013 року затверджено Порядок подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" (далі - Наказ № 316).

27. Отже, у контексті прийнятого Закону № 5067 та затвердженого Порядку подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" на роботодавців покладено обов`язок подавати до відповідного центру зайнятості звітність форми № 3-ПН за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через 3 робочі дні з дати відкриття вакансії. При цьому періодичність подачі звітності за формою № 3-ПН законодавством не встановлено, а лише визначено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію.

28. Таким чином, якщо роботодавець подав звітність форми № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" у вказаний строк, то вважається, що він виконав обов`язок щодо звітування своєчасно та в повному обсязі. Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив один із залежних від нього, передбачений законодавством, захід для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто дію для недопущення господарського правопорушення.

29. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 в справі № 806/1368/17.

30. При цьому, статтею 18 Закону №875-XII також визначено, що працевлаштування інвалідів здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування такого інваліда.

31. З огляду на викладене, обов`язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого Законом нормативу покладається, як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості. Механізм реалізації зазначеної програми працевлаштування передбачає здійснення певних заходів з боку підприємств. Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, є звіт форми №3-ПН.

32. Наведене свідчить про те, що обов`язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком підбирати і працевлаштовувати таких осіб на створені робочі місця. Такий обов`язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в ч. 1 ст. 18 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні . Підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало інваліда з причин незалежних від нього: відсутність інвалідів, відмова інваліда від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню інвалідів.

33. Такий висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 02 травня 2018 року у справі №804/8007/16.

34. Відтак, на підприємство покладається обов`язок самостійного працевлаштування інвалідів шляхом створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та інформування про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування інвалідів, в тому числі і центри зайнятості. В свою чергу, закон не покладає обов`язок на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників - інвалідів.

35. Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі №819/639/17, від 31 жовтня 2018 року у справі №812/1136/18.

36. Зазначені обставини свідчать про те, що підприємством вчинено всіх заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю, відповідно до порядку визначеного законом, а тому застосування до нього адміністративно-господарських санкцій та стягнення пені є безпідставним.

37. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 820/2124/16, від 04.07.2018 у справі № 818/521/16 та від 11.09.2018 у справі за № 812/1135/18, згідно яких обов`язок підприємства зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком займатися пошуком таких осіб для працевлаштування. Оскільки у діях відповідача відсутній склад правопорушення, на нього не може бути покладена відповідальність за ненаправлення уповноваженими органами необхідної кількості осіб з інвалідністю для працевлаштування чи відсутність у населеному пункті за місцезнаходження відповідача осіб з інвалідністю, які бажають працевлаштуватися.

38. Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що докази того, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Беліф" створювало перешкоди для працевлаштування осіб з інвалідністю чи вчиняло інші дії або бездіяльність, які б вказували на суб`єктивне невиконання нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування, вказаної категорії осіб, в матеріалах справи відсутні, не здобуті такі і під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції.

39. Наведене дає підстави для висновку, що підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало інваліда з причин незалежних від нього: відсутність інвалідів, відмова інваліда від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню інвалідів.

VІ. ВИСНОВКИ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ.

40. Згідно зі ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

41. Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

42. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

43. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

44. Зазначеним вимогам закону судове рішення відповідає.

45. Переглянувши судове рішення в межах апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення, суд першої інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які б були б підставою для скасування судового рішення, а тому апеляційну скаргу позивача слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 02 вересня 2020 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили відповідно до ст. 325 КАС України та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий Мацький Є.М. Судді Сушко О.О. Залімський І. Г.