Рішення

від 29.10.2020 по справі 914/1965/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.10.2020 справа № 914/1965/20

Господарський суд Львівської області у складі судді Гоменюк З.П., при секретарі судового засідання Зусько І.С., розглянув матеріали справи

за позовом Закритого акціонерного товариства Петва (UAB Petva ), Литовська Республіка, м.Каунас

до відповідача Приватного підприємства Рівне Техно Комплекс , м.Львів

про стягнення 2247,70 євро

за участю представників:

від позивача: Ісаєва О.В.;

від відповідача: не з`явився

Обставини розгляду справи.

На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Закритого акціонерного товариства Петва (UAB Petva ) до Приватного підприємства Рівне Техно Комплекс про стягнення 2247,70 євро.

Ухвалою суду від 10.08.2020 р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, судове засідання у справі призначено на 07.09.2020 р.

Ухвалою суду від 07.09.2020 р., занесеною до протоколу судового засідання від 07.09.2020 р., судове засідання відкладено на 05.10.2020 р.

Ухвалою суду від 05.10.2020 р., занесеною до протоколу судового засідання від 05.10.2020 р., судове засідання відкладено на 12.10.2020 р.

Ухвалою суду від 12.10.2020 р., занесеною до протоколу судового засідання від 12.10.2020 р., судове засідання відкладено на 29.10.2020 р.

В судове засідання 29.10.2020 р. з`явився представник позивача, у відповідь на запитання суду, які було поставлено йому в судовому засіданні 12.10.2020 р., надав пояснення в формі клопотання (вх.№31251/20) з долученими копіями документів.

Відповідно до ч.5 ст.161 Господарського процесуального кодексу України, суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це необхідним.

Згідно з ч.8 ст.80 ГПК України, докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Враховуючи те, що при розгляді справи виникли питання щодо узгодження вартості наданих послуг та надсилання рахунку, а подання доказів в попередньому засіданні в режимі відеоконференції не було можливим, суд приймає такі документи та здійснює розгляд справи з їх врахуванням.

В матеріалах справи наявні рекомендовані поштові відправлення відповідачеві ухвал суду від 10.08.2020 р. та 07.09.2020 р., які були повернені підприємством поштового зв`язку з зазначенням того, що причиною повернення є закінчення встановленого строку зберігання.

Ухвали надсилались судом на адресу, зазначену позивачем в позовній заяві, яка також відповідає адресі, вказаній у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань як місцезнаходження відповідача: 79038, м.Львів, вул.Пасічна, 59, кв.36.

Відправлення відповідачеві ухвали суду про виклик в судове засідання 29.10.2020 р. підтверджується списком згрупованих поштових відправлень рекомендованих листів та списком рекомендованих листів №973 від 16.10.2020 р. (штрихкодовий ідентифікатор поштового відправлення - 7901413500934). Як вбачається з інформації на веб-сайті АТ Укрпошта , поштове відправлення з даним штрихкодовим ідентифікатором не було вручене під час доставки 19.10.2020 р.

Отже, неотримання відповідачем кореспонденції, яка направлялася судом на його адресу, зумовлено суб`єктивними причинами та залежало лише від власної волі самого відповідача. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема у постановах Верховного Суду у складі колегії судді Касаційного господарського суду від 11.12.2018 р. у справі №921/6/18 та від 24.12.2019 р. у справі №909/359/19.

Водночас суд зазначає, що за змістом статті 2 Закону України Про доступ до судових рішень кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.

Суд вважає, що ним було виконано умови Господарського процесуального кодексу України стосовно належного повідомлення сторін про час і місце розгляду справи, а відповідач мав достатньо часу для виконання вимог ухвал суду щодо встановленого строку на подання відзиву на позов, однак таким правом не скористався.

Відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

В судовому засіданні 29.10.2020 р. представник позивача надав усні пояснення. Суд з`ясував обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог, безпосередньо дослідив докази та заслухав пояснення представника з приводу доказів.

Проаналізувавши зібрані у справі докази та взявши до уваги відсутність підстав для відкладення розгляду справи суд дійшов висновку про необхідність прийняття рішення у справі та вийшов до нарадчої кімнати для ухвалення рішення.

В судовому засіданні 29.10.2020 р. після повернення з нарадчої кімнати судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору та правова позиція учасників справи.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що між сторонами було укладено договір міжнародного перевезення вантажу, на виконання якого позивач належно доставив ввірений йому вантаж до пункту призначення, а відповідач не виконав своїх зобов`язань за договором, не сплатив за перевезення встановлену плату, на прохання та претензії позивача не відреагував. У зв`язку з цим, позивач просив суд стягнути з відповідача 2205 євро основного боргу та 42,70 євро 3% річних, що у гривневому еквіваленті становить 72458,20 грн.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, повно та об`єктивно дослідивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

Відповідно до перекладеного з литовської на українську мову короткого витягу (ідентифікаційні дані) з реєстру юридичних осіб Литовської Республіки від 22.06.2020 р., апостильованого 09.07.2020 р., ЗАТ Петва (код юридичної особи 165193644) має правову форму Закритого акціонерного товариства, було зареєстровано 03.04.1995 р., знаходиться у м.Каунас, директором товариства є Роландас Скіпаріс.

В матеріалах справи наявна засвідчена копія заявки №1 на відвантаження олії соняшникової-технічної для Аgrol Sp. z.o.o., контракт №24102019/1 від 08.08.2019 р. Як стверджує позивач, дана заявка була підготована та надіслана відповідачем на електронну пошту позивачу. В заявці містяться, зокрема, такі відомості: в пункті 1 маршрут перевезення - м.Александрія - 48-130 Kiertz, Polska; в пункті 2 найменування вантажу - олія соняшникова-технічна; в пункті 4 маса вантажу - 24 тонни ± 10%; в пункті 5 дата і час подання транспортного засобу під завантаження - 24.10.2019 р.; в пункті 6 пункт відправлення, адреса завантаження - м.Александрія; в пункті 7 митниця відправлення, пункти переходу - м.Александрія - Krakowiec/Korczowa - Agencja celna - PKS Cargo; в пункті 8 пункт призначення і вивантаження, адреса - HBU Agrol Sp. z.o.o. ul.Raciborska 130 48-130 Kiertz, Poland; в пункті 10 крайній строк доставки вантажу - 30.10.2019 р.; в пункті 11 одержувач - HBU Agrol Sp. z.o.o. ul.Mickiewicza 62 48-130 Kiertz, Polska. Також на заявці міститься рукописне зазначення 90 eur/ton та КСМ399/МТ830 . На заявці наявні реквізити ЗАТ Петва , відбиток печатки товариства та підпис представника.

Позивач зазначає, що погодження розміру плати за перевезення в розмірі 90 євро за 1 тонну вантажу відбулося в електронному листуванні представників сторін, на підтвердження чого позивач долучив таке електронне листування між сторонами: засвідчені копії роздруківок від 28.10.2020 р. під заголовками Fwd:FW: zajavka-1 - ІНФОРМАЦІЯ_1 - Gmail та Fwd:FW: dannye zakaztshika - ІНФОРМАЦІЯ_1 - Gmail про обмін 24.10.2019 р. листами між адресами ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 .

В міжнародній товарно-транспортній накладній CMR 241019, складеній 24.10.2019 р., відображено інформацію про здійснене перевізником UAB Petva перевезення вантажу (олія соняшникова технічна масою брутто 24500кг) з завантаженням 23.10.2019 р. в м.Александрія, Україна та розвантаженням у HBU Agrol Sp. z.o.o. ul.Raciborska 130 48-130 Kiertz, Poland. Відправником в накладній вказано ПП Рівне Техно Комплекс (39009, м.Рівне, Україна, вул.Біла, будинок 83), одержувачем - HBU Agrol Sp. z.o.o., а наступним перевізником - КСМ399/МТ830. Міжнародну товарно-транспортну накладну підписано від імені ПП Рівне Техно Комплекс , UAB Petva та HBU Agrol Sp. z.o.o., а також на ній наявний відбиток печатки ПП Рівне Техно Комплекс та штампів митниці від 27.10.2019 р.

31.10.2019 р. ЗАТ Петва склало для ПП Рівне Техно Комплекс рахунок ПДВ (VAT invoice) №192594 на суму 2205 євро за транспортні послуги Новий Стародуб, Кіровоградська область (UA) - Кетш (PL) зі сплатою до 30.11.2019 р.; маршрут: Україна - Польща, КСМ399/МТ830; замовлення №24102019/1; CMR: 241019; дата відвантаження: 24.10.2019 р. Рахунок складено та підписано ОСОБА_2. Графа Товари/послуги отримані залишена незаповненою.

Як стверджує позивач, даний інвойс було надіслано відповідачеві електронною поштою за допомогою бухгалтерської програми, яка автоматично генерує та відправляє інвойси контрагентам. Позивачем подано роздруківку знімку екрана комп`ютера з відкритою на ньому програмою литовською мовою, на якій позивач виділив рядок з номером рахунку 192594 на суму 2205 євро та адресою електронної пошти ІНФОРМАЦІЯ_3.

Також позивач заявив, що рахунок надсилався відповідачеві і засобами поштового зв`язку разом з оригіналом міжнародної товарно-транспортної накладної (СМR) №241019.

З копії поштового конверта з відповідними штампами підприємств зв`язку та довідкою вбачається надсилання позивачем з Литви 04.11.2019 р. поштового відправлення відповідачеві на адресу: Біла, 83, 33000 Рівне, Україна, його повернення з України через нерозшук 05.12.2019 р. та надходження за зворотною адресою в Литву 12.12.2019 р.

Згідно з роздруківкою з сайту youcontrol.com.ua, станом на 13.10.2020 р. місцезнаходженням ПП Рівне Техно Комплекс є: 79038, м.Львів, вул.Пасічна, буд.59, кв.36 і таке місцезнаходження було зареєстроване з 03.11.2019 р.; до цього часу місцезнаходженням підприємства було: 33009, м.Рівне, вул.Біла, буд.83.

В поданому клопотанні позивач повідомив і те, що він неодноразово звертався до відповідача з проханням здійснити оплату заборгованості, зокрема, надсилав на електронну адресу відповідача листи-повідомлення про наявність заборгованості від 15.03.2020 р. та від 31.03.2020 р., на підтвердження чого подав копії документів, складених англійською мовою.

Претензією №1 вих.№1006/01 від 10.06.2020 р. представник компанії UAB Petva адвокат Л. Питель повідомив ПП Рівне Техно Комплекс про порушення ним прав та інтересів Компанії UAB Petva , пов`язаних із виконанням договору перевезення вантажу від 24.10.2019 р., та просив здійснити розрахунок за надані послуги протягом трьох календарних днів з моменту отримання претензії шляхом здійснення перерахунку суми боргу у розмірі 2205 євро на банківський рахунок компанії.

Відповідно до фіскального чеку АТ Укрпошта та поштового конверта, поштове відправлення було надіслане Приватному підприємству Рівне Техно Комплекс на адресу: 79038, м.Львів, вул.Пасічна, 59, кв.36 10.06.2020 р. та повернене за закінченням терміну зберігання 13.07.2020 р.

При прийнятті рішення суд виходив з такого.

Відповідно до статті 3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України Про міжнародне приватне право , Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом , а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Підсудність справ за участю іноземних осіб визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (ч.1 ст.366 ГПК України).

Згідно з ч.1 ст.75 Закону України Про міжнародне приватне право , підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися, крім випадків, передбачених у статті 76 цього Закону.

Як встановлено п.1 ч.1 ст.76 Закону, суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у випадках якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача;

Стаття 31 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19.05.1956 р., яка є чинною для України з 16.02.2007р., а Литовської Республіки - з 17.03.1993 р. визначає, що в усіх судових провадженнях, які виникають у зв`язку із перевезенням, яке здійснюється відповідно до цієї Конвенції, позивач може звернутися до будь-якого суду або арбітражу договірної країни, визначеної угодою між сторонами, і на додаток до цього, до судів або арбітражів країни, на території якої: a) відповідач має звичайне місце проживання або основне місце розташування свого підприємства або відділення чи агентства, за допомогою яких був укладений договір перевезення, або b) знаходиться місце отримання вантажу перевізником, або місце передбачене для його доставки, і не може звертатися до будь-яких інших судів або арбітражів.

За умовами ст.21 Договору між Україною і Литовською Республікою про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, ратифікованого Постановою ВР від 17.12.1993 р., якщо цей Договір не встановляє іншого, суди кожної з Договірних Сторін компетентні розглядати цивільні та сімейні справи, коли відповідач має на її території місце проживання. За позовами до юридичних осіб вони компетентні, коли на території цієї Сторони знаходиться орган управління, представництво або філіал юридичної особи.

Згідно з ч.ч.1- 3 ст.4 Закону України Про міжнародне приватне право , право, що підлягає застосуванню до приватноправових відносин з іноземним елементом, визначається згідно з колізійними нормами та іншими положеннями колізійного права цього Закону, інших законів, міжнародних договорів України.

Якщо згідно з частиною першою цієї статті неможливо визначити право, що підлягає застосуванню, застосовується право, яке має більш тісний зв`язок із приватноправовими відносинами.

Визначене згідно з частиною першою цієї статті право, як виняток, не застосовується, якщо за всіма обставинами правовідносини мають незначний зв`язок з визначеним правом і мають більш тісний зв`язок з іншим правом. Це положення не застосовується, якщо сторони (сторона) здійснили вибір права відповідно до частини першої цієї статті.

Отже, суд, враховуючи те, що місцезнаходженням відповідача є м.Львів, і більш тісний зв`язок з відносинами, які виникли між сторонами має саме право України, що визнається позивачем, вважає, що спір може бути розглянуто Господарським судом Львівської області без застосування норм права іншої держави.

Згідно зі ст.509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною першою статті 179 Господарського кодексу України встановлено, що майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.

Відповідно до ст.11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов`язань, є, зокрема, договори та інші правочини.

Як передбачено ст.174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але які йому не суперечать.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. (ч.7 ст.179 ГК України).

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст.627 ЦК України).

Частиною першою статті 181 ГК України передбачено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

В частині другій статті 180 ГК України зазначено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Аналогічна за змістом норма міститься і в ч.1 ст.638 ЦК України.

За умовами ст.908 ЦК України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Згідно з ч.1- 3 ст.909 ЦК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Статтею першою Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів встановлено, що ця Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.

Договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної. Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції (стаття 4 Конвенції).

Відповідно до ст.9 Конвенції, вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.

За нормами ст.6 Конвенції, вантажна накладна містить такі дані: a) дата і місце складання вантажної накладної; b) ім`я та адреса відправника; c) ім`я та адреса перевізника; d) місце і дата прийняття вантажу до перевезення і передбачене місце його доставки; e) ім`я та адреса одержувача; f) прийняте позначення характеру вантажу і спосіб його упакування та, у випадку перевезення небезпечних вантажів, їх загальновизнане позначення; g) кількість вантажних місць, їх спеціальне маркування і нумерація місць; h) вага вантажу брутто чи виражена в інших одиницях виміру кількість вантажу; i) платежі, пов`язані з перевезенням (провізна плата, додаткові платежі, митні збори, а також інші платежі, що стягуються з моменту укладання договору до доставки вантажу); j) інструкції, необхідні для виконання митних та інших формальностей; к) заява про те, що перевезення здійснюється, незалежно від будь-яких умов, згідно положень дійсної Конвенції.

У випадку потреби, вантажна накладна повинна також містити наступні дані: a) заява про те, що перевантаження забороняється; b) платежі, які відправник зобов`язується сплатити; c) сума платежу, що підлягає сплаті при доставці; d) декларована вартість вантажу і сума додаткової цінності його для відправника; e) інструкції відправника перевізнику відносно страхування вантажу; f) погоджений термін, протягом якого повинно бути виконано перевезення; g) перелік документів, переданих перевізнику.

Сторони можуть внести у вантажну накладну будь-яку іншу інформацію, яку вони вважають корисною.

Відповідно до ч.5 ст.626 ЦК України, договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Як передбачено ст.526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата (ч.1 ст.916 ЦК України).

Згідно зі статтею 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, ймовірніше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що Верховний Суд неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони та одночасно не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанова Верховного Суду від 04.12.2019 р. у справі №917/2101/17, постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 р. у справі №129/1033/13-ц).

Подані позивачем роздруківки з електронного листування без оцінки їх в сукупності з іншими доказами у справі не могли б підтвердити факт укладення договору перевезення на умовах заявки, узгодження сторонами умов щодо ціни, адже самі по собі вони є лише текстами недоведеного походження з зазначенням невідомих суду електронних адрес та не дозволяють достовірно ідентифікувати їхніх авторів, відправника чи одержувача.

Водночас суд, оцінивши дані роздруківки в сукупності з іншими доказами, здатен з максимально можливою за даних обставин вірогідністю визнати доведеним те, що між сторонами дійсно було укладено договір і однією з його умов була умова про розмір плати за перевезення - 90 євро за тонну вантажу. При цьому суд виходить з того, що викладені в пунктах 1- 11 заявки №1 умови, і навіть відомості про ідентифікуючі дані наступного перевізника, дописані від руки у заявці, знайшли своє цілковите відображення у підписаній сторонами та вантажоодержувачем міжнародній товарно-транспортній накладній, яка є первинним доказом укладання договору перевезення та умов цього договору. З дат та часу наданих позивачем електронних листів вбачається, що вони були створені 24.10.2019 р., тобто в день перевезення, а з їх тексту - те, що, ймовірно, представник позивача звернувся з проханням надіслати заявку з ціною 90 євро за тонну до припустимого представника відповідача, на що останній дав дозвіл проставити ціну в договорі, тобто вже існуючій заявці №1 від 08.08.2019 р., і відповідний напис справді наявний на цій заявці. Така вартість перевезення тонни вантажу, помножена на зазначену в накладній кількість тонн, дійсно складає суму, виставлену до сплати інвойсом від 30.10.2019 р., зазначену в претензії та позовній заяві як сума плати за перевезення, - 2205 євро. Рахунок на оплату разом зі згаданою сумою містить і відомості про здійснене перевезення, яке відповідає перевезенню за CMR від 24.10.2019 р.

Факт надання позивачем послуг з перевезення вантажу підтверджується відповідними відмітками вантажовідправника і вантажоодержувача на CMR.

Як зазначає Велика Палата Верховного Суду в своїй постанові від 05.06.2018 р. у справі №338/180/17, не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону та залежно від встановлених обставин вирішити питання щодо наслідків його часткового чи повного виконання сторонами.

Отже, з усього вищенаведеного можна зробити висновок, що між сторонами існують правовідносини за укладеним та частково виконаним договором перевезення вантажу, який має форму заявки, що відображає волевиявлення сторін, та підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною, а наявні в матеріалах справи докази в сукупності доводять те, що позивач дійсно надав відповідачеві погоджені ними послуги, і розміром плати за перевезення слід вважати 90 євро за тонну.

Згідно зі ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

З наданих доказів вбачається, що строк виконання замовником зобов`язання з оплати наданих послуг встановлено не було, а обов`язок негайного виконання такого зобов`язання не випливає ні договору, ані з актів цивільного законодавства, тому в даному випадку слід вважати строк визначеним моментом пред`явлення вимоги.

Днем пред`явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв`язку і підприємством зв`язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред`явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення.

Оскільки згаданою статтею 530 ЦК України не визначена форма пред`явлення вимоги кредитором, останній може здійснити своє право як шляхом звернення до боржника з листом, так і у спосіб надіслання йому рахунка (інвойсу).

Ухилення боржника від одержання на підприємстві зв`язку листа, що містив вимогу (відмова від його прийняття, нез`явлення на зазначене підприємство після одержання його повідомлення про надходження рекомендованого або цінного листа) не дає підстав вважати вимогу непред`явленою.

Рахунок №192594 було надіслано відповідачеві позивачем 04.11.2019 р., однак підприємство поштового зв`язку в Україні здійснило повідомлення про повернення через нерозшук особи лише 05.12.2019 р., що вбачається з відповідного відбитку поштового штемпеля.

Таким чином, днем пред`явлення вимоги слід вважати 05.12.2019 р., а останнім днем семиденного строку на її виконання - 12.12.2019 р., навіть незважаючи на те, що в інвойсі позивач вказав про необхідність його оплати до 30.11.2019 р., так як українське законодавство встановлює спеціальний порядок виконання зобов`язання у випадку невизначення законом чи сторонами строку його виконання і не передбачає можливості одностороннього встановлення строку оплати кредитором.

Те, що відповідач за день до направлення позивачем рахунку змінив свою юридичну адресу, яка була відома позивачеві з укладених документів та наданих відомостей, і не повідомив про це свого контрагента, не може бути поставлено в вину позивачеві, адже той діяв добросовісно та відповідно до звичаїв ділового обороту і усталеної практики відносин між сторонами, сподіваючись, що відповідач отримає кореспонденцію з рахунком за єдиним відомим позивачеві зареєстрованим місцем знаходження, та оплатить після цього надані йому послуги. Позивач не був зобов`язаний постійно моніторити зміни в реєстраційних даних відповідача, відтак, саме відповідач має нести ризик можливого настання несприятливих для нього наслідків через неповідомлення нової адреси та неотримання вимоги про сплату заборгованості.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази оплати відповідачем наданих транспортно-експедиторських послуг.

Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною першою статті 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як вказано у ч.1 ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

За таких обставин, суд дійшов висновку про прострочення виконання зобов`язання боржником, що в свою чергу є підставою для стягнення боргу в сумі 2205 євро.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд здійснив розрахунок заявлених до стягнення 3% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання з врахуванням того, що прострочення розпочалось 13.12.2019 р., - ((2205 євро х 3% / 365 днів х 19 днів (з 13.12.2019 р. по 31.12.2019 р. включно)) + (2205 євро х 3% / 366 днів х 205 днів (з 01.01.2020 р. по 23.07.2020 р. включно)) = 3,44 євро + 37,05 євро = 40,49 євро), внаслідок чого встановив, що розмір 3% річних дорівнює 40,49 євро.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Тобто за чинним законодавством гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України Про зовнішньоекономічну діяльність , Декретом Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 р. №15-93 Про систему валютного регулювання і валютного контролю , Законом України Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті .

Декретом №15-93 встановлено режим здійснення валютних операцій на території України, визначено загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов`язки суб`єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства.

У статті 2 цього Декрету вказано, що резиденти і нерезиденти мають право бути власниками валютних цінностей, що знаходяться на території України. Резиденти мають право бути власниками також валютних цінностей, що знаходяться за межами України, крім випадків, передбачених законодавчими актами України. Резиденти і нерезиденти мають право здійснювати валютні операції з урахуванням обмежень, встановлених цим Декретом та іншими актами валютного законодавства України.

У частині четвертій статті 5 Декрету №15-93 наведено вичерпний перелік обставин, за яких особа, яка здійснює валютну операцію, має отримати на її здійснення індивідуальну ліцензію. Декретом №15-93 не передбачено обов`язку в отриманні індивідуальної ліцензії на передачу/отримання між фізичними особами-резидентами/нерезидентами, які іноземної валюти.

Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Заборони на виконання грошового зобов`язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому належним виконанням зобов`язання з боку боржника є сплата коштів у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 р. у справі №373/2054/16-ц).

Що стосується можливості і порядку визначення в рішенні суду еквівалента суми боргу в національній валюті, то у постанові від 04.07.2018 р. у справі №14-134цс18 Великою Палатою Верховного Суду була висловлена правова позиція про те, що зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність до розуміння суті обов`язку боржника, який має бути виконаний примусово за участю державного виконавця. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.

Оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І Загальні положення про зобов`язання книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника і у частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що 3% річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення.

Тому при обрахунку 3% річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.

Суд вважає за необхідне стягнути з відповідача заборгованість саме в іноземній валюті, тобто прострочене зобов`язання визначене у розмірі 2205 євро, що передбачає і нарахування 3% річних саме від 2205 євро.

Частина перша статті 4 ГПК України визначає, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Відповідно до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 13 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Як встановлено ч.1 ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч.1 ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частиною 2 статті 86 ГПК України передбачено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи все наведене, суд дійшов висновку, що права позивача були порушені, а позовні вимоги підлягають задоволенню частково в частині стягнення 2205 євро основного боргу та 40,49 євро 3% річних. В задоволенні 2,21 євро 3% річних слід відмовити.

Як передбачено п.2 ч.5 ст.238 ГПК України, в резолютивній частині рішення зазначається про розподіл судових витрат. Оскільки згідно з п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, судовий збір підлягає стягненню з відповідача пропорційно до задоволених вимог.

Керуючись ст.ст.4, 13, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 165, 191, 233, 236, 237, 238, 241, 247, 252, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства Рівне Техно Комплекс , м.Львів, вул.Пасічна, 59, кв.36 (ідентифікаційний код 34518785) на користь Закритого акціонерного товариства Петва (UAB Petva ), Литовська Республіка, м.Каунас, LT-48102, Вакарініс аплінккеліс, 6В (Vakarinis aplinkkelis, 6B) (код юридичної особи 165193644) 2205 євро основного боргу, 40,49 євро 3% річних та 2099,94 грн судового збору.

3. В задоволенні решти позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст.241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

В судовому засіданні 29.10.2020 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повне рішення складено 03.11.2020 р.

Суддя З.П. Гоменюк