Постанова

від 15.10.2020 по справі 420/490/19

ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Головуючий суду 1 інстанції - Чалий А.В.

Доповідач -Авалян Н.И.

Справа № 420/490/19

Провадження № 22-ц/810/525/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2020 року м.Сєвєродонецьк

Луганський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Авалян Н.М.

суддів - Назарової М.В., Орлова І.В.

за участю секретаря судового засідання - Лобанцева С.Ю.

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Луганського апеляційного суду в порядку спрощеного провадження справу

за позовом ОСОБА_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю Айдар

про визнання недійсним договору оренди землі

за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Айдар

на рішення Новопсковського районного суду Луганської області

від 27 травня 2020 року

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та відзиву на позовну заяву

21 березня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, який мотивовано тим, що він є власником земельної ділянки № НОМЕР_1 , площею 6,5000 га, кадастровий номер 4423384700:01:001:0016, розташованої на території Осинівської сільської ради Новопсковського району Луганської області.У 2017 році відповідач повідомив, що необхідно виготовити обмінні файли на належні земельні ділянки та повернув позивачу другий примірник договору оренди землі на вказану земельну ділянку. Під час огляду договору оренди землі виявилося, що підпис у розділі Реквізити сторін в графі Орендодавець проставлений не його підпис, а підпис іншої невідомої особи. Позивач дійсно підписував договір оренди землі з відповідачем, проте в іншій редакції, текст якої не відповідає редакції договору, що наданий відповідачем та підписаний невідомою особою.

Посилаючись на вказані обставини, позивач просив суд визнати недійсним договір оренди землі б/н, укладений 15 травня 2007 року від його імені невідомою особою з Товариством з обмеженою відповідальністю Айдар , який зареєтровано 06 червня 2007 року, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис за № 040741600381.

Відповідач позов не визнав та зазначив, що договір оренди землі укладено з позивачем. За період договірних відносин ТОВ Айдар добросовісно та вчасно виконувало умови договору: використовувало орендовану земельну ділянку за цільовим призначенням, підвищувало родючість землі, сплачувало своєчасно та в повному обсязі орендну плату, про що свідчать заяви на проведення розрахунків та розрахункові відомості, в яких є особистий підпис позивача. Відповідач ТОВ Айдар вважає, що використовуючи своє право як орендодавця шляхом направлення листів, подання заяв, підписання додаткових угод та отримуючи орендну плату за орендовану земельну ділянку, позивач визнає існуючи договірні відносини з ТОВ Айдар . Крім того, вважав, що позов пред`явлено до суду після спливу строку позовної давності.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Новопсковського районного суду Луганської області від 27 травня 2020року позов задоволено. Визнано недійсним договір оренди землі б/н, укладений 15 травня 2007 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю АйдарР , зареєстрований 06 червня 2007 року, про що в Державному реєстрі земель вчинено запис за №040741600381.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що оспорюваний договір оренди землі є недійсним у зв`язку з відсутністю волевиявлення позивача на його укладення, оскільки він договір не підписував, що підтверджується висновком судової почеркознавчої експертизи.

Узагальнені доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу

Відповідачем подана апеляційна скарга, у якій він просить скасувати рішення Новопсковського районного суду Луганської області від 20 травня 2020 року та ухвалити нове рішення у справі про відмову у задоволенні позову. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції порушені норми процесуального права у призначенні судової почеркознавчої експертизи. Крім того, висновок експерта не може мати для суду заздалегідь встановленої сили та мав бути оцінений у сукупності з іншими доказами. Також вважає, що висновок експерта не відповідає приписам правових норм щодо порядку проведення експертизи та вимог до змісту експертного висновку. Також посилається на те, що, задовольнивши позову, суд не мотивував, у чому полягає порушення прав позивача

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, у якому він просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки висновки суду є обґрунтованим, а доводи відповідача про порушення норм процесуального права у призначенні експертизи та порушення норм матеріального права у проведенні експертизи є власним суб`єктивним судженням, а тому висновок експерта є належним та допустимим доказом.

Стислий виклад встановлених судом першої інстанції фактичних обставин справи

Встановлено, що позивач є власником земельної ділянки № НОМЕР_1 , площею 6,5000 га, кадастровий номер 4423384700:01:001:0016, розташованої на території Осинівської сільської ради Новопсковського району Луганської області, що підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЛГ №050923.

Згідно типового договору оренди землі від 15 травня 2007 року між позивачем та відповідачем укладений договір оренди землі, предметом якого є зазначена вище земельна ділянка.

З заяв на проведення розрахунків та розрахункових відомостей за 2015-2018 роки вбачається, що позивач отримував орендну плату від ТОВ Айдар згідно договору оренди від 15 травня 2007 року.

Згідно довіреностей від 01 серпня 2017 року та 30 вересня 2017 року позивач уповноважив іншу особу представляти його інтереси у ТОВ Айдар щодо отримання орендної плати з належної йому земельної ділянки, подавати від його імені заяви, одержувати довідки і документи, а також управляти належною йому земельною ділянкою.

05 січня 2015 року сторони уклали додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки.

Згідно листів-повідомлень від 25 вересня 2017 року та 20 жовтня 2017 року позивач відмовився від укладення додаткової угоди до договору оренди землі.

Пред`являючи позов, позивач стверджував, що оспорюваний договір він не підписував, підпис у ньому вчинено іншою особою.

Для з`ясування цих обставин у справі призначались судова почеркознавча експертиза, проведення якої було доручено Луганському науково-дослідному експертно-криміналістичному центру МВС України

У висновку експерта Луганського науково - дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 06 листопада 2019 року № 19/113/7/7-170е зазначено, що підпис від імені позивача , розташований у графі Орендодавець у розділі Підписи сторін у типовому договорі оренди землі від 15 травня 2007 року виконаний шляхом наслідування його підпису.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції

Апеляційний суд, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги відповідача, заслухавши доводи представника позивача, вважає, що суд першої інстанції припустився помилки у застосуванні до правовідносин сторін норм матеріального права.

Свій висновок апеляційний суд обгрунтовує наступним.

Відсутність підпису однієї із сторін договору свідчить про його неукладеність, у зв`язку з чим не вимагається визнання договору недійсним судом.

Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За інформацією, яка міститься в Єдиному державному реєстрі судових рішень, 09 вересня 2019 року Великою Палатою Верховного Суду була прийнята до розгляду справа в аналогічних правовідносинах.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції не скористався правом зупинити провадження у справі на підставі п.10 ч.1 ст. 252 ЦПК України, яким передбачено право суду зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16 червня 2020 року у справі №145/2047/16-ц в зробила наступні висновки.

7.1. За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

7.2. Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

7.3. Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів).У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

7.4. Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

7.5. Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

7.6. Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

7.7. У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

7.8. За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

7.9. Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

7.10. Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

7.11. Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

7.12. Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

7.13. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

7.14. За частиною першою статті 14 Закону України Про оренду землі (тут і далі - у редакції, чинній на дату, зазначену в спірних договорах) договір оренди землі укладається в письмовій формі, а за статтею 18 цього Закону договір оренди набирає чинності після його державної реєстрації.

7.15. За частиною першою статті 15 Закону України Про оренду землі істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

7.16. Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (частина друга цієї ж статті).

7.17. У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

7.18. Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

7.23. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

7.24. У справі, що розглядається, позивач звернувся з вимогою про визнання недійсними договорів оренди, посилаюсь на те, що ці договори не підписував, умови їх не погоджував, тож відповідач безпідставно відмовляє в поверненні використовуваних земельних ділянок позивачу як власнику цих земельних ділянок, покликаючись до умов договорів, підписаних невстановленою особою замість позивача.

7.25. Суди попередніх інстанцій повно та достеменно встановили обставини справи, за якими спірні договори позивач не підписував та, відповідно, з істотних умов цих договорів не погоджував.

7.26. Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими. Разом із тим Велика Палата Верховного Суду констатує, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення .

За встановлених обставин у справі, що переглядається, у позові слід відмовити саме з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту.

Таким чином доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм матеріального права частково прийняті до уваги апеляційним судом.

Однак є неприйнятними доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права в призначенні та оцінці судової почеркознавчої експертизи. З вказаної підстави не підлягає задоволенню клопотання про призначення повторної експертизи з наступних підстав.

За змістом ч.2 ст.116 ЦПК України призначення повторної експертизи є способом забезпечення доказів.

Відповідно до ч.3 ст.367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, апеляційний суд приймає лише у виняткових випадках. Зокрема, якщо учасник справи доведе неможливість їх подання раніше з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею, або які неправомірно не були цим судом прийняті та досліджені, або доказами, які судом першої інстанції досліджувались із порушенням установленого порядку.

Вирішуючи питання щодо забезпечення та дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як положення ст.43 ЦПК щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи.

Виходячи з принципу змагальності цивільного процесу, сторони повинні подати всі докази на підтвердження своєї позиції у суді першої інстанції. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, з метою досягнення рішення на свою користь, зобов`язані повідомити суду істотні для справи обставини, надати суду докази, які підтверджують або спростовують ці факти, а також вчиняти процесуальні дії, спрямовані на те, щоб переконати суд у необхідності постановлення бажаного для них рішення. Гарантіями реалізації принципу змагальності є відповідальність за неподання доказів до суду.

З матеріалів справи убачається, що після надання суду висновку судової почеркознавчої експертизи та відновлення провадження у справі відповідач був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи у суді першої інстанції, та мав можливість ознайомитись з висновком судової почеркознавчої експертизи та заявити клопотання про призначення повторної експертизи. Однак відповідач процесуальними правами, передбаченими ст.ст. 43, 49 ЦПК України, у повній мірі не скористався, своїх зауважень щодо висновку експертизи суду першої інстанції не надав, клопотання про призначення повторної експертизи не заявляв.

Отже, відповідач не був позбавлений права на подання суду першої інстанції тих доказів, які вважав необхідними та достатніми, а дії сторони, коли вона в суді апеляційної інстанції просить забезпечити докази шляхом призначення повторної експертизи, щоб посилити свою позицію, є неприйнятними.

Апеляційний суд погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що відповідно до ч.2 ст.89 ЦПК України висновок експерта, як будь-який інший доказ, не має для суду заздалегідь встановленої сили. Разом з тим, виходячи з предмета доказування, висновок експертизи у цій справі є належним та допустими доказом, оскільки експертиза призначається судом для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо.

За вказаних обставин аргументи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до п.4 ч.1, ч.2 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки суд припустився помилки у застосуванні норм матеріального права, рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову з вказаних вище підстав.

Судові витрати

Відповідно до п. 1 ч.2 ст.141 Цивільного процесуального кодексу України у зв`язку із задоволенням апеляціної скарги підлягають відшкодуванню позивачем понесені відповідачем витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Керуючись статтями 367,369,374,376,381,382,383,384,388,389,390,391 Цивільного процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Айдар задовольнити.

Рішення Новопсковського районного суду Луганської області від 27 травня 2020 року скасувати.

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Айдар про визнання недійсним договору оренди землі.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Айдар у відшкодування витрат на сплату судового збору за подання апеляційної скарги 1152 (одну тисячу сто п`ятьдесят дві) гривні 60 копійок.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту постанови (20 жовтня 2020 року).

Відомості про учасників справи:

позивач - ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 );

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю Айдар (ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України - 00847392, юридична адреса: 92410, луганська область, Марківський район, с.Красне Поле, вул.Шкільна, буд.10).

Головуючий

Судді