Постанова

від 30.08.2007 по справі 11/184-3254

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

11/184-3254

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" серпня 2007 р.Справа № 11/184-3254

 м. Тернопіль

Господарський суд Тернопільської області

у складі   судді Сидорук А.М.             

при секретарі судового засідання  Ємчуку Р.П.

Розглянув справу

за позовом  Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів України, вул. Грушевського, 8, м. Тернопіль, 46021       

до   Товариства з обмеженою відповідальністю «Сегеш-Україна», вул. Гагаріна, 17, м. Шумськ, Тернопільської області               

За участю представників сторін

Позивача:     Гафтко Н.Л. –головний спеціаліст.

Відповідача:  Киринюк З.І. - представник

Суть справи:  Тернопільське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Тернопіль звернулось до господарського суду Тернопільської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сегеш-Україна», вул. Гагаріна, 17, м. Шумськ, Тернопільської області   про стягнення 41765 грн. 36 коп. штрафних санкцій за не створення робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у 2006 році.

          Відповідач у відзиві на позов № 63 від 10.08.2007р. проти позовних вимог заперечує, посилаючись на те, що відповідно до ст. 18 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими Радами, громадськими організаціями інвалідів, а на підприємство покладено обов'язок створення робочих місць для зазначеної категорії населення та інформування про це відповідні органи. Відповідно до нормативу на підприємстві створено сім робочих місць для працевлаштування інвалідів, на які протягом 2006 року органами працевлаштування направлено, а товариством прийнято сім осіб даної категорії населення, у зв'язку із наведеним просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.        

В розпочатому судовому засіданні представникам сторін роз'яснено належні їм права та обов'язки , передбачені статтями 49,51,59, 130 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача та  заперечення представника відповідача, оцінивши представлені докази в їх сукупності, господарський суд встановив  наступне:

У відповідності до ч. 1 статті 1 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших посадових і службових осіб, інших суб'єктів  при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Пункт 4 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що до компетенції адміністративних судів відносяться спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.

У відповідності до  статті 8 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" державне управління в галузі забезпечення соціальної захищеності інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, Міністерством охорони здоров'я України та органами місцевого самоврядування.

Тернопільське обласне відділення Фонду України соціального захисту інвалідів, відповідно до зазначеного Положення, є юридичною особою і на нього покладено контроль за додержанням підприємствами встановлених нормативів робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів та здійснення контролю за своєчасним і повним надходженням до бюджету Фонду коштів від підприємств, які не забезпечують установлених нормативів робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів.

Закон України „Про основи соціальної захищеності  інвалідів в Україні” визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями та інтересами, а також, встановлює порядок визначення нормативу робочих місць призначених для працевлаштування інвалідів.

Згідно статті 19 даного Закону для підприємств (об'єднань), установ і організацій, незалежно від форми власності та господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4% від загальної чисельності працюючих, а якщо на підприємстві працює від 15 до 25 чоловік –у кількості одного робочого місця.

Стаття 20 Закону передбачає, що підприємства (об'єднання), установи і організації, крім тих, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів, незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.  

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2006 рік, який було подано відповідачем до Тернопільського Фонду соціального захисту інвалідів, середньооблікова чисельність працівників на підприємстві у звітному періоді склала 138 чоловік, відповідно норматив працюючих інвалідів становить 6 чоловік.

На підставі поданого звіту Фонд визначив, що в 2006 році, підприємством повинно бути працевлаштовано 6 інвалідів, даний норматив відповідачем не виконано, працевлаштовано лише 1 інваліда, а тому за п'ять нестворених робочих місць для працевлаштування інвалідів позивачем нараховано штрафні санкції в сумі  40989,15 грн. та за порушення строків їх сплати нараховано пеню  в розмірі 776,21 грн., які просить стягнути з відповідача, посилаючись при цьому на ст. 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”.

У відповідності до вимог статті 18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, в редакції Закону на час звітного періоду (періоду за який заявлено санкції до стягнення),  працевлаштування інвалідів на підприємствах здійснюється органами виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів. Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у  нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи. Тобто, чинним законодавством України передбачено створення робочого місця для інваліда (його облаштування з метою створення можливих і зручних умов праці) під конкретного інваліда, інваліда якого направлено для працевлаштування на дане підприємство.

Статтею 8 Закону України “Про зайнятість населення” встановлено, що громадяни України мають право на працевлаштування і вибір місця роботи шляхом звернення до підприємств, установ, організацій і до іншого роботодавця або до державної служби зайнятості. Пунктами 5,10,11,12,13,14  Положення про робоче місце інваліда і порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 року № 314 “Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів” передбачено, що підприємства інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, однак, працевлаштування останніх здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням їх побажань, стану здоров'я, здібностей і професійних навичок інваліда, висновків МСЕК.

Згідно Положення про робоче місце інваліда і Порядок працевлаштування інвалідів, робоче місце інваліда визначено як окреме місце або ділянка виробничої площі на підприємстві в установі, організації незалежно від форм власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда. Робочим місцем інваліда може бути і звичайне робоче місце, якщо за умовами праці та з урахуванням можливостей інваліда воно може бути використане для працевлаштування інваліда. Даним Положенням передбачено, що центри зайнятості та відділення Фонду  ведуть облік  робочих місць для інвалідів, створюваних понад норматив ( п. 6), для чого підприємствам виділяється цільова позика (п. 7). Крім того, згідно даного Положення на місцеві органи соціального захисту населення в тому числі і Фонд покладено обов'язок виявляти інвалідів, які бажають працювати, щомісячно надсилати державній службі зайнятості списки інвалідів, які бажають працювати із зазначенням професій та спеціальностей, подають заявки на професійне навчання інвалідів (п. 11), а державна служба зайнятості сприяє працевлаштуванню інвалідів та направляє інвалідів на професійне навчання за рахунок коштів Фонду.

Відповідно до п.п.5,10,11,12,13,14 Положення „Про робоче місце і порядок працевлаштування інвалідів”, передбачено, що підприємства лише інформують центри зайнятості населення, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Отже, нормами чинного законодавства, яке регулює соціальний захист інвалідів в Україні на  підприємства покладено обов'язок по створенню кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, а не обов'язок їх працевлаштування. Працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, місцевими радами, громадськими організаціями інвалідів тощо.

Відповідно до п.5,10-14 Положення про робоче місце інваліда і порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.95р. за №314, робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією за участю МСЕК., органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда, при цьому підприємства зобов'язані інформувати центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду про створення робочих місць.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем проведено всі необхідні заходи  для створення  місць для працевлаштування інвалідів, а саме згідно списку працюючих інвалідів –штатних працівників, які мали інвалідність та були зайняті на підприємстві у 2006 році, поданого ТОВ „Сегеш-Україна” до звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2006 рік, на підприємстві в 2006 році було створено сім робочих місць для працевлаштування інвалідів, на яких інваліди працювали, тим самим відповідачем виконано обов'язок, покладений Законом України “Про основи соціальної захищеності  інвалідів в Україні” щодо створення для інвалідів певних умов праці та забезпечення їм соціально-економічних гарантій, передбачених чинним законодавством.

Відповідно до довідки № 290 від 03.08.2007 року, виданої Шумським районним центром зайнятості,  ТОВ „Сегеш-Україна”, код ЄДРПОУ 32736549, м.Шумськ, вул.Гагаріна, 17 „Д” щомісячно протягом 2006 року повідомляло про наявність вільних робочих місць, вакантних посад (в тому числі для інвалідів) та потребу у працівниках (форма 3-ПН) в терміни, передбачені законодавством.

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести  ті обставини, на яких ґрунтуються її  вимоги  та заперечення.

Оцінка  доказів на предмет встановлення їх належності  та допустимості  здійснюється господарським судом, що передбачено  положеннями  статей 70, 138 КАС України.

Позивач всупереч вимог ст.ст. 70,138 КАС України не довів належними та допустимими доказами факт невиконання відповідачем обов'язку по  забезпеченню робочих місць для працевлаштування інвалідів, не представив суду належних та допустимих доказів вчинення відповідачем  порушень перелічених законом, як і доказів здійснення Фондом перевірки щодо створення підприємством робочих місць для працевлаштування інвалідів та відсутності таких місць на підприємстві.

Таким чином, господарський суд визнає позовні вимоги позивача щодо притягнення відповідача до відповідальності за ст. 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” необґрунтованими, неправомірними, такими, що не підлягають до задоволення.

Відповідно до статті 94 КАС України судові витрати не стягуються.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 1,17,49,51,59,70,130,138 Кодексу адміністративного судочинства України, ст.ст. 8,18,19,20 Закону України “Про основи соціальної захищеності  інвалідів в Україні”, господарський суд  

П О С Т А Н О В И В:

1.В позові відмовити .

2. Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. На постанову суду сторони мають право подати заяву про апеляційне її оскарження протягом десяти днів з дня складення постанови в повному обсязі до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд  першої  інстанції,  який  ухвалив оскаржуване судове рішення, а протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження подати апеляційну скаргу.      

3. Постанову направити сторонам по справі.

Суддя                                                            А.М. Сидорук